Зранку перша прокинулася Шедоухарт і вже клопоталася у таборі. Астаріон прокинувся трохи пізніше. Йому ще тяжко вставати рано вранці через те, що він не звик до денного образу життя. Ліліт не спішила прокидатися. До її намету зайшла клірикиня, різко відкривши прохід. Заспана Ліліт негайно відвернулася від непроханого сонячного світла і щось невдоволено пробурмотіла.
– Прокидайся, соня.
– Якого біса….- у Шедоухарт полетіла подушка.
-Гей! У нас купа справ сьогодні! Прокидайся негайно!
– Спершу принесіть мені кави із цитрусами, дякую. – спросоння, здається, ще не прокинулася.
– Ой вибачте. Вам з вершками чи без? – сказала ельфійка удавано солодким голосом.
– Так. І з горішками.
Шедоухарт не стала чекати доки Ліліт прокинеться і здогадається, що то був сарказм, та просто здерла з неї ковдру.
– Гей! Як ти смієш, блідолиця! – обурилася дівчина.
– Вставай. Ми с Астаріоном чекаємо на тебе вже давно. І я тобі – не блідолиця.
Із свого намету виходить втомлена Ліліт, яка виглядає трішки краще ніж зомбі.
– Це було жахливо…Все таке тверде…
– Нічого. Декілька днів ми будемо тільки і робити що мандрувати та вбивати варгів. Після цього будеш спати як малятко. – відповіла Шедоухарт.
Ліліт тяжко зітхає.
– А де сніданок? Мені б хотілося ягід у шоколаді та вершкового щербету. – здивовано спитала Ліліт.
– Може підеш, дістанеш лампу з джином і побажаєш це все? Гм? – глузувала з неї ельфійка.
Ліліт цей жарт не сподобався, вона насупилася.
Клірикиня кинула Ліліт та Астаріону по яблуку.
– Я знайшла це у лісі. Сьогодні пошукаємо які небудь припаси.
Ліліт здивовано дивитися на своє маленьке, напівзелене яблуко.
– Це все???
– Ах вибач! Ми посеред лісу. Застілля тут не буде. – промовив Астаріон.
Ліліт, здається, ця новина занадто засмутила, навіть злякала.
– Один раз поснідаєш яблуком. Нічого з тобою не станеться. – прокоментувала клірикиня, – А теперь збирайтеся. Сьогодні буде тяжкий день.
– Можеш з’їсти моє яблуко. Я не голодний. – сказав Астаріон і кинув своє яблуко Ліліт.
Але це її не дуже порадувало.
***
Блукаючи скелями, мандрівники зустріли ще дві нещасні душі, у яких у голові поселилися хробакоподібні друзі. Один з них виявився чарівником, який невдало телепортувався і застряг у своєму ж порталі. Астаріон, звісно, вставив свій глузливий коментар із цього привіду.
Інша особа виявилася ще цікавішою. Це була гітьянкі, яку спіймали тифлінги і підвісили у клітці високо над землею за те, що та повбивала половину їх групи. Як і більшість представників її раси, вона ставила у ніщо всіх інших істот як і розумних, так і нерозумних, тому перше що вона зробила, це дозволила собі наказати нашим мандрівникам звільнити її. Ліліт не сподобалась така поведінка, хоча вона властива їй також. Дівчина вважала смішним підпалити канат, на якому висіла клітка ґітьянкі і подивитися як вона гепнеться на землю.
-За таке “спасіння” я вас не заріжу. – прошипіла Лей’зель.
Хоч на вид воїтелька була грізною, Ліліт здавалася вона смішною.
“Що це за плід любові кажана та жаби?” – відпустила вона якось коментар у її адресу.
Астаріону сдавалось це теж кумедним.
– Наче ящірка та коник поженилися, потім воно еволюціонувало до чогось гуманоїдного, а потім його пожував троль. – продовжив ельф її жарт. Казав він правда тихо, щоб грізна ґітська вбивця його не почула.
