Глава 38

Глава 38

 

38.1

 

Після почутого все живе в середині дівчини обірвалось. Вона дивилась на Барті та мовчки хитала головою.

-Лео, Я.. пробач мене, я мав розповісти про це одразу, але я тоді не зміг. Мені важко зрозуміти, що мені насправді потрібно і я…

Але Леона не дала чоловіку договорити.

-Я допоможу тобі. Я завжди виношу зі свого життя все сміття, Барті, – Дівчина повернула свою голову до Блек та почала промовляти до нього і Дельфі. – Запам’ятайте це.

Леона окинула поглядом свою паличку, яка знаходилась в руках Кравча, гучно фиркнула та побігла геть. Барті опустив свою голову та в цю ж мить повернувся до Дельфі.

-Я хочу бути лише з тобою, Блек. -Промовив він, тримаючи зоровий контакт з дівчиною.

-Ти зараз хочеш про це говорити?! – Блек вказала пальцем на школу та продовжила гучно говорити: – Ти влаштував вакханалію, ці мерзоти вбивають та ґвалтують дітей! А ти мені про це?!

Кравч також поглянув на фортецю та швидко змінився в обличчі.

-Блять! – Гучно викрикнув він та швидко полетів до цього клятого місця. Дельфі ж зробила те саме.

А ось Скабіору було взагалі не до розмов: чоловік разом з вчителями намагався відбити дітей від лап цих визволених з кліток тварин. І якого біса він взагалі підписався на все це?! Ратувальник бісовий! Стати вбивцею, аби рятувати від вбивств. Від думок чоловіка відволік гучний та пронизливий дівочий крик. Скаб почав швидко озиратись, намагаючись зрозуміти звідки ж йде цей звук, але через величезний гамір зробити це було неможливо. Він зірвався з місця та продовжував шукати і, щойно чоловік відійшов від основного натовпу, він одразу зміг зрозуміти, шо цей звук йде з кабінету неподалік. Він опустив ручку, тримаючи паличку перед собою, але двері були закриті.

-Алогомора! – Гучно промовив він, але нічого так і не сталось. -Да щоб тебе!

Але крик продовжував доноситись разом зі звуком речей, які розбивались. І чоловік розумів, що там відбувається. Він намагався вибити двері плечем, але знову нічого.

-Пішов геть від неї. -Рявкнув єгер, намагаючись допомогти хоч чимось.

І ось воно щастя – черговий з поштовхів, виявився переможним, чоловік увірвався кімнату і побачив покидька, який тримав зовсім юну дівчину на столі. Придивившись чоловік зрозумів, що ця юначка його стара знайома.

-Луна! -Крикнув він, промовляючи швидко: – Авада Кедавра!

Чоловік замертво впав, його штани були спущені, а голова розбита, дівчина довго жбурляла в нього все, що потрапляло їй на очі. Скабіор почав обережно підходити до неї, але дівчина почала знову гучно кричати.

-Тихо.. тихо.. – Виставив руки перед собою у спробі заспокоїти її єгер. – Я без лихих намірів.

Але Луна прикривала своє тіло руками, її речі були розірвані, а юначка сильно тряслась. Скабір скинув з себе куртку і, побачивши це, дівчина знову гучно закричала. Натомість він відвернувся’ та простягнув їй свій верхній одяг. Луна взяла його та накрилась, міцно стискаючи свої ноги між собою.

-Він?… -Обережно спитав Скабіор, піднімаючи погляду на юначку.

І дівчина намагалась щось промовити, але через страшенний стрес не могла вимовити ні звуку.

-Я не скривджу тебе, мені просто треба знати, аби ти могла уникнути небажаних наслідків.

І у відповідь та лише похитала головою. Чоловік видихнув та посміхнувся.

-Дозволиш підійти до тебе?

А у відповідь знову мовчання. Дівчина почала гучно плакати та закривати своє обличчя руками. Скабіор не витримав та все таки підійшов до дівчини, міцно притискаючи до себе.

-Ну.. Квіточко, все обійшлось, хочеш я заберу тебе звідси? Хочеш?

-П..п..прошу… -Ледь вичавивши з себе відповіла Луна і молодики в цю ж секунду зникли в просторі.

Дельфі та Барті повернулись в назначене планом місце.

-Зроби щось! -Крикнула Дельфі розуміючи, що плани кепські.

Кравч дістав свою паличку та підняв її вгору. І всі Смертожери, які побачили це попрямували до сигналу. Це побачив і новоспечений Волдеморт, який чекав на знак, аби випити зілля. Ця людина не знала, що очікує на нього, але, побачивши яскраве помаранчеве полум’я, він змінився і світ побачив нового «Волдеморта», що прямував до натовпу і ні про що не здогадувався.

Дельфі здригнулась, побачивши прямо перед собою свого батька. Він був як справжній, але до свого переродження. Натовп Ординців збільшувався і більшість з них були шоковані, що бачать перед собою його – самого Темного Лорда. І хоч ці люди, боролись за для його знищення, побачити наживо такого могутнього чаклуна було великою несподіванкою і честю. Але на жаль кожен з них розумів, що це все означало лише одне. Навіть в кращому випадку більшість з них не виживе. Навіть якщо вони зможуть отримати перемогу. Всі Смертожери були усміхненими, вони насолоджувались атмосферою страху та розпачу. Дельфі та Барті переглянулись та знову поглянули перед собою. І, трясця його, прямо перед натовпом знову з’явився він. Його батько. Віе дивився Бартеміусу молодшому прямісінько в очі.

-Ви всі ще можете отримати волю. – Промовив чоловік. Сміливо дивлячись натовпу в очі. – Вас всіх зловив та посадив я. І я можу забезпечити вам спокій та свободу. Бути Смертожерами – це дорога в один кінець. І я розумію це. Мені безмежно шкода, що в вашому житті було так, що ви не побачили іншого виходу, аніж склонитимь перед ним. -Чоловік поглянув на Волдеморта та продовжив свою промову. – Я все життя думав, що ти вкрав в мене сина. Але насправді це я вкрав його в самого себе. Це я зламав його, я використав на нього закляття «Імеріус» і я досі на волі. І я нічим не кращий за вас. Я Міністр всього цього клятого світу. І я можу пообіцяти вам прощення за те, що ви скинете найбільше зло в ньому.

Бірті стиснув зуби та крізь них повідомив Дельфі:

-Падлюка стара!

-Не бубни, це шанс. Де Скабіор?

-Я звідки знаю, де цього дугоподібного носить?

-Ми скористаємось цією можливістю! -Ледь чутно прошепотіла Дельфі та взяла Барті за руку.

Але Кравч не встиг нічого сказати, як вони вдвох вже здійнялись в повітря. Дельфі відпустила його руку та дістала паличку та направляючи її на свого батька:

-Розриватус!

І в цю ж мить лже Волдеморт заревів та розірвався на купу мілких шматків м’яса, які вже не можливо було не те що опізнати, а взагалі зрозуміти, що це колись була людина. Всі навколо завмерли не розуміючи, що це все взагалі було. І сам Кравч старший не очікував аж такого повороту. Він зняв свого капелюха та посміхнувся. Хоч чоловік і бажав відреагувати більш яскраво на це, але його рівень в цьому суспільстві не дозволяв цього зробити. Да і біль після Леони все ще не покидав його тіло.Молодики приземлилися по ту сторону, вдивляючись в розгублені обличчя Смертожерів.

-Взяти всіх, окрім цих двох. -Промовив Кравч Старший.

І Аврори почали «працювати». Дельфі спотерігала за цим всім розуміючи, що цього всього було замало, вона бажала смерті кожному, дівчина була дуже зла на Кравча через те, що він влаштував. Хоч і розуміла, що він не винен.

-Сину.. -Промовив Кравч Старший.

-Пішов на хуй! -Огризнувся він у відповідь. -Я ніколи тебе не пробачу і все це я зробив не заради тебе.

