стояв ранок, на синьому небі не можна було розгледіти ні одної хмаринки, гілки на деревах не хилитались, вітру зовсім не було, якщо заглянути далі видно одні тільки сосни, які так і стояли. Все звичне, привичне оку. На вулиці чулись лише співи різних пташок, вони не могли дратувати, скоріше заспокоювати. Людей зовсім не було, хіба що були дві-три людини яких помітити було, лише тоді коли будешь вглядуватися в деталі.
– Син Мін! мені треба знати! – Промовив Чонін до того.
В альтанці сиділо два хлопця. Так, це були Син Мін та Чонін. Вітер обвіював їхню шкіру з голови до ніг даючи відчути легкий холод, який так і щикотав. Земля під їх ногами була ще волога, від маленьких прозорих росинок які так і хотіли упасти з трави на темний грунт. Їх очам, а точніше лише Чоніну було видно скрізь дерева проміння сонця які ледь ледь було видно, зате так добре було видно оронжеве небо скрізь тих самих дерев. Син Мін схрестив руки на своїх грудях які були покриті чорною тканиною футболки.
– Я тобі ще раз кажу, що не знаю! Якщо б і знав би то не сказав би! – Промовив Син Мін з серйозним обличчям, лише деколи робивши декілька ковтків прохолодного енергетику.
– Ну чому?! Ти ж сам говорив, що тобі на всіх все одно!
– Це діло принципу…вони все ж таки мої друзі з дитинства. Те що Хьонджін якось погано відносився до тебе не дає ніякого впливу на те, що він може просто використовувати Фелікса.
– Ну Син Мін, ти його чудово знаешь з дитинства. Розкажи мені хоча б як у нього були відносини до того як він почав зустрічатися з Феліксом.
Зненацька провіяв вітер який розвіяв волосся обидвох хлопців. Син Мін почав поправляти волосся, а Чонін лише відмахнув рукою прядки волосся які лежали у нього на обличчі. Тиша тривала не довго знадобилась мить, що звуки природи які поглинали місцевість перебив голос.
– Я ж сказав ні. Чи ти занадто тупий, що б зрозуміти хотя б з другого разу? – Сказав Мінні повільно видихаючи. – і взагалі, будешь до мене додовбуватися по всякій ересті…
Син Мін піднявся піднісши свої губи до вуха другого. Відчуття легкого подражнювання в животі так і відчувалось у Чоніна, що це було? Страх? скоріше всього поскільки, він добре розумів, що той може зробити все що завгодно. Подих лоскочив йому вухо, хотілось взяти руку і почесати його, але сила волі стримала це бажання.
– …Я зроблю так само як і зробив за ооон тим домом.
Син Мін повільно показав палець на будівлю вожатих. Сіра та стара будівля обрішся лозой або чимось подібним. Нічого такого особливого в ній й нема, можна було б сказати. Але те що тримається в пам’яті Чоніна, змушувало відчути мурахи по всій шкірі і як там говориться…поставити волосся дибки.
– Добре, добре я зрозумів. – Чонін нахилився трохи назад і сперся на спинку альтанки на якій сидів. Син Мін повернувся на своє місце на якому і сидів.
– А і ще дещо…прийдеш сьогодні до мене в будиночок. Всі все одно розійдуться і ми будемо одні. – промовив Син Мін.
Ті слова для Чоніна, як попередження про загрозу, але він промовчав. Просто кивнувши голово дивлячись на зелені сосни які розвіються легким та приємним вітром.
На іншому куточку табору чулись солодкі звуки поцілунку. Через звук не можна відчути смак, так але в цій ситуації це не так. Смак полуниці, такої солодкої та ніжної так вітав у повітрі. Навколо нікого лише тра на спортивному полі, дерева які знають все, все від початку цього літнього табору. Що б пройти на спортивне поле потрібно було пройти трохи по стежці в лісі яка була не дуже довга але людей все одно не було. Лише два хлопця, Фелікс та Хьонджін. Руки Лікса лежали на плечах у Хвана поки вони цілувалися а їх волосся розвіювались від свіжого лісного вітру…такого прохолодного. Хьонджін тримався за талію Фелікса трохи грубо зжимаючи пальцями його шкіру. Але раптом рука повільно почала прямувати до одної із сідниць і вона дісталась своєї цілі. Фелікс відразу відсторонився як відчув грубі та ніжні дотики пальців.
– Ну Хьонджін…– Промовив Лікс, на лиці у якого грала ніжна посмішка з червоними щічками.
– Що таке Ліксі? А? – Хьонджін відправив йому ніжний повітряний поцілунок.
Лікс поклав руку тому на щоку, що змусило відчути ніжний доторк як зефір. І ось під звуки співу пташок вони знову нахилилися для поцілунку. Зненацька перед їхніми обличчя з’явилось обличчя. Вони відразу трохи збільшили дистанцію. На Феліксовому обличчя був трішки страх від несподіваності, а ось Хьонджінові було ніби як все одно.
– А що це ви тут робите хлопці? – Запитав чоловік
Вони обидва переглянулись і подивилися на лице, яке було уже у віці, уже виднілися зморшки їх було не так багато але факт був. На волоссі як було зализане був лак. Очі були добрі але чи справді вони були такі?
– Містер Пак Джінен, ми…ми тут нічого. – Промовив Хьонджін з легкою посмішкою на лиці.
– Ага я бачу, а що це в тебе за хлопчик такий красивий…я раніше його тут не бачив у своєму таборі. – Промовив Пак коли взяв своїми грубими пальцями за підборіддя, а Хван насупив брови коло побачив, що його план уже не настільки може бути стійким.
Мій тгк: https://t.me/mymymymy_re
Буду дуже вдячна за підтримку, за вподобаїчку теж ꒰⑅ᵕ༚ᵕ꒱˖♡
Додати до улюблених