– Цікаво, її ніс такий сплющений після падіння, чи її в дитинстві кидали на підлогу? – пожартувала Ліліт та тихенько захіхікала.
Чародійка та пройдисвіт ще багато жартів придумали про їхню нову супутницю, але потім вони згадали, що терпіти одне одного не можуть, і відсторонилася один від одного з огидою на обличчі.
***
– Я б не радив іти у тому напрямку. – сказав Астаріон, – Знову зустрінемо цих клятих варгів.
– Варги можуть бути усюди. А це – найкоротший шлях до найближчого населеного пункту. – заперечила Шедоухарт.
– Не розумію, чого ви його взагалі взяли із собою. Очевидно, що він – найслабший воїн. – сказала Лей’зель.
– Мова йде не про слабкість, а про обережність! – відповів ельф.
Дідько…всі відчули цей запах. У повітрі смерділо падаллю. Пройдисвіт намагався зберігати спокійний вигляд.
– Дивіться! Цей кабан схоже був чимось хворий. – вигукнула Ліліт, указуючи пальцем, на мертвого кабана, який валявся десь у кущах.
Астаріон стиснув зуби. Він знав про якого кабана йде мова.
– І що? Ходімо вже! У нас немає часу з’ясовувати від чого помер якійсь звір!- чоловік втрачає терпіння.
-У цьому є сенс. – прокоментувала клірикиня. – Адже якщо місцева фауна, чимось хвора, це може означати, що ми не можемо тут полювати.
Шедоухарт також підійшла, щоб обстежити тушу.
– Що це за…якісь дивні дірки у нього на шиї. – сказала Ліліт.
– Для звіра надто малі ікла. Хоча якщо це був дуже великий кіт. – прокоментувала Лей’ зель.
– У мене є одне припущення. – сказала ельфійка.
Вона зробила невеликий надріз на туші кабана, але з рани не сочилася кров.
-У мене погані новини…Це був вампір. – зробила висновок клірикиня.
– Яка жахлива новина. – Астаріон зобразив удаване здивування.
-Спочатку варги…потім вампіри…Треба скоріш забиратися з цього місця. – сказав Гейл.
-Спокійно. Вампіри нізащо не вилізуть вдень. Тож зараз ми у безпеці. Але краще у печери не суватися. – підвела Шедоухарт.
– Ходімо вже. – сказав Астаріон, ледь стримуючи роздратування.
***
Пригодники продовжували блукати лісом аж поки поки не почули голоси. Хтось кричав про допомогу і благав відкрити ворота. Усі погодились перевірити що там відбувається, сподіваючись вивідати якусь інформацію про місцевість.
Посеред лісової галявини вони дійсно побачили ворота. Перед ними стояли два чоловіки та жінка. Один із них з відчаєм у голосі кричав про навалу гоблінів.
– Гобліни?! Забираємося звідси! – прошепотів Астаріон, який зовсім не бажав втручатися у чужі проблеми, тим паче брати участь у битвах.
-Зачекаємо і подивимося що буде далі. – прошепотіла Шедоухарт.- Можливо вони погодяться нас вилікувати, якщо допоможемо їм.
Тут на весь ліс роздалося грізне гарчання. Полетіла одна стріла…друга. По всьому лісу пролунало тривожне гудіння рогу, сповіщаючи про початок битви. Варги та гобліни заполонили мирну лісову галявину, щоб топтати і убивати.
Всупереч голосному обуренню Астаріона, мандрівникам таки довелося втрутитися у битву.