Барті рушив з місця та пішов до лісу, чоловік хотів поговорити з Лео, бо розумів, що він зробив їй дуже боляче. І навіть не спробував все пояснити.

А сама Леона бігла не оглядаючись та не помічаючи нічого на своєму шляху. Дуже швидко вона дібралась маєтку. Їй було все одно на завдання, на людей, на все, що оточує її. Весь світ, в котрий вона вірила, руйнувався під її ногами. Його не було – була лиш ілюзія. Дівчина зайшла в кімнату та почала озиратись навколо. Це паскудне місце фальші. Місце де вона стояла перед ним на колінах, де повірила, дозволила собі кохати, прогнулась під весь цей світ.

Леоні так хотілось гучно заревіти, аби гарячі сльози зігріли її та звільнили від того страшенного болю від відчуття приниження… але ні сльозинки. Наче щось і середині клацнуло. І нічого.. нічого.. Окрім безмежної та глибокої порожнечі.

Блек знову озирнулась навколо. Це була їх кімната, але тепер місця йому тут не було. Лео потягнулась за своєю паличкою, аби перенести речі чоловіка кудись в інше місце.

Але, о біда. Паличка залишилась у Кравча. Леона протяжно видихнула, намагаючись скинути всю свою напругу . Але вийшло в неї це не дуже добре. Бо дівчина в цю ж секунду зірвалась з місця та відкрила вікно. Вона вдихнула повні груди повітря та, закривши рота рукою, німо закричала.

Леона повернулась до вікна спиною та швидко оглянула все навколо. Дівчина збирала речі Кравча і з шаленою силою жбурляла їх у вікно. «Більше ні часточки його», – промовляла в своїй голові брюнетка, жбурляючи річ за річчю. У хід йшло все, включаючи особисті речі та навіть спідня білизна чоловіка. І ось фінальні ривки і більше нічого не залишилось. Його немає, ніколи не було.

Леона сіла на ліжко та глибоко дихала. Що далі? Що трясця його далі? Гучна поведінка не обійшла стороною Волдеморта, який одразу зрозумів, що вона нарешті зрозуміла хто такий Кравч.

-Визволення від минулого? – Шипляче промовив він, зачиняючи за собою вхідні двері в кімнату. Але Лео наче не чула його, вона продовжувала мовчки сидіти та дивитись перед собою.

І чоловік обережно сів поряд та поглянув на неї.

-Він ніколи не був вартий тебе, Леоно. Ти жінка, яка може правити. Ти не маєш бути чиїмось запасним варіантом.

-Ви все знали? -Ледь чутно промовила вона, не повертаючи до нього очей.

-Звичайно знав.

-Тоді чому…?

-Чому не сказав? Я дав натяк, ти його відкинула. Ти мала сама зрозуміти, що ти була іграшкою. А моя донька головною героїнею в його житті.

Леона повернула свою голову до чоловіка та поглянула на нього з-під лоба. Пряма чорна прядка спадала на її обличчя, змішуючись з потом, який крапав з її чола.

Волдеморт посміхнувся та провів пальцем по її шиї вгору, задираючи голову.

-Зараз я маю застрибнути на вас та довести йому, що я вартую більшого? – Промовляючи це Леона сміливо дивилась йому в очі, що знову змушувало вибухати свідомість Володаря.

Чоловік хтиво усміхнувся та розправив свої плечі, його вуста наблизились до неї, але чоловік не поспішав цілувати її. Леона відчувала його дихання на своїх губах та опустила свій погляд на них. Але в мить зімкнула їх та промовила:

-Як по-дурному бути підстилкою одного чоловіка і одразу ж лягати під іншого, аргументуючи це помстою.

Темний Лорд роздратовано заплющив свої очі та встав з ліжка. Чоловік поправив комірець своєї чорної сорочки і озирнувся до дівчини.

-І чого ж ти хочеш? -Спитав він же.

-Я хочу піти звідси і ніколи більше нікого з вас всіх бачити.

І на подив дівчини чоловік дзвінко засміявся та засунув свою руку в кишеню штанів. Він дістав звідти пачку цигарок та одразу поклав до рота одну з неї.

-Раніше не помічала, що ви палите.

-З таким молодим і здоровим тілом… -Чоловік знову оглянув Леону та випустив густу хмару диму в повітря. -З таким тілом можна робити багато чого цікавого.

-Мій Лорд, з приводу мене… -Невпевнено почала промовляти юначка.

-Піти від мене? – Одразу ж перебив її чоловік. -Ти можеш не спарюватись зі мною, але твоє життя належить мені, як і вся ти.

-Мій Лорд! – Гучно почала вона.

Чоловік знову ледь помітно посміхнувся.

-Закрий рота, Леона Блек.

-Я не хочу бути запасним варіантом, Мій Володарю. -Ігноруючи слова чоловіка промовила юначка. – У вас є матір вашої дитини, яка являється вашим нащадком.

-Хм.. Беллатрікс. Вона колись була розумною і темпераментною дівчиною. Вперше я побачив її, коли вона була приблизно твого віку. А в останнє сьогодні. Чи не честь матері моєї дитини померти в моєму тілі, відстоюючи мої інтереси? М?

Леона повела своїми бровами, та відповіла чоловіку:

-Ви вбили її?

-Її вбила Дельфі. Сьогодні. Ти мала побачити цю виставу, але втікла. До речі без мого дозволу.

Чоловік знову зробив затяжку, але з-за його спини вийшов Кравч. Чоловік був здивований побачити тут Темного Лорда. І, побачивши його, Леона одразу відвела погляд та встала. Дівчина підійшла до вікна мовчки дивилась в нього. В руках Барті знаходились деякі його речі, і він ховаючи погляд стояв прямо біля Волдеморта.

-Володарю.. -Ледь чутно промовив чоловік. -Місія виконана.

-О так, Кравч. – Роблячи затяжку, відповів той. -Ти впорався з усіма завданнями.

Волдеморт відав йому недопалок, дивлячись в сторону Леони та в цю ж мить зник.

-Лео.. -Не гаючи часу промовив він. – Я був занадто різким, просто я всрав стільки можливостей розповісти тобі про все. Я хотів, але думав, що ти не пробачиш мене. Але все це все одно руйнувало наші стосунки. Я не брехав тобі, я правда любив тебе весь цей час. Просто..

-Просто не так як її, так? Я полегшу тобі промову, Барті.

Кравч почав наближатися і це дуже не сподобалось Леоні, вона різко простягнула руку перед собою, змушуючи чоловіка зупинитись.

-Ну, Лео, я не хочу закінчувати все на такій ноті. Мені правда було добре з тобою, але наші шляхи просто розійшлись…

І, не бажаючи слухати це все, дівчина швидко прийняла метаформу та пішла геть.

Скабіор та Луна стояли посеред маленької дерев’яної хатини. Всі стіни і взагалі весь простір був заставлений різними речами, рослинами: живими, сушеними, було багато якихось схем, бляшанок і багато- багато пилу. І дівчина все так само тряслась, але все таки оглядала все навколо.

-Ти можеш тут відпочити, прийти до тями, я не небезпечний для тебе. Якщо захочеш поговорити, я завжди буду радий цьому. Чи, може, ти хочеш повернутись до Гоґвартсу, я проведу тебе куди завгодно.

-Ні! – Здригнувшись крикнула Луна. -Тільки не Гоґвартс… Я більше туди не хочу!

-Смертожерів там більше немає. Тобі нічого боятись.

Дівчина присіла на старий стілець та опустила голову.

-Тоді, коли він.. ну, ти зрозумів хто… увірвався в кімнату та почав чіплятися до мене, в кімнату зайшов Тейлор, я пам’ятаю, він Аврор… Він побачив, що коїться і втік.. Він залишив мене. Розумієш? В Гоґварті немає захисту… Я хочу жити.

Скабіор оглянувся навколо та насупив брови.

-Ну, тут тільки кімната, туалету немає, душу також, але річка не далеко. І трохи не прибрано..

