Непорозуміння з усім

-Це так круто, бути вільною, жити як ти хочеш, бути ким ти хочеш, любити того, кого хочеш, – це були її останні слова. І ось вже вона лежить мертва, не думає, не дихає, а вже літає, десь літає, але точно вже не в цьому світі.

Ранок. 6 квітня. 2005-ний рік. Токіо

Очі відкрилися раптово. У вікно пробивалось сонечко через темно-сірі хмари. Я встала з ліжка, не розуміючи де знаходжусь. В кімнаті стояло дзеркало, таке все гарне, в повний зріст, оздоблене якимсь камінням, напевно морським камінням. Під сонячними променями воно виблискувало різними кольорами. Я повільно, роздивляючись все навколо, підійшла до дзеркала. Коли я побачила себе, я на мить зомліла. В дзеркалі була людина з моїх мрій. Я мріяла так виглядати. Це чорне, коротке волосся. Ззаду на голові була довжелезна коса, яка сягала аж до талії. Каре в поєднанні з довгою косою виглядало неймовірно. Зелено-блакитні очі заворожували своєю красою. Вузенькі, прямокутні окуляри. Невеликі клики. Худе тіло, але виднівся прес, накачані руки, гарна фізична підготовка. Азіатська зовнішність, гарні пропорції обличчя. Це була просто мрія. Я, не віривши в це, пішла шукати ванну кімнату для того щоб вмитись і прокинутись від цього неймовірного сну. Шукаючи ванну я оглянула квартиру. Вона була зроблена в біло-чорних тонах що не було популярно в 2005 році. Гарна кухня, просторий коридор, багато квітів та маленький, біленький котик. Я помітила що хоча це була однокімнатна квартира, вона була досить простора. Звийчайно містилась японська культура, японські двері, вікна, прикраси. І ось нарешті я знайшла ванну кімнату. Вона теж була виконана у біло-чорних тонах. Вмившись холодною водою я думала що прокинусь, але ні. Я стояла і дивилася на себе в дзеркало. І знову вмившись нічого не змінилось. Я спробувала себе щипнути, але теж нічого не сталось. Я відчувала біль. Невже я переродилася в іншому тілі, Боже… це мрія. З легкістю я швидко побігла до себе в кімнату. За цей час на вулиці вкрай змінилася погода, лив дуже сильний дощ. Біля вікна стояла тумбочка, а на ній лежав телефон. Я взяла телефон і на диво чомусь я знала пароль. Помітивши, що в телефоні не було жодного номеру, до мене почали приходити дивні думки. Хоча можливо це шанс почати все знову. Можливо Бог спеціально переродив мене в такому неймовірному тілі.

«Я не маю проґавити цю можливість» подумки сказала я.

Мені було цікаво що знаходиться в шафі. О мій Бог, там було дуже багато одягу. Багато футболок та кофтинок розміру оверсайз, було багато худі. Також були оверсайз джинси та пару обтягуючих штанів, були спортивні штани. Декілька суконь, таких гарних і витончених. Я помітила що було декілька шарфів, гарна шапка з вушками. Знизу на поличці стояло взуття: кросівки на високій платформі, пару каблуків теж на високій платформі, туфлі, лише одна пара, та куча берців та ботинків, теж на високій платформі. Просто мрія….я не вірю що це все відбувається зі мною. Біля шафи стояв стіл, а на ньому куча органайзерів з косметикою та гарна шкатулка. Коли я відкрила шкатулку мені в очі кинулось багато прекрасних речей: сережки, багато кілець, пару браслетів, гарні намиста. Серед усіх прикрас я помітила гарний браслет, зі знаком зодіаку скорпіон. Далі мої очі з шкатулочки перемістилися вгору. Над столом висів календар. Мені прийшла ідея прогорнути цей календар. Можливо вдасться знайти якісь важливі дати та зрозуміти як мене звуть. Так, сьогодні 6 квітня. Ця дата була обведена червоним маркером. Я прогорнула аж до листопада і помітила що було обведене 12 листопада. Синьою ручкою було написано «Happy birthday, Accy». З цього я зрозуміла, що в мене день народження 12 листопада і мене звуть Ассу. Це трішки полегшило задачу. До мене в кімнату прийшов мій маленький котик. Я сіла на ліжко та почала його гладити. Поки я його гладила, я помітила на ньому нашийник. «Міка», Міка це його ім‘я.

«Як чудово!!» подумала я.

В мене дуже заурчав живіт. Я швиденько пішла на кухню щоб подивитися чи є в мене їжа. По нишпоривши по всіляким ящикам до мене прийшло усвідомлення. Там нічого не було. Це був знак що треба іти в магазин. Але де ж мені взяти гроші. Я пішла назад в кімнату і помітила привідчинену шухляду стола. Відкривши її я знайшла гроші. «Йєни» – це значить я в Японії.

«Боже…це дійсно реальність?!» подумала я, досі не усвідомлюючи всього.

Треба було піти в магазин. Я вдягла чорний, великий світшот, чорні брюки, взяла ботінки теж чорного кольору, взяла шапку з вушками, і невеличкий рюкзачок, який лежав біля тумбочки. Я взяла 10000 йен і пішла за курточкою. Під час вдягання речей , я виглянула у вікно і помітила, що магазин знаходиться навпроти мого будинку. Швиденько взявши ключі, я вибігла на вулицю. Дощ лив безупинно. Я швиденько пішла в магазин, купила куча напоїв, хліб, макарони, різні каши, лапшу, рамен швидкого приготування, куча солодкого. На диво на касі я розмовляла японською, не знаючи її. За все про все я заплатила 9548 йєн.

