Кроулі натиснув на педаль газу свого вінтажного авто, йому потрібно було максимально відірватися від погоні. Демон викрав дещо дорогоцінне з пекла, а тепер намагався втекти туди, де пекельні почвари не зможуть його знайти. В машині грала динамічна музика, а на обличчі Кроулі з‘явилася зловісна посмішка. Рудоволосий з неймовірною швидкістю мчав вперед. Надворі вже давно стемніло, а у лімі до якого прямував демон було особливо похмуро в цей час доби. На задньому сидінні спочивали зав‘ялі рослини, які Кроулі так плекав. Коли Азірафаель попрямував до раю, квіти почали в‘янути, як і сам демон, але Кроулі не збирався так все лишати, тому всіма правдами й неправдами він намагався воскресити улюбленців, проте навіть свята вода вже не допомагала. Тому демон і попрямував туди, де можна було знайти еліксир воскресіння – до пекла, адже простого дива, на його думку, було б недостатньо.
Кроулі здалося, що він відірвався від погоні з пекельних істот, що готові були знищити його. Демон пригальмував та зупинився на невеличкій галявині, де він міг би застосувати еліксир та тікати хоч на край землі, адже його більше нічого не тримало в лондонському Сохо, з тих пір, як янгол зник. З того пекельного дня все здавалося сірим та порожнім, адже все життя демона оберталося навколо того, що зробити, аби лише Азірафаелю було добре, всі його мрії та цілі вели до янгола, він не мав власних прагнень чи власної мети, усе було лише заради янгола. Коли Азірафаель зник нічого більше не змушувало Кроулі рухатися вперед або робити бодай щось, дні сталм порожні, а існування втратило сенс. Це не було схоже на те, як вони зазвичай сварилися чи розходилися на якийсь час, зараз шанс на повернення янгола був примарним, Азірафаель отримав те, що прагнув – його визнали, він більше не поганий, він більше не лихий, він достатньо хороший, аби називатися янголом. А що Кроулі? Таке життя не для нього. Він ніколи не хотів бути достатньо поганим для звання демона чи достатньо благочестивим для янгола, він хотів лише бути з янголом, він хотів лише бути собою, а що означало для нього бути собою? Він настільки розчинився в намаганнях ощасливити Азірафаеля, шо давно втратив те, що він дійсно хоче.
Демон вийшов з авто. Навколо панувала мертва тиша, ні звуку нічних комах, ні вітру, суцільна тиша. Рудоволосий оглянувся довкола та дістав чарівну емульсію, щойно він наблизився до задніх дверей, де були рослини, його настиг загін дрібної нечесті.
-Кроулі, це порушення кодексу – викрадати зілля воскресіння!
-я знаю,-вишкірився Кроулі
-А навіщо воно тобі взагалі знадобилося, ти ж безсмертний?!
Подумки демон вже готувався до бою, адже відпустити його просто так не могли, проте супротивників було досить багато, а ще, він помітив не одразу, але на цій території було заблоковано магію. Шанси на перемогу дорівнювали нулю. Рудоволосий хутко кинувся через ліс навпростець, полишивши найцінніше – авто і сад. Демон стрімко огинав стрвбури дерев, але демони увесь час дихали в спину. Взагалі-то, сенсу тікати особливо не було, адже, навіть якщо він врятується, то що далі? Куди далі? Краще було б зникнути тут і зараз і не намагатися врятуватися, але чомусь він продовжував мчати.
-Кроулі, годі тікати, дістав вже!-хекаючи закричав один з демонів
-А ти наздожени!-рудоволосий показав язик і побіг ще швидше.
Під ногами хрустіли гілки, ноги зачепалися за коріння, але неземні істоти не знають втоми. Раптом назустріч демону вибіг натовп чортів, його оточили.
-От дідько!-вилаявся Кроулі
Один з нечистих зробив крок уперед:
-Кроулі, перед тим, як ми відпоавимо тебе до суду, віддай те, що тобі не належить.
-Ой, я б радий, але воно лишилося в авто.
-Це неправда, ми обшукали авто.
-Значить, я загубив на шляху сюди, давайте разом пошукаємо.
Кроулі спробував побігти, але його міцно тримали.
-Не треба нам тут твоїх витівок! Що ти задумав?
Демон мовчав.
-Це знову твій «дружок» Азірафаель?
Одна згадка цього імені робила демону боляче, настільки боляче, як може бути небесній істоті.
Прислужники пекла відкрили портал, та були готові кинути Кроулі туди, але раптом по інший бік від демона відкрився ще один портал.
-І куди ж мені тепер йти?-з насмішкою запитав рудоволосий
-в перший… чи в другий…
Дурні біси і самі заплуталися, який портал належав їм і просто блимали очима. Раптом з другого порталу витягнулася рука, вони міцно схопила Кроулі за піджак та затягла в невідоме місце. Демон летів довгим коридором з блакитного ефіру, він і гадки не мав, куди прямує, але чомусь почувався безпечно, ніби вдома.
Демон опинився у місці, яке бачив вже сотні разів у доболі знайомому місці – книжковому магазині. Він очікував побачити Азірафаеля, але янгола ніде не було, лише порожнеча і звичний запах магазину. «Нічого не триває вічно»- пригадалося демону. Рудоволосий почув голос нагорі, він нерішуче попрямував сходами на другий поверх, демон не розумів, чи реальний цей рідний голос, чи ні, він навіть не міг розібрати слів, що лунали згори. Кроулі піднявся та побачив димку – силует схожий на образ янгола.
