Header Image

    Голова комісії Яшіро вкрай заклопотана людина. Обдарований природним шармом, цей чоловік добився висот, яких мало хто досягає у настільки юному віці. Будучи птахою високого польоту, він не може дозволити собі слабкостей перед тими, з ким має справу.

    Ще з малих років, молодий пан Камісато навчився однієї риси – не показувати перед співрозмовником своїх справжніх думок. Бо якщо людина зможе прочитати тебе, знайти твою слабкість – будь впевнений, вона скористається цим, і ти опинишся в її волі. Аято це знав, та й сам був тим таємничим гросмейстером, який з легкістю міг підкорити собі будь-кого у Інадзумі. Будь то пересічний перехожий, чи навіть високопоставлений чиновник. Жодної різниці. Всього кілька хвилин невимушених розмов, легенька посмішка на його тоненьких вустах, і співрозмовник вже повністю у його владі. Тому, Аято з гордістю міг носити титул «сірого кардинала» Трикомісії при дворі Її Високоповажності Нарукамі Огошьо, Шьогуна Райден.

    Проте, була і та, хто також вважала себе ніскілечки не гіршою від цього хитруна з комісії Яшіро. Мова йде про Гуджі Великого Храму Нарукамі – леді Яе. Ця поважна Кецуне, фамільяр Електро Архонта, також мала славу створіння, якому подобалося підкорювати собі чужі серця та душі. Її улесливий голос, вивірені та стримані рухи, а також гострий язичок, гарантували швидку перемогу над будь-ким. Жоден не міг їй протистояти, і зрештою, падав перед нею на коліна та благав пощади. А вона просто дивилася, та хижо посміхалася, вивертаючи з людини усі найпотаємніші страхи та бажання. І те задоволення, яке Яе Міко отримувала від тієї картини, було навіть приємніше для неї за п’янке саке чи її улюблене смажене тофу.

    Горді та неприступні, такі епітети зазвичай звучали на адресу Аято та Яе Міко, однак в той самий час, вони не хотіли поступатися одне одному титулом найкращого ляльковода Інадзуми. Вони щиро ненавиділи одне одного, і в той самий час, цим і подобалися одне одному. Протистояння між ними можна було назвати повноцінною війною, бо зрештою, вони жодного разу так і не змогли з’ясувати хто ж з них вправніший.

    Антагонізм між ними зростав, і зрештою, це перейшло у таку собі інтелектуальну гру. Гру на те, хто ж здасться першим, не витримавши сили супротивника. Хоча, іноді, вони й вкладали тимчасове перемир’я, коли справа стосувалася їхнього взаємного задоволення. І одразу ж його порушували, коли усе закінчувалося.

    – …Визнаю, цього разу ти перевершила себе, – мовив Аято, ступивши на поріг Храму Нарукамі, у супроводі леді Яе. – Цей наш маленький план вдався на славу.

    – Ох, які милі слова, Аято, – хижо всміхнулася Міко. – Я вже подумала, що ти дійсно говориш щиро.

    – Я говорю, як є, – Аято, поправив манжети свого кімоно та гордовито задер носа. – Хоча, направду, визнай: ти отримала неймовірне задоволення, споглядаючи, як моя сестра та її друзі бігають по лісу та верещать від страху.

    – Але саме на тобі – були ті веселощі, хитрий лисе, – Яе Міко, легенько вдарила віялом по плечу Аято, та сховала за ним свої вуста. – І саме ти, був основним зачинщиком цього перформансу.

    – Так, – кивнув пан Камісато. – І подібні слова, зронені тобою – певно означають, що я впорався на славу?! Нуж бо, визнай Яе. Цей раунд – за мною.

    Аято дуже хотів, щоб вона сказала ці слова, бо таким чином він міг витягнути з Міко зізнання, що цього разу переміг саме він. Та хитра кецуне не бажала здаватися так швидко.

    – Тільки, як рак на горі Його свисне, – Міко провела вказівним пальчиком коло своїх вуст, поправляючи помаду: – Думав витягнути з мене зізнання?! Не на ту напав.

    – Он як, – Аято також не волів здаватися. – То чому ж ти сама не провела цей захід, гм?! Може через те, що тобі б зрештою довелося проситися допомоги в мене, як голови комісії?!

    – Ні, – похитала головою вона. – І не лякай мене бюрократією, Аято. Я довірила цей захід твоїй комісії, бо просто вирішила не витрачатися та зекономити кошти Храму. І ти чудово впорався із завданням спонсора, бо я не витратила ні копійки, поки ти сипав грошима, намагаючись влаштувати пишне свято.

    В Аято пробіг по спині холодок, бо й справді, за всіма цими перипетіями, він так і не спитав з Храму за оплату. Отже, він сам винен у тому, що став спонсором цього заходу навіть не знаючи цього. Та одна обставина таки була йому на руку у цій ситуації.

    – Але, якщо Храм дійсно утримається від оплати, – Аято глянув на Міко, яка саме позирала на нього з-під свого віяла. – Тоді, виручка за продаж сувенірів та книжок повністю піде у фонд комісії, як компенсація.