І після розмови, Скабіор також прямував в маєток. Розуміючи, що по часу всі вже мали повернутись, він ще має вибачитись перед цим гівнюком Кравчем!

38.2

 

Барті намагався знайти Дельфі , але її наче корова язиком злизала! Він розумів, що єдине чого він зараз бажає – це поговорити, його переповняла купа відчуттів і чоловік просто не міг знову нехтувати ними.

«Ну і де її носить?» – нав’язливо лунало в голові чоловіка. В кімнаті немає, в батька немає, Луціус також один в минулому місці, де чоловік її знайшов, також порожньо.

Але Кравч не відступав. Варіанти два: чи вона в Реґулуса, чи десь в лісі. І невідомо, що з цього гірше. Барті крокував дорогою, якою він завжди прямує до Реґулуса – єдиний точний варіант, який треба відкинути. Да і зілля, без якого він втрачає здоровий глузд.

Чоловік крокував повністю зосередившись на своїх думках. Кравчу було так шкода, що все так вийшло з Лео і тепер вона навіть і розмовляти з ним не хоче. Раптово Барті почув якесь дивне шипіння.

«Тільки не це.. -Істерично пролунало в його голові. -Знову ці кляті змії. Як же я їх боюсь!»

Але, прислухавшись, чоловік зрозумів, що це шипіння щось дуже сильно йому нагадує. І, крокуючи на джерело звуку, чоловік побачив саме ту дівчину, яку він і шукав. Дельфі сиділа на поваленому величезному дереві, а поряд з нею було декілька величезних чорних змій. Кравч гучно ковтнув слину та зробив крок на зустріч.

-Блек! Я всюди тебе шукаю! -Гучно промовив чоловік, тримаючись трохи осторонь.

-Знайшов? -Не піднімаючи погляду, перепитала вона.

-Знайшов. Дельфі…

Але дівчина перебила його.

-Ну тоді загуби знову!

І Блек знову почала спілкуватись зі зміями, ігноруючи наявність Кравча.

-Я нікуди не піду, поки ми з тобою все не вирішимо!

І, не зважаючи на дуже сильний страх, чоловік зробив ще один крок.

-Добре. -Відповіла брюнетка та встала зі свого місця. -Тоді підемо ми!

І в цю ж мить змії почали повзти вперед, прямісінько до Барті.

Чоловік намагався втамувати свій страх та швидко опустив погляд на них, він стиснув свої губи, але все ще продовжував стояти на своєму місці.

-Не могла би ти попросити своїх подруг, повзати десь в іншому місці! -Гучно зауважив чоловік, стримуючи тремор.

-То не стій на нашому шляху, Кравч!

Але Барті непохитно стояв, дивлячись дівчині прямо в очі. Дельфі широко посміхнулась та вказала пальцем на чоловіка. І змії швидко почали прямувати до нього. Кравч здригнувся та швидко побіг. Нічого розумнішого аніж задертись на дерево, яке перше потрапило йому на очі, він не придумав. І обнявши його стовбур Барті сидів та згори вниз все одно промовляв до дівчини:

-Ти не будеш вічно з цими повторами! І я тебе все одно дістану, Блек!

Дельфі схрестила руки на грудях та знову хитро посміхнулась, дівчина опустила голову до змій та щось прошепотіла їм, після чого вони наче похитали головою їй у відповідь.

-Що ти там на своєму рідному їм сказала!? – Десь з верхівки дерева викрикнув Кравч.

-Да що, що, Бартеміусе Кравч Молодший… Що такі бовдури, як ти не знають, що змії вміють по деревам лазити.

І цей момент очі чоловіка широко розплющились і він зрозумів, що Дельфі наказала цим гидким істотам повзти прямісінько до нього!

-Дідько! Дельфі! Дельфі! Прибери цих мерзот! Я тебе востаннє прошу.

-Оооо.. востаннє, а то що, Кравч?!

-Я буду ходити за тобою все твоє життя, Блек!

Дельфі почала гучно сміятись та плескати в долоні.

-І знову, Бартос, ти як ніколи розумний. Змії то смертельно отруйні. На тому світі ти, ідіот, будеш за мною ходити!

-Клята ти стерво, Блек!! -Знову відлунням вигукнув чоловік.

-Ще вчора ти казав, що я краще, що було в твоєму житті.

-Ти життя моє бачила!? Яке життя, таке і краще!

І Барті вже побачив як змії наближаються до нього та майже пропищав тоненьким голосом:

-Блееек, я стану привидом і вб’ю тебе, також зробивши привидом!!!

Дельфі гучно сміялась та хитала головою. І вже почала щось шепотіти своїм помічницям, як тут роздався гучний хруст дерева. Товста гілка на якій сидів Кравч зламалася і чоловік з висоти зірвався прямісінько на землю.

Дівчина закрила рот руками та дивилась,як він чіпляється за інші гілки та нарешті з гуркотом приземляється на траву. Блек швидко підбігла до чоловіка та присіла. Його очі були заплющеними. Дельфі опустилася до його грудей аби почути серцебиття.

-Фух.. Просто без свідомості. -Промовила вона сама до себе. -Ну і дурник же ти, Кравч.

І дівчина вже почала діставати свою паличку, як на обличчі чоловіка різко з’явилась посмішка і він швидко потягнув Блек до себе та міцно притиснув своїм тілом.Барті умостився між її ногами, а руки зафіксував над головою. На обличчі дівчини були її локони, які вона намагалась здути випускаючи повітря зі свого рота.

-Кравч, я вб’ю тебе! Негайно відпусти мене.

-Ти ж не хочеш мене слухати! -Крикнув Барті, стискаючи її зап’ястя сильніше.

-Я вже все чула! Всі наші розмови – це ходіння по колу! Досить! Барті!

-Я не можу перестати ходити по цьому колу навколо тебе… Просто вислухай мене востаннє. Я хочу сказати тобі все і нарешті вирішити, хто ми одне для одного. Я не можу так більше. І я обіцяю більше ніколи тобі не брехати і казати все як є.

Кравч опустив свою голову та носом прибрав з обличчя дівчини пасмо волосся, якие так заважало їй. Дельфі мовчала, проте її погляд був спрямований на нього. Дівчина опустила очі на його губи, які чоловік як раз облизував в цей час. І її пухкі вуста ледь відкрились. Це також не оминуло увагу чоловіка і він глибоко видихнув. А Дельфі в цей день момент вдихнула.

В мить він зрозумів, в якій пікантний позі вони знаходяться і його сердце знову калатало.

-Блееек.. -Гаркнув він, помічаючи, що дівчина закусила свою губу. -Перестань!

Але вона мовчки та непорушно лежала, заглядаючи йому в очі так глибоко, що здавалось зараз потоне не вона, а він. І чоловік не витримав та поцілував її настільки міцно, наскільки міг. Дельфі обхопила його ногами, а чоловік відпустив її руки, які одразу ковзнули під його сорочку, жадібно стискаючи його тіло. Дельфі підштовхнула його та в цю ж мить вже сиділа зверху та розірвала ґудзики верхнього одягу чоловіка. Слідом вона пройшлась пальцями по його тілу, від чого м’язи Барті неконтрольовано скорочувались.

Бірті сів та міцно схопив дівчину за стегна. Його губи впились в її шию, залишаючи по собі вологі сліди, руки вже потягнулись до застібки джинс, аби звільнитись від їх полону. Але несподівано Дельфі зупинила його руки та прошепотіла на вухо:

-Я сама…

І довго Кравчу не прийшлось чекати, адже вона дуже швидко впоралась з цією місією. Кравч хтиво посміхнувся. Та прогарчав:

-Я так сумував за тобою..

І в мить на обличчі дівчини з’явилась посмішка. Вона нахилилась до його вуха та прошепіла йому:

-Ти лох, Кравч.

Слідом чоловік відчув як гострі зуби панянки впиваються в його вухо. А сама Дельфі вскочила та побігла геть, вигукуючи в сторону Барті.

-А ось тепер спробуй мене наздогнати!

