Дорослішання

Юлько Ващук

Вечір.Сварка.Усамітнення в кімнаті.Юлько лежав на ліжку і дивився в стелю.За стінкою мама тихо шепотілася до тата,а він суворо відповідав.Юлько різко зіскочив з ліжка ,взяв мішечок,що був надійно захований під ліжком і вийшов на балкон.В мішечку були цигарки і запальничка.Він запалив цигарку і затягнувся димом.Все таки знайомство з тими хлопцями погано на нього подіяло.Проте Юлькові було байдуже.Його ніхто не розумів,а батьки навіть не намагалися цього зробити.Всі ці роки вони підлаштовували його під себе,так як треба було їм. Друзі в школі також не рятували хлопця від самоти.Одні просто були хорошими приятелями,інші ставилися до нього ,як до відмінника і розумника.Та він ним не був.Все життя батьки вдягали йому сотні масок,через які він ніколи не міг бути собою.Та навіть зараз,коли він в одинадцятому класі,вже дорослий,вони намагаються взяти його від свій контроль і повернути того слухняного хлопчика відмінника.Проте вже не буде так, як раніше.

Всі ці роки від батьків,від школи і самотності його рятувало малювання.Малювання і коні.Проте вони вже не такі ,як були раніше.В дитинстві вони були жваві й веселі,а зараз самотні й бездушні.Колись він малював їх кольоровими,а зараз простим,сірим олівцем.Але навіть попри те,що вони змінилися,вони так і залишилися кіньми.Тільки вже дорослі.Одинокі і байдужі до жорстокого світу,що їх оточує.

Докуривши,він кинув недопалок до спеціальної коробки, що стоїть на балконі.Зайшовши до кімнати,Юлько зустрівся з татовим поглядом,який віщував чергову сварку.

-Що ти робив на балконі?-татів суворий голос вже не так різав вуха ,як попередні рази.Сваритися стало майже звичкою.

-А ти як думаєш?Ти ж ніколи мною не цікавився.

-Що це за запах?Ти що,курив?А ну дихни!

Юлько байдуже підійшов до батька і дихнув прямо в його лице.

І знову ляпас.Болю вже не відчувається.Це вже практично стало традицією.Та Юльку було байдуже.

-Як ти міг!Ми вкладали в тебе душу і розум,а ти так нам віддячуєш!?Може ти ще й наркотики вживаєш?-і знову крики.

-Може,і вживав би,але бюджету не вистачає.-байдуже відповів Юлько і ляг на ліжко,а згодом додав:

-Якби ви справді вкладали в мене душу й розум я б не став таким.

Тато,нічого не сказавши,вийшов з кімнати і голосно грюкнув дверима.Нічого дивного,бо так закінчується кожна їхня сварка.Юлько дивився в стелю і думав проте,як випуститься зі школи,поступить на образотворче мистецтво і нарешті поїде від цього місця якнайдалі.Після цього він почне нове життя без сварок,образ і наказів.

Славко Беркут

-Славко!Беркуто!Беееркуто!-Славко відчув,як його хтось тормосить за плече і прирозплющив очі.

-Ти що,прямо на уроці спиш?Зараз як Іванівна засіче ,то обом нам дістанеться!-на нього налякано дивився його сусід по парті Сашко Коновалець.Хлопець у дев’ятому класі перевівся до їхнього класу.Був сором’язливим і тихим,проте з близькими людьми поводився досить відкрито.Славко за декілька днів знайшов з Сашком спільну мову і вони стали справжніми друзями.

-Та то просто в мене скоро змагання і цей випускний.Через хвилювання я дуже погано сплю вночі.І травнева спека.Я вже не можу то все витримати.-сонним голосом промовляє Славко і протирає очі .

-Але всеодно краще не спати на уроках.Особливо у Іванівни.-шепоче Сашко, незводячи пильного погляду з вчительки.

-Та добре.Буду старатися. -Славко закинув руки за голову і думав.Зовсім не про математику,про яку так натхненно розповідала Галина Іванівна.Про своє він думав.Про смачний обід ,який його чекає вдома. Про вступні екзамени,до яких він намагався готуватися.Про Лілі,яку він хоче запросити на випускний бал,проте ніяк не наважується.

