Раз на десятиліття генералка армії шьоґунату мусить проходити ритуал Повторної Ініціації, аби довести свою відданість шьоґунці та отримати благословіння на наступні десять років. Сьогодні Куджьо Сара мусить з’явитися перед своєю богинею вперше після відміни Декрету Сакоку. Вона й гадки не мала, що на неї чекатиме за великими дверима Теншюкаку.
5:05. Пташине чуття спрацювало й розпрямило пружину всередині. Сара розплющила очі й сіла різким рухом. Під долонями жорстке татамі, надворі ранок, сьогодні вона проходить Повторну Ініціацію. Щось тихо зіщулилося в животі. Невже вона тривожиться? Не має права — очікування зустрічі з шьоґункою мусить нести лише тиху радість та благоговіння. Ось вона вже згаяла цілу хвилину на дурнуваті роздуми. Порушувати щоденну рутину неприпустимо.
Сара плюхнула собі в обличчя п’ять жмень холодної води і натягнула на тіло тісну чорну безрукавку. Надворі ще досить прохолодно, надто на ранню інадзумську весну. Шкіра Сари миттєво вкрилася сиротами, проте та покрокувала далі до відкритого простору. У дворі стояла ідеальна тиша, як завше о цій порі. Чи то всі у Комісії Тенрійо досі сплять, чи то вони ніколи не наважуються потурбувати генералку під час її вранішніх тренувань — Сара ніколи й не замислювалася.
Та що ж в біса таке сьогодні? Вона не може цілковито сфокусуватися на своїх обов’язках, а в голову безперестанку пролазять абсолютно нераціональні зараз думки.
Я просто не можу боятися постати перед шьоґункою. Я мушу щодня дякувати за привілей вкотре пройти Повторну Ініціацію.
Чи відчує вона мою тривогу?
Сара зробила глибокий вдих. Потім ще. І ще. І ще два.
Вона різко зрушила з місця і пробігла коло по периметру двору. І ще. І ще три.
Повернувшись до приміщення, вона з’їла рівно п’ять жмень пророщеної пшениці. Хоч п’ять кіл пробіжки вже давно не вибивали з неї ні краплини поту, Сара все одно зняла безрукавку і пройшла до персональної лазні. Зціпивши зуби, вилила на себе відро крижаної води. Тіло пройняли дрижаки — цього разу трохи аж занадто. Сара ще кілька секунд тримала щелепу і кулаки стиснутими. М’язи напружилися і не хотіли розслаблятися. Від прикушеної губи тонкою вологою стежиною прокотилася крапля крові.
Сара руками вирівняла жорстке чорне волосся і дістала церемоніальне вбрання тенгу. Чи варто було їй подбати про нове, а не вбране багато років тому? Що як шьоґунка запам’ятала попередні урочистості й вирішить, що генералка не приділяє такій важливій оказії достатньо уваги й набожності? Сара прикусила губу в уже пораненому місці. Вона готувалася, але недостатньо. Зрештою, чи зможе вона колись бути достатньо відданою шьоґунці?
Волосся швидко висихало — будь-яка вода стікала з поверхні тенгу, як з гусака. Сара обережно вдягнула біле з сірими й золотистими вставками кімоно та затягнула на талії чорну хакаму. Дістала з ящика чисті шкарпетки. Помалу покрутилася довкола себе, оглядаючи кожну складинку й придивляючись, чи немає випадкових плям чи яких комах, що встигли поселитися в костюмі за роки очікування. Вона й справді могла краще підготуватися.
Останніми місяцями всі її думки були крутилися довкола військової реформи, ініційованої Електро Архонткою особисто. Вона мусила подбати про безліч дрібниць із реорганізацією, постачанням, рекрутингом і найважливіше — новою філософією війська шьоґунату. Сара просиділа не одну нічну годину, силячись цілковито осягнути справжні бажання своєї богині та її бачення своєї армії. Деякі вказівки видавалися Сарі зовсім химерними. От, скажімо, що значить “додати нашій армії індивідуальності”? Головнокомандувачка тлумачила ці фрази, доки в неї не починала боліти голова та не злипалися повіки. Але її місія священна, а військо — це, зрештою, Її військо, армія Її Всемогутності. Навіть якщо вона не розуміє якихось думок своєї Архонтки, це винятково її проблеми.
Сара кліпнула очима, аби повернутися в реальність. Вона стояла у церемоніальній формі й уже добру хвилину дивилася на свої шкарпетки. На великому пальці правої ноги зяяла дірка. Вона вже збиралася виходити. Добре, що хоч зараз помітила. Генералка зітхнула і полізла в ящик за новою парою.
