.
.
.
Юнгі відчуває вібрацію під щокою і розуміє, що Хосок сміється з його заяви.
— Ти смієшся! — і він мстиво давить підборіддям на груди свого хлопця, показово дуючись.
— Вибач-вибач! — Хосок торкається долонею його волосся і цього вистачило б щоб він перестав вередувати, але взагалі така реакція зачіпає пристойно.
— Я взагалі-то правду говорю…
Юнгі бубонить, ніби спочатку почав дутися, і знову лягає слухати чуже серцебиття, дозволяючи хосоковим пальцям заплутувати свої пасма. Масаж приємний і стукіт серця присипляє — він почувається так комфортно.
— Мені складно повірити, що ти був поганим хлопцем у школі, — каже Хосок, а він пирхає: бо знає, як легко втратити власну репутацію, коли закохуєшся. — Щоб ти когось задирав і зривав уроки? Та тебе ж від підручників не відтягти!
— Що за стереотипи, любий? Можливо я і не зривав уроки, але поганим був все одно. — Говорить і, подумав, додає: — Інакше.
— М, і як же? Невже не носив форму? — Хосок пирхає, а Юнгі щипає йому сосок. — Гей, гаразд! Що ти такого робив, що тебе вважали хуліганом?
Юнгі раптово розуміє, що не хоче відповідати — занадто бентежить. Навіть нічого доводити вже не хочеться, аби не казати цього вголос. Довго він сам собі зізнатися не міг, коли в школі вчився, а тут ще Хосоку говорити. Це буквально розкривати всі свої карти, чи краще сказати показувати скелети у шафі?
— Ти чого замовк? Вже спиш чи що? — Юнгі непомітно сіпається від голосу, але Хосок помічає і тягне до себе ближче.
Вони довго цілуються, перш ніж Юнгі нарешті не обіймає свого хлопця як слід і розслабляється, забуваючи про тривоги.
— Пам’ятаєш наше знайомство?
Хосок не відповідає одразу і Юнгі вже хоче почати бурчати на тему «як ти міг це забути!», але його вчасно встигають перебити:
— Ти покликав мене на побачення, пам’ятаю як учора. Тільки це тут до чого?
— А до того, що мене мало не відрахували через прогули, а не вчився я, бо постійно стежив за тобою.
Юнгі підіймає голову і дивиться на обличчя Хосока. Його хлопець трохи задумливий, ніби згадує моменти, коли бачив поряд страшного та похмурого хлопця з іншої школи, хоча… Навряд він його бачив. Юнгі зовсім трохи піднімає куточки губ, згадуючи ті часи детальніше.
Хосока він знав здалеку дуже довго. Той був дурний і гучний, але такий цікавий — щодня Юнгі хотілося впізнати його краще. Яким він виглядає сумним, які отримує оцінки, як одягається поза школою, що любить купувати в автоматах з напоями та закусками… Але він не міг підійти, боявся не сподобатися, не хотів розчарувати. Хосок тоді — об’єкт спостережень, людина з того боку вулиці, наче картина, яку дивишся і не можеш відірватися. Юнгі вважав, що не має права говорити йому «привіт», такому ось тендітному і наївному хлопчику, який щодня чекав молодшого брата біля воріт; того, хто завжди носив із собою бейсбольний м’яч та жовтий рюкзак. А потім в один із найгірших днів Юнгі просто наважився.
Як же він став ненавидіти себе за те, що стежив за кимось і був настільки жалюгідним, що боявся підійти. Як він звинувачував себе за прогули в школі та брехню батькові. За те, що ховався від своїх друзів і за несвідоме голодування. З кожним днем, дивлячись на Хосока збоку, Юнгі закохувався, але руйнував собі життя. І раптом вся правда вийшла назовні: коли батько кричав щосили і ось-ось виженуть зі школи, коли друзі відвернулися, а від їжі нудило. Тоді Юнгі і вирішив, що гірше бути не може. Яка різниця що скаже хлопець, у якого ти закохався (і навіть цього визнати вголос не міг), якщо все довкола вже проти тебе?
— То це я винен, що ти поганий хлопець?
— Якби ти тоді сказав мені «ні», на що я й розраховував, як ти знаєш, то вгадай, де б зараз був? Не закінчив би школу і спав у коробці, бо батьки мене вигнали з дому.
Він дивиться на одночасно незадоволеного і збентеженого Хосока, чиї щоки та лоб у вечірньому освітленні виглядають так красиво, чиї очі бешкетні, а губи припухлі від поцілунків, і розуміє, що закохується сильніше. Тепер Юнгі визнає се щодня, бачачи свого хлопця. Йому більше не страшно, навпаки — він найзадоволеніша людина на світі.
— Кажу лише факти: я був поганим хлопцем у школі, стежив за тобою і мало не опинився без майбутнього, якби ти мені відмовив. Але ж ти дивний і погодився. Це дало мені поштовх для того, щоб все виправити.
— Я не дивний, — тепер Хосок ображається, але в нього погано вдається вдавати.
— Дивний, — шепоче Юнгі, коли тягнеться і кусає мочку його вуха.
— Ти підійшов до мене тоді і запитав, чи не хочу сходити на побачення з тобою, хіба міг я відмовити? Усі мої однокласники хотіли ходити на побачення із дівчатами.
— Але я хлопчик, любий. Ти ж щойно в цьому переконався. — Юнгі грає бровами, в той час Хосок дивиться так, ніби не вірить у щойно почуте.