Шедоухарт чавила черепи бридких створінь булавою, іноді направляючи на них священний промінь. Лей’зель пробивалася крізь натовп атакуючих гоблінів, наче блискавка крізь хмари, розкидаючи їх в усі сторони. Там де була ця люта воїтелька, голови гоблінів розліталися наче уламки будівель після вибуху. Гейл читав свої заклинання, створюючи то вогонь, то блискавку, які знищували гоблінів, мов хворобу. Тятива лука Астаріона невпинно співала. Його стріли легко попадали то в очі, то в горлянки їхніх ворогів. Ліліт стріляла вогнем в усіх кого бачила. Її серце скажено билося, здається, воно ось ось виплигне з її грудей, і життя залишить її. Вона зовсім не розуміла в кого слід вбити спочатку, щоб не дати натовпу себе оточити, тому вона стріляла дуже безладно. Ось-ось натовп скажених створінь оточив її, наче зграя хижаків, яка готова роздерти нещасну здобич. Аж раптом її переповнило тваринне бажання вижити, величезна енергія та жар заповнили її від серця до кінчиків пальців. Пролунав вибух. Хвиля вогню рознеслася по всьому полю. Повсюди стрекотали блискавки, влучаючи як і в ворогів, так і в союзників. Ліліт танцювала на полі, покритому димом, випускаючи на волю із своїх рук дику неконтрольовану магію, аж доки від ворогів не залишився лише попіл, який падав з неба, вкриваючи галявину наче сніг. Через мить наступає безсилля і забуття. Лише на декілька секунд перед очима постала повна темрява, аж доки вона не розсіялась, і в диму та пилу Ліліт не побачила силует чудовиська, яке до неї наближається. Це був варг. Він повільно підкрадався до неї, оголюючи свої величезні ікла.
-На тобі!!Тримай!!! – кричала йому Ліліт намагаючись влучити в нього вогнем, але із рук вилітали тільки слабенькі, невеличкі вогняні кульки.
Ні, ще раз подібний потік магії вона не відтворить. Дівчина хутко підняла чужий спис, який валявся у неї біля ніг, та направила його на чудовисько. Всі інші билися із ворогами, і ніхто не звертав увагу на Ліліт. Вона одна мусить протистояти величезній потворі.
– Геть! А то я тебе вб’ю! – зриваючись кричала чародійка, тремтячими руками направляючи спис на варга.
Вона мусить влучити йому в мозок, чи в горло, і все с кінцем. Вона мусить, але щось сковує її. Чародійка із останніх сил тримається, намагаючись прицілитись. Одне точне попадання, і ця огидна тварюка залишить цей світ. Один рух, і її серце зупиниться. Ні. Вона не може. Тіло Ліліт не слухається її. Аж раптом на мить позаду варга промайнула тінь. Чудовисько заскиглило, із його рота і горла майже фонтаном забризкала тепла кров, яка окропила обличчя дівчини. Монстр падає на землю мертвий. Дівчина застигла мов статуя, вдивляючись у скляні очі варга, які у свою чергу наче вдивлялися їй в душу.
До мертвого створіння підходить Астаріон, виймає свій кинджал із його горла і методично витирає кров о вовну тварюки. Потім він підходить до Ліліт. Вона дивиться на нього, наче привида побачила.
– Дозволь дати раду. У наступний раз коли ти можеш штрихнути ворога зброєю, ЗРОБИ ЦЕ! – промовив ельф до дівчини.
Ліліт лише дивиться на нього нажаханими очима. Астаріон у свою чергу просто витер з її обличчя кров, дивно посміхаючись, але через мить припинив, бо зрозумів на скільки дивно виглядає.
– Я сподіваюсь, що без нагороди ми не залишимося. Я не збираюся так рятувати кожного зустрічного, бо я добра душа. Майте на увазі: якщо нам за це нічого не дадуть, я буду голосно обурюватися цілий вечір. – продовжив ельф буденним тоном.
– Хай краще мене з’їдять варги, ніж я ще раз почую твої дуже цінні зауваження, Астаріон. – саркастично відповіла Шедоухарт, витираючи кров та органи зі своєї булави.
Після невеличкої, майже веселої лайки, герої попрямували до гаю.
– Гей! Ходімо вже! Залиш його! Він точно мертвий. – крикнув Астаріон до Ліліт, яка не рухалась з місця з тих пір як варг упав на землю.
Дівчина в’яло поплелася за ними.
