Ми хотіли вдихати небо своїх думок

Ми хотіли вдихати небо своїх думок,

А не пил з під дахів розбомблених багатоквартирок.

Ми хотіли читати книжки не під світло свічок.

Прикриватись від промінню, а не розбитих шибок.

Ми сміялись над тим, що далі чекає на нас,

А чекала безмежна прірва теленовин.

І, якщо нас питають зараз: ” Ну як там в вас?”,

Сподіваються, що обійдеться без домовин.

Хто в окопі, хто у квартирі, а хто без них.

В інстаграмі сторіс тепер, як заклик “живий!”.

І тепер головне відділяється від інших всіх,

І колишні біди кричать: “який ти дурний”.

Зараз чую собак, що бояться як всі сирен,

А мені на дев’ятий день майже не страшно.

Але ми не забудемо жодного із імен,

Хто стояв до кінця впевнено і відважно.