Холодний душ із самого ранку дозволив отрезвити голову від тривожних думок. Зрання світило яскраве сонце, хоч температура повітря була звично прохолодна та свіжа. Дивлячись на себе у велике дзеркало до підлоги, Сандра із байдужістю оглядала власне втомлене відображення. Червоні кола під очима були перекриті косметичними чарами, а темне волосся сьогодні злегка підкручувалось на кінчиках, як це часто буває у людей, що живуть у вологому кліматі. По приводу вилазки в чарівний світ, дівчина обрала чорну сукню із корсетним верхом, по верх якої візьме класичну мантію. Кімната виглядала вже набагато краще нічного варіанту: розлиті чорнила були прибрані, речі розкладені по місцях, а нав’язливі думки сховані подалі в голові.
Завершивши рутинні справи, вона приєдналась до батьків на сніданок. Радаман сьогодні був удома, а мати от-от повинна відлучитись по справах, тож вони весело переговорювались за столом.
— Я сьогодні буду пізніше, як завжди, — Сандра відпила холодний трав’яний чай, — Ми з Єленою ще мабуть сходимо по магазинах.. треба купити шкільні приладдя, та й інші дрібнички.
— Гаразд..Зайдете ще в «Арканум», перевірите того нового продавця, Евана. Він тебе в обличчя ще не знає і поставиться, як до звичайного клієнта, — батько читав газету, злегка відкинувшись на спинку білого крісла, поки Лінда навпаки, тримала спину рівно, як струна, — Подивишся, як він працює, цікаво почути твою думку.
— Купити щось у свого ж магазину? Без проблем. — засміялась вона.
— Хороша та дівчинка, Єлена. Завжди, коли зустрічаю її та місіс Фоулі піднімається настрій. Вони завжди такі щирі.. можливо, варто на якесь свято запросити їх до нас, ти досить близька із Єленою, — в руках Лінда тримала дрібні речі і перебирала вміст невеликої сумки, — Тільки от з сімейним становищем у них біда, звичайно. Розвал такої впливової чистокровної сім’ї — справжній похит англійської аристократії, який роздували кілька місяців.. стільки пліток. А ще той скандал, із коханцем-італійцем.
.
— Він не коханець, мамо. Реджина давно розлучена із тим покидьком Блеком. А Єна завжди захоплено відзивається про відчима та Італію, між іншим. Навіть мене на канікули кликала, правда я відмовила, — Сандра хмуро насупилась, закусивши губи.
— Зрештою, вони дорослі люди, хіба ні?
— Я думаю, нас не повинне обходити їх особисте життя. Хоча, тобі треба менш грубо виражатися, Сандра, — Радаман суворо підняв на неї погляд, але дівчина помітила тінь усмішки на його устах, — А скандал дійсно був ще той…крах самолюбства та его Блеків.. давно пора. Не дивно, що вони розірвали всілякі дипломатичні зв’язки із сім’єю Фоулі, так..Тоді батько Реджини й помер.. хоча тримається вона гідно. Я б не сказав, що зв’язки родини якось сильно похитнулися, адже розлучення було офіційним, а їх кров чиста. Та ще й постійні пожертвування для Святого Мунґо…це вибілює репутацію.
— Справді. Я ж не зі зла, люба, просто підмітила. Фоулі — одні з небагатьох чистокровних, котрі не мають настільки промитих мізків, як інші та напищеного характеру. Взяти до прикладу тих самих Блек, Мелфой, Ейфері, — виправдовувалась мати, піднявши руки в знак капітуляції.
— Будь-кого зі Слизерину, — гостро відмітила Сандра.
— Загалом, так. Ми не можемо їх осудити — це їх устрій, священний храм. Завдяки «священним двадцять вісім» тримається Магічна Британія. А як би ж були прямі нащадки засновників Гоґвортсу… думаю, їх влада була б безперечна, — Лінда трохи посміхнулась, не помічаючи, як похолоднішав вираз обличчя доньки. Сандра завмерла, з-під лоба спостерігаючи за батьками. Розповідати чи ні?