Барті стиснув руки в кулаки та що є сили вдарив ними по землі, проте дуже швидко на його обличчі знову з’явилась посмішка.

-Я ж наздожену! – Гукнув він услід вже зникаючій дівчини. – І комусь стане мало місця в усьому магічному світі.

Але Дельфі лише гучно засміялась, зникаючи в лісових хащах. Чоловік перекинув погляд на те саме дерево та скривив обличчя. Змії знаходились все там же, проте ковтнувшт свою огиду, Барті все таки промовив до них:

-От скажіть, чому ваша сестра рідна така жахнута, м?!

А сама Дельфі бігла вперед, іноді озираючись аби впевнитись, що розлючений Кравч не біжить слідом за нею. Бо вона розуміла, що палицю вона явно прагнула і сама ледь зупинилась. Якщо Барті зараз наздожене її, місця дійсно буде мало всім.

На горизонті вже виднівся маєток, що не на жарт задовільнило її, але несподівано дівчина врізалась в когось чи щось, різко відлетіла та впала на землю. Блек спрямувала свої очі на перепону і побачила перед собою розлюченого Луціуса.

-Де ти вештаєшся, Дельфі!? – Гаркнув він, наближаючись до неї.

-Це не твоя справа, Луціусе! Ти ніхто мені більше. Забув?

-О ніііі, люба… -Протяжно повідомив той, хапаючи та підіймаючи брюнетку з землі. – Я твій майбутній чоловік.

Мелфой притягнув її до себе та рукою витер розмазану помаду коханої.

-Ти моя! Твій батько, вже дав згоду на одруження. І ти будеш завжди моєю.

Не приховуючи огиди, Дельфі відвернула свою голову.

-Я не твоя, Мелфой. Займайся своїм життям! А від мене відчепись!

-Моє життя – це ти, зоре моя. -Промовляючи це чоловік знову провів рукою по її обличчю, а Дельфі знову спробувала відштовхнути його від себе. Але все було марно.

-Я не кохаю тебе! Як ти не розумієш цього? -Викрикнула вона прямо в обличчя чоловіку.

-Подивись на себе, в кого ти перетворилась? Аристократична красуня, а в волоссі листя, макіяж не охайний. Ти гинеш без мене!

-Я гину з тобою!

-Не кажи дурниць, мила моя. -Промовляючи це, чоловік провів пучкою пальця по щоці дівчини, повністю ігноруючи те, що вона знову відвернула своє обличчя.

Слідом чоловік почав йти, втискаючи дівчину в товстий стовбур дерева.

-Не чіпай мене, Луціусе!

-Ти моя! – Прокричав чоловік та провів своєю рукою по сідниці дівчини вниз, піднімаючи її ногу та притискаючись.

І Дельфі не на жарт перелякалась, вона розуміла, що одна в лісі. Погляд Мелфоя був таким диким і він повністю ігнорував її слова. Дівчина що є сили вдарила його кулаками по плечах та намагалась відштовхнути від себе. Але чоловік ще дужче притискався до неї та поцілував. Дельфі намагалась кричати, але все було марно. Вона дряпала його шию, кусала губи, проте чоловік лише більше від цього збуджувався та швидко схопив її руки, які вже тягнулися до магічної палички.

Блек розуміла, що її ніщо не врятує..Тому просто закрила очі, приймаючи те, що має статись. Проте несподівано вона відчула як тіло Луціуса почало віддалятися.

-Тобі було сказано відійти! -Стиснувши зуби, промовив Барті.

Аристократ уважно оглянув чоловіка і його увагу привернула та сама помада Делфі , сліди котрої були на його обличчі та шиї.

-Баа… – Хитаючи головою промовив Мелфой. – То ти таки повія. Вирішила знову трахатись з цим невдахою? Ти все одно лише моя! І я покараю тебе за це!

-Я не твоя і я…

Але Барті не дав договорити дівчині, з усієї своєї сили наносячи аристократу удар по обличчю, від якого Луціус не втримався на своїх ногах та впав. Але це не зупинило розлюченого Кравча наносити удар за ударом, розбиваючи його обличчя в кров.

-Барті! -Крикнула Дельфі, закриваючи собі рот рукою. -Стій, ти вб’єш його!

Проте Кравч ігнорував все та продовжував. Тоді Дельфія зірвалась з місця та з усіх своїх сил намагалась відтягнути чоловіка і з горем навпіл в неї це вийшло. Мелфой же майже одразу підвівся та виплюнув густу кров зі свого рота разом з декількома зубами.

-Ти ще заплатиш за це, блядська дитина! – Хриплячим голосом, повідомив Луціус чоловіка. – А ти, моя люба, готуйся. Ти все одно станеш Місіс Мелфой. Аристократ виявився міцнішим ніж думала Дельфі та зрушив з місця, повертаючись до маєтку.

А молодики продовжували сидіти на землі. Дельфі плакала, а щелепа Кравча все ще «гуляла» від злості. Від його «цілі», чоловіка відволікло гучне схлипування. Барті на колінах наблизився до дівчини та міцно обійняв її.

-Чш.. Все добре. -Промовив він, слідом цілуючи її в голову. -Я не дав би йому це зробити. Я з тобою, Принцесо.

І почув це Дельфі підняла заплакані очі на Барті і їх погляди знову поєднались.

-Якби сталось щось і ти забув мене, ти би ще раз мене покохав?

Барті посміхнувся і в цю ж мить відповів.

-Це щось з серії, ти би кохав мене якби я була каменем? Чи тарганом?

Але у відповідь Дельфі навіть не посміхнулась. І посмішка з обличчя Кравча також злетіла.

-Тебе неможливо забути, а навіть якщо і неможливе станеться, я буду закохуватись в тебе кожен раз і з першого погляду. Пам’ятаєш? Я як дебіл зморозив таку фігню..

Дельфі посміхнулась і витерла свої сльози.

-Я думала батько тебе вб’є.

Кравч також засміявся. І знову це мовчання, знову погляди, які казали все за себе. Чоловік наблизився та провів своїм носом по її. Дельфі не витримала та міцно схопила чоловіка за шию та поцілувала.

І знову вона опинилась зверху його, палкі поцілунки набирали обертів. Але несподівано Барті трохи відсторонив дівчину від себе. Та промовив їй прямісінько в вуста.

-Давай спочатку вирішимо, що буде далі?

-А що далі, Барті, що? – Відповіла збуджена Дельфі намагаючись знову поцілувати його, але чоловік вперто стояв на своєму.

– Я не хочу так. Я не хочу просто потрахатись зараз і вийти з цього лісу ніким тобі.

-Так простіше, ти сам казав про це, і ми повернулись до цього. Я хочу тебе!

Барті видихнув гаряче повітря та зупинив Дельфі , яка почала проводити пучками своїх пальців по його оголених грудях.

-Я помилявся, я не хочу так більше. Я хочу бути з тобою, по справжньому з тобою. Я завжди цього хотів, я не хочу більше вбивати себе з середини. Не хочу брехати тобі, що ти для мене нічого не значиш, що все це просто гра. Це не гра для мене. З самого початку не було грою. І я більше так не можу.

-Барті.. -Зітхнувши перебила його Блек.

-Почекай. -Також не даючи їй нічого сказати промовив Кравч. – Я довго це все носив в собі, бо я ніхто, а ти донька Темного Лорда. Я завжди жартував, називав тебе Принцесою, але я просто намагався приховати те, що я не рівня тобі. Не будують стосунки пси Волдеморта та такі, як ти. Тому я так боявся, що ти підеш зрозумівши це, а потім вигадав ці вільні стосунки, аби ти залишилась. Я думав, що так буде легше, бо я був такий щасливий бути з тобою, ти приймала мене. Такого мене, якого не приймав ніхто і ніколи. Я відчував, що ти така сама як я. І це щось геть неможливе, але це правда. Навіть до того коли ми вперше переспали тоді, пам’ятаєш, я кохав тебе, я кохав тебе до цього всього, Дельфі.