Славко стомлений йшов з тренування.Він весь спітнів,бо тренування перед змаганнями завжди були напружені і довгі.Він йшов у променях сонця,що вже ховалося за обрій .На вулиці віяв холодний вітерець,від чого хлопцеві було трохи легше.Славко вже ледве пересував ноги.Та раптом він почув,як його хтось кличе.Хлопець не розумів звідки лунає голос.Він крутив головою і побачив,що до нього біжить дівчина.Здалеку Славко не міг розгледіти ,хто це.Проте коли дівчина підбігла,він ледь не впав.Це було Лілі.Вона радісно махала рукою.Її усмішка була настільки прекрасна,що в Славка миттєво зникла втома,проте на зміну їй прийшло хвилювання.Він хотів все таки наважитись запросити її на бал,проте його думки перервала вона:

-Привіт!Як справи?Ти готуєшся до екзаменів?-торохтіла Лілі.Він не ображався.Славко звик до її характеру ,до її захоплень.

-Та нормально.До екзаменів готуюсь ,проте основні сили покладаю на змагання.

-В тебе змагання?Коли?Чому ти не казав?-здивовано питає Лілі.Починаючи з восьмого класу вона була на кожному його змаганні,а він на кожній її виставі.

-Та….Якось часу не було.Тепер знаєш.Я цей…Хочу в тебе дещо спитати.

-Питай.

-Я…Ти підеш зі мною на випускний бал?-тремтячим голосом спитав Славко.

-Звісно я піду з тобою!-на її обличчі навіть не було здивування,наче Лілі очікувала цієї пропозиції.

-Мені вже треба йти.Побачимось завтра у школі!-вона стала навшпиньки і цмокнула Славка в щічку.А потім пішла,махаючи рукою на прощання.

Він дивися їй у слід поглядом закоханого хлопчиська.Хоча.,…Він ним і був.Стояв,переминаючись з ноги на ногу,коли вона була поруч.Нервував,коли вона про щось питала.Навіть попри те,що вони зустрічалися кожного дня в школі Славко не міг надивитися на її усмішку.І це почалося ще у восьмому класі.Майже одразу після ситуації з Юльком.Тоді були складні часи для 7-Б.Проте вони змогли їх перейти разом.

-Мамо,що їсти?-з порогу гукнув Славко.

-Навіть привіт не сказав!Одразу”що їсти”.-перекривляла мама.

-Ну привіт.То що їсти?-невгамовувався хлопець.

-Їжа на столі.От нетерплячий.-мати глянула на сина з докором,хоча він знав,що вона не сердиться.

-Мамо,тут таке сталося.Пам’ятаєш,я тобі розповідав,що хочу запросити Лілі на випускний бал?-почав розповідати Славко,сівши за стіл.

-Пам’ятаю.Ти казав,що дуже хвилюєшся і не знаєш чи запросиш її взагалі.

-Так от.Я її запросив!Слова буквально вилетіли з рота.Я й не очікував ,що це буде так легко.

-Я ж казала.Головне спробувати.

-Дякую мамо.Я зараз швиденько поїм і піду готуватися до екзаменів.-усміхнувся Славко і почав швиденько наминати обід.

-Добре.Ти мій зайчику.Я так тобою пишаюся.-мама підійшла і цмокнула сина в лоба,а він міцно її обійняв за плечі.

Стефко Вус

-Стефку,ану іди купи мені пивка.І пошвидше!-тато кинув перед Стефком гроші.

-Тату,ти взагалі чув,що я тобі говорив п’ять хвилин тому?Я йду до Настки.І куплю я тобі пиво тільки на зворотньому шляху.Все. Бувай.-Стефко схопив гроші і вискочив з квартири.Батько ще кричав йому щось у слід,та хлопець вже біг сходами надвір.

Стефко зайшов у парк,в якому йому призначила зустріч Настка.Він довго розглядав кожну лавку ,намагаючись знайти свою сестру.Походивши десять хвилин хлопець нарешті побачив дівчину,яка сиділа і читала книгу.Стефко підкрався ззаду і закрив її очі руками.

-Стефко.Я знаю що це ти.-хитро усміхнулася Настка і прибрала його руки зі свого обличчя.

-Та ну.Тебе вже не обдуриш.А раніше ти раділа таким приколам.-Стефко сів поруч з Настою.

-Як тато?-відклавши книжку і дивлячись кудись в далечінь спитала вона.

-Як завжди.Випиває,кричить. Але нічого.Скоро я переїду від нього.

-А ти? Ти п’єш?

-Намагаюся лікуватися.Але все одно рука тягнеться.Проте я не хочу стати таким як тато.- Стефку було неприємно розмовляти на цю тему,але Насті того було достатньо.

-На кого ти хочеш поступати?