***
На вході до Теншюкаку як завше — гучна тиша. Кожен крок по вичищеній і вилизаній дерев’яній підлозі відлунював громом у вухах. Сара ступала рівно та по-армійськи стійко. Вона дивилася в нікуди і фокусувалася на кожному русі, боячись що будь-якої миті може поточитися від легкого, але незвичного шуму в голові.
Зрештою, вона глибоко вдихнула і гучно вимовила:
“Куджьо Сара, прибула на Повторну Ініціацію”.
Звук власного імені розвіяв туман перед очима. Вона не хто-небудь, вона все-таки генералка армії шьоґунату!
Перед нею сиділа “секретарка” — нововведення архонтки (чи то їй Яе Міко підказала?). Це була спеціальна дівчина, що тепер перейняла на себе більшість обліку всього, що відбувається у Теншюкаку. Вона призначала співбесіди, зустрічала гостей, постійно заповнювала височенні стоси паперів і навіть слідкувала, аби до покоїв Райден Еї завжди вчасно доставляли свіжу партію молока данго. Схоже, таке делегування обов’язків смертним справді запозичила Міко — з Ліюе.
“Добре, добре”, — промовила дівчина м’яким і трохи втомленим голосом. “Ви саме вчасно, Куджьо-сан”.
Вона подарувала Сарі легку усмішку і швидко записала щось на одному з безлічі паперів. “Будь ласка, проходьте у покої Її Всемогутності. На вас вже чекають”. Дівчина махнула рукою в потрібний бік.
Сара мовчки кивнула й рівним ритмічним кроком попрямувала вперед і вгору сходами. Вона стисла кулаки. Ця “секретарка” — сама її ідея — виглядала як насмішка.
Вона піднялася сходами і відчула приємне підвищення пульсу. Коли вона тренувалася, дурні думки самі тікали з голови.
Стражі впустили Сару до покоїв Богині Грому.
Її зустріла Яе Міко. Лисиця ніби вичікувала весь цей час під дверима, і щойно Сара ступила досередини, спритно вигулькнула і заповнила весь простір довкола генералки собою, лукавою посмішкою і розпушеним хвостом.
“А ось і наша улюблена тенгу! Як завше, хвилинка у хвилинку”, — промуркотіла вона шовковим голосом. “І погляньте на це вбрання! Хтось ду-у-уже серйозно налаштований сьогодні, правда?”
Сара отетеріло дивилася на Міко. Не те щоб вона сильно дивувалася її поведінці, проте таке привітання — останнє чого вона очікувала від церемонії. Вона прочистила горло і стійко почекала, поки лисицю хтось вгомонить. Може, зараз озветься Її Всемогутність і накаже їй замовкнути й вступитися. А потім її візьмуть під руки стражі й відведуть кудись подалі… Може, навіть поволочать по землі, як їй і варто було би показати її місце.
“Агов, пані генералко!” — нетерпляче поклацала перед очима Сари Міко. “Ти що, не виспалася сьогодні? Чи то я вже відвикла від твого, кхм, темпу мислення…”
Сара сіпнулася й тільки зараз усвідомила, що Міко стояла перед нею зовсім гола. Єдине, що прикривало її тіло хоч трохи, було розпущене рожеве волосся й пухнастий хвіст, який завбачливо завивався наперед, маскуючи простір між ногами. Сара відчула, як кров приливає до обличчя.
Сука.
“Ну ж-бо, ходім швидше. Не ввічливо примушувати богиню чекати”, — Міко знову перебила отетеріння Сари і, вхопивши її за рукав, потягнула углиб покоїв.
Кімната була залита світлом, а знадвору долинав легкий запах квітучих сакур. Навпроти двох величезних вікон, на невисокому підвищенні, був розстелений широченний білий футон. На ньому незворушно сиділа Її Всемогутність у повному вбранні: розпливалося шовкове фіолетове кімоно, а на сонці виблискували металеві наплічники. Здавалося, вона у глибокій медитації й навіть не звертала уваги ні на балачки Міко, ні на штовханину, спричинену впертістю Сари. Генералка сіпала рукою, силячись звільнитися від хватки Міко, поглядаючи на постать шьоґунки перед собою, що невпинно наближалася. Сара пихтіла й ледве стримувалася, аби не лайнутися. Понад усе вона боялася, що зараз Її Всемогутність розплющить очі й…
Щойно вони незграбно наблизилися до футона, Міко відпустила рукав Сари й хутко шмигонула вбік, вмостившись на підлозі, мов домашня тваринка. У цю ж мить Райден Еї розплющила очі й злегка підняла голову, дивлячись на Сару німим холодним поглядом.