Мандрівники увійшли знесилені у ворота, після того як вислухали історію тифлінгів від Зевлора, як їх хочуть вигнати з гаю, про ритуал, і погодились особисто погорити про цю проблему із заступником верховного друїда, через що Астаріон ще довго читав лекцію, що у них немає часу займатися справами кожного бідолахи.
За воротами вони знайшли невеликий ринок. Шедоухарт і Гейл запропонували обміняти трофеї на припаси і разом пішли торгуватися. Лей’зель хотіла розібратися вирішити деякі питання із Зоро, щодо загону ґітьянкі. Астаріон же ходив і придивлявся до товарів. Іноді він прискіпливо розглядав якісь простенькі кинджали і критикував неякісну роботу. Ліліт просто плелася за ним із абсолютно байдужим виразом обличчя.
– Може і собі щось купиш? Тобі не завадять хоча б якісь обладунки, чи більш щільна одежа. Твій безсумнівно модний шовк тебе не захистять під час бою. – ельф вирішив перебити незручну тишу.
Ліліт просто мовчки киває.
– Доречі твою техніку треба вдосконалити. Визнаю, я вражений тим як ти розправилася із паскудниками. Хоча в кінці могло бути й краще. Чесне слово, ти могла одним рухом відправити того варга на той світ. А я, між іншим, не повинен виконувати за тебе твою роботу. – продовжував Астаріон.
– М. Вибач. – байдуже промовила Ліліт.
Він все правильно почув? Вона тільки що вибачилася перед ним?
– Да що із тобою? Ми успішно вбили всіх гоблінів, а зараз вдячні друїди нас вилікують. А ти виглядаєш так наче ти когось поховала. – не заспокіювався ельф.
– М? Нічого я просто думала про варга і гоблінів. Нічого. Я просто…
Астаріон дивиться на дівчину не розуміючи.
– Ось вони тут. Біля мене. Плигають зі своїми сокирами, наче якась саранча, і щось кричать нерозбірливо…і ось…через мить їх розвіє вітер по землі. – промовила Ліліт наче у трансі.
– І що? Як я вже казав, дуже гарна робота. Не мій метод, звісно, – нищити все руйнівною вогняною хвилею. Але я вражений.
Чародійка ніяк не відреагувала на його похвалу. І тут ельф починає розуміти.
– Ти що…ніколи не…
Ліліт похитала головою.
– Я бачила як кат відрубає голову, але сама-ніколи…Той варг…я розуміла що треба робити, але…
– Не переймайся, моя дорогенька. В перший раз завжди так. Тепер це – частина нашої буденності. Тому тобі доведеться звикати. А з часом…тобі це може сподобатися. – пройдисвіт усміхнувся кривою посмішкою.
-А тобі подобається? – невинно спитала Ліліт.
– Відчувати як ти вибиваєш останній подих істоти, як витікає її дорогоцінне життя. Відчувати цю владу на кінчиках пальців, які тримають стрілу на тятиві. Нічого не робить тебе на стільки живим, коли ти відчуваєш себе хижаком на полюванні серед вівців. А цей солодкий запах кр…- ельф зупинився, із жахом зрозумівши, що він захопився, але швидко зробив вигляд, наче нічого такого він не сказав. – Ти це теж відчула, коли визволила цей величезний вибух. Чи не так?
Ліліт промовчала. Вона дійсно ніколи раніше не створювала стільки вогню. Та визволити таку силу для неї було жахаюче. Але Астаріон вказав їй і на інші її почуття. Чародійка відчула себе сильною, як ніколи. Наче щось, що довгі роки пригнічувалося, придушувалося нарешті визволилось на волю. Це були зовсім нові привабливі відчуття для дівчини, яка виросла у світі правил обмежень та заборон.