Блек дивлась в його очі і не вірила в те, що він говорить, чоловік був таким щирим, він був таким вразливим. І він продовжував говорити все, що відчуває, не приховуючи нічого:

-Я пів ночі дивився на тебе і не вірив, шо все, що тоді було – правда, я думав, що то просто співпадіння, що так буває, попався під руку.

Дельфі ледь помітно поморщила свого носа та посміхнулась, посміхнувся і Барті, який одразу ж додав:

-Ти так само морщиш носа, коли спиш. І притискаєшся до мене дужче, коли я торкаючись твоїх кучерів. А коли все повторилося вдруге, я зрозумів, що можливо це все і не співпадіння! Я вже казав все це тобі мільйон разів, але я… Я зрозумів одне: чи ми з тобою разом по справжньому, чи маємо навчитись жити одне без одного. Без ось цього всього. Я не хочу кривдити тебе знову , не хочу ненавидіти.

Дельфі заплющила очі та опустила свою голову, а її зуби нещадно нищили її губи в кров.

-Ти будеш зі мною? – Чоловік посміхнувся, та підняв її обличчя руками зазираючи в очі. -Принцесо?

Але Дельфі мовчала, з її очей знову поколитись сльози.

-Ну ні… Блек.. Ну не мовчи!

Погляд чоловіка був наповнений надією, вірою, він був щирим, він знав, він відчував, що ця жінка також щось відчуває до нього. Це неможливо ні з чим переплутати. Але вона мовчала. Її вуста тряслись, а Барті продовжував намагатись достукатися до неї.

-Кохана… -Пошепки промовив він.

І після цього Дельфі більше не з могла мовчати. Вона стиснула губи та прибрала руки чоловіка зі свого обличчя.

-Пробач, тобі прийдеться мене ненавидіти. Ти мав рацію… Я не кохаю тебе. Дякую, що зупинив мою чергову помилку. Пробач мене, Барті…

Дельфі встала та відвела погляд від чоловіка, аби не бачити його біль. Вона впевнено йшла вперед і, коли нарешті покинула цей клятий ліс, дівчина закрила собі рота рукою та присіла намагаючись стримати свій крик.

А Барті продовжував непорушно сидіти, відчуваючи, як стискаються його ребра ніби протикаючи всі внутрішні органи. Все скінчено. І його смердюча правда нічого не врятувала. Вона нікому була не потрібна. ВОНА ніколи не кохала його.

Волдеморт знаходився в своєму кабінеті. Чоловік був розлючений , адже був впевнений: єдине, що не давало змоги Леоні поєднатись з ним, був Кравч. Але ні. Він нікуди і ніколи її не відпустить і вона завжди буде належати лише йому. В кімнаті пролунав гучний стукіт в двері. За ними стояв не менш розлючений Мелфой з розбитим обличчям. Чоловік пройшов в середину та опустив свою голову.

-Мелфой, трясця його. Якого біса ти припхався до мене в такому вигляді?!

З брови чоловіка все ще сочилась кров, яку він ковтав через декілька вибитих зубів.

-Це все Кравч, мій Лорде! Він напав на мене! Я шукав Дельфію, аби поговорити з нею. Вони вдвох були в лісі..

Волдеморт стиснув зуби та вирівняв свою спину.

-Продовжуй. -Крізь зуби промовив він же.

-Ваша донька була з ним в лісі. І їх вигляд виказав їх брудні дії. Мені, як її чоловіку, дуже неприємно це. Але я все ще ладен взяти її за дружину. -Мелфой схилився ще нижч та продовжив. – Якщо ви досі довіряєте нашій родині, мій великий та непереможний Володарю.

-Можеш не сумніватись, вашу родину увагою я не обмину.

-Дя…

Але не встиг Луціус і подякувати Волдеморту, як той зник.

Чоловік не міг зрозуміти, де знаходиться Барті, він дав йому занадто багато волі, а ось де був Скабіор Володар прекрасно відчував.

Він з’явився прямо перед ним і чоловік одразу схилив свою голову.

-Мій Лорде…

-Де Кравч!? – Розгнівано прокричав він.

-Мій Лорде…

-Круціо! – Наче грім серед ясного неба, пролунало з вуст Волдеморта в сторону Скабіора.

Чоловік різко присів та почав гучно скиглити від болю.

-Я тобі задав конкретне питання! І маю отримати конкретну відповідь! Ви всі, щури, забули де ваше місце!

Єгер продовжував страждати від пронизуючого болю і крізь зуби прошепотів:

-Біля дикої річки.

Повторювати вдруге чоловіку не прийшлось, бо вже за мить Волдеморт знаходився біля Кравча, який сидів на великому камінні та пив вогневіски. Барті одразу помітив Володаря, тому швидко зіскочив зі свого місця, відкидаючи пляшку.

-Володарю…

-Круціо! -Знову пролунало з його вуст.

Ліс наповнив пронизливий крик, Барті впав на коліна вигинаючись від страшенних судом.

-За що?… Володарю.. -Прохрипів він же.

-Круціо!!! -Ще гучніше промовив Волдеморт, направляючи свою паличку на слугу. -Я не дозволяв тобі розмовляти, клята паскуда!

І у відповідь Барті знову протяжно закричав, захлинаючись своєю слиною. А сам Темний Лорд наближався до нього. Кравч розплющив свої очі та побачив перед собою взуття чоловіка.

-Встав! -Прогарчав Володар до нього.

Барті спробував підвестися, але не втримався на ногах та впав на землю. І Волдеморт знову не втримався та схопив парубка за волосся, підняв з землі.

-Ти забув, з якого я лайна дістав тебе? Забув?! -Голосно викрикував Волдеморт, стискаючи в своїх руках паличку. -Хто тобі, паскуда, дав право нападати на моїх слуг без мого дозволу чи прямого наказу!

-Темний Лорде.. я… – Намагався прохрипіти Кравч у відповідь, але почувши це очі Володаря почали наливатись кров’ю.

-Круціо!!

І знову яскраве червоне полум’я пронизало тіло чоловіка, змушуючи його з гуркітом впасти на землю.

-Я дивлюсь, ти за час своєї абсолютної волі отупів та втратив страх, Кравч!

Чоловік присів до підлеглого та знову підняв його на ноги, міцно тримаючи за щелепу.

-Хто тобі дав дозвіл говорити?! Хто тобі, Бартеміусе, дав дозвіл спарюватись з моєю донькою!? М? Ти сам відмовився від неї.

-Я кохаю її… -Ледь зрозуміло прошепотів, він, падаючи на коліна від жахливих судом. Чоловік відчував як кожен його нерв наче відмирав в тілі.

І Волдеморт знову присів та що є люті втиснув його голову в землю. Кравч судомно кашляв та намагався захопити повітря, проте замість цього чоловік лише ротом набирав землю.

-Да мені срати на ваші шмарклі! Ти втрачаєш мою довіру, Бартеміусе. А це може дуже погано для тебе завершитись. І для твоєї подружки також.

Після цих слів Темний Лорд відпустив молодика, а той, стоячи рачки, гучно вихаркував землю зі свого рота.

-Не чіпайте мою Леону! -Захлинаючись від скорочення м’язів прошепотів Кравч.

Волдеморт розумів, що третій Круціатос жодна людина не витримає, навіть така сильна, як Кравч. Тому чоловік з усієї своєї злості вдарив його ногою по обличчю.

-Вона моя, завжди була і буде.

Барті гучно кашляв та хрипів, але все ще не міг повірити в те, що почув.

-Вона не могла.. -Тремтячим голосом, прошепотів Барті. -Не могла.

Темний Лорд посміхнувся, але вже через мить наніс чоловіку ще декілька ударів ногою по спині та обличчю, слідом він присів до нього. Чоловік лежав на землі та захлинався своєю кров’ю, його дихання періодично переривалося і він жадібно хапав повітря ротом. Волдеморт знову підняв його голову за волосся та промовив йому прямо в обличчя:

-Ти ж зміг. Радій, Кравч, що ти все ще потрібен мені.

