Твою мать…От халепа…Нахєра я прокинувся?…Голова і тіло невимовно боліли, горло пекло, мене трусило і лихорадило, ніс закладений, сльози течуть, а обидві руки зомліли. Я відкрив одне око і озирнувся по сторонам: звичайна картина суботнього ранку – я голий, на грудях лежали дві дівчини (на них також не було одягу), по кімнаті то тут, то там лежало близько десятка людей. Хто на підлозі, хто на ліжку, хто в кріслі; хтось заснув з пляшкою пива в руках, хтось валявся у власній блювоті, а одна дівка заснула прям на члені накачаного чувака.Мерзота… Потрібно терміново вибиратися звідси. Інакше я помру на цьому бридкому ліжку.
Скільки ж я вчора випив, викурив і знюхав?Хоча…Не важливо…Значно цікавіше як звати цих тьолок, бо мої руки зараз відваляться.І..блін,надіюсь я користувався презервативами.Яким би фанатом сексу я не був, мало чим ці хвойди можуть хворіти.Помирати я звичайно ж збираюсь, але не від СНІДу. Це навіть для такого розпіздяя як я ту мач. Я потряс за плече одну з цих сук:
-Ееееемм.Кірстен?..Крісті?…Кетрін?….- блін, та як же їх звати?!А похуй.Відштовхую двох дівок(не дуже то і ніжно, якшо чесно, на що вони невдоволено мичать і починаю шукати свій одяг. Не знайшовши часу на труси, натягую брудні джинси і футболку. Страшно навіть уявити залишки чого на них. Організм вимагає терміново поправити здоров`я, інакше я відкину копита прямо зараз.
Хтось мені говорив, начебто лікар в одній із клінік, яких було сотні, що вмерти від ломки неможливо. Я ж впевнений, що це повна брехня. Як мінімум зупинка серця, шок, втрата свідомості, біль, суїцид, асфексія від блювоти цілком реальні. Але зараз не про це…
Сльози зібралися у куточках очей, трусити починало все сильніше. Кишені пусті, я вже перевірив. Значить терміново треба починати мутити, щоб не почався кумар. Мимохідь зиркаю в люстерко і блядь….Бачу у відображенні старця, побитого і втомленого від життя. Світло-русе волосся брудне та жирне. Зараз я зовсім не був схожий на милого їжачка, як мене називали. Зараз я більше схожий на бомжа без цілі. Блакитні очі поблідніли і стали майже сірими, вицвівшими. Раніше хтось говорив, що вони небесного кольору. Зараз я б сказав, що вони прозорі, майже не існуючі, сумні, вони навіть не виражають біль. Просто ніякі, пусті, безглузді…. Тонкі губи обідрані, просто розтерзані, сині, наче їх драли собаки. Тіло ніби тягнули по трасі або скинули з гори або залишили на стокілометровому вітрі. Синяки по всьому обличчі, на шиї подряпини, одяг розірваний, скули гострі як лезо… Мама б хвилювалась…
Я дивився і не розумів сенсу існування цієї людини. Просто біосміття, брудна ганчірка на підлозі. Колись я вважав себе красунчиком, зіркою футбольної команди і королем школи -зараз я вважав себе нікчемою. Раніше дівчата табунами вішались на мене, а зараз нема на що і вішатись. Тінь в спортивному костюмі. Я не бачу перед собою ні хлопця, ні чоловіка, нічого, повітря, яке навіть гидко вдихати. Хоча ні -повітря дуже важливе, там кисень. А я безглузде створіння в цьому світі, нікому не потрібне, нікому не важливе, навіть собі, той, хто приносить одні проблеми і розчарування, уміюче тільки бухати і вживати наркотики. А, ще трахатися Хоча я не розумію, як у мене ще стоїть. В куточках свідомості почала закрадатися думка, що так далі не можна.Досить..Але інша думка швидше поборола цей потік. Думка про дозу, рятівний кокс. Думка про бушуючу кров і приємне забуття, про розслаблення і швидкі попуски.
