Напиши мені

Не знаю, як це сталося. Але я вирішив написати хлопцеві, котрий мені подобався ще з шкільної парти. Він ходив до музичної школи та грав в волебол. Не злічити, скільки дівчат за ним бігали. Я досі памятаю, як заради нього я ходив до школи, як висиджував всі ці уроки. Терпів знущання та багато іншого.

– Добре, Олено, сідай. Так, на наступне питання відповість юнак, що сидить за тобою. Дмитро, ти знаєш відповідь на питання: “До якого блоку входила Велика Британія в період першої світової війни”?
– Так, знаю, до блоку Антанти, також цю назву перекладають як сердечна умова.
– Гаразд. Наступне питання до Івана. Яку зброю вперше використували в 1914-18 роках.
– Ну в цілому, вперше використали хімічну зброю, “зелені привіти”. Наскільки я памятаю, це був хлор. Також вперше використали танки, взагалі їх першою почала розробляти Велика Британія, але країна Гітлера вкрала ідею й зробила їх більш зручними. Також були підводні човни і нові види вогнестрільної.
– Молодець, але називай Німеччину вірно, на ЗНО варіанту “країна Гітлера”, немає, добре?
– Угу.
– Ідемо далі. Сашко, що ти скажеш на друге запитання зі сторінки сорок вісім?

Далі, як я тільки не слухав, але мої думки були направленні на Івана. І хоча він тоді очей не зводив з Олени, котра навіть для мене була дівчиною гарною і доброю, я ревнував. Але десь в глибині душі радів, що саме вона може стати його дівчиною.

– На цьому все. Можете іти на перерву, до наступної зустрічі!

Моє кохання рішуче сів поряд з Оленою, але та навіть не підняла погляд.
– Олено, а хочеш цукерку?
– Ні, Вань, не хочу. О, ти Сірку віддай. Ти ж любиш такі цукерки, Дімо?
Я не відразу зрозумів, що вони повернулися до мене.
-Я, звісно, люблю, але мені здається, що буде погано, якщо її візьму я.
– Чому, Сірко? Тобі що, не можна? І як там в лікарні? В тебе живіт в понеділок болів, так?
Під поглядом Вані я міг лише кивати.
– Так, я ходив, але результати в неділю.
– Шкода, але ти все одно віддай цукерку йому, він з’їсть, коли результати прийдуть. – Дівчина встала на погладила нас з ним по голові. Я бачив, як червоніли вуха, як мій однокласник стримував посмішку. Ось би він також реагував, колице зроблю я.

Але ні тоді і тим паче ні зараз, він не буде так реагувати.

– Я піду, не сваріться, добре, мої любі хлопці?

– Добре Олен. – видихнув я.
– Звичайно. – Відповів фанат волеболу.
Коли дівчина пішла, я тихо сказав.
– Вона добра й гарна. Не дивно, що вона тобі так подобається.
– Що? Це так помітно?
-Взагалі так. Ти пробував її запросити кудись?
– Вона не може, та і мати її не відпустить, бо школа важливіша.
– Так вона ж відмінница!
– А ти думаєш, вона добре вчиться, бо хоче?
– Тепер, бачу, що ні… А там сходити з нею на факультатив? Тобі ж потрібна біологія, чи хімія.
– Так потрібна, але в цей час в мене музична школа.
– Музикант ти наш, ну напиши її листа, як це роблять на день закоханих.
– А якщо не прочитає?
– Ми точно кажимо про Олену? Она прочитає навіть текст на німецькій, візме словник й буде переводити! Вона – не твоя колишня Оксана, котра зустрічалась з тобою, тільки через те, що ти такий крутий! Вона, якщо твої почуття не взаємні, скаже це прямо. Вона не буде сміятися, чи щось ще.
– Сір, добре, я зрозумів. Дякую, може вона й тобі подобається?
– Вона мила, звичайно, але ти, як друг, мені більш потрібен.
– Сонечко, йди обійму.
– ЙДИ НА ФІКБУК!
– Куди ?
– Спитай у своєї коханої.

Дивлячись на цей день, мені здається, що це був єдиний день, коли я нормально розмовляв з ним. Як стало потім зрозуміло,   Лена почала зустрічатися з Толіком з 11-в і моє сонечко вирішив нічого їй не писати. Він ледь ходив, і, здавалось, тільки я знаю причину. Але, якщо тоді мій хлопчик ще радів, коли міг розмовляти з Леною, то, коли вона поїхала, він ледь під потяг не сиганув, шизанутими підлітками ми були. Пам`ятаю, як жалів його, як він плакав на зрив.

Коли я вже будучи студентом зустрів Олену й спитав, чи знала вона про його до неї почуття, та тихо відповила:
– Я багато знала чого, я знала, що він подобався тобі, що я подобаюсь йому, але я також бачила, що не зможу довго жити в місті. Я знала про переїзд, але так і не змогла відповісти на його листа.

В школі думав, що ніхто з нас не зробив навіть кроку, але, як виявилось, він все ж написав листа і це був єдиний лист, котрий Олена взяла з собою в нове життя.

Я довго сидів над ноутбуком, я дуже хотів щось написати, але придумати щось орігінальне я так і не зумів. Сил вистачило тілько на звичайне ” привіт”.

18:56

— Привіт