-Кроулі, я так тебе чекав!
Це пролунало наче вистріл в серце, гострим ріжучим болем. Демон не міг підібрати слів, перед ним була лише димка, це був не янгол, а лише його проекція.
-Кроулі, у нас мало часу, мені потрібна твоя допомога.
О, він завжди приходить лише, коли йому щось треба, він кидав демона сотні разів за ці 6000 років, завжди повертався, наче нічого не сталося, досить цього, Кроулі не готовий зараз зробити вигляд, що не було ні болісного розставання, ні цих місяців самотності.
-Чому ти мовчиш? У нас обмаль часу, – янгол почав панікувати
Кроулі не міг ігнорувати Азірафаеля, йому нестерпно боляче було мовчати, коли його рідний янгол промовляв до нього.
-У тебе обмаль часу,- крізь зуби процідив демон
-Що? – янгол виглядав спантеличеним такою відповіддю, він не бачив демона таким, хоча… бачив, але це ніколи не було адресовано янголу, а заращ очі Кроулі палахкотіли люттю
-Я тебе попереджав! Попереджав тебе!
-Я знаю.. але…
-Я тобі казав, що так буде. А що зараз, що задумали там, на небі? Га?
-Друге пришестя, – янгол замовк на хвильку. -І я не можу завадити цьому сам.
-А що ти хочеш від мене? Ти навіть не спромігся з‘явитися тут вживу, ти знайшов мене після всього цього часу лише тому, що тобі знову щось від мене треба,- у демона дуже накипіло на душі, він не міг спинитися. -Тобі ніколи не був потрібен я, тобі потрібна лише моя допомога для досягнення твоєї ефемерної мети!
-Але, я не зможу запобігти скоєнню Божого плану наодинці…
-Це вже не мої проблеми. Ми могли б бути разом, ти і я, проти всіх, послати до біса і небо і пекло, але ти обрав стати одним з них! Це твій шлях і твій вибір, там немає мене, розбирайся з цим сам!
Кроулі розвернувся та збирався йти, здавалося, на очі ладні навернутися сльози, проте він не став би плакати, всю голову заполонив гнів, гнів на цього пройдисвіта, якого ніколи не цікавив демон насправді, він згадував про нього лише, коли потребував його порятунку, от і все. Демон покрокував геть, але раптом за спиною спалахнуло яскраве світло, та в кімнаті повіяло теплом – з‘явився Азірафаель. Він був таким як і кілька місяців тому, такий само незворушно чистий і світлий, чомусь весь цей час демон боявся, що його поцілунок нашкодив другові, хоч і розумів, що це безглуздя. Побачивши рідні блакитні очі, йому хотілося кинутися до янгола, але він стримав себе, Азірафаель більше не його янгол, все зруйновано.
-Кроулі, – почав блондин, та затих
Демон не міг відвести погляду, він як дурень витріщався на таке до болю знайоме обличчя, вдихав тонкий аромат янгола та не міг змусити себе піти.
Азірафаель зрушив з місця та швидко наблизився до рудоволосого, він зміряв демона поглядом, та потягнувся до його обличчя.
-Кроулі, будь ласка.
Серце демона закалатало як скажене. Янгол потягнувся до його губ та трохи незграбно накрив своїми губами вуста Кроулі. Вони просто стояли, притиснувшись губами, ніхто не наважувався продовжити поцілунок. Це, певно, і поцілунком назвати було важко. Янгол та демон не торкалися нічим крім губ та просто стоялм так в повній тиші протягом хвилини. Цю близькість перервав янгол.
-Тепер ми квити.
-Що ти така верзеш?!
-Ти поцілував мене, а я тебе, тепер ми квити, ми можемо далі бути доузями.
-Ми не можемо… Ти навіть не зрозумів, що не так.
Ангел дійсно не міг нічого втямити, він просто стояв з широко розплющеними очима, Азірафаель довго прокручував ситуацію в голові, він, звісно ж, розумів, навіщо люди цілуються, але він не розумів, чому це зробив Кроулі.
-Азірафаелю, все більше не може бути так, як було раніше, я кохаю тебе, я не хочу просто бути поряд та рятувати тебе, коли тобі потрібно.
-А що ти тоді хочеш? Кроулі, ми знайомі 6000 років, ми дружимо вже так давно.
-Ми дружили, я більше не хочу бути друзями, мені цього мало, я хочу тебе цілком, чому ми не можемо бути як Гавриїл та Вельзевул, ми могли б втекти і бути разом!
-Я занадто сильно люблю цю планету, аби дати їй загинути… тут є млинці і книги, і багато всього.
-До чого тут планета, я лишився б тут і рятував би цей бісів клаптик землі заради тебе і з тобою, але ти покинув мене!
-Я не хотів тебе покидати, я хотів, аби ти пішов зі мною.
-Ти хочеш мене лише янголом, але я не янгол, я демон, Азі.
-Я люблю тебе не залежно від того, на якому ти боці!
«Я люблю тебе»- ось що заїло в голові демона.
-То в чому тоді проблема?
-Ми не можемо бути разом.
-Ти сказав, що любиш мене
-Не в тому сенсі, я ніколи не думав про це в романтичному сенсі, я тебе дуже ціную та не хочу, щоб ти йшов, але я не впевнений, що в тому сенсі, що ти жадаєш.
Кроулі зітхнув.
-Я допоможу тобі, але за однієї умови.
Додати до улюблених