Коли вони увійшли до гаю, вони зіткнулися ще з більшою проблемою. Виявилося, що друїди тримають беззахисну маленьку дівчинку-тифлінг, через якусь її витівку, через що її батьки ось-ось готові влаштувати бійку з друїдами- охоронцями, що відмовлялися їх впускати. Здається мандрівників вони теж не хочуть впускати. Друїд, який перетворився на ведмедя, грізно загарчав, розставивши лапи ширше, наче він ось-ось готовий напасти. Ліліт ані трохи не злякалася великого та лютого звіра. Вона глянула на нього не менш лютим поглядом, наче хижак який вдерся на територію іншого хижака.
– Гей, ви! А ну геть звідси! Чужинцям тут не раді- погрозливо каже інша жінка-друїд, міцно тримаючи свій магічний посох.
Ліліт не розгубилася.
-Так ви вітаєте ваших спасителів?! – сказала Ліліт доволі власним та твердим голосом. – Якщо б не ми, вас вже всіх перерізали гобліни! Я сама спалила половину їх загону! У нас ранений, і без медичної допомоги ми нікуди не підемо!
Дівчина дивилася на друїдку суворими очима, та в свою чергу ділиться на неї із під лоба. Інші супутники трохи зніяковіли. Вони не очікували, що Ліліт буде “прикрашати” правду на рахунок ранених. Але вони повинні визнати, що та вміла бути грізною і переконливою коли треба.
– Де поранений? – спитала друїдка.
Ліліт розвернулася до Астаріона, дивиться на нього натякаючи поглядом. Ах ця малолітня нахаба. Вона вирішила познущатися над ним. Але виходу немає, треба підіграти. Ельф видав удаваний стогін від болю і повис на Шедоухарт, наче він ось- ось втратить свідомість.
– Ах, цей нестерпний біль! Здається я переламав ребро, ні два ребра, чи три! Помира-аю!- надривався пройдисвіт, не забувши як слід покашляти.
– Ходімо вже. – сказала друїдка, закотивши очі.
Коли вони вони увійшли, їхнім очам постала жахлива картина. Друїдка Кога із садистським видом залякувала бідолашну дівчинку- тифлінг, нацьковуючи на неї отруйну змію. Вона обвивалася навколо наляканого дитя, оголюючи свої отруйні ікла.
– Кога, заради Сільвана, вона лише маленька…- намагався заперечити їй друїд на ім’я Рет.
– Хто? Крадійка?! Отрута?! Загроза?-відповіла Кога. – Я посаджу під замок диявольське поріддя і прожену всіх чужинців!
Дівчинка жалібно благала про вибачення, але та зміюка шипіла на неї мов так і кажучи, що всі вибачення даремні, і вирок вже зроблений.
Побачивши це, Ліліт переповнилася праведним гнівом. Все її нутро гуло і спонукало розірвати цю жінку на шматки. Аж раптом її кінцівки стали ватними та не спроможними тримати її. Перед очима все закрутилося, голова запаморочилася. До цих пір невідомий страх наповнив все її тіло слабкістю та тяжкістю. Чародійка зрозуміла, що може втратити свідомість. Тільки не зараз. Вона не може зараз впасти непритомною перед усіма. Дівчина змусила себе відійти назад, сховавшись за спинами союзників, щоб перевести дихання. Слава богам, тільки Шедоухарт помітила її стан та тихенько намагалася заспокоїти чародійку. Ліліт запевнила клірикиню, що все у порядку.
– Відпусти дівчинку! Я понесу за неї відповідальність! – сказав Гейл, який взяв на себе намір Ліліт, хоча і без тої частини, коли друїдку розривають на шматки.
-Вимітайся, злодюго! Моя милість не безмежна. – сказала злослива друїдка малій.
Та не стала чекати, доки її милість досягне межі і швидко втекла.
Ніхто не був радий зустрічі. Всі дивилися на Когу похмуро та ворожо.
– Галсін так не вчинив би. Він завжди допомагав тим, хто…-почав було Рет.
-Циць! Галсіна тут немає! А як будеш ляпати про нього своїм поганим язиком, Тіла вкоротить його! – загарчала друїдка.