Темний Лорд відкинув голову чоловіка, піднявся та одразу почав крокувати геть. Йому на зустріч вибіг Скабіор, який весь цей час намагався якомога швидше дістатись до цього місця. І, як тільки чоловік побачив Волдеморта перед собою, він одразу опустився на коліно та схилив свою голову.

-Займись ним, Скабіоре, аби він здох! – На останок перед своїм черговим зникненням промовив Волдеморт.

І щойно його присутність перестала відчуватися, єгер швидко підбіг до Кравча. Але чоловік вже був без свідомості. Скабіор обережно перевернув чоловіка на спину та одразу побачив величезні гематоми на його ребрах’ і не озброєним оком можна було помітити, що вони зламані.

-Довидобувався, йолоп!

Хоч Барті і був без свідомості, він дуже важко дихав, нести його до Реґулуса було дуже небезпечно, адже Волдеморт міг слідкувати за ними зараз, особливо за Кравчем. Тому Скабіор обережно підняв чоловіка та поніс його в маєток.

Він добре знав, що Леона викинула його з кімнати, всі основні події чоловік пропустив, але судячи з купи речей Барті на подвір’ї, висновок просився сам собою. Тому Скабіор потягнув чоловіка до своєї невеликої кімнати.

 

38.3

 

В своїй кімнаті знаходилась Дельфі. Дівчина дивилась на себе в дзеркало та продовжувала плакати. Як довго вона чекала цих слів від Барті, як мріяла бути з ним. І якби все склалось інакше, якби вони не допустили стільки помилок, вона б готувалась до весілля з чоловіком, котрого кохає.

А якщо Луціус надавить на батька, точніше проманіпулює ним, вона не зможе не вийти за нього, навіть після того, що той вчинив сьогодні в лісі. В його діях не було і краплі любові. Раптово Дельфі задерла свою майку та провела внутрішнью частиною долоні по своєму животу, вона опустила голову та продовжувала дивитись на нього, а потім в дзеркало.

-Ти так не вчасно з’являєшся в моєму житті, хоч я і так мріяла про тебе. А тепер дійсно як остання повія не знаю навіть хто твій батько.

Дельфі гучно видихнула та відвернулась від дзеркала, повертаючи свою майку на місце. Дівчина впала в своє ліжко накриваючись ковдрою з головою, але через декілька хвилин вскочила та вже жваво крокувала коридором.

-Дельфі! -Пролунав знайомий голос з іншої частини того ж коридору.

Дівчина обернулась та натягнула на своє обличчя посмішку.

-Рудольфусе, привіт! – заголосила вона в звичній дівчині манері. -Як там мама? Давно навіть не цікавилася, ми посварились тоді і більше не розмовляли.

Почувши це питання чоловік помітно змінився в обличчі, але також дуже швидко посміхнувся у відповідь.

-Все як завжди, Дельфі. Не хвилюйся.

Дельфі стиснула губи і мовчки кивнула Рудольфусу у відповідь. Над родичами повисла напружена тиша. Вони вдвох наче відчували, що варто сказати щось ще. Але що? Ні дівчина ні чоловік не знали.

-Ти на подвір’я? – Перериваючи мовчання все таки спитав Рудольфус.

-Мг, подихати повітрям хочу. – Відповіла Блек не скидаючи з обличчя посмішку.

І родичі мовчки прямували до заднього дворику, який саме знаходився зі сторони магічного лісу.

-Ти в дитинстві дуже любила спілкуватись зі зміями, коли тобі було сумно. -Промовив Рудольфус, дивлячись углиб лісу.

-Ти ще пам’ятаєш яким було моє дитинство.. -Зітхаючи відповіла вона. -Чому ти не ненавидиш мене?

Чоловік посміхнувся та дістав з кишені своєї червоної сорочки закручену цигарку. Рудольфус підкурив її та також відповів запитанням:

-За що?

-Ну.. Наприклад, за те, що я – плід зради твоєї дружини.

Лестрандж видихнув дим паралельно чухаючи свого носа.

-Ми можемо ненавидіти людей через їх вчинки чи їх відсутність, коли людина робить це за власним вибором. Багато вибору в дитини, в якій родині їй народжуватися? Я думаю ні. -Після не довгої паузи додав він.

Дельфі помітно замислилась, також спрямовуючи свій погляд до лісу.

-На весілля, до речі, покличеш? – Стрімко переводячи тему спитав вітчим.

-Не буде весілля. -Ні секунди не вагаючись відповіла дівчина.

Рудольфус звів брови до купи переводячи свій погляд до Блек.

-Не питай нічого, просто все сталось, як сталось. Не хочу я цього. Батько чекає від мене нащадка, а я…

-О…. з Мелфоєм Старшим чекати на дітей можна довго…

-І ти туди ж зі своїм гумором, вік це всього лиш цифра. Шкода, що за віком не можливо дізнатись мудачина людина чи ні.

Рудольфус знову прищурився і виглядав достатньо серйозно.

-А ти не чула про прокляття роду Мелфоїв?

-Прокляття роду Мелфоїв? -Здивовано переспитала вона, також повертаючись до чоловіка.

-Ти зараз серйозно? Звичайно, це лише плітки, але на п’ять поколінь в Мелфоїв народжується лише один хлопчик. Лише один. І більше жодної вагітності.

Дельфі гучно ковтнула слину і єдине, що зміг видати її грандіозний мозок, це:

-То ось чому Белла зробила аборт тоді!

Після сказаного дівчина закрила свого рота руками і широко розплющила очі, та так, що охоплювало відчуття, наче вони зараз випадуть і покотяться прямісінько до хатини Реґулуса.

-Ти?. -Намагаючись підібрати слова почав Рудольфус. -Звідки.

-Луціус.. – Відповіла вона. -Не так давно.

-Я карав себе за те, що дав їй це зробити. Вона хотіла цю дитину, я хотів. І ще було не відомо, чия вона.

-Тобто це могло бути і твоє дитя? І ти не змушував цього робити?

Рудольфус лише похитав головою у відповідь, роблячи чергову затяжку.

-Але всі добре пам’ятали про це «прокляття», яке навіть ніким не доведене. Ходили чутки, що Мелфоїв прокляв хтось з королівської родини, якій вони колись служили. Якщо б Белла народила від нього, династія Мелфоїв могла б залишитись без офіційного нащадка і завершилась би. Я намагався підтримувати її, ми намагались зачати малюка довгий час, але нічого. Напевно це вже було моє прокляття. Потім Темний Лорд запропонував, хоча ні.. Темний Лорд наказав Беллі стати матір’ю його нащадка. Вона дуже кохала його і я знав про це з самого початку, зупинити її було неможливо, тому я просто це прийняв. Я думав, що з твоєю появою вона втопить те горе.

Дельфі ледь помітно посміхнулась та поглянула в далечінь.

-Іноді мені здається, що цей клятий свій був би кращим без магії.

-Я, напевно, з тобою навіть погоджусь…

Несподівано на горизонті з’явився силует, який і відволік Дельфі від розмови. Це був Скабіор. І, примружившись, Дельфі зрозуміла, що на його руках хтось знаходиться. Звичайно цей хтось був дуже знайомим Дельфі.

-Блек, швидко за Лео! -Викрикнув чоловік обережно поклавши чоловіка на землю.

-Зачекай, -Промовила Дельфі, зрушивши зі свого місця. -Я допоможу. Хай проспиться, а потім поговорять. А краще тут його залиш, хай мурахи йому всю дупу обкусають.

-Дельфі, негайно! -Тяжко дихаючи знову викрикнув він.

Блек як раз підійшла достатньо близько, аби побачити, що обличчя чоловіка все розбите, на його ребрах були величезні синці. І дівчина швидко підбігла до чоловіка та впала перед ним на колінах, торкаючись його руки.

-Барті, милий, що з тобою?!

Кравч був без свідомості. Але після цих слів він відкрив очі та намагався щось прохрипіти. Але все було марно – за пару секунд він знову відрубився.