    – Ці книжки – власність видавничого будинку «Яе», – дорікнула Міко. – Вони – моя власність.

    – Вони ж не були офіційно оформлені, як спонсори заходу, – Аято вхопився за соломинку, що от-от мала привести його до перемоги, і програвати Міко він геть не бажав: – Отож – це незаконна торгівля. І я накладу на твоє видавництво штраф.

    – Ти не посмієш, – пихато мовила кецуне. – Бо тоді, можеш розпрощатися зі знижкою для твоєї комісії на друк листівок та чистий папір із чорнилами. Будеш платити повну ціну, як і торговці з Ріто.

    Міко почало вже не на жарт дратувати ці перепалки з головою Яшіро. Цей гордовитий павич самою своєю присутністю змушував кожну клітинку її організму напружуватися. Кецуне настільки вже злилася, що віяло в її руках ледве не тріщало від тієї сили з якою вона його стискала, уявляючи, що то горло Аято.

    Аято також був геть не спокійний, розуміючи, що він майже опинилися за крок до того, щоб просто зірватися, чого Міко зрештою і добивалася.

    – Порожні слова, – мовив Аято, а з його очей вже почали скресати блискавиці. – Спробуй, і тоді ліцензія на твій видавничий дім різко випарується. Що ти тоді на це скажеш?!

    – Ах ти ж… – Міко скреготнула своїми зубками та вишкірила ікла. – Самозакоханий козел!

    – Стерво лисопике! – не витримав Аято.

    – Як смієш ти казати подібне у храмі?!

    – Ти перша почала!

    – Та щоб тебе підняло та й гепнуло!!!

    – Взаємно! Бодай тобі пір’я в роті поросло!

    – Ах ти ж!!!…

    – Ах ти ж!!!…

    Обидва глибоко зітхнули та в унісон крикнули:

    – ЯК ЖЕ Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ!!!

    Вони навіть не помітили, як їхні очі та вуста опинилися на відстані всього кількох сантиметрів одне від одного. Обидва пашіли від гніву та злості, і обидва вони зрештою програли. А в наступну ж мить, їх захлиснуло таке полум’я почуттів, якого певно вони ніколи не очікували від іншої сторони.

    Їхні вуста сплелися, і вони, наче два хижі звіра, почали смакувати одне одним. Міко впивалася Аято то у губи, то в шию, то у мочки вуха, злегка покусуючи їх своїми гостренькими іклами, а Аято тим часом все сильніше притискав її до себе, відчуваючи як пульсує у грудях її серце. Та пристрасть, що була між ними – була результатом довгих років змагань, і от нарешті, кожен з них отримав те, чого їм так не вистачало.

    Власне, вони отримали одне одного.

    Тепер, він у моїй владі, подумала Міко. І він нарешті скориться мені. Кецуне рвучко зірвала з Аято його кімоно, що аж ґудзики посипалися на підлогу.

    – Томі доведеться їх наново пришивати… – зауважив усміхаючись Аято, ледве відриваючи вуста від Міко.

    – Нічого, пришиє, – Яе зблиснула своїми пурпуровими очима та знову впилася Аято у шию.

    – Ти погана дівчинка, Міко…

    – Ну, то покарай мене, – засміялася вона, послабляючи пояс на своїй одежі. – Якщо звичайно зможеш…

    Міко скинула з себе свій наряд жриці та зняла з волосся свою золоту шпильку, після чого почала заманливо підкликати Аято своїм вказівним пальцем.

    Гратися певно зі мною хоче, прифиркнув Аято, підходячи ближче. Міко обхопила його руку та потягнула просто до підніжжя Громової Сакури, натякаючи на те, що вона хоче зробити це саме тут, перед очима богів.

    – Чоловіки рідко бувають вправні, щоб задовільнити мій апетит, – язичок кецуне ковзнув по її нижній губі. – В твоїх інтересах не розчарувати мене.

    – Оце вже будь впевнена, – всміхнувся хижо Аято. – Ти не залишишся розчарованою. Однак, бачу ти не дуже переймаєшся тим, де саме бажаєш кохатися?! Не боїшся гніва Шьогуна?!

    – Повір, якщо в тебе все вдасться, і це стане для мене справжньою насолодою, я трахатиму тебе де тільки захочу, – очі кецуне знову запалали тим самим хтивим світлом, – хоч навіть ми зробимо це у палаці.

    – Ти дійсно погана дівчинка.

    – Я знаю…

    Міко обхопила Аято за плечі та впилася вустами. Її звірина натура ніби виривалася з неї назовні, бо та шаленість, яка запанувала між ними, була просто нестримна. Вона повалила Аято на підлогу, та обхопила його стегнами. Зараз він був у її владі. Міко робила з ним усе що тільки хотіла. Однак і Аято вирішив не пасти задніх. Він враз перевернув Міко на спину, та схилився просто над нею.

    – Моя черга, – тихо прошепотів він, схопивши її за руки.