Тут Ліліт нарешті зрозуміла хто перед ними – інтриганка, що оп’яніла від влади і задумала заколот. Вона була глибоко огидна їй, але дівчина розуміє, що мусить отримати від неї допомогу. Нащастя вона знає як розмовляти з такими особами.
-Ну що, кажіть вже! Ви думаєте, що я чудовисько. – промовила Кога до мандрівників.
-Тільки чудовисько буде пог…-тільки но почав Гейл, якого, здається обурила ця ситуація до глибини душі.
– По-моєму ви мудро вчинили. – перебила його Ліліт. – Суперечки і непослух серед підлеглих занапастять вас, коли навколо одні вороги. Ви просто намагалися захистити своє. Тифлінги повинні поважати вас. Не слухайте мого друга. Він не уявляє, який це тягар. – промовила дівчина до друїдки солодко посміхаючись. Вона знову включила цей власний і твердий голос.
Її посмішка і інтонації були вивірені, а постава вселяла повагу. Для супутників, які знали дівчину певний час, вона перетворилася із вередливого дівча у когось невідомого.
-Нарешті хоч хтось мене розуміє.-відповіла Кога. – Це останній мій прояв милості. Моє терпіння не межі. Гадюка вже показала свої ікла. Вона мусить захистити свій виводок. – друїдка зітхає. – Та байдуже. Я повернула ідола Сільвана і ритуал триває. Ми закриємо гай. І тоді не буде жодних загроз. Жодних чужинців.
Мандрівники тривожно озирнулися. Ситуація стає складнішою. Вони повинні вилікуватися до того як вони завершать ритуал. Попри все друїдка їм дозволила піти до цілителькі Нетті.
– Все в порядку? – спитала Шедоухарт Ліліт.
Її бронзовий колір шкіри вже був не такий яскравий, а очі втратили природний блиск. Ходила вона все ще хитаючись.
– Все в порядку. Просто ненавиджу цих тварюк. – відповіла дівчина.
– Яких саме? Змій чи друїдів? – Астаріон вирішив вставити свій несвоєчасний жарт.
– І тих, і інших схоже. – відповіла чародійка.
Коли мандрівники зайшли у зал, до якого їх направила Кога, вони побачили друїдку-гномку, яка старанно клопотала над якоюсь пташкою. Ліліт, як і всі інші, жадала якомога скоріше забратися звідси, так як сьогодні довелося багато пережити, тому вона була не дуже терплячою, коли Нетті попросила її почекати, доки вона закінчить із пташкою. До того ж для неї це було незвично – чекати своєї черги. Вона вже збиралася висказати своє обурення, але більш розуміюча Шедоухарт її зупинила. Нарешті цілителька закінчила із пташеням.
-Ну, чим я можу допомогти? – спитала Нетті.
-Нам потрібні ліки. – відповіла Шедоухарт.
-Он як? Від чого? У мене багато ліків. Він поранень, від висипу, від опіків…
Шедоухарт невпевнено глянула на своїх союзників. Ніхто не був впевнений у тому, як відреагують місцеві жителі на таку дивну хворобу.
-Ну кажи вже. Як я буду тебе лікувати, не знаючи що саме тебе турбує?
Клірикиня зітхнула.
-Ну…як не кажи краще не стане. У нас у головах пуголовки.
Погляд друїдки у мить став дуже серьйозним.
-Пуголовок? Той самий мізкожерський пуголовок?
-Тобто, ви вже щось знаєте про них? – поцікавився Гейл.
-Та-а-а-а-к. Знаю, і не мало. Ми з верховним друїдом Галсіном вивчали цих тварюк. Я на жаль не така обізнана як майстер Галсін, але допоможу чим зможу.
Нетті проходить до кінця зали та промовляє якісь незнайомі слова. Раптом стіна похитнулася і опустилася до землі. За стіною опинилася ще одна кімната, схожа на лабораторію. Цілителька кивком запросила групу до секретної кімнати. Всі одразу напружилися, коли побачили розчленований труп дроу.
-Це був один із заражених. Він напав на нас разом із гоблінами. Йому ще пощастило. Помер у своєму тілі.