-На електрика.Там і знань якихось супер крутих не треба.А ті,що треба,я вже намагаюся підтягнути.А ти?

-Не знаю.Мені багато чого подобається,тому ще не визначилася.

-Зрозуміло.-Стефко посміхнувся до Настки.Тільки з дорогою його серцю сестричкою він міг почуватися вільно і добре.

Вони ще довго розмовляли.Про школу,друзів.Та з часом обом треба було йти.Стефко не хотів відпускати Настку зі своїх обіймів.Та все ж хлопець відпустив її.Його сестричка пішла.Стефко ще довго дивився їй у слід поки вона зовсім не зникла за горизонт.Прийшов час відпустити Настку у доросле життя.Та він все одно залишиться її рідним і любимим братиком.

Лілі Теслюк

-Ти вже йдеш?Навіть не затримаєшся,як завжди?-спитала в Лілі її одногрупниця по балету,Дарина.

-Ні.Треба до екзаменів готуватися ,а вони вже через тиждень.-тяжко зітхнула дівчина.

-Я тільки в десятому класі,проте я тебе розумію.Успіхів.-усміхнулася Дарина і поплескала Лілі по плечу.

-Дякую.Я побігла.Бувай.-зхопивши сумку,вона попрощалася з одногрупницею і побігла додому.Прохолодний вітерець розвіював її волосся.Вона тільки що зустріла Славка і не могла заспокоїтись.Зараз багато думок роїлися в голові Лілі.Тому вона хотіла якомога швидше потрапити додому ,щоб розповісти все батькам.Після розмов дівчині ставало легше.

-Мамо,тату, я вдома!-гукає Лілі, розуваюваючись.

-Ти прийшла.-мама виходить у передпокій і лагідно усміхається.

-Ма тут таке сталося!Уявляєш,я коли йшла з репетиції то зустріла Славка Беркуту.І він знаєш що зробив?Запросив мене на випускний бал!Я думала,що впаду від здивування прямо в його обійми .А перед цим Славко так уникав мене в школі,що я вже думала я йому не подобаюсь навіть як подруга.

-Я ж тобі казала,що він соромиться.От і тікав від тебе в школі.Це перший знак того,що ти йому подобаєшся.

-Ну добре, мамо.Ти була права.Я піду в свою кімнату до екзаменів готуватися.-Лілі поцілувала маму в щічку.

-О це той Славко,до якого ти на змагання ходила?Він мені теж подобається.-тато пройшов повз і вставив свої п’ять копійок.

-Ну тату.- засоромившись вигукнула Лілі.

Тато усміхнувся, цмокнув доньку в лоба і пішов далі займатися своїми справами.

Випускний бал

Закінчилися всі екзамени. Всі одинадцятикласники тепер можуть розслабитися. Вони нарешті дочекалися випускного балу. Сльози і сміх присутні на цьому дійстві. Тут, у цьому залі, діти прощаються зі своїм дитинством.

Лілі так ретельно підбирала сукню на випускний, що коли Славко її побачив в нього відпала щелепа. Вони танцювали і веселилися, тому що були впевнені,що їхні мрії здійснюються.

-На кого збираєшся поступати?-питає Лілі,присівши після шаленого танцю.

-Подав заявку в університет спорту.

-Ого.Серйозно.

-Я завжди мріяв потрапити до збірної по фехтуванню.А ти?На балерину будеш поступати?

-Так.Це справа всього мого життя.Ну що,підем далі танцювати?-Лілі встала і простягла Славкові руку.

-Із задоволенням!-хлопець схопив її за руку і потягнув на майданчик для танців.

Тим часом Юлько зі Стефком стояли в кутку зали і попивали напої.

-Треба було від моїх родичів що в дев’ятому класі звалити. І вчився я нормально, і ДПА б нормально здав.- нудів Юлько, сьорбаючи свій коктейль.

-Можливо, але не можна знати всього наперед. Може тобі треба було залишиться до 11-го класу?-сказав Стефко.

-Скажи ще,що це моя доля.

-Та ладно тобі.Іди розслабся.Потанцюй.Якийсь ти напружений.

-Наче ти не нервуєш.-хіхікнув Юлько.

-Та мені є за що хвилюватись.Бали низькі,можу не поступити.-засмучено промовив Стефко.

-Добре.Але без тебе танцювати не піду.-уміхнувся Юлько і потягнув Стефка за собою.

В кожного з цих підлітків різний характер.Вони по різному дорослішають,по різному сприймають

світ. На кожного з них чекає різне майбутнє.Проте тільки їм вирішувати,яким воно буде.