Міко опустила погляд і заговорила урочистим, аж трохи загробним голосом:
“Ваша Світлосте, Всемогутня Оґошо Нарукамі…”
Сара шанобливо опустила голову, готуючись до моменту святості, на який вона стільки чекала.
“Богине грому, Правителько нашої нації, прийміть —
“Пх-х”, — раптом почулося з боку шьоґунки. Сара підвела очі.
Райден Еї ледве трималася, аби не засміятися. Вона щосили тамувала напади сміху, опускаючи погляд і кутики губ, але тихий, абсолютно несерйозний, навіть трохи дурний смішок так і проривався з грудей. Сара звела брови і тупо кліпала очима. Міко зітхнула і похитала головою.
“Ох Еї, як же важко з тобою дурити інших. Жодного задоволення”, — нарешті промовила вона, і від цієї ремарки богиня стишилася, та було вже пізно. Міко по-лисячому усміхнулася. “Зрештою, ми зайшли навіть досить далеко, правда, Еї? Вона вірила до останнього. Навіть не збентежилася моїм виглядом”.
Райден Еї ледь не пирснула знову, дивлячись на Сару знизу вгору. Та стояла, отетерівши за сьогодні вже вдруге, не в силах поворухнути жодним м’язом.
А раптом це і є випробування, про яке їй розповідали, коли вона ще тільки вчилася? Може, їй не треба піддаватися? Шляхи архонтів незрозумілі…
“Ну ж-бо, пані генералко! Невже не сподобалось?” — медово протягнула кіцуне.
Райден Еї прочистила горло, глипнула на Міко осудливим поглядом і нарешті озвалася.
“Саро”, — її голос був спокійним, без тіні знущання. “Оскільки Повторну Ініціацію за традицією організовує Пані Ґуджі, я маю дозволити їй трохи свободи самодіяльності”.
“З-Звісно, Ваша Світлосте”, — кивнула Сара і мимохіть зиркнула на Міко. Лисиця шкірилася, а невдовзі підвелася і взяла Сару за обидві руки.
“Саро”, — чути власне ім’я з вуст Міко було максимально незвично, ніби за шкірою пробіглася зграя онікабуто. “Розслабся. Ти дуже напружена”.
Вона посунула ще ближче до Сари й промовила їй майже пошепки: “Роздягайся”.
Сара не розслабилася і не роздяглася. Вона досі тупо дивилася то на Міко, то на богиню.
“Саро”, — знову озвалася Міко над вухом. “Ти чула, що сказала Еї? Якщо не хочеш слухати мене, доведеться вже їй повторювати мої настанови. Але ж ти не хочеш завдавати своїй богині зайвого клопоту, правда?”
Сара ще раз подивилася на богиню, ніби шукаючи підтримки. Погляд Еї був незворушним, але й не строгим. Здавалося навіть, що вона дивиться на свою генералку з любов’ю і співчуттям. Сара почала роздягатися. Щойно розв’язалися перші зав’язки і розщіпнулися защіпки, Міко вправно підхоплювала церемоніальне генеральське вбрання й навіть допомагала Сарі вилазити з усіх шарів, які та дбайливо накладала на себе вранці. Згодом Сара оголила сухий і збитий торс, а також пружні груди, далі — м’язисті ноги.
“Це теж прибирай”, — вказала Міко на Сарине спіднє. “Як, думаєш, ми будемо тебе ініціювати, хм?”
Сара нервово ковтнула і, здається, почала червоніти. Аби не позоритись і приховати свою отетерілу міміку, вона нахилилася і опустила трусики. Тепер вона стояла перед шьоґункою і верховною жрицею зовсім гола.
“Давай-но тебе трохи розігріємо, ммм?” — воркотіла Міко, притискаючись теплим тілом до голої шкіри Сари. “Тобі все ще потрібно розслабитись перед основною частиною”. Вона дбайливо поклала обидві руки на груди Сари й відчула, як під долонями напинаються і тверднуть соски. “Повір, потім подякуєш”, — прошепотіла вона зовсім тихо і підморгнула.
