Цієї команди не хотів ніхто. Усім трьом було майже по п’ятнадцять, і кожен з них ледь склав підсумковий екзамен. Як працювати з настільки “обдарованими” випускниками, Какаші й гадки не мав.
Хлопців не стали розводити по різних командах, оскільки — і це було помітно — вони не змогли б один без одного. Підібрати їм підходящого напарника було непросто. Знову ж таки, через вік. Близнюки косо поглядали на мовчазну похмуру дівчинку, усім видом показуючи, що не в захваті від її компанії. І це було взаємно. Тому в яскравий погожий день над поки що не командою з чотирьох людей ніби нависла чорна сніжна хмара. Хлопці поглядом метали блискавки в сторону напарниці й тихо перешіптувалися, вона ж флегматично брела поодалік, повністю ігноруючи їх і навіть самого капітана команди.
Какаші скрушно зітхнув. Третій підкинув серйозну задачку, щоб відволікти його від тягаря попереднього призначення.
Хатаке віднісся до нової посади наставника як до чергової місії, просто довгострокової. Однак швидко второпав, що, мабуть, погарячкував погодитися взяти на себе таку відповідальність. Йому не завжди вдавалося знайти спільну мову з однолітками, ще з часів, коли він сам був учнем. Не міг він нормально співпрацювати й зі старшими товаришами через різні точки зору на прості та зрозумілі, на перший погляд, закони світу шинобі. Потім він і сам переглянув своє ставлення до правил. Воно не надто змінилося, лишень з’явилося ще одне правило: командна робота як одна з основних умов для успішного виконання місії.
А тут йому нав’язали підлітків, причому плювавших на правила ще в Академії, для кого співпраця заради місії всупереч особистій неприязні — пустий звук.
Одинаків, як він сам.
І все-таки дітей, котрим, схоже, доведеться пояснювати очевидні речі. Наприклад, щодо взаємоповаги.
— Що, ось так прямо все розповідати? — невдоволено буркнула Карі на пропозицію представитися і розповісти про себе.
Це перше, що вона промовила за весь час їх знайомства. Голос тихий, але різкий і ворожий, настільки, що парковою алеєю, де вони зібралися для першої в житті генінів рознарядки, повіяло морозним холодом, незважаючи на сонячний день. Дівчина навіть відсіла подалі, на кам’яний бортик алеї, в той час як близнюки розсілися на сходах в її кінці.
— Звісно, вам доведеться працювати в одній команді. І чим більше ви будете знати один про одного, тим краще, — пояснив Какаші, не подавши виду.
— Ну, ми-то з братом з народження разом, тому один одного чудово знаємо, сенсею! — широко посміхнувся один з хлопців, з перехрещеними мечами на футболці. — Я Йорой Кодаті, молодший брат Кодате. Він мене завжди захищає, особливо перед мамою. Або перед сенсеєм, коли я що-небудь витворю.
— А витворяєш ти нерідко, — підколов брат, на що молодший безтурботно засміявся, покуйовдивши коротке каштанове волосся.
Какаші кинув погляд на щит, за яким звивався дракон, зображений на футболці старшого. Що ж, можливо, так і є.
— Що любите, що не любите, про що мрієте?
Навідні запитання завжди підганяли розмову, а джонін не мав наміру пробазікати зі своїми поки ще не учнями до самого вечора.
— Я мрію стати найсильнішим шинобі, — почав було старший, але брат його перебив:
— Ні, це я буду найсильнішим шинобі, і тобі не доведеться мене захищати! — заявив він.
Що ж, непогано. З цих двох може вийти чудова команда. Навіть незважаючи на їхні сварки і кпини.
— Ти вже не маленький, теж пов’язку отримав, чого тебе захищати?! — закипів Кодате, показуючи собі на лоба, де, як і у брата, блищав на сонці новенький протектор на синій пов’язці.
Та Какаші припустив, що він перший кинеться на ворога, якщо Кодаті буде загрожувати небезпека.