— Взагалі-то, є нащадок Салазара Слизерина, — пробурмотіла Сандра після кількох секунд роздумів. Вона насупилась, спостерігаючи, як переглянулись батьки.
— Є — старий Морфін, котрого нещодавно знову запекали в Азкабан за вбивство сім’ї маґлів. Але який же з нього толк, рід давно занепав після смерті Ярволода та його дочки..
— В цьому то й діло, його дочка перед смертю народила дитину. Зараз він має інше прізвище, але те, що він нащадок Ґонтів — незаперечна істина, — видихнула дівчина, відчувши як накопичується роздратованість. В цю мить здавалось, наче Радаман та Лінда нічогісінько не розуміють в житті й відстали у подіях, як ґрифіндорці в здатності тримати язик за зубами.
Прийдешня тиша в столовій кімнаті після сказаного, змусила Сандру ніяково озирнутись в пошуках невербальної підтримки. Батько зацікавлено нахилився до неї, поки Лінда остаточно перестала перебирати речі та її руки опустились.
— І яке ж прізвище він тоді має? Чому ніхто з аристократії досі не підняв це питання? — перепитав Радаман, — Хіба він не хоче повернути статус? Це ж такі можливості!
— Редл. Це мій однокурсник зі Слизерину, батьку. Він неповнолітній, напевно це поки що неможливо, — пояснила Сандра. Їй раптом стало дурно, уявивши ті речі, які б зміг робити Редл, якби повернув собі прізвище Ґонт, ставши принцом Слизерину.
— Редл, кажеш? —промовив батько задумливим голосом, — Якщо він нащадок Салазара Слизерина, отже тільки він міг відчинити Таємну кімнату..але звинуватили зовсім іншого учня, чи не так?
— Так, ґрифіндорця.. з четвертого курсу, здається, — дівчина скривилась, — Очевидно, вони хотіли чимшвидше завершити справу, але щоб звинуватити ґрифіндорця у тому, що він нащадок Слизерину — це просто абсурд. Схоже, їм дійсно байдуже, кого покарати, аби батьки не були такі невдоволені.
— І що, зовсім ніхто не підняв цю тему? — стурбовано втрутилась Лінда.
— Загалом, це була дуже незрозуміла ситуація, — на ходу викручувалась Сандра, — Його до кінця захищав Албус Дамблдор, але хлопця всеодно признали винним. Він тримав у школі Акромантула.
— Отже, підстави таки були? — зауважив чоловік.
— Так, але він же не міг й справді відчинити Таємну кімнату! — гримнула Сандра, — Це був Редл!
— Чому ж тоді йому не пред’явили?
— Та мабуть ніхто й не знає про його походження, — за доньку відповіла Лінда, — Але за Акромантула покарали справедливо. Бідна дівчина. А той Редл певно й не усвідомлював, що робить..
Сандру аж перетіпнуло від такого висказування. Роздратування росло удвічі швидше, поки розширені зіниці спостерігали за матір’ю. Вона щойно дійсно виправдовувала Тома. Так, вона не знає нічого про те, що діється. Але він вбивця. Психопат. Чорномаг. Не людина.
— Ви не знаєте, про що говорите, — Сандра розгнівано огризнулась і стиснула кулаки, — Слизеринці знають про його походження і він цим користується. Він далеко не хороший хлопчик..
— А ти б не користувалась, Сандра?
Сандра завмерла, розсіяно глипнувши на батька крізь призму власних думок. Вона звикла порівнювати себе із Томом: боротьба за місце шкільної старости, дуельні змагання, конкуренція за статус. Але це було зовсім інше відчуття.. можливо через діалог, а можливо через особисті переконання. Це було огидно. Неприпустимо. Сандра із глухим стуком поставила стакан на стіл, поки її груди швидко здіймались від роздратування. Лінда з-під лоба спостерігала за рухами доньки, поки Радаман задумливо загинав кутик сторінки газети. Сандра встигла розрізнити там згадку Ґріндельвальда, перш ніж стрімким кроком покинула столову.
— Думаю, мені вже час йти. До вечора.