-Знайшли час! -Роздратовано рявкнув Скаб.

Єгер швидко рвонув в маєток, а Дельфі продовжила намагатись привести Кравча в свідомість, але все було марно.Смертожер нісся коридором прямісінько в кімнату Леони, де дівчина сиділа на підвіконні і навіть оком не повела, коли в її кімнату хтось нахабно увірвався.

-Леона.. Барті… він. -Скабіор задихався та намагався сформулювати свої думки в слова, але навіть в його голові все було якимось величезним заплутаним клубком . -Тільки ти можеш допомогти! Він помирає!

Але знову мовчання. Складалось відчуття, що на підвіконні взагалі сиділа не вона, а якась воскова статуетка.

-Я не знаю, що у вас сталось, але якщо ти не спробуєш його врятувати, ви вже ніколи не вирішите це все!

Проте замість відповіді Леона підняла свою руку та направила її в сторону Скабіора, гучно та чітко промовляючи :

-Експеліармус!

І чоловік вилетів в ті самі двері, через котрі він і зайшов, врізаючись в стіну та сповзаючи по ній вниз.

-Леоно, я молю тебе! Я виконаю будь-яке твоє прохання!!!

Але знову замість дії двері в кімнату юначки гучно закрилися, як і остання, хоч і мізерна, надія на порятунок.

-Лео!!! -Розриваючись викрикнув Скабіор.

Проте несподівано з іншої частини коридору єгер почув низький чоловічий голос:

-Що з Кравчем?

Скаб повернув голову і побачив як з пітьми його очам відкрився Снейп.

-Скоріше за все внутрішня кровотеча.. Але я не впевнений. Там зламані ребра… Я не лікар і.. там все просто в м’ясо.

-Досить теревеньок! -Прогримів Северус. -Де він?

І чоловіки швидко попрямували до того самого місця, де все так само навпроти Кравча сиділа Дельфі. Вона поклала голову чоловіка собі на коліна та гладила його волосся. Після круціатусів тіло Барті ще досі періодично билось в судомах і всі ці маніпуляції заспокоювали його. Снейп підбіг до Барті та прийнявся одразу оглядати «пацієнта». Його очі почали швидко бігати і він повернув голову зустрічаючись поглядом зі Скабіором.

І знову Кравч прийшов в свідомість та намагався зробити глибокий вдих, але в чоловіка нічого не виходило. Він почав гучно кашляти і з його рота хлинула кров, якою бідолашний захлинався. Снейп прибрав свої руки та підійшов до Скабіора, щось шепочучи йому на вухо. Струп’яр кивнув головою.

-Да що відбувається!? – Нестримано крикнула Дельфі. -Допоможіть йому!

Єгер знову переглянуся з Северусом та промовив в сторону Блек:

-Принеси ковдру, широку.

Блек звела брови до купи та подивилась на чоловіка.

-Нам буде важко його перенести не наносячи ще більші травми. Допоможеш Барті?

Дельфі обережно прибрала голову Кравча зі своїх колін і швидко побігла в свою кімнату. Дівчина заскочила в середину та різко стягнулаа зі свого ліжка величезну ковдру, купа речей з якої полетіли на підлогу. Блек вибігла зі своїх покоїв, але за дверима на неї чекав ще один «сюрприз».

Мелфой старший стояв прямо біля дверей. Його обличчя все ще кровоточило, проте осяювалось широкою мерзенною посмішкою.

-Пішов геть з дороги! -Роздратовано крикнула Дельфі відштовхуючи Луціуса.

Але чоловік схопив її за зап’ястя та знову підтягнув до себе.

-І куди ти так поспішаєш, моя мила наречена? -Крізь посмішку промовив чоловік.

Блек спробувала вирвати свою руку з лещат чоловіка, але в неї нічого не вийшло.

-Це не твоя справа! Твій лише бруд під нігтями, Мелфой! Відпусти мене негайно. Інакше я все розповім батьку!!

Аристократ оглянув панянку з ніг до голови та прошепотів їй на вухо.

-Якась ти схвильована, може твій батько вже покарав твого жалюгідного коханця?

Очі Дельфі розширились і вона в цю ж мить відповіла:

-То це ти?! Це зробив ти!?

-Не бачу захвату в твоїх очах! Справжній чоловік буде боротись за своє кохання. А ти моє кохання, Дельфі.

-Да я… -Блек глибоко дихала та здавалось ось-ось зірветься від злості. – Та я ненавиджу тебе!

-Мені подобається, коли ти така гаряча.

-Да я краще помру, -скриплячи зубами промовила дівчина прямо в обличчя аристократу, – ніж буду з тобою!

Луціус гучно видихнув та ще дужче стиснув руку Блек, Дельфі зойкнула та здавалось розчинилась в повітрі. Залишаючи аристократа наодинці. Вже за декілька хвилин вона була біля того самого місця та швидко бігла до Барті. Над ним нахилившись сидів Скабіор, який одразу ж скочив як тільки відчув приближення дівчини. Рудольфус та Северус стояли осторонь та мовчали.

-Давайте швидко, я принесла ковдру!

Скабіор підійшов та обережно забрав річ з її рук. Він нервово облизав свої губи і промовив:

-Якщо ти хочеш щось йому сказати, скажи про це зараз. Він гукав тебе.

Дельфі нічого не розуміла, лише оглянула чоловіка та ще раз повторила:

-Ти прикол тягнеш, які розмови?! Потім поговоримо! Давай швидко.

Блек пройшла повз чоловіка і нахилилась до Барті. Вона знову взяла його за руку, а іншою провела по обличчю.

-Все буде добре. -Промовила дівчина, посміхаючись.

Кравч відкрив свої очі та подивився на панянку, чоловік повів кутом рота вгору але в мить з його рота знову почала йти кров.

-Швидше давайте! Йому погано!!! -Викрикнула дівчина піднімаючи та нахиляючи голову чоловіка вбік.

Кравч гучно хрипів, але продовжував вдивлятись в кожну рису її обличчя.

-Я знову тобі збрехав.. -Ледь чутно прошепотів Барті.

-Закрий рота, Кравч! Поговоримо пізніше!

-Я не … -Чоловік почав задихатись, а Дельфі ще гучніше кликати на допомогу. Але всі здавалось знущались, Блек озирнулась і побачила як чоловіки відвернулись, стаючи до них спиною.. І Барті ковтнувши всю біль, намагався продовжити. -Я не зможу переслідувати тебе все своє життя.

-Да що з вами всіма!? -Ще раз оглядаючись крикнула Дельфі. – Да і хуй з вами! Я сама!

Дельфі зі всієї сили намагалась підняти чоловіка, але той знову почав задихатись та хрипіти.

-Послухай мене…- Крізь шалений біль прошепотів він.

-Все потім! Допоможи мені хоч трошки!

-Принцесо… мені дуже холодно.

Тіло чоловіка почало труситись, губи затряслись, але навіть крізь це все, Барті дивився на неї та посміхався.

-Барті! Ні! Не закривай очі! Не засинай!!

І він виконував все, що сказала йому дівчина, посмішка не сходила з обличчя чоловіка. Барті дивився в її очі, які починали наповнюватись сльозами.

-Б-барті.. – Хитаючи головою продовжувала вона. – Ні.. ти одужаєш.. – Затверджувала дівчина, витираючи свої сльози та тримаючи обличчя чоловіка, але він так само хрипів дивлячись на неї.. – Я тебе кохаю! – Прошепотіла вона, наче хапаючись за останню надію.

Він дивився на неї та знову посміхнувся намагаючись відповісти, але нічого окрім глухого звуку. І зіниці чоловіка в мить звузились, а очі стали скляними наче старовинний кришталь.

-Ні… -Істерично хитаючи головою прошепотіла вона. – Ні..ні.. ні!

Дівчина почала трусити його тіло та закричала настільки гучно, що птахи злетіли з усіх дерев. Трійка чоловіків все зрозуміли. Северус пішов одразу, а Рудольфус зміг вичавити з себе лише сухе:

-Співчуваю. Потрібна допомога?