— Ось. А ще мріємо не бути в одній команді з Карі, — відверто випалив молодший, що навіть брат його спробував присадити.
Однак дівчина, здається, ніяк не відреагувала на ці слова. Її погляд із тіні капюшона був спрямований на Какаші, і це не пройшло повз його увагу. Вона так само непорушно сиділа поодалік від братів, підігнувши коліна під підборіддя і, здається, не могла дочекатися, коли можна буде піти. Хіба змерзла, кутаючись в куртку, наче вони знаходилися зараз в країні Снігу? Навіть для фото в особовій справі її не вмовили зняти верхній одяг.
— Карі… — Какаші звернув її увагу на себе. Вона ніби з головою пірнула у власні роздуми. — А що ти скажеш?
— Сенрін Карі. Не люблю, коли мене порівнюють з кимось. Хочу бути собою і при цьому не бути чудовиськом, — відрубала вона, навіть не змінивши положення. — А мрія — втілити мрію брата. Цього достатньо?
— Поки що — цілком, — відповів джонін, обдумуючи почуте. Все-таки уважно слухала. — Що ж, готуйтеся до вирішального тренування, почнемо завтра на світанку.
***
Хлопці, поки чекали, сильно знудилися. Третій тренувальний майданчик, де з завидною регулярністю у Коносі перевірялися шинобі-випускники на вміння працювати в команді, вже був залитий сонячним світлом, коли Какаші прийшов. Хитрішою виявилася Карі. Вона прийшла незадовго до самого Хатаке. Він бачив, як дівча поспішало оживаючими після ночі вулицями селища. Проспала?
Після того, як Хатаке терпляче вислухав претензії щодо свого запізнення, нарешті пояснив правила тренування, яке одного разу пройшов сам, його сенсей, а до нього — його. Умови ті ж самі: троє генінів мали спільними зусиллями відібрати у нього два дзвіночка до опівдня, використовуючи набуті в Академії знання й навички. Головною умовою було “спільними зусиллями”, але вони не перші, хто не зважив на цю частину.
Метою такого тренування було з’ясувати як рівень кожного члена команди, так і їх вміння пристосовуватися до умов і один до одного для досягнення результату; відкинути особисті уподобання, адже ті, хто провалить завдання, повернуться до Академії ще на рік, і розробити стратегію, використовуючи сильні сторони кожного. У Какаші були для цього величезне поле, заповнене різноманітними пастками, арсенал власних технік і досвід. Але поки що його дуже засмучував результат.
Близнюки непогано нападали разом, відчувалося, що тренуються вони завжди удвох. Навіть майже не заважали один одному. Поки один метнув сюрікени, інший атакував з протилежного боку з кунаєм. Щоправда, сам ледь не постраждав від зброї брата. Зміни вони кут атаки, могло б щось вийти. А так Кодаті втратив дорогоцінний момент, котрий в реальному бою може коштувати життя. Ефект несподіванки було змарновано. Якби вони ще й не сперечалися на всю околицю, хто як має атакувати, Какаші міг би зарахувати їм цей напад як цілком вдалу спробу.
А так як перша атака з тріском провалилася, Какаші с легкістю ухилявся від їх більше не обдуманих ударів і стрибків, навіть не виймаючи руки з кишень, і з такою ж легкістю відповідаючи на ці примітивні потуги дістати дзвіночки. Однак гратися і жартувати з хлопцями, як це робив його сенсей, Хатаке не мав наміру. Вони вже достатньо дорослі, щоб розуміти складність вибраного шляху. Коли їм доведеться зустрітися зі справжнім ворогом, той блазнювати не стане. Ворог намагатиметься вбити. Чим швидше учорашні учні це засвоять, тим старшими зможуть стати. В разі війни за участі Конохи вони, хоч і геніни, могли вже завтра вирушити на справжнє поле бою або на місії, що здатні переломити хід битви.
