— До зустрічі в наступному навчальному році, дорогі учні. — з посмішкою оголосив я своїм малим, які морочили мені голову протягом дев’яти місяців, а зараз нарешті дають відпочити.
П’ятнадцять хвилин і вони всі повиходили, залишивши мене в тиші. Я почав збирати квіти у целофані в пакет разом із цукерками. Вже уявляю, як вони лежатимуть на столі, я їх чіпати не буду через нелюбов до солодкого, зате мої гості, яких я запрошуватиму на чай, втопчуть їх в одну харю. Особливо один конкретний і мій найчастіший гість, який без солодкого що життя, що смерть уявити не може.
— Артуре Гавриловичу?
От блять.
— Так, заходь.
Молода вчителька, яка веде в кабінеті поряд. Її ім’я я запам’ятати не можу — перед учнями просто називаю «ваша вчителька історії». Вона заходить до мене вся вишукана, у червоній сукні і з запахом чудових парфумів, посміхається і привітно зі мною спілкується.
— Твоя малеча гарно виступила. — авжеж гарно, ми з початку квітня це все зубрили. — Мені здається, ти, як викладач свого предмету, не можеш не вигадати щось оригінальне і нестандартне.
Я скатав той сценарій з інтернету.
— Ну, не знаю. Мені здається, зарубіжна література це більше про розуміння тексту, ніж про його складання. — я теж ввічливо посміхаюся у відповідь.
— Можливо і так, у кожного різна думка з цього приводу. — блять, жінко, я розумію нащо ти прийшла сюди. Ти завжди за цим приходиш. — Які у тебе плани на вечір?
Пити чай, дивитися серіали і, якщо буде настрій, то пороти свого домашнього демона.
— Хочеться провести час із сім’єю, знаєш. Вони зайняті, я теж, а ось нарешті настала нагода.
— Справді? Ну, тоді гаразд. Є якась вільна хвилинка, можливо, на вихідних?
— Я на захід до родичів їду, вибач. — хоч це і правда, але відмовка дієва, здається.
Точно! Надя! Надею її звуть. По-батькові не пам’ятаю.
— Гаразд. Тоді якось іншим разом. — не тупа леді, як я бачу. — Я, до речі, теж до сім’ї їду на вихідних. Хотіла ще під час поминальних днів з’їздити, але не склалося. Брата пом’янути треба було.
— Співчуваю твоїй втраті. Що з ним сталося?
— Та таке… — її погляд опустився. — В аварії помер два з половиною роки тому. Він не був поганим хлопцем, просто не знайшов вчасно Бога.
— Царство йому небесне, як то кажуть. — я приклав руку до хрупкого плеча, підтримуючи. Якщо він не був поганим, то зараз десь у Лімбі знаходиться, там не так вже й погано, просто сумненько. Або в другому колі, туди в наш час усі потрапляють.
І ось нарешті ми розпрощалися. Я швиденько зібрав речі і пішов до машини. Аж тут я побачив гостя в ній.
— Привіт, любий. — скромно і симпатично посміхнувся мені Плуреїл коли відчинив двері.
Я необережно кинув подарунки на задні сидіння й за підборіддя затягнув його у пристрасний поцілунок. Все-таки, правильно зробив, що залишив машину поодаль від усіх.
— Радий тебе бачити.
Той відразу поліз до моїх цукерок, які мені люб’язно подарували учні. Наступну дорогу він задоволено жував шоколадки.
— Пам’ятаєш, що сьогодні за день?
Його обличчя вкрилося задумливістю у пошуках спогадів.
— А, точно, рік наших стосунків.
— Я люблю людей, які гарно пам’ятають дати. — після моєї репліки Плуреїл гучно захіхікав, тримаючи смаколик у роті. — Ніколи б не подумав, що ми з тобою зможемо дійти до таких часів.
— Пам’ятаєш, як ми познайомилися?
***
У тиху ніч містяни відпочивали після важкого дня, але прокидалися пияки, маньяки, сови і послідовники демонічного вчення, як я. Це був не перший мій контакт із демонічним, але конкретно це закляття я пробував уперше. То було укладання угоди з демоном хтивості Асмодеєм — покровителем інкубів та суккубів.
Авжеж такий поважний демон не буде до нас двох приходити особисто, та й ні до кого в принципі, тому довелося вивчити обряд для прохання про допомогу в його підлеглих. А серед знавців у цьому я знаю лише одну людину. Це була наша одинадцята спроба.
Її звуть Марією і вона вивчає інкубів і суккубів вздовж і впоперек.
Ми сиділи з увімкненим світлом, а не при свічках. Біля себе ми тримали ноутбук з її авторськими інструкціями.
