Ну все, новий рік, а це сімейне свято, тому Кроулі навіть не чекав повідомлення від Азирафаїля. Вогник допомагав матусі на кухні, хоча там взагалі не було важливих справ, але в такі свята самому хочеться щось робити. Хоча насправді Кроулі хотів відпростись піти погуляти ввечері, хтозна, може все ж таки Христос зробить своє чудо і Демону вийде побачитись з Янголом.
І року не пройшло як Кроулі отримує сповіщення від Азирафаїла:
–Добридень, чи є в тебе плани на вечір?–
Чи можно вважати дивним посміхатися від звичайного повідомлення? Звісно ні, багато людей навіть не помічають цього, тому нащо про це нагадувати?
–Звісно ж нема, для тебе завжди вільний–Кроулі, звісно, здалося це повідомлення трохи дивним, але це його друг, з ним будь-що дивне стає вашим мемон до кінця життя
–Ну і чудово, не проти піти зі-мною до головної ялинки? Батьки дозволили провести час з друзями, сьогодні брат буде знайомити їх зі своєю дівчиною–
Кроулі був трохи здивований від останнього речення, але він був більше збуджений від прогулянки з Янголом, хай Вельзевул щастить в гостях, а з матусею будуть родичі, тому він вільно може іти.
Однокласники обрали час–18:00, похибка була 5 хвилин, не більше, але знаючи Азирафаїла, він скоріш за все прийде на 10 хвилин раніше і буде мерзнути на вулиці, хоча, треба визнати, що він був доволі стійким до холоду, аніж Кроулі. До зустрічі залишалось 3 години, Демон почав шукати кишенькові гроші, 600 гривень, цього більш достатньо щоб купити солодощі для Янгола, але на всяк випадок він взяв з собою паперову гривню, кожна гривня колись когось врятує, з власного досвіду каже. На вулиці було темно як в їжака в дупі, Кроулі почав сумніватися, чи зручно буде в темних окулярах? За альтернативу він взяв з собою жовті окуляри-зірочки, це був його подарунок на день захисту дітей 4 роки тому, ні, ніхто не вважає це свято настільки важливим щоб дарувати подарунки, кожен день має бути захистом дітей, але коли Кроулі був з матусею в магазині, він побачив ці окуляри і захотів їх, не закохався, він закоханий в свої темні окуляри, а ці просто на прогулянки в темряві.
Тепло одягнувшись, Кроулі взяв щось по типу торби і запхав її в кишеню, теж на всяк випадок, як не дивно, Демон хвилювався як на першому побаченні, хоча хвилювання було більше за речі: чи все він взяв? Чи точно вистачить грошей? Чи бла-бла-бла, взагалом коли прохолодний вітер дунув прямо в обличчя Демона, він заспокоївся, все ж таки не перший раз кудись іде, та і якщо щось станеться, то і що? Головне щоб всі були живі і здорові (родичі гарбузові).
Як всі і очікували, Янгол вже чекав Кроулі біля зупинки. Сказавши фрази щось по типу: “привіт” і “як справи?” вони пішли, плану на цей вечір у Кроулі не було, тому Азирафаїл вів його в глибину між новорічними закладами і інших приміщень де можно було придбати якесь сміття за дорого, хоча деякий мотлох був дійсно цікавим, хоча костюм чорта для колядування Кроулі так і не купив. А ви колись бачили Демона в кульці? Він теж ні, але з нетерпінням чекає цієї зустрічі.
Серед купу людей, друзі знайшли вільне місце і вже їли смачне печиво з шоколадом, принесене Янголом з дому.
–Ти сьогодні без окуляр?–
–Ой, дякую що нагадав–Кроулі дістав свої зірочки і демонстративно одяг їх–ну, як тобі?–
Азирафаїл розглядав нове обличчя свого однолітка.
–Ого, хто це? Пригадую знайомого з полум’яним волоссям, але точно не з жовтими окулярами–
–Я вивертень, це моя нічна форма–
–Ох! Ти мене весь час обманював? Я від тебе цього не очікував–
–Я все ж таки демон–
–Так ти вивертень чи демон?–
–Два в одному–
Вони трохи пореготали, Азирафаїлу впало в око одне кафе і вони пішли туди.
Там було затишно, багато місця і смачної їжі, людей було не багато напевно тому, що це приміщення не було прикрашене новорічними іграшками, не мало новорічних смаколиків і взагалі не мали нічого з теми “новий рік”, просто звичайне кафе в звичайний день, але це створювало свою атмосферу. Всередині все ж таки була тема, і це “Едем”, рай, з якого вигнали перших людей, от ти бачиш простягнуту руку бога, змія з яблуком і самих Адама і Єву. А Янгол розпочав говорити історію біблії.
Додати до улюблених