Дивлячись на них, засапаних та виваляних у пилюці, не змігших навіть на метр наблизитися, Какаші лише гірко зітхнув. Кодате скрутився калачиком і тримався за живіт, на губах виднілися сліди крові. Його брат стогнав поруч, розвалившись на траві, наче морська зірка, викинута на берег. Розбита брів стрімко набухала. Галасливі, розхлябані, неорганізовані. Їм бракувало тренувань, сили і дисципліни. Будь Какаші справжнім ворогом, Коноха втратила б і Щита, і Меча водночас.
Дівчинка трималася осторонь. Хоча на початку намагалася приєднатися до полювання на сенсея. Коли напарники потрапили в халепу, вона відволікла увагу Хатаке парою вибухових печатей на кунаях, і брати встигли сховатися серед дерев, використавши запаси димових бомб. Але більше не втручалася. Або збиралася перечекати в глухій обороні, або ж вивчала його стиль бою, жертвуючи напарниками. Ні той, ні інший варіант Какаші не влаштовував.
Навички тайдзюцу всіх трьох були не найкращого рівня. Однак Какаші знав з їх оцінок, що з іншими видами майстерності шинобі у них ще гірше. І все ж треба було побачити це на власні очі.
Техніка Воядного звіра, яку Хатаке встиг підглянути у “просто Юме” у своєму сні, виявилася дуже доречною і, що найцікавіше, діяла навіть за межами світу сновидінь. До цього він вважав, що дівчина йому лише наснилася.
Щойно всі троє опинилися в полі зору, вода в річці, підкоряючись чакрі Какаші, почала набирати форми дикого звіра. Кілька секунд — і прозорий водяний вовк стрибнув під ноги наставника генінів, принюхався, насторожився і рвонув до берега, до учнів.
Хлопці одразу ж відреагували новою атакою. Як завжди найбільш прудким виявився Кодаті, без роздумів кинувшись на звіра, і тільки захист брата не дав йому постраждати. Кодате на сьогодні підготувався, підсиливши свою броню пластинчастими щитками на передпліччях, втілюючи тим самим сутність щита, зображеного на своїй футболці. Він вискочив поперед брата, і водяний писок на кілька секунд розплющився об метал. Але швидкості реакції хлопця не вистачало, і вовк, відновивши форму, хапнув його за ногу. Кодате скрикнув. Хоч звір і отримав кунаєм по мокрій спині у відповідь, та щелеп не розтулив, навпаки, з силою жбурнув хлопця до річки, з якої був зроблений сам. Молодший закричав і, уникнувши удару лапою, кинувся рятувати брата, наче той плавати не вмів. Безумовно, щитки на руках легкості не додавали, але річка не була надто глибокою, щоб навіть бездарний генін не зміг вибратися. Какаші відмітив і те, що сім’я в особі брата для Кодаті виявилася важливіше місії — хлопець безвідповідально залишив напарницю вовкам на обід, одному — так точно.
Карі на мить заціпеніла, потім вколола Какаші жорстким поглядом і теж бездумно кинулася на вовка с кунаєм. Однак її нерозважливість виявилася вдаваною. В останню мить перед тим, як мокрі щелепи клацнули в сантиметрах від її обличчя, дівчисько сковзнуло ліворуч і метнулося до річки. Кодаті вже пірнув за братом і досі не показався на поверхні.
“Схоже, таки трохи перестарався”, — подумав Какаші. Може, не варто було випробовувати незнайому для себе техніку на новачках. Не вистачало ще занапастити учнів. Все-таки його мета не в тому, щоб показати їм, наскільки вони слабкі. Те, що вони слабкі, сам Какаші пречудово знав.
Але щоб настільки…
Карі зробила пару кроків по поверхні води, але враз по коліно провалилася. Здається, вона намагалася сконцентрувати чакру в ступнях, але безглуздий контроль, точніше його відсутність, звели її старання нанівець. Вона зло рикнула, давши ляпаса водній поверхні, й пірнула. Хлопців і справді вже надто довго не було.