Обійшовши цих свиней, я відчинив двері і зрозумів, що знаходжусь на другому поверсі у Зейна. Його кімната і в кращі часи була далека від досконалості, а зараз зовсім була схожа на сарай. Зейн – мій кращий друг з дитинства. Красивий, тихий, пакистанський засранець. Такий собі герой-коханець з дівчачих романів. Вдома у Зейна класно. Можна зависати скільки захочеш, приводити кого хочеш, потім цих кого-хочеш трахати, разом або окремо, без різниці. Можна тирити його їжу, тьолок і наркоту. Він живе неподалік від мене, знає всі мої погані сторони, терпить мою придуркуватість і завжди…завжди залишається поряд. І тут я згадую про чарівну скриньку Малика, де завжди є пару грамів відмінного порошку.
Через секунду я седів на дивані і кредиткою розкладував білосніжну дорожку щастя. Вона не була ідеально рівною, як я любив, але зараз це не головне. Головне, щоб через декілька секунд я відчую себе людиною. Ніс обпікає і..10…9…7..6..
– Десята ранку, Томмо, а ти уже марафониш.
– Зейні, привіт. Зранку потягнув, увесь день екстраверт, – лениво посміхаєшся своєму другові і протягую пакетик – будеш?
– Ні, ти ж знаєш я таким не снідаю.
Зейн перескакує через спинку дивану і розташовується біля мене, ніжно бере за підборіддя та починає роздивлятися моє обличчя. Я дивився на свого друга з надзвичайно красивим личком, кон`ячними очима, укладеним волоссям кольору воронного крила, такими ж прекрасними довгими віями, шкірою теплого оливкового відтінку – все це мене заспокоювало. Мені завжди стfвало комфортно біля Зейна. Я часто задумувався чому у нього немає дівчини? Навіть я б йому дав?)) Звичайно ж, якби не був хлопцем. Він виглядав як голівудська зірка. Біля нього завжди крутилося сила-силенна дівчат? і я бачив, як з кімнати пакистанця виходили десятки красунь. Але для нього завжди нічого серйозного. Може він боявся закохатися, я боявся. Може він не був створений для відносин, може його хтось образив. Особисто я не знав. Зейн – загадка, яку можна розгадувати сотні років і так не знайти відповіді. Загадка тиха, мудра але несуча в собі ураган.
Я відчув як тіло розслабляється, по венам тече теплий струм, сльози і нежить відступали. Біль в тілі утихала, а разом з нею і роздратованість. Прикриваю очі і краї губ тягнуться догори, я відчуваю крихту щастя.
– Уф, сильно. Красунчик прям. Памятаєш що-небудь?
Я зовсім забув про присутність пакистанця та його ніжних пальцях.. Через приємну пелену мені доводиться винирнути і відкрити очі. Прибираю його руку з лиця і з вдоволеною посмішкою хитаю головою.
-Нєа. Та і нахріна? Мені і так піде. – іііі..о НІ. Тільки не це. Малик включає курицю-насідку. – Зейн, не треба. Все нормально. Правда.
Брюнет тяжко зітхає, зжимаючи переносицю і несхвально качає головою. Ну понеслась друзі. Зараз мій кращий френд буде намагатися замінити мені матінку. ІІІіііііі, барабанна дріб…..
– Нормально Луі? Для тебе це нормально? – він піднімає свої красивезні очі і я дійсно бачу в них хвилювання – ти танцював стриптиз на столі, побив купу посуду, а потім доєбався до сусідньої компанії, вдарив адміністратора, кидався стільцями. Вони визвали копів, ми ледь втікли – він знову зітхає і продовжує тихим розміреним голосом.
-Я знаю ти просив не читати тобі нотації, але блядь Луі. я не можу дивитись, як ти знищуєш себе. Це не може продовжуватися вічно. Я розумію, мама померла, ти горював. Але тебе або посадять або ти подохнеш десь на обочині вулиці від передоза – він продовжує ще тихшим і теплішим голосом. – Пора це закінчувати Лу. Скажи чим я можу допомогти? Скажи, що мені для тебе зробити? Я дуже тебе люблю, тому не можу на це дивитися. Я дійсно не знаю, як все виправити.
Додати до улюблених