-Що значить у своєму тілі? – схвильовано спитав Астаріон.
-А ви не знаєте? Зазвичай пуголовки переживають декілька днів інкубаційний період. А потім…ви перетворюєтесь на мізкожерів. – промовила вирок друїдка.
У повітрі повисла гнітюча тишина, доки її не прорізав відчайдушний, майже істеричний сміх Астаріона.
-Ну звісно! Цей пуголовок перетворить мене на чудовисько! По іншому бути просто не може! – прорізав тишину ельф.
Інші члени команди намагалися перепитувати, заперечувати, уточнювати. Вони не могли повірити у жахливу новину. Ліліт не вимовила ані слова. Вона просто стояла і тихо дивилася кудись у нікуди поглядом, повного печалі.
-У вас же є ліки! Правда ж? – з надією спитав Гейл.
-Так. Я допоможу вам. – твердо сказала Нетті і повернулася до шафи, щоб дістати ліки.
Коли Нетті повернулася до мандрівників в руці у неї була якась дивна палочка. Союзники якось невпевнено оглянулися.
– Що ж. Для початку розкажіть мені про ваші симптоми. Ви спостерігали за собою щось дивне?
Гейл та Шедоухарт почали описувати дивні здібності, які вони отримали. Ліліт же ретельно оглядала цю палочку, яка не давала їй спокою. І тут вона усвідомила страшний факт. З першого погляду невинна цілителька не намагалася вилікувати їх. У неї в руці був Поцілунок Келемвора – рослина із Далекої Долини і смертельна отрута. Раптом дівчина просто підлетіла до цілительки і схопила її за горло, поваливши б на землю.
-ЗМІЯ!!! – крикнула вона. – ЯКЩО ТАК ХОТІЛА ВБИТИ МЕНЕ, ТОДІ ВИКЛИКАЛА Б МЕНЕ НА БІЙ, БОЯГУЗЛИВА ТИ ПАДАЛЬ!!!
-Ліліт, заспокійся! – кричала їй Шедоухарт, намагаючись її відтягнути від друїдки.
-ВОНА НАМАГАЛАСЯ ОТРУЇТИ НАС! – закричала дівчина.
Нетті не стала чекати, доки скажена чародійка заріже її, і просто відштовхнула її заклинаням. Дівчина полетіла прямо у стіну і впала, втративши свідомість. Шедоухарт ті інші члени групи одразу підбігли непритомної до Ліліт, щоб перевірити чи все в порядку. Астаріон направив на друїдку вже готову стрілу.
-Це правда? Ви намагалися отруїти нас? – спитала клірикиня у Нетті.
-Ви небезпечні. Якщо трансформуєтеся тут, нам усім кінець. – відповіла друїдка. – Тож краще одразу позбавити вас мук.
Нетті вже приготувала заклинання, у руках Гейла затріщали іскри, Астаріон натягнув тятиву ще сильніше.
-Стійте! – крикнула ельфійка. – Ми тут не залишимося. Обіцяю. Але якщо відпустите нас, ми зможемо відшукати Галсіна. А якщо перетворимося, то скоріш за всього у лігві гоблінів.
Нетті через недовго думаючи розвіяла закляття. Іскри у руках Гейла погасли, Лей’зель опустила меча.
-Опусти стрілу, Астаріоне. – скомандувала Шедоухарт.
Ельф розчарованно фиркнув, але все ж таки виконав наказ.
-Добре. – відповіла Нетті. Може він і справді зможе допомогти вам.
-Якщо не підсуне нам отруту. – глузував Астаріон.
-Але з однієї умови. – продовжила друїдка і дістала із шафи якусь пляшку, – Це отрута виверни. Пообіцяйте, що випите її, якщо відчуєте якісь ознаки трансформації.
Клірикиня невпевнено простягнула руку до пляшки.
-Кляніться. – наполягала Нетті.
-Клянімось. – відповіла Шедоухарт.
Додати до улюблених