Скабіор мовчки кивнув головою та побіг до Дельфі, яка міцно вчепилась в тіло, намагаючись знову почути його голос. Дівчина не вірила, що так може статись, але єгер продовжував відтягувати її. Дельфі до останнього трималась за його руку.

-Він помер, Дельфі.. Ми нічого не могли вдіяти, пробач, що не сказали одразу..

Ноги Блек підкосились, а в очах різко потемніло, дівчина втратила свідомість, але Скабіор швидко підняв її на руки та поніс в кімнату. Він передав ту саму ковдру до рук Рудольфуса, який і накрив мертве тіло чоловіка.

Єгер обережно поклав дівчину на ліжко та вкрив її. Він дістав паличку накладаючи закляття, аби вона не прокинулась до ранку.

Рудольфус же виконував прохання Струп’яра, він знаходився неподалік магічної річки, на схилі. Це місце було охоплене вічно червоними кленами. Барті розповідав чоловіку про нього. Про те, що колись вони з батьками ходили сюди втрьох, коли він був зовсім маленьким. І це було найкращим місцем в усьому клятому світі.

Лестрандж рив могилу для нього, розуміючи, що ніколи не зможе так само поховати своє кохання. Він просто знав, що Беллатриса померла. І йому навіть нікуди приходити, аби просто побути поряд. Скабіор вийшов з тіні тих самих кленів, в його руках було тіло Барті. Чоловік ще ніколи не відчував себе таким пригніченим. Він вступив в ці кляті ряди Смертожерів, аби врятувати його, а тепер він його хоронить. Не дивлячись ні на що, Кравч був людиною. Він завжди допомагав і віддавав всього себе. Він ладен був принести в жертву своє життя за тих, кого любив. Його ламали, він ламався, але вставав і йшов далі, не зриваючи зі свого обличчя посмішку.

Скабіор поклав чоловіка в яму знову вкриваючи його тою самою ковдрою, залишаючи обличчя відкритим.

-Я знаю, ти кохав її. Тепер ти вічно будеш вкритий її теплом. Прощавай, друже.

Наостанок Скабіор зняв зі свого пальця перстень, вкладаючи його в середину. Він прекрасно розумів, що Дельфі ніколи не пробачить йому те, що він не допустив її присутності на поховані. Але вона вагітна і те, що пережила вже, було занадто. Чоловіки підняли свої палички вгору і опустили голови. Земля почала засипати тіло чоловіка, а Скабіор просто спостерігав як його кращий друг поєднується з цим лісом та на завжди стає його частиною.

-Я мушу йти. -Промовив Рудольфус. -Ти зі мною?

-Ні, -хитаючи головою відповів Скабіор, – я тут хочу побути.

Лестрандж піджав губи і швидко покинув лісові зарості, залишаючи чоловіка біля свіжої могили кращого друга, де він провів майже цілу ніч. Дельфі міцно спала і прокинулась лише на ранок, коли в її двері хтось гучно грюкав. Це був Драко.

-Вставай, Дельфі! -Кричав він, намагаючись розбудити сестру. -Негайно вставай!!

Блек розплющила очі та поглянула навкруги. Вона не розуміла, що відбувається. Це все був сон? Точно… Який страшний кошмар. Треба буде з Барті поговорити. Дівчина ледачо підтягнулась і крокувала до дверей. Відкривши їх вона побачила шалено знервованого брата, який одразу зайшов в кімнату.

-Дельфі, Темний Лорд збирає засідання! Кравч помер цієї ночі. А якщо він дізнався про Абрахаса?!

Після почутого земля з-під ніг Дельфі здавалось провалилась і вона вже не чула жодного слова. Це був не сон. Його більше немає. Блек спустошено дивилась на свого брата, а той не розумів її реакції. вони з Кравчем давно розійшлись, та і достатньо гучно, він вже з Лео давно.

-Я ненавиджу всю вашу родину, Мелфой! – ніби випльовуючи кожну літеру в обличчя хлопця затвердила дівчина.

Драко скривив обличчя, але Дельфі лише істерично прокричала:

-Йди геть!!!!!

В залі засідання вже збирались люди. Хтось знав цю шокуючу новину, хтось ні, а деякі взагалі думали, що смерть Барті якийсь страшенний сюр. Ну як такий наближений Володаря міг просто померти? В залі були пусті лише три стільця. Одне з котрого належало Володарю. Але Дельфі таки зібрала себе по шматкам та зайшла в це кляте місце. Всі погляди були спрямовані на неї. І дівчина йшла до свого місця відчуваючи, що це її каторга.

Дельфі поглянула на Скабіора , який одразу приховав очі. Єдиною людиною в цьому залі, яка світилася від щастя, був Мелфой старший. Він очікував від цього засідання чогось особливого. Він розумів, що тепер фортуна повернулась до нього обличчям.

Дельфі мовчки сіла та склала перед собою руки, вона дивилась на порожнє місце навпроти. І їй здавалось що Барті ось-ось зайде та буде все засідання витріщатись на неї. Ні.. їй здавалось, що він там і сидить, нахабно розкинувши ноги та кидаючи свої тупі жарти.

Слідом зайшов Волдеморт і всі швидко спрямували свою увагу на нього. Всі, окрім Леони. Вона навіть оком не поворухнула і, звичайно, це не оминуло його уваги.

Чоловік пройшов до свого місця та одразу почав говорити:

-Ми зібрались сьогодні з двох причин. Перша приємна. -Волдеморт хутко оглянув кожного та широко посміхнувся. – Від вчора цей світ став на крок ближчим до свого найкращого часу. Він буде належати лише мені. І вам, мої любі. Бартеміус Кравч Молодший героїчно пав захищаючи наші з вами інтереси.

І лише двоє в залі розуміли, що він бреше, гидко бреше, дивлячись усім в очі. Темний Лорд сів на своє місце та склав руки.

-Це і була така трагічна новина. І я втратив сина, так. – Гучно додав він. – Він був мені як син.

Раптово Волдеморт перевів свій погляд на Дельфі і їх очі зустрілись.

-Мені шкода, моя єдина донька, що ти втратила двох своїх кращих друзів.

Дельфі звела брови, але не встигла нічого йому відповісти. Володар підняв свою паличку і спрямував її на Скабіора, а сам чоловік навіть не встиг нічого зрозуміти.

-Авада Кедавра! – Пролунало в залі, змушуючи кров всіх навколо стигнути в жилах.

Чоловік гучно впав на стіл.

-Наджині.. Сніданок. – Прошепів той спостерігаючи, як його улюблениця повільно повзе вздовж довгого стола.

І навіть Смертожери відвернулись від цього дійства, лише Луціус продовжував мерзенно посміхатися, хоч і в цей момент відбувалось страшенне – людина яка жила своє життя, виконувала мрії та щось значила в ньому, була повністю стерта з лиця землі. Дочекавшись, коли Наджині закінчить та поки залу, Волдеморт продовжив.

-Скабіор відповідав за безпеку Бартеміуса. І нехай кожен запам’ятає, що Волдеморт ніколи не пробачає. Всі вільні.

Але несподівано для всіх в залі пролунав голос Мелфоя Старшого.

-Мій Лорд, я дуже вибачаюсь, але…

-Ай… – Взмахуючи рукою, зойкнув він. – Я забув ще про дещо важливе.

І, почувши це, Луціус поглянув на Дельфі та відкинувся на спинці свого стільця тріумфально посміхаючись.

-Дитя моє, я думаю, що ти маєш стати більш серйозною, маєш продовжувати мій великий і чистокровний рід.

Дельфі гучно ковтнула свою слину та поглянула на батька. Вона розуміла, що тепер починається її персональне пекло, де вона залишилась зовсім одна.

-Ти вийдеш заміж. – Волдеморт поглянув на аристократа, який поважливо кивнув в його сторону, а Темний Лорд продовжив : – Ти вийдеш заміж за Драко Мелфоя.

Додати до улюблених