Ох уж та зима,така гаряча з тими обіймами і поцілунками. А може то через мерзлі руки? Чи через гарячу каву? Та ні,точно ні. Зима то не те кохання,зима це турботи. Надзвичайно багато турбот,через які і жити бажання не виникає. Але Хосок намагається через ті незначні обійми набратися того тепла навічно,а чи можливо це? Мабуть….неможливо,бо ті обійми хоч і гарячі,але не ті. Зовсім все стало не тим,не так і абсолютно байдужим. Більше немає бажання кидатися сніжками в один одного голосно сміявшись,немає тої атмосфери справжньої зими. Все брудне,тече кудись і вічно то розтане,то знову все покриється льодом. Кохання пройшло,ті гарячі поцілунки також,ох а ті обійми,так за ними скучив Хосок,ви навіть не уявляєте. Та…мабуть і уявляти не треба. Навчання почалося вже досить давно,а те почуття свят досі залишилися,ну і навіщо? Ой зима не відпускає,та і не хоче відпускати. А Хосок так хоче,просто до тремтячих пальців.
Історія кохання почалася зимою,та й закінчилася тою темною зимою. Коли і сонце встає ну дуже пізно,коли люди не можуть очей своїх відкрити,та ще й кричать один на одного. Тою довгою і нудною зимою. Але кохання штука така…хитра. Юнгі впав напевно з небес,бо відчуває він ту зиму 12 місяців на рік. І зовсім не через поганий настрій,або крик. Все це йому абсолютно не характерно. Тільки ось любов до сну,це звісно навіки. Та й Хосок з ним познайомився занадто не в звичайних обставинах. Сміючись згадуює,що сказав тому зовсім заспаному Юнгі мов : “Привітик, ты заснув на лекції і так солодко спав,що вчитель подивившись на тебе вирішив не питати тебе, оце так та! Ти що святий? Він ж нікому не дає спуску,поділися секретом а?”...А Юнгі дивиться на його усмішку і навіть не слухає які подробиці він там намагається придумати,набагато цікавіше спостерігати за цим кмітливим хлопцем. Але такі думки вводять Юнгі в сумніви,страху наводить,Хосок читає той страх,та так ніжно обіймає.
Ох лишенько,закінчиться та зима чи ні? Бо гарячі поцілунки і обійми мабуть ні.
Додати до улюблених