«Боже…., як чудово тут бути» подумала я.

Коли я паребігала через вулицю до будинку, раптово мої окуляри запотіли і я врізалась у щось. Ні, в когось.

-Я прошу вибачення, мої окуляри запотіли і я не побачила вас, прошу вибачення, – промовила я. Поки я це казала переді мною стояв хлопець. На вигляд йому було років 18-20. Біле волосся шторками, чорне худі, фіолетові очі, гарні сережки, чорні штани.

-Треба бути обачніше і не спішити, – промовив хлопець.

-Ви могли б просто вибачити і піти собі куди хотіли іти, а не вказувати мені як мені потрібно себе вести, – з роздратованість сказала я.

-Хто ти така щоб мені таке казати, ти хоч знаєш хто я? Я володію кримінальною бандою, – кричав він.

-Та мені так насрати хто ви, і насрати чим ви заправляєте. Я лише хотіла просто вибачитись і піти собі додому, а не витрачати свій час на вас. Вибачте, але я дуже голодна. Я була дуже НЕ рада з вами поговорити, – грубо відповіла я і побігла у під‘їзд.

-Яка груба дівчина, фу, – сказав він.

«Бляха. Чому я їй нагрубив, вона наче гарна та мила. От я ідіот. Треба буде якось вибачитись та дізнатися в якій квартирі вона живе. Одне я точно знаю, вона живе в моєму під‘їзді. Бляха я ж можу встигнути побачити де вона живе» – подумав хлопець.

Він швидко забіг у під‘їзд, а я вже по трохи закривала двері квартири. Хлопець швидко піднявся на другий поверх і встиг побачити як я закрила до кінця двері.

«Хух, встиг, вона живе в 5 квартирі на другому поверсі» подумав він.

«Тепер я знаю де вона живе, але спеціально навідуватись не буду. Якщо вона моя доля то тоді ми з нею побачимось ще. Ай бляха, ця дівчина…. Через неї я напевно запізнився на зустріч. Бісове дівча» – подумав хлопець.

Я зачинила двері на подумки обсирала цього хама. «Як такі гади можуть існувати, весь настрій зіпсував. Ніколи б з такими не зустрічалась. Фу, хамло недоросше. Міг би хоча б допомогти продукти донести» – казала я в голос.

Я роззулась та пішла на кухню розбирати продукти по місцях. Поки я розкладала продукти, на столі побачила записничок. В записничку була закладинка «Четвер, 6 квітня, 2005 рік» .

В цей момент я зрозуміла що я в минулому. Ось-ось я пам‘ятала як робила останні подихи, лежавши на снігу десь в невідомому мені лісі.

-Так, треба подивитися що я сьогодні планувала. Ага, ну в магазин я сходила. Треба ще відвідати якесь Піднебесся. Дивна назва, але прикольна. Знати б де воно знаходиться.

Я взяла записничок у руки і з нього вилетіла якась бумажка. На ній було написано «*адреса*. Піднебесся. 18:30. Без запізнення.»

Хоч тепер знаю де вони знаходяться і на коли приходити.

Я швиденько розклала все на полички, дещо поклала в холодильник, а потім нарешті поїла і дала їсти Мікі.

Після сніданку, який переріс в обід, я все прибрала і пішла в кімнату. Мені знову захотілось оглянути її. Над столом були полички, а на них лежали книжки з бойових мистецтв, японської мови, української мови, англійської мови. Було багато книжок японською мовою та українською. Був Кобзар та українські збірки, підручники з творами. Вище на поличці були манги, дуже багато манг, фігурок з аніме. Це все дуже круто. Ще я знайшла навушники та плеєр. Чудово!! Але я ще досі не знала скільки мені років. На вигляд мені було десь 16, а на справді я не знаю. Можливо я зможу знайти паспорт. Ооо так, я його знайшла. Мій паспорт лежав в шухляді біля ліжка.

«Дата народження 12 листопада 1985 рік. Місце народження: Київ, Україна. Громадянство: Японія»

Це значить що я народилась в Україні, але чому в мене азіатська зовнішність?!

«Батько: Шиба Рінічіро

Мати: Шевченко Єва»

Ага… тато в мене японець, а мати українка. Неперевершено.

Моє чуття підказувало мені що вже час збиратися. Я поглянула на годинник і вже було 17:04. Треба поспішати. Я швиденько причисалась і переплела свою довгу і тендітну косу. По мила окуляри, взяла топ, зелений оверсайз світшот, чорні оверсайз штани, білі носки, зелені берці, шарф, чорну шапку, невеликий рюкзачок. Поки я вдягалась на дворі ще більше лив дощ. Треба ще захватити паросольку. Вдягнувшись на годиннику було 17:35. В мене ще була майже година. Взявши навушники, плеєр, ключі від дому, телефон, 5000 йєн та на всяк випадок ніж. Коли майже вийшовши з кімнати, я помітила над ліжком гарну катану. Заворожує. Треба виходити. Вже час іти на цю дурацьку зустріч.