Біль Адепта

Сяо був відданий Джонлі. Він вважав його своїм власником. Ні, навіть особливіше. Сяо прив’язався до Лі та вважав його своїм рятівником. Ні, навіть більше.

Вони жили багато років у гармонії, переживали усі війни та знаходили щастя разом. Вони любили одне одного. По-особливому.

Якші не було відомо слово “батько“, це слово було за межею, десь у людських селищах, десь серед простих смертних.

Вони знали, що були сім’єю. Їх було багато, але саме Джонлі був найріднішим для Якші, саме Моракс — той, хто тоді врятував Сяо, був найближчим до холодного серця вбивці демонів.

Але…Володар Каміння покинув обитель. Пішов до простих смертних, яких Адепти зневажали.

Ах, а слідом за Лі пішла і Гань Юй. Мисливець на демонів лишився сам. Зовсім один, не знаючи що робити після багатьох воєн, заради яких він був народжений, серед яких він жив і до яких звик настільки, що навіть не уявляв, що робити після.

Скільки часу минуло до того, як Сяо зміг знову побачити вже “померлого” Володаря Каміння? Того, хто втік, зрадив, збрехав… Як же Якша був вдячний мандрівникові рівно до того моменту, як побачив самого Джонлі в компанії…Дівчинки.

Так от хто став заміною. Ось та, хто тепер отримує цю любов та турботу. Чи можливо це та, що відібрала у Сяо батька? Безтурботно грає з ним. До жахливого скреготу всередині, що розривав на частини, щаслива, дивлячись на Джона. А він…Чорт би його забрав, дарувати усмішку простій смертній? Не Сяо, ні. Їй.