Какаші й сам почав хвилюватися. Невже щось сталося чи це такий їх план, щоб виманити його? Однак він забув, що мав справу з новачками. Дітьми.
Карі випірнула, хватаючи повітря через маску. На її спині мішком з рисом висів один із братів. Другого, як виявилося, дівчина тягла за собою, вхвативши за ногу. Ледь опинившись на березі, всі троє попадали на траву, і пройшло кілька довгих митей, перш ніж хлопці прийшли до тями, прокашлялись і, побачивши “ворога” в особі сенсея, миттєво відступили, щоб, як і належить ніндзя, вести нагляд здалеку і напасти з укриття. Карі ж, здається, зомліла.
Джонін обвів околицю похмурим поглядом. В умовах справжнього бою брати знову залишили свою рятувальницю на поталу ворогам. Можливо, це була помста за її неучасть в боротьбі за дзвіночки, хоча навіть хлопці розбіглися в різні боки, кожен сам за себе.
Він підійшов ближче. Напевно, Кодате заплутався в корчах на дні річки, Какаші помітив порвану футболку на хлопцеві. Карі, схоже, коли звільняла його, теж об їх розірвала кокон свого закритого одягу: на штанині темніла невелика кривава пляма, низ куртки перетворився на лахміття, а в темно-синьому жилеті з металевими застібками виднілася величезна дірка, оголюючи частину живота. Какаші звернув увагу на відмітини на відкритій шкірі. Та щойно доторкнувся до неї, щоб уважніше роздивитися, дівчинка прийшла до тями.
— Ви збоченець, сенсею?! — заверещала вона, ошелешено дивлячись на Какаші, і миттю постаралася відсунутися подалі, кутаючись в розстібнуту, важку від води, куртку.
Він підняв руки, капітулюючи — вже надто люто вона дивилася і напевно неправильно розтлумачила його дії. Довелося зобразити найбільш дружню посмішку, хоча Какаші трохи збентежився. Про те, що перед ним була все-таки дівчинка, хоч і куноічі, він якось не подумав.
Але побачене ще довго не давало Хатаке спокою.
Тепер він дивився на те, як дівчисько гойдалося, підвішене догори ногами на мотузці. Вона вчасно помітила найпростішу пастку і не дала в неї втрапити одному з братів, та відштовхнувши його, попалася сама. Накричала на нерозважливих хлопців, і вони вирішили не допомагати їй виплутатися.
А він вже було подумав, що з цих трьох все-таки можна зліпити команду. Але марно, кожен думав лише за себе.
Карі підтяглася і, перерізавши мотузку, спритно стрибнула до стовбура дерева і вже по ньому зісковзнула вниз. Молодець, якщо і не побачила ще одну пастку на тому ж місці, то здогадалася, що вона там може бути.
Ось тільки всю увагу вона зосередила на розтяжках і зовсім забула про оточення, дозволивши Какаші опинитися достатньо близько, щоб спіймати її в ілюзію. Можливо, хоч з ґендзюцу справи кращі?.. Хоча, не з її вмінням контролю чакри.
Карі скрикнула, раптом помітивши “ворога”-сенсея поряд, і цього зорового контакту виявилось достатньо для активації техніки Пекельного видіння. Дівчина тільки й встигла підняти руку, намагаючись сконцентрувати чакру. Її погляд затуманився, і вона впала горілиць, знесилена.
Какаші навіть не здивувався — в такому віці, не маючи досвіду і достатньої сили духу, дуже складно протистояти ґендзюцу, в особливості тому, що вивільняє найпотаємніший страх. Однак в якийсь момент він зрозумів, що насправді вже не контролює чакру дівчинки, хоча вона і лежала наче непритомна. По потоку чакри — рівномірному, повільному і спокійному — Какаші визначив, що Карі заснула. Він не повірив. Хіба можна ось так просто відключитися? Він нахилився над дівчинкою, дзенькнувши дзвіночками, прикріпленими до пояса.