***
Алея Діаґон як завжди процвітала, майоріючи всіма кольорами райдуги. Сонячні промені яскраво освітлювали десятки крамниць, будинків та лавок, зазиваючи захоплених купівлею магів заходити у кожну із них. Всюди чувся дзвінкий сміх та галас, поки юрба відьом та чаклунів зливались у спільну симфонію жвавості. Сандра глибоко вдихнула свіжого повітря, насолоджуючись мимохотними поривами вітру і на мить прикрила очі. Вона нарешті відчувала себе живою. Барвисті вивіски мерехтіли й переливались, заворожуючи юних магів, які щоразу дивувались новим винаходам, захоплено роззявивши рота. Вони бідкались та плутались у власних ногах, але жодного разу не відводили запаленого погляду. Дівчина пригадала власні походи у чарівні магазини в дитинстві, мимоволі посміхаючись. Лінда завжди знаходила із ким побалакати по дорозі, здавалось, наче вона знала кожного пересічного, як і вони знали її. Радаман же волів швидше завершити покупки та справи, весь час підганяючи зухвалу Сандру, яка показувала перехожим язика. Її ніколи за це не карали.
Зараз вона, безперечно, таким не займалась, хоч зухвалості не втратила дотепер. «Безцеремонна нахаба, яка не знає, як поводитись із старшими та лізе, куди не потрібно.» — відзивалась про неї одна з незнайомих відьом, коли Сандрі було десять. В той похмурий день, шість літ назад, дівчинка спостерігала, як невисока повна жіночка середніх років, обличчя якої було схоже на образ гієни у дитячих казках, силоміць тягнула маленького цуценятка за тісний повідок, поки той жалісливо пищав від удушення. Сандра не любила собак, але вже через кілька секунд сварилась із відьмою, вириваючи у неї із рук малого пса. Вереск був несамовитий. «Ти молодець, що дбаєш про тваринок, крихітко, але не потрібно намагатись викрасти домашніх улюбленців у їхніх же господарів посеред Лондона.» — лиш прокоментував ситуацію батько, після того як добряче поконфліктував із жінкою. Цуцика, до речі, забрали назад у крамницю продажу тварин й зробили догану власниці за неналежне ставлення до істот.
Сандра випросталась й поправила темне волосся, яке злегка скуйовджилось. Ще раз окинула поглядом забиту людьми вулицю і попрямувала прямо в натовп, швидко зливаючись з галасливим потоком. Вона дозволяла собі зацікавлено затримувати погляд на незнайомцях та іноді навіть сповільнювати крок, аби почути деталі палкої розмови. До неї долітали лиш уривки розмов.
— …Кажу ж, та гра між Ірландією та Венгрією була справжнім фіаско! З таким ганебним рахунком квідична збірна давно не програвала, 25:240, уявляєш! — обурено вигукнув чоловічий голос.
— Тю, не може бути! За них же грав сам Кевін Армстронг…— здивувався інший хриплий голос із якимось акцентом.
Життя буквально кипіло у кожному куточку та повороті старого міста. Різьблена бруківка додавала ще більш вінтажного вигляду, а сови, що літали туди-сюди перевозячи листи чи легкий вантаж, буденно вписувалися у картину. Перехожі були заклопотані власними справами й навіть не помічали, що їх хтось безцеремонно підслуховує.
— …Я думаю варто обрати блакитний колір на цей сезон, — пискнула якась дівчина із білявим коротким волоссям, — він буде пасувати до кольору твоїх очей..
Вишневецька йшла все далі, зачарована моментом свободи. Здавалось весь світ потонув у променях сонця.
— Багато вчора було людей в «Чайний пакетик Рози Лі»? — весело гомоніла невисока жінка із чудернацьким капелюхом.
— Еге ж! — погодився співрозмовник, — Кнізлу не було б де впасти!
Дівчина усміхнулась про себе, ще більше заглиблюючись у роздуми. В голові все перемішалось.
— … А тоді Спенсер-Мун назначив зустріч із маґлівським прем’єр-міністром, Вінстоном Черчиллем, — скаржився холодний голос.