Ніжні руки Міко вправно масажували Сарині груди, а кінчики пальців дражнили ареоли й соски. Вона подалася ще далі вперед і ніжно поцілувала генералку в губи. Її поцілунок мав легкий присмак вишні, а також вологе й піддатливе відчуття помади. Сара заплющила очі — і лише зараз помітила, як її тілом пробігають електроімпульси, все більше й активніше спрямовуючись униз живота. Вперше вона не думала про незворушну постать шьоґунки попереду, яка, ймовірно, зараз це все споглядала. У голові трохи запаморочилось, і шовкове тертя шкіри Міко по її тілу забирало на себе всю увагу. Пильна й раціональна генералка повільно розтікалася в руках кіцуне, і хоч як повільно — та все ж швидше, ніж могла усвідомити. Вона відчула тендітний дотик коло вульви, який стрімко проник глибше й зі знанням справи пройшовся по вже роздражненому клітору. І коли пальці Міко знову помандрували нагору, відчуття приємного холодку й дражливості лишилося — збуджуючий крем продовжив її план, тепер спрямовуючи геть-усі думки й бажання Сари в одну пульсуючу і поступово все більше нетерплячу точку. Вона закусила губу й інстинктивно притислася тазом до стегна Міко.
“Ммм, а ось наша маленька генералка й готова”, — озвалася Міко, неочікувано відступивши на крок. Сара розплющила очі й одразу ж зашарілася: Міко і Еї дивилися прямо на неї, на те, як вона, генералка армії шьоґунату, розпливається в руках кіцуне й так безсоромно, без краплі гідності притискається до її тіла, благаючи продовження.
“Ну-ну, все ж було так добре”, — Міко погладила Сарине волосся і поцілувала в щоку. “Нумо, саме час для нашої основної частини”. Вона обійшла генералку й легко підштовхнула її вперед — прямо до Еї.
З кожним кроком у Сари темнішало в очах. Коли вона наблизилася до футона впритул, світ довкола геть почорнів, а обриси постатей і речей розмилися. Лише вже готуючись непритомніти, вона помітила, що насправді сонце затулили грозові хмари. Над Теншюкаку добряче гримнуло, важкі краплі дощу збили кілька рожевих пелюсток.
“Перепрошую”, — підвела голову Еї і тепло усміхнулася, примружуючи очі. Міко задоволено махнула хвостом і промуркотіла збоку: “Схоже, хтось дуже радий бачити свою генералку голенькою”. Шьоґунка подарувала Міко ще один осудливий погляд, від якого Міко тихенько здійнялася і майнула за межі Сариного поля зору.
“Присядь”, — знов долинув на диво добрий, майже материнський голос Еї. “Не стій”.
Сара помалу опустилася на коліна, порівнявшись із шьоґункою. Та не спускала з вуст ледь помітну посмішку, ніби намагаючись нею розрядити атмосферу. За спиною Еї раптом вигулькнула Міко, усміхнувшись Сарі та легким рухом спустивши з плечей архонтки наплічники разом із кімоно. Шовк ковзнув униз і оголив масивні груди. Поки шьоґунка підіймалася, кидаючи на Сару величну тінь, тканина сповзала все нижче і нижче, доки не впала під ноги.
“Ваша Святосте!” — скрикнула Сара й скрутилася у поклоні. Світла, ледь не прозора шкіра Еї біліла у тьмяному світлі. Її важкі груди поволі коливалися з кожним рухом. Ховаючи лице у поклоні, Сара притискалася до футону, нещадно червоніючи. Еї знову озвалася своїм заспокійливим материнським тоном:
“Саро… Не варто. Ти виказала вдосталь поваги. Подивися на мене.”
Сара відірвала обличчя від підлоги й знову звела погляд на шьоґунку. Позаду неї стояла Міко, зосереджено лагодячи щось коло її поясниці. Вона майже обійняла Еї за стегна, виводячи наперед величезний страпон. Вона дбайливо защіпнула ремінці й зафіксувала химерний фіолетовий пристрій, що, здавалося, почав тьмяно світитися. Очі Сари округлилися.
“Ваша… Святосте…”
Міко перестрибнула до Сари, обійнявши її за плечі й обдавши вухо гарячим подихом: “Це найсвятіший момент у твоєму житті, сонце”. Помалу вона потягнула генералку до себе й опустила її на лопатки. Ковзнула руками й стиснула Сарині груди. Соски пройняла пекуча блискавка і стрельнула вниз, прямо у клітор, де збуджуюча мазь досі обвивала і холодила. Зверху опускалася Еї — її страпон виблискував густо намазаною змазкою, виглядаючи бажано і страхітливо водночас. Міко поцілувала Сару в скроню і продовжила пестити її груди, граючись із твердими сосками.
