Пролог

Проснулась. Я глибоко і важко дихала, здавалось мене накрило тривожністю тотально. Хочу, щоб все це припинилось, благаючи, я подивилась на білу стелю. Мене вже мабуть всоте перетрясло. Я тремтячими руками потягнулась до телефона. Світло засліпило мої очі і я зашипіла.

0:46

Потрібно засинати, бо завтра нарешті побачу своє нове житло. Проте до нього треба добратись, воно в славнозвісному краю названому, як Лі Юе. Важко сказати, чи це країна, чи інший світ. Лі Юе дуже відрізняється від Інадзуми, і завтра я в цьому переконаюсь. Нажаль місце де я живу знаходиться далеко в морі. Тож завтра я з самого ранку сідаю на човен, допливаю до острова Ріто, чекаю в порті корабель, що підбере і відвезе до порту іншої країни.

Я засинаю. Повіки тяжкі, я рахую овечок, намагаючись пошвидше заснути. І врешті я вирубуюсь.

Я стою на вершині гори Тяньхень. Здається, це в Лі Юе, але звідки мені відомо назву місця, в якому взагалі не була, мені невідомо.

– Тобі личить глазурова лілія, дивлюся, і одразу тебе згадую,- я обертаюсь і бачу того самого чоловіка, що бачила в попередньому сні.

Невже це знову почнеться? Знову цей кошмар, о Баал, моя Архонтка, припини це.

Як тільки про це подумала, в моєму сні весь континет накрила густа чорна хмара. Поблизу нас гримнуло, чоловік схопив мене за руку, дивлячись тривожним поглядом. Я одразу зрозуміла, що це.

Прийшли з війною… За два місяці, я бачила цей сон кожен день. Я знала, що помру, я знала, хто я в тому сні. Небрехала мені мати, говорячи, що реінкарнація існує. Щож виявляється – я предок Архонтки?

Так, як я знала, дякуючи інтернету, що в світі колись взагалі була Війна Архонтів, я одразу зрозуміла, що це воно. Недавно прочитала в бібліотеці і про легенди Лі Юе, мої очі натрапили на міф про Архонта Моракса і Архонтки Гуй Чжун. До мене дійшло, що це і був мій сон, бо в сні на це ім’я до мене зверталися.  

Тож я, з силою сна, або може і з силою бога, телепортнулась до підніжжя гори. Взяла свій спис, скликавши звичним вигуком, що відлунюється ще досі в моїх вухах, і так звані Якси появились переді мною.

– Володарко Гуй Чжун, усі Якси в зборі. Нападати?,- уже звичним тоном сказали п’ятеро людей з незвичною зовнішністю.

Я трохи засумнівалась, не хотілось вмирати. Можливо проснутись? Але як я не намагалась, я ніби застрягла там назавжди. Звісно деколи увісні ти не можеш себе контролювати і якби просто дивишся, що відбувається.

– Я буду попереду, ніяких суперечок. Не кажіть про це Мораксу…

Вони зчезли миттєво, як і з’явились. Неконтрольоване тіло почало робити те, що сказало. Я знову тремтіла, я знову помру, знову!

І ось чути постріл, замахнутись Гуй Чжун не встигла, як стріла пронизала їй груди. В тому тілі була я, і я відчувала весь цей біль! Нестерпно, сильно нила голова, тіло дівчини не могло триматися і впало. Не минуло і хвилини, як підбіг той самий чоловік, що недавно засипав компліментами на горі Тяньхень. 

– Моя люба, прошу тебе, протримайся, я…я…покликав лікаря….він зараз прийде. Дочекайся, прошу тебе…,- він тримався до останнього, аби не пустити сльозу. А моє тіло видало:

– Прошу тебе, забудь мій подарунок. Забудь, я помру, тут і зараз. Я знала, що на цій нескінченій війні я врешті-решт за свою доброту і помру… Любий, навіщо ж я, така дурна, і переселила сюди свій народ? Він же ж через мою дурість помре цією ж смертю! Навіщо? Не треба було мандрувати, треба було просто прийняти свою смерть! Любчику, забудь, забудь мій подарунок…

– Гуй Чжун, я не хочу приймати твою смерть…

– Моракс…у мене наостанок є лише останній сюрприз. Я знала, що помру, тому дала своє єство одному роду, вона! Вона прийде і полюбить тебе замість мене, а ти в свою чергу полюби її, як любиш мене,- це були останні слова, що я почула, перш ніж проснутись.

Я знову трусилась. Невже я належу тому роду? Баал, вислухай моє ще одне бажання, нехай не збудеться це пророцтво.

Бо насправді я б хотіла дожити життя в самоті, мандруючи в різні країни

Тож, пора збиратись. Човен чекає