Далі джонін відреагував на рефлексах, набутих за роки місій. Саме той дзенькіт викрив його положення і саме він вивів дівчисько зі стану дрімоти. Какаші вчасно помітив, як вона однією рукою потяглася за дзвіночками, й відсахнувся в сторону.
— Стихія землі: Кам’яне болото, — неголосно проговорила дівчина, активуючи дзюцу, і, підскочивши, вхопила за ноги.
Вони враз загрузли в землі. Ненадовго — “кам’яне болото” виявилося невеликим і неглибоким. Але цього моменту вистачило, щоб Карі відштовхнулась долонею від землі і, обхопивши ногами за шию, на мить опинилася ззаду.
Какаші відстрибнув в сторону, скинувши з себе ученицю.
Неочікувано непогано. Комбінувала ніндзюцу, причому засноване на елементі стихії, і тайдзюцу, хитрістю відволікши увагу, та встигнувши насамперед якось розвіяти ілюзію. Дивно, що в Академії її вважали посередністю. Вона здавалася досвідченішою за своїх товаришів.
Дівчина проїхала по землі і стала в низьку стійку. У відведеній назад долоні брязнув один із дзвіночків.
Зовсім непогано. Але заволодіти предметом чи інформацією для шинобі недостатньо. Предмет ще треба утримати, а інформацію встигнути передати. Цього можна досягти, працюючи в команді, коли напарники прикриють і допоможуть відбитися. З часом такого рівня розуміння та підстраховки можна досягти навіть в умовах імпровізованих дій. Але мова не про цю команду. Вмить стало зрозуміло, що Карі діяла сама по собі, коли Кодаті знову вступив у бій… використавши дівчисько як трамплін для свого невдалого стрибка. Хлопець, швидко усвідомивши свій промах, моментально зник, а Карі вивалялася обличчям у пилюці.
Какаші розчаровано зітхнув. З такими товаришами і ворогів не треба.
— Поздоровляю, ти в полоні, — констатував джонін, підкріпивши свої слова кунаєм у її горла.
Дзвіночок знову опинився у нього.
***
Карі не пручалася. Полоненим це ні до чого. А коли продзвенів будильник, відзначаючи опівдень, показалися і горе-товариші.
— Ви. Справжні. Ідіоти. — підсумував Хатаке. — Доки ви двоє не могли визначитися, хто ж з вас головний, ви перше — викрили себе, друге — ледь не побилися один з одним, третє — підставили й майже позбулися товариша. — Він зло зиркнув на недолугу трійцю, вказавши на полонене дівчисько, і продовжив нотації: — В світі шинобі тих, хто порушує його закони, називають нікчемами, але ті, кому наплювати на своїх товаришів — значно гірші.
Учні поникли під суворим зневажливим поглядом.
— Ваші товариші по команді — ось, що головне. Іноді навіть важливіше за місію, адже її можна завершити і в інший спосіб, а якщо втратите друзів, їх ніхто не поверне. Карі. Ти ж, навпаки, забагато на себе звалила. Ніколи не вдасться контролювати все. Ти не матуся для своїх товаришів по команді, щоб витягувати їх з усіх неприємностей, ризикуючи собою. Однак і намагатися виконати завдання командної роботи самотужки — надто самовпевнено. — У його голосі забриніли іронічні нотки. — Так ти ризикуєш занапастити і себе, і інших. І вже напевно провалите місію. Ви хочете доповнити списки на меморіальному камені своїми іменами?
Какаші вказав на пам’ятник неподалік і помітив, що його промова пройняла тільки дівчинку. Близнюки лиш спантеличено дивилися на нього. Наставник подумки застогнав. Дійсно, лише діти.