— Ти через це віддаси десять років свого життя і однозначну дорогу в пекло, воно тобі дійсно треба? Ще не пізно передумати. Раптом цього разу все вийде?
— Машо, з яких це пір ти людей на шлях істини наставляєш?
— Блять, та я не про це. Ти міг би померти коли завгодно, хоч завтра, а заради секс-іграшки на ніжках, ти собі цей процес прискориш.
— Мені все одно. Якби після смерті була суцільна пітьма, я б ще подумав.
Марія глянула на мене ще раз і далі скомандувала:
— Дай руку.
Я простягнув палець і закрив очі. Дихав я розмірено і зосередив на цьому всю свою увагу, думав про майбутнє і життя, поки ніжну шкіру кінчика безіменного пальця розтинало лезо. Доки не почала капати кров, рану приклали до шийки пляшки. Посудина була розміром з мізинець, на її дні була воронка, яка має тоненьким струменем випускати кров.
Поки я перев’язував пластирем рану, Марія намалювала на білому листі невелику пентаграму моєю кров’ю, а по обидва боки від неї кружечки.
— Читай закляття.
Я поклав два необхідних атрибути — кулон з пентаграмою замовленого в Інтернеті та анальну пробку. Моя товаришка по ритуалу покотилася зо сміху, ледве не впавши.
— Асмодеє, покровителе хтивості. Я смертна хрещена душа, названа Артуром. Я віддаю тобі десять років існування у світі живих і шанс на прощення, а взамін прошу мертву грішну душу, що обрала твоє покровительство. Приймаю всі небезпеки, приймаю всі зобов’язання. Для зв’язку обираю цей предмет, — у круг справа від пентаграми я поклав кулон, — опороченим від гріха предметом є цей, — у лівий кладу анальну пробку. — Яви мені цю душу.
І подумки, заплющивши очі, продовжую говорити «Яви мені цю душу», поки все навколо мене стихло і не псує мою зосередженість.
Я вже ні на що не сподівався, всі мої останні спроби були за принципом «а раптом». Стільки разів я сидів, бувало, годинами, і до мене ніхто ні разу не прийшов. Марія розказувала, що в неї теж далеко не з першого разу вийшло. Бувало, вона й до ранку сиділа, чекаючи, коли до неї прийде видіння з інкубом. Зараз в неї їх четверо, одного я бачив особисто одним оком, причин їй довіряти я не бачу. Її пояснення такого довгого очікування це те, що необхідна абсолютна впевненість у рішенні.
Звичне відчуття, наче я засинаю. Стараюся не реагувати занадто яскраво при якихось змінах у середовищі, інакше це обірве зв’язок.
Перед закляттям я повторив про себе основні побажання: слов’янська зовнішність і щоб пиздів поменше. Більше Марія порадила не загадувати, бо мені все одно оберуть те, що мені підсвідомо потрібно. Я навіть стать не загадував, хоча впевнений у своїй гомосексуальності.
Темрява в заплющених очах раптом перетворилася на безкінечну пітьму, яка оточує мене з усіх боків. Переді мною з’явився дуже розмитий і ледь розбірливий силует. Спроби вдивлятися ні до чого не привели. Хлопець підходив до мене ближче й ближче, але все, що я бачив, — у нього довге чорне волосся і, можливо, карі очі. Це те, що не змивалося в одну кольорову пляму.
— Зв’язок встановлено, Артуре. — донеслося крізь білий шум. — Я твій інкуб. Яке ім’я мені даси?
— Твоє при житті.
— Ним не можна. — щось я забув про таке правило.
З моменту усіх моїх одинадцяти спроб я навіть не додумався над іменем порозмірковувати. Чому б не використовувати асоціації? Він прийшов до мене через багато спроб. «Багато» латинською буде «plures», якщо вірити перекладачу.
— Плуреїл.
— Підтверджуєш, що ім’я моє для тебе відтепер Плуреїл?
— Підтверджую.
— Коли хочеш першу зустріч?
— Завтра вранці.
— Це розширений проміжок часу. Вкажи точніше, у будь-якому зручному варіанті, у будь-який час. Можна після завершення чогось, наприклад.
— Завтра після закінчення мої ранкових ритуалів: сніданок, чищення зубів, пробіжка і все.
— Підтверджуєш, що хочеш бачити мене по закінченню своїх ранкових ритуалів?
— Підтверджую.
— В якому вигляді мені треба бути?
— Не принципово.
— У мене поки що немає волі в цьому питанні. Все стоїть за тобою.
— Ну, допустимо, голим.
— Потрібна впевненість і конкретика.
— Голим хочу бачити тебе.
— Підтверджуєш, що хочеш бачити мене голим у нашу першу зустріч?