— Мені ніхто не пояснював, що хлопчикам не можна ходити на побачення з хлопчиками, — він закочує очі і Юнгі сміється, нарешті лягаючи зручніше.
Проходить якийсь час у тиші. Хосок ліниво гладить спину Юнгі, а він так гріється. І обидва посміхаються…
Це була сонячна субота, але по суті Юнгі не спав усю ніч і величезні синці під очима не найкращий варіант того, як можна вбратися на перше побачення. Він розумів, що, швидше за все, це єдиний спільний день з Хосоком, який чомусь погодився. Занадто довго спостерігав за ним щоб зрозуміти: цей хлопець не брехатиме чи якось підставлятиме. Але він сам зовсім не знає Юнгі. Як тільки міг так ризикувати?
— Привітик!
Хосок з’являється перед ним несподівано, ніби матеріалізуючись із сонячних променів. Він широко посміхається і виглядає ще милішим, ніж Юнгі пам’ятає. На ньому звичайна світла футболка та джинси з дірками на колінах, у той час як Юнгі натягнув сорочку аби хоч якось пристойно виглядати.
— Довго чекаєш? — питає Хосок, сідаючи поряд на лаві.
— Ні, я… Живу тут неподалік, — і дорогою до своєї школи побачив тебе біля іншої — лишається недосказаним.
— Зрозуміло.
— Це тобі.
Юнгі витягає з кишені невелику коробочку в блискучій упаковці та кладе Хосоку на коліна. Той — Юнгі знає як ніхто — зовсім не вміє приховувати емоції і дивується.
— Я подумав, що квіти виглядали б дивно, тому… Так.
Хосок повертається до нього з такою ніжною усмішкою, що в Юнгі серце робить кульбіт і він раптом втрачає ту незручність, яка приклеїлася з першої секунди поряд з Хосоком. Вони кілька секунд дивляться один на одного, а потім Хосок ніяково опускає голову і починає відкривати подарунок. Юнгі спостерігає, за звичкою. Йому подобаються його тонкі пальці, модні кольорові нігті та наче нескінченні браслети на зап’ястях. Подобається навіть те, наскільки обережно він розгортає упаковку. Юнгі затримує дихання та забуває подивитися на реакцію від подарунка. Всередині — срібний браслет із круглою підвіскою, який Юнгі переробив зі свого ланцюжка. Він просидів з ним всю ніч у майстерні батька, водночас і ховаючись там від батьків, і мучившись із дрібними деталями. Хоча коробочку зробити виявилося складніше.
Юнгі не встигає схаменутися, як Хосок знімає з однієї руки всі браслети і простягає йому, мовчки просить допомогти.
— Мені дуже подобається! — Каже він, розглядаючи новий браслет, крутячи руку туди-сюди; Юнгі не може не затремтіти…
Хосок вертиться і Юнгі підіймає голову на нього. Вони зустрічаються поглядами.
— Ти теж згадуєш наше перше побачення? — перший питає Хосок.
— Так, — він усміхається. — У тебе були кольорові нігті.
— А в тебе крижані пальці. — Хосок показує йому язик.
— Ти ставив дуже багато питань.
— А ти весь час на мене витріщався. Зараз я розумію, що ти робив це і до нашого знайомства.
— Ти не сказав, що думаєш із цього приводу, — Юнгі хоче, й не хоче дізнатися відповідь. Йому так соромно, що ховає лице десь між шиєю і плечем Хосока.
— Насправді я злякався б тоді, якби дізнався, що за мною стежать. — чесно відповідає, за що Юнгі йому вдячний. — Подумати тільки: Мін Юнгі — поганий хлопець! І з ким тільки я годинами гуляв, жах.
— Гей! Ти досі не сприймаєш мене всерйоз. Ц, Хосок-а.
— Ну ти завжди такий милий, не можу уявити навіть як порушуєш правила.
— А може, я за твоєю спиною ображаю дітей і не повертаю книжки в бібліотеку.
— Ні за що не повірю! — Вони секунди дивляться один на одного, а потім Хосок продовжує: — Знаєш, навіть якщо ти справді був поганим хлопцем,
— Я був!
— Як скажеш, ага. Так ось, я все одно в тебе закохався б. Знаєш чому? Тому що в той раз, коли ти підійшов до мене, я зрозумів, що ти хороший. А потім на першому побаченні ти так багато сказав мені такого, що ще ніхто не говорив. Я тоді подумав: він наче читає мої думки. Неначе ти моя друга половинка.
І Юнгі, розчулений, не може втриматись. Він говорить свою найулюбленішу фразу, завжди адресовану Хосоку: — Я люблю тебе.
— І я люблю тебе, мій рідний хуліган.
Хосок сміється і ухиляється, коли Юнгі знову намагається вщипнути його сосок…
Він відчуває тепло чужої долоні, повертаючись додому пізно увечері. Так, удома на нього чекає злий батько і ще маса проблем, але зараз… Все його нутро наче розтоплене Хосоком і йому здається, що завдяки цьому він може з усім упоратися. Юнгі ще ніколи не був таким щасливим.
.
.
.
від автора: пам’ятайте, добрі люди, сталкерство — це погано. добре, що Юнгі це зрозумів і виправився. (надіюсь Хосок в порядку після такого зізнання ахах…)
Додати до улюблених