— Гаразд. Пообіді продовжимо, — зітхнув він, заспокоївшись. Це лише тренування, і, можливо, вони заслуговують на ще один шанс. Все-таки потенціал у цих бовдурів є. — Але Карі обід не дозволено. Такий мій наказ як вашого капітана. Таке твоє покарання за надмірну самовпевненість.
Він схилився до неї, зазирнувши у світлі очі і додав єхидно:
— І запізнення.
Какаші зник, проте був ближче, ніж вони думали, і чудово чув розмови хлопців.
— А що за камінь такий?.. — пробурчав Кодате через деякий час. Йому, на відміну від брата, навіть обід був не в радість. Він трохи поколупався в овочах і пішов досліджувати пам’ятник. — Тут лише імена записані.
Старший Йорой обійшов кам’яну брилу навколо і уважно вивчив темний мармур.
— Напевно, там імена найбільших невдах, — пожартував Кодаті. Він уже із задоволенням взявся за свій обід.
— Не смійте так зневажливо говорити про героїв селища! — гаркнула Карі.
— Ти ж чула сенсея? “Ви хочете доповнити списки?..” — передражнив він. — Напевно ж присоромити нас хотів, лише йолопами не назвав. Якби там про героїв було…
— Найбільша невдача цих людей у тому, — перебила Карі, — що всі вони вже мертві, — глухо промовила дівчинка. — Тож нам треба постаратися! Не можна провалити це завдання. Я таки щось можу теж. Якщо ми розробимо спільний план…
— Ой, а хто це тебе головною призначив? — випалив Кодаті. — Ти ж взагалі до пня прив’язана! Тому дзвіночки дістануться нам із братом.
— Та віддам я вам ті прокляті дзвіночки! Один уже був у мене! Але через вас, бовдурів, усе зірвалося. Працюючи нарізно, ми тепер взагалі їх не зможемо дістати! Нам треба напасти разом, інакше навіщо нас у команду об’єднали?
— Ага, ось опиняться вони в тебе, і ти одразу ж передумаєш! Дзвіночків всього два! Я не хочу назад до Академії! І Кодаті не дозволю туди відправити.
— Хочете, я вас чимось пригощу, коли закінчимо, — Карі проковтнула слину. Було помітно, що вона теж дуже зголодніла, — лишень розв’яжіть мене і…
— Ти не чула наказу? — не вгавав Кодаті. — Тобі навіть обід не дозволено, а то розв’язати!
Какаші знову показався на очі. Він почув достатньо.
— А знаєте, я передумав. Не бачу більше сенсу продовжувати це безглузде тренування і витрачати ваш і свій час. — Його похмурий вигляд зараз був зовсім не вдаваним. — Ви матимете ще рік, щоб підготуватися як належить.
— Що?! Як же так?! — заволав на всю округу хлопчисько.
— Якщо ви не здатні думати самостійно і вмієте тільки кричати один на одного і беззаперечно підкорятися наказам, то навчити вас я навряд чи зможу.
— Ви так втратили своє око? — прямо запитала Карі.
Невідомо, які думки привели її до цього запитання, але Какаші вирішив відповісти, машинально поправивши пов’язку, що закривала ліву половину обличчя.
— Можна і так сказати. Виконував наказ. Сліпо. Тільки мій найкращий друг допоміг побачити справжній стан речей.
— А хто… Хто ваш найкращий друг, сенсею? — Кодаті вже й забув, що щойно провалив тест на можливість вже завтра вирушити на свою першу місію. Невже подумав, що зможе вплинути на рішення сенсея через його кращого друга?..
— Він там. — Какаші вказав на меморіальный камінь, і навіть Кодате засумував, мабуть, зрозумівши хід думок брата. — Не забудьте звільнити свого товариша, — дав останню вказівку він і зник.