— Блять, та ти заїбав. — ого, я не знав, що буде важко відокремлювати думки від розмов, — Ой, тобто підтверджую.
Мені здалося, чи він хіхікнув?
— Точнішу відповідь вимагаю. Необхідно отримати повну впевненість без впливу емоцій.
— ПІДТВЕРДЖУЮ!!!
— Дай відповідь без впливу емоцій.
Наді мною знущалися пів години. У висновку, ось що у мене вийшло: ім’я Плуреїл, зустріч завтра вранці після ранкових ритуалів у місці, де лежить предмет зв’язку (кулон з пентаграмою); якщо настане час, а в мене будуть незручні обставини — з’явитись у шафі. Якщо я загублю кулон, інкуб з’явиться на ліжку. І багато іншої інформації щодо всяких дрібниць.
Насправді під час цієї розмови я вже думав кинути цю затію в сраку, але потім до мене дійшло — це одна з перевірок моєї впевненості. Після усвідомлення я вже не так злився на Плуреїла. Останнім запитанням було:
— Підтверджуєш, що готовий стати замовником, віддати десять років від запланованого для тебе життя і стати після смерті прислугою Асмадея у випадку відсутності інших смертних гріхів?
— Підтверджую.
Я розплющив очі немов після денного сну. Марія, скучаючи, сиділа на тому ж кріслі навпроти мене з чашкою чаю і сиділа в телефоні, але коли я отямився, звернула увагу на мене:
— Ну що?
— Блять, нарешті це скінчилося. Я коли флешку в комп’ютер пхаю у мене такі самі враження.
Вона засміялася.
— Я попереджала, що це буде складно. — а далі почала збирати речі додому.
— На все добре, дякую тобі.
— Бувай.
Я ліг спати у приємному передочікуванні. Мені снилися сни про цього інкуба, я міг випадково прокинутись, думаючи, що пропустив його явку, а потім згадував, що домовленість була лише на ранок.
Ще ніколи я так швидко не чистив зуби і не їв. А пробіжка взагалі зайняла хвилину туди, хвилину сюди. І ні ж блять, кулону треба було загубитися саме в момент, коли мала статися зустріч.
Я перекопав всюди, повідкривав усі шухляди і знайшов навіть те, що не очікував знайти. Немов хтось спеціально його вкрав у мене.
— Блять, ну не міг же я його загубити саме зараз? — пробубнів я собі, поки стояв у своїй спальні.
Аж тут ззаду зі сторони ліжка доноситься:
— Що саме загубив?
Я різко обертаюся. То був він. Плуреїл у всій своїй красі. Його обличчя виражало абсолютний спокій, струнке кістляве тіло распласталось по моєму ліжку, а тонкий довгий палець грався з моїм кулоном.
— Де ти його знайшов? — підняв я брови.
— На ліжку лежав.
Блять, який же в нього млосний, тихий і чарівний голос. Від стояння перед чимось настільки досконалим мені на хвилину аж ніяково стало, але бажання в мені ще сильніше загорілося. Ось вам й інкуб. Цей чортик напевно подумав, що я дебіл якийсь, якщо шукаю те, що лежало в мене ледве не перед носом.
Трохи присоромлено я забрав у нього кулон і поклав на тумбу. Я уявляв, як пристрасно його відтрахаю, а зараз навіть не знаю, як розмову почати. Така довгоочікувана зустріч почалася з ніякової тиші. У мене багатий сексуальний досвід, але тут навіть я не знав з чого почати. З демонами я контакту не мав, лише опосередковано.
Плуреїл дивився на мою бездіяльність абсолютно зухвалим поглядом, а потім встав і підійшов. Він просто робив кроки, а нагадував тремтіння пелюсток квітки. Я не уявляв інкубів як ніжних романтичних створінь.
Бліді руки обійняли мою талію. Вони були гарячими, і все його тіло теж.
— Соромишся? — слово було тихим, але цей тон залишив солоденький післясмак. Карі очі глянули прямо мені в душу.
Ой, стоп. Я? Соромлюсь? Мені таке слово невідоме.
— Твоя зовнішність не розпусна. Мені точно не підсунули ангела для покарання за всі мої гріхи? — сказав я, піднявши куточки губ.
Плуреїл теж посміхнувся.
— Рівень розпусності існує лише в нашій голові.
Далі був секс. І повторювався він по декілька разів на тиждень. Це було дуже зручно — коли хочеться розрядки, а дрочити не хочеться, просто береш пентаграму і «Плуреїл, я хочу тебе бачити».
От тільки мені це з часом набридло. Напевно, інкуби це просто не для мене. Коли я знаходив на сайтах хлопців для сексу на одну ніч, то з ними було набагато цікавіше, бо вони всі різні і з ними можна було поговорити про різне. А завів я собі інкуба тому, що активність на таких сайтах могла коштувати мені роботи і оточення. Та й спеціальних закладів у нашій жопі світу знайти неможливо.