    Враз із панянки ситуації, вона стала беззахисною. Він скористався моєю слабкістю, подумала Яе, та впилася своїми кігтиками у його спину. Нехай… Нехай продовжує, так… Нехай я програю на цей раз, нехай він тішиться свою перемогою, але я не відступлю!… Він мій! І тільки мій!

    Яка ж ти вперта, подумав Аято, бачачи насолоду на її обличчі. Навіть зараз, навіть коли ти у моїх руках, ти все ще намагаєшся упиратися. Ти невиправна! І цим ти мені й подобаєшся, хитра ти лисице.

    Наше кохання – це війна, Аято! І я не поступлюся тобі, так і знай! Але ж і ти мені не поступишся, я права?! Ми сплетені цією нескінченною битвою. Два гордеці, які не готові програти.

    І все ж, попри усі наші чвари.

    Попри усі докори.

    Попри усе на світі!

    – Я КОХАЮ ТЕБЕ!!! – разом сказали вони.

    ***

    На ранок, їх обох знайшла молода жриця, що раніше за всіх прийшла в Храм, щоб приготувати його для відвідувачів. Вона як завжди пішла у комірчину по мітли, і вже збиралася поприбиратись на майданчику коло Сакури, коли побачила Гуджі Яе, яка мирно дрімала на плечі Аято, накрита його кімоно прямо у самісінького підніжжя священного дерева.

    Жриця впустила з рук мітлу, і та з грохотом впала на гравійну підлогу. Юна дівчина аж оніміла від побаченої нею картини. Вона звичайно знала, що її начальниця жінка видна та досить незакомплексована, однак ніяк не могла подумати, що одного дня їй доведеться бачити її у такому вигляді, та ще й у компанії пана Камісато.

    Яе розплющила очі, та побачила, що на неї саме спрямована пара величезних очей її підлеглої, щелепа якої вже певно замітала підлогу.

    – Леді Гуджі?! Що… Що ви тут робите?!… І чому ви в такому вигляді?!

    – Томіко, – посміхнулася кецуне. – А хіба не очевидно?!

    – Але чому голова комісії Яшіро з вами?! І чому він голий?!

    – Схоже ти дійсно не розумієш, – Яе Міко піднялася на ноги та підійшла до юної жриці. – Тоді так: ми сьогодні вночі проводили один досить складний ритуал очищення, для якого, як ти бачиш, потрібно повністю роздягнутися. Ми були настільки змучені після його закінчення, що так і заснули під деревом.

    – Он як…

    – Однак, про цей інцидент – нікому ані пари з вуст, – кецуне пригрозила жриці пальцем, і та одразу закивала головою, та мигцем зникла за однією з будівель храму.

    – Брехуха ти, Міко, – озвався Аято, що саме потягнувся після пробудження. – Хоча, твоїй переконливості у голосі навіть я заздрю.

    – Їй всього шістнадцять, – відмахнулася Міко. – Зелена вона певно ще для такого.

    – Сказала хтива п’ятсотрічна кецуне, яка щойно займалася зі мною усю ніч нестримним сексом.

    – Заціпся та одягайся! – Міко кинула Аято його кімоно та почала збирати свій одяг, розкиданий на землі. – І щоб через п’ять хвилин тебе тут не було! Не змушуй моїх дівчат червоніти!

    – Слухаюся, – по-лисячи посміхнувся він та раптом поцілував кецуне у її голу спину, ставлячи там глибокий засос. Міко злегка скрикнула від несподіванки та промовила:

    – Ти що там робиш, бешкетник?!

    – Ти ж в нас не носиш закритті плаття, чи не так?! Отож твоїм жрицям певно буде цікаво, хто ж поцілував тебе у спинку?!

    Міко було хотіла замахнутися, щоб подарувати Аято ляпаса наостанок, та той в останню мить вивернувся і вкрав з її пухнастого вуха одну сережку.

    – Ти програла, Міко, просто визнай це, – Аято покачав у руках сережку. – Тобі ж сподобалося, коли я тримав тебе у своїй владі цієї ночі. Це відчуття безпорадності… Воно ж заводило тебе, еге ж?!

    Аято кинув сережку назад її власниці.

    – І це взаємно, – кецуне одягнула назад свою золоту шпильку та сережку, і продовжила. – Особливо, коли мої пазурі дряпали твою спину. Ти так смішно зітхав та кривився. Цікаво, що твоя сестра скаже, коли побачить сліди?!

    – Один-один, – кивнув Аято, одягаючи свої штані та черевики. – Воістину, ти надзвичайна жінка, Міко.

    – Приємно це чути від тебе, Аято. Отож – нічия?!

    – Нічия, – ствердно кивнув пан Камісато. – Ми обидва перемогли та обидва програли.

    – І тепер, ти мій, пустунчику.

    – А ти – моя, хтива лисице.

    Вони знову сплелися у поцілунку, а вже за мить, Міко споглядала, як Аято спускався горою вниз, до свого маєтку. Він мав рацію, вона дійсно йому програла. І їй направду сподобалася минула ніч. Та їхня війна аж ніяк не закінчена. Зарано казати хто переможе, проте, не зважаючи ні на що:

    – Я кохаю тебе…

     

    0 Коментарів