***
Какаші лиш ледь задрімав. Чергова неспокійна ніч давалася взнаки втомою і дратівливістю. Зайнявши затишне місце, з якого проглядався тренувальний майданчик, але його ніхто не міг помітити — троє недолугих учнів так точно — він ненадовго прикрив очі. Все ж таки до останнього чекав, що вони виявлять хоч ознаки взаємовиручки. Адже, якщо розібратися, з них таки могла б вийти команда: хлопчаки — не чужі один одному люди та й дівчинка не безнадійна. Тому він залишився спостерігати за ними ще трохи. Іноді траплялося, що, не обмежені наказами та настановами, товариші могли почати взаємодіяти більш ефективно.
Вони довго сперечалися. Відлуння долітало навіть до Хатаке. Мабуть, хлопці звинувачували Карі, а та огризалася, теж не визнаючи провини, та не здатна піти, бо прив’язана. Нікому не хотілося залишатись ще на рік в Академії. В їхньому-то віці. Напевно, всі троє чули про геніїв, на зразок Учіха Ітачі, що вже до тринадцяти встиг, напевно, все: закінчити Академію, скласти іспит на чуніна, вступити в АНБУ, навіть стати капітаном своєї команди і… І в результаті перетворитися на відступника. Втопити в крові власний клан.
Какаші навіть задумався, чи не стало причиною його рішення щодо учнів саме його самопочуття. Цієї ночі він вже не блукав закутками пам’яті про своє минуле, проте справді спокійний сон був для нього чимось недосяжним. Здається, цієї ночі йому снився саме Ітачі, його непростимий вчинок. Собі Какаші теж не міг вибачити неуважності. Він мав щось розгледіти. Але тут шарінґаном не допомогти.
І Юме йому більше не наснилася. Він міг би вважати її фантазією своєї підсвідомості, та, по-перше, дівчина була не зовсім його типу, а по-друге — техніка Водного звіра, яку він випробував на тренуванні з командою, говорила про інше. До геніїв, яким концепції нових технік чи варіанти знайомих приходять уві сні, він точно себе не відносив, хоч і вважався генієм у своєму оточенні. Какаші планував, за нагоди, якнайшвидше закінчити з хлопцями і вирушити шукати інформацію про сновидців. Або хоча б більше дізнатися про техніки ілюзій, пов’язаних зі снами. Та ж Юхі Куренай могла б щось порадити.
У результаті проспав. Смикнувся від відчуття чужої присутності та образу, що став нечітким та ефемерним, тільки-но він розплющив очі. Ніби сердита Юме стояла поруч і, схилившись, дивилася на нього, вперши руки в боки. У тій же синій сукні, високих рукавичках з ремінцями, переплетеними навколо рук, і темно-червоним шарфом на шиї. Волосся знову було забрано в хвіст на потилиці, коротші пасма неслухняно стирчали в сторони, а зелені очі палали злістю з-під чубчика. Здається, саме цей погляд його розбудив.
Сердилася, що Какаші не став шукати галявину і гірське озеро, залите місячним сяйвом, поки спав?
Тіні дерев потроху подовжувалися, а небо набуло теплих помаранчевих відтінків. Джонін отямився, а глянувши на тренувальне поле з трьома стовпами, де до одного була прив’язана Карі, оторопів: як і раніше. Дівча все ще було там. Какаші приречено зітхнув. Все ж таки прийняв правильне рішення, відправивши їх вчитися знову. Може, за рік у цих головах стане трохи більше розуму та майстерності, а в душі — співчуття. Брати Йорой вирішили провчити напарницю за повчання, залишивши її виплутуватися зі своїх проблем самотужки. Та тільки це їй зовсім не вдавалося. Коли він підійшов ближче, Карі відчайдушно крутилася під мотузкою, намагаючись вислизнути зі своєї все ще мокрої куртки. Не те щоб Какаші прив’язав її надто міцно, але на що вона чекала?
Хатаке все одно не став втручатися. Є ситуації, через які потрібно пройти самостійно. Навіть такі безглузді. Особливо такі безглузді.
