завжди

зажди

це не завжди

працює

ну, оце твоє ‘попри все’

наче плечі ширше за всесвіт

наче ми справді витримаємо

витривалість

за межею людської необмежена дика

дяка за те

що допускаєш її як факт

як можливість, дану на те,

щоб виконувати неможливе

фарба й пензлики

щоб червоними лініями перекреслювати відмови

і писати промови

й мати голос

й мати міцні щелепи й гострі зуби

відхопити собі зо дві треті світу

й захопити його своїми словами

своєю грою слів фраз і грою в цілому

видачею карт в контексті ‘як карти ляжуть’

захопити

ми є

ми тут

ми живі

ми кричимо

ми ще покажем

це план по захопленню світу

чи по вимкненню світла

чи по ще якій дурниці

яка ледве варта уваги?

від вартою

небесні ваги

ми сміємося бо завше накидаємо на них металу та пір’я

або будемо стрибати немов на гойдалках

бо то ж мистецтво

бо то – перформанс

незримий вплив твоїх ядучих слів

талант ідола

бачиш, як радо я слідую за ідеями?

між розами і орхідеями

росте найгарніший бур’ян

і ось з нього ми створимо найгарніший букет

це твої слова це в твоїх устах

стають правдою

просто ненадовго застиглою в часі

хай не завжди вчасно

але ми таки все встигнемо і зробимо більше

ніж можуть люди

бо це не концепти навіть

ковтки повітря

це усюди

усюди

по легеням серцю судинам

дні кидають виклик годинам хвилинам

граємося часом

врешті-решт, треба ж щось з ним робити

кого бити?

і за що

ти не розумієш

то особливість молоді

яскрава жвава пекельність

юність на кінчиках пальців отрута мистецтва свободою

картини з токсичних фарб

вірші із шкідливих фраз

раз у раз

нам смішніше

і ми вільніше

ніж будь-коли

більше ніякого дурнуватого трикутника

колеса

кола

ніяких кутів

тільки ламана лінія

вигадливий дивний маршрут

до синіх гір до червоних рут

до свободи

до покірності

то не антоніми, просто небажані наслідки мого захоплення і кохання

як лікування

не проходить безслідно

так і віра моя випадково стає приречено-щасливою

можливо, в своїх ідеях десь схибив

проте щирий

щирий, бо шкірою відчуваю твої дотики й заморські вітри

бо можу вхопити за руку, спитати й отримати відповідь-стяг:

‘ну то як?

на пальцях

пояснюй

як абетку

як раз-два-три

за‌вжди?’

смієшся:

‘авжеж, завжди‌!’