Сара зойкнула. Вона готувалася, але все одно не була до кінця готовою. Злегка прохолодний страпон повільно увійшов у неї, затримався на якусь мить і подався назад. Сара стисла зуби від раптового болю й машинально сіпнула руками — але Міко вчасно їх перехопила і перекрила зойк ніжним поцілунком зі смаком вишень.
Еї увійшла знову — і з кожним разом відчуття ставали все теплішими й більш звичними. Сара перестала напружуватися і нарешті розслабилася, відчуваючи все більше власного тіла. Ось теплий подих Міко біля скроні, ось її дражливий дотик до сосків та електричні струмені звідти й аж до клітора. А ось Її божественні рухи, плавні й обережні – у них вчувалася турбота і любов. Очі Сари посоловіли й напівзаплющилися.
За вікном бушувала громовиця й було віддалено чути, як здіймаються і розбиваються об каміння хвилі, як дощ ляскає покрівлею та як тріскає після кожного спалаху. Тепер кожен такий спалах супроводжувався ще й тихим стогоном генералки і зосередженим, та все ж збитим диханням шьоґунки. Еї поволі нарощувала темп, все агресивніше заштовхуючи страпон у гарячий і вже по вінця вологий отвір Сари. Впершись руками в підлогу й нависнувши над генералкою, з кожним поштовхом вона утверджувала свою беззаперечну божественну владу. Сара була рада її приймати й коритися. Тепер вона нарешті сповна відчула святість усієї церемонії.
Міко ніжно погладила живіт Сари і протягнула руку далі, малюючи пальцями кола довкола клітора. Генералка вигнула спину і тихо застогнала. Більше утримувати її не потрібно — Сара вже була в іншому вимірі. Міко плавно лишила її безконтрольне тіло на футоні й підкралася зозаду до своєї улюбленої шьоґунки. Обволікши її пухнастим хвостом і власним тілом, вона помасажувала напружені стегна й майнула пальцями до вульви, вправним рухом нащупуючи клітор. Еї видала здушений стогін, але ні на мить не збилася з ритму, лиш трохи пришвидшившись знову.
Сара бачила темне, червонувате небо і величезну зловісну планету на горизонті. З-за неї виднілося яскраво-червона зірка, що кидала на їхні тіла палкий промінь. Здавалося, ще трохи — і вона вийде з-за планети й засліпить все довкола. Силует Еї потемнів, її контури обпалені тим само червоним світлом, а очі тьмяно світяться фіолетовим й дивляться прямо на неї. Спина Сари ковзала по теплому й бездоганно м’якому піску, кожен рух був легким і бажаним. Вона не чула ані власних стогонів, ані зітхань Еї — довкола була лише цілковита тиша, що випромінювала глибинний спокій. Нарешті величезна планета відступила, і червона зоря спалахнула нестримним, нестерпним, всеохопним світлом. Тіло Еї вгорі ставало все ближчим, його ритм збився, палаючі очі зникли. Сара заплющила очі і відчула приємне тепло і палкі блискавки по всьому тілу. У вухах розкотився грім, тіло зненацька забилося у конвульсіях від спалахів.
Запанувала тиша і знову — спокій. Сара вже нічого не бачила — ані Еї, ані червоного світла. Її хтось ляпнув по обличчю.
“Саро…” — долинув віддалений шепіт. Легкий ляпас повторився.
“Саро”, — вже ближче.
Сара розплющила очі. Вона лежала у покоях Теншюкаку. Під нею — м’який, дещо вологий футон. З одного боку на неї дивилося обличчя Міко. Кіцуне задоволено посміхалася й гладила генералку.
“Ну нарешті”, — прошепотіла вона. “Я вже й розхвилювалася”. Міко поклала голову на плече Сари, продовжуючи шепотіти їй на вухо. “Бачила щось божественне? Святая святих?”
З іншого боку від генералки щось заворушилося, й та повернула голову. Еї лежала притул, втомлено потираючи очі. Вона подивилася на Сару ніжним поглядом. “Сподіваюся, тобі було не надто страшно там”, — промовила вона й ледь помітно посміхнулася, притуляючись до іншого плеча генералки. Сара промовчала.
Дощ закінчився, краплі стікали з покрівлі й летіли далеко вниз. Грозові хмари розсіювалися, потроху проявляючи теплий захід сонця. Помаранчеві промені поволі заповнювали простору кімнату й три тіла, що нерухомо лежали на футоні.
Еї зітхнула.
“Все-таки краще проводити ініціацію так, ніж дистанційно”, — тихо промовила вона. “Вибачте за те, що так довго ховалася”.
Єдиною реакцією на її слова був задоволений смішок Міко.
Додати до улюблених