Карі ще трохи повозилася з мотузкою, допоки повністю не виповзла з кокона одягу, залишившись у синій жилетці із застібками-пряжками та довгих в’язаних темно-червоних рукавичках без пальців, що повністю закривали руки до ліктя. Какаші знову звернув увагу на її шкіру: на оголених ділянках ледве виднілися темні мітки. Татуювання? Клеймо?.. Чи просто забруднилася?
— Голодна?.. — замість привітання спитав Какаші.
Дівчина мовчала. Ображалася. Вирвала куртку з-під мотузок і мовчки стала вдягатися. Може, і плакала, Какаші бачив лише її потилицю, обв’язану банданою з протектором, довгі кінці якої спадали на спину.
— Ходімо, пригощу тебе чим-небудь. “Ічіраку” ще має працювати.
Та вона не поспішала їсти. Невже соромилася знімати маску, приховуючи якісь вади? А все ж настрій у неї був зовсім іншим, ніж на першій зустрічі. Якщо тоді вона дивилася на наставника з підозрою і дещо зневажливо — на своїх напарників, то зараз Карі просто сумувала, заглибившись в свої думки. Нібито вона щось усвідомила і тепер намагалася прийняти це.
— Ти непогано впоралася, — почав Какаші, — але, може, тобі варто ще раз подумати? Щодо того, чи бути шинобі. І ти, і твої напарники ще зовсім діти, незважаючи на ваш вік. Не обов’язково вибирати цей шлях. Він не такий простий, як може здатися. — Голос ледь помітно затремтів.
Вже хто-хто, а він знав про це не з чуток.
— Я пообіцяла, — нарешті тихо сказала дівчинка.
— Братові?
Какаші підозріло звузив очі. Він звернув на це увагу ще на самому початку. Майже три роки тому команда шинобі, що поверталася до селища, принесла з собою цю дівчинку — без тями, з сильною лихоманкою, повністю виснажену. Вона не випускала пов’язку з протектором Листа з рук, повторюючи, що в неї більше нікого і нічого не лишилося, окрім свого імені та пам’яті про батька. Це все, що було записано в її справі. Хокаґе відкинув побоювання інших, що вона могла бути шпигункою чи диверсантом. Навпаки, дозволив їй залишитися і навчатися в Академії, коли виявилося, що деякі здібності вона все ж мала.
Однак ніде і ніколи й згадки не було про її брата.
Або вона надто добре прикидалася, а нині припустилася помилки, або почала щось згадувати. Чи не тому Третій призначив на роль капітана цієї команди не аби кого, а саме Хатаке, здатного зважати на такі дрібниці?
— Мрія брата — це добре, та це його мрія. Важливо мати власну мету і прагнути її втілити. Твоя ж, пам’ятаєш? Бути собою — а це дещо не узгоджується.
— Не настільки, як може здатися на перший погляд.
Ну ось, знову цей тон. В її очах виднілася значно жорсткіша відповідь: не вказуй, що мені робити. Цей погляд здався знайомим. Здався.
— Ви всі ще не готові, — продовжив джонін через хвилину. — Просто для того, щоб звільнитися, тобі знадобилося так багато часу. А якби я не прийшов?
Власне, вона впоралась і без його допомоги, слід визнати. Але в реальному бою, коли все вирішують миті, витрачати стільки часу — недозволена розкіш.
— Як ваш наставник я відповідаю за вас. І нам вкрай складно буде виконувати навіть елементарні завдання, якщо я буду хвилюватися за ваші життя і ризикувати своїм. Тому я не можу рекомендувати вас до подальшої роботи. Не засмучуйся, наступного року, я впевнений, тобі знайдуться чудові напарники.
Какаші залишив її саму, але дівчинка так і продовжила сидіти перед мискою лапші, наче зовсім не зголодніла, хоча за цілий день і крихти не з’їла. Вона все ще не могла прийняти очевидного.
Додати до улюблених