Чоловік за викликом не варіант, бо знаю я, як діла у цих ваших проституціях відбуваються — лише травмовані та нещасні працівники. А ось інкуби та суккуби трошки інші: все через так звану «відсутність волі». Це те, що змушувало мого інкуба поводити себе як гумова іграшка і казати лише те, що я хотів би почути. Вона полягає у тому, що поруч із замовником їхні больові відчуття і психологічні тригери притуплюються, емоційність зникає і саме мислення і поведінка стають дуже покладистими, аби вправно виконувати забаганки свого замовника. Але вона може зникнути, якщо інкуб знаходиться поза полем зору.
Те, заради чого я укладав угоду стало причиною, з якої мені набридло. Ми не говорили ні про що, окрім сексу, і не займалися нічим окрім цього. Він з’являвся, трахався зі мною, і покидав мене. А мені хотілося близькості — не просто тілесної, а ще й емоційної. Авжеж, закоханості не було. І авжеж, я не говорив з ним про ці бажання. Гумова іграшка для сексу це краще, ніж коли ця іграшка вдає живу.
Йшов наш звичайний вечір. Точніше, він уже закінчився і я спав, а Плуреїл після завершення покидав мене сам, без нагадувань або прохань. Тому, коли я неочікувано прокинувся посеред ночі, то думав, що він уже пішов. Навіть світло від ноутбука мене не розгубило, бо в мене є звичка не вимикати його.
Проте мені здалося дивним, що я проспав, найімовірніше, достатньо тривалий час для того, щоб він перейшов у режим сну. Тому я глянув у той бік і побачив свого інкуба, який сидить за ним. А ще плаче. Пальцями заліз у волосся і смикався, але звуків ніяких не подавав. Я все намагався вгледіти, що ж там сумне таке. Кліпав очима, щоб спіймати фокус, аж тут Плуреїл оглянувся. У нього був такий вид, наче він у мене краде щось. Ми як придурки витріщалися один на одного декілька секунд, а потім я просто вдав наче заснув. «Нехай думає, що я думаю, що мені це приснилося», — ось таким був мій геніальний план.
На наступний ранок усе, що я побачив дивного, був пошуковий запит декількох соціальних мереж, але коли я зайшов на них, то ніяких посторонніх акаунтів не побачив. І ніякої діяльності з моїх теж ні. Підчистив усе, напевно.
Наступний казус стався через декілька тижнів після цього. Нічого поганого або цікавого там не було, просто я випадково побачив, як він узяв одну з моїх цукерок потайки від мене.
Буду чесним, мені ці ситуації дещо сподобалися, тому що це додавало йому якоїсь одухотвореності. Марія, після того, як я розказав їй про це, сказала, що це дивно, бо щойно я його помічав, Плуреїл мав би одразу втратити волю. Я не став звертати на це увагу, бо ніякої шкоди від нього я не бачив.
Середина травня. У той день мені було сумно, бо моя дітвора ось-ось випускалася з дев’ятого класу, а я до них за п’ять років прив’язався, бо вони були першими з моменту, як я почав працювати у школі. Їхнім класним керівником я не буду, а половина взагалі зібралася поступати. Ось я й вирішив покликати Плуреїла, аби він залікував мій смуток.
Ми вже закінчили і просто лежали.
— Мої малі випускаються. Мені сумно. — знову спробував я вилити йому душу.
— Мм. — почулося у відповідь.
Я роздратовано забрав у нього свою руку і повернувся до нього спиною. Важко це терпіти.
— Кому ця відсутність волі потрібна взагалі? Щоб що? Не прив’язуватися? Люди до речей прив’язуються, тож який у цьому сенс. Хіба що від цього є користь самим інкубам. Але чому ж тоді цього не можна хоча б частково прибрати, аби ви не були, як гумові ляльки?
— Можна. Лише повністю, правда.
— Як? — відразу ж повернувся я до нього.
— Воно тобі не треба.
— А раптом треба?
— Для цього доведеться перетерпіти все те опитування з «Підтверджую» на пів години.
— Ам… Добре. Дякую. Ти сам цього хотів би?
— У мене ж волі немає. Я не маю у своїй голові нічого з цього приводу.
— Точно. А коли я наважусь на це, то як мені це зробити?
— Просто скажи мені.
Ось і почався тоді тиждень моїх роздумів. Я настільки багато про це думав, що навіть вдалося перебити переживання через випуск. Обдумавши всі «за» та «проти», я нарешті видав:
— Я хочу дати тобі волю, Плуреїле.
Додати до улюблених