Алея Ноктерн з’явилась перед Сандрою так раптово, що вона й спочатку не помітила різниці між вулицями, продовжуючи зацікавлено прислухатись до чужих розмов. Оглядівши найближчі будівлі, вона помітила «Організацію ельфів-трубочистів», тож зробила висновок, що зайшла не так далеко. Світлі пейзажі змінились похмурими й тьмяни, без натяку на доброзичливість, а тутешні прохожі те й діло, що оглядались на всіх і підозріло зиркали з-під лоба в спробах не привертати увагу, чи навпаки — нарватсь на конфлікт. З-за кутів тягнули протяги, а небо ще більше посіріло. Містечко не з приємних, проте Сандра відверто дурила б, якби сказала, що тут вперше. Іноді вона піддавалась спокусливій допитиливості й дозволяла взяти над нею перемогу, а потім йшла блукати крамницями з страшенно великим асортиментом темних артефактів, зілль, книг..
Тим часом, першому голосу відповів інший, більш каркливий і Сандра припала до стіни, нахабно шпигуючи за необачними співрозмовниками.
— Знаю, він допомогав Черичиллю вирішити питання стосовно маґлівської війни. Вона вже триває стільки років.. Бездарі, що не можуть вирішити проблеми, котрі самі ж створили.. куди тільки дивиться Міжнародна конфедерація чарівників.. але ж вони там всі маґлолюбці, а щоб б їм повилазило! — глухо вилаявся той, незадоволено коментуючи дії Міністра Магії. Фігури стояли занадто близько один до одного і надто далеко від Сандри, щоб розрізнити їх обличчя, проте постать та манеру спілкування вона відкласти в пам’яті зможе.
— З таким керівництвом Британія занападе ще гірше, аніж «толерантні» США зараз, зі своїм парламентом на чолі із бруднокровцем, — Вишневецька злегка висунулась голову з-за рогу, зрозумівши, що схованка в тіні достатньо надійна, проте побачила лиш розмиті силуети в плащах з каптурами, які навіть майже не рухались. Чоловік, вищий за іншого, продовжив сичати, — Але скоро все зміниться, Ґреґорі, от побачиш.
Ґреґорі? Що за Ґреґорі?
— Що ти маєш на увазі? — так само невтямливо перепитав він, як Сандра у себе в думках.
— А ти що, сам не бачиш? Наступають зовсім інші часи для всіх нас. Коли до влади прийде Вацлав Лапчинський.. — неквапливо пояснював каркаючий голос.
— Лапчинський?! Це той з Відділу міжнародної магічної співпраці?! Хіба на місце Міністра не придивляється Вільгельміна Тафт чи Албус Дамблдор…
«Албус Дамблдор?!» — ледь не вигукнула Сандра, на щастя згадавши де вона та з ким. Здається, інший чарівник також злегка застовпів.
— Дамблдор? З якого це дива ти вирішив, що професор Трансфігурації в Гоґвортсі піде у політику? — після кількох секунд мовчання холодний голос знову пролунав.
— Ну як же.. він і до цього сував свого носа. У Візенгамот, до прикладу, — він прокашлявся, як раптом замовк, наче щось усвідомив, — Стривай, Лапчинський, кажеш? Мерлін, він же п`оляк!
— Поляк та й поляк, чого бубниш! Головне — має правильні ідеї та достатньо амбіційний, щоб покладати на нього надії.. а становище Польщі ми обидва знаємо, вони б свого Міністра й в рабство б віддали, аби налагодити систему. Краків то вже давно захопили, що магічний, що маґлівський.. всеодно там всім Вишневецькі заправляють, це і Ґріндельвальдові ясно! — чоловік невдоволено сичав.
Сандра здивовано затримала подих, почувши власне прізвище. Раніше дівчина майже не цікавилась сім’єю із Батьківщини роду, та здається, зараз саме для цього час. Вона знервовано очікувала продовження розмови, як неподалік із бару вийшли якісь чарівники, вмить покриваючи провулок небажаним гаміром. Схоже, чоловіки теж вважали вуха лишніми, тож зникнули в найближчому закладі, залишаючи після себе лиш гору питань і роздумів. Сумнівів, що ці маги — працівники міністерства у неї не було, адже обидва були в курсі, і зовнішньої політики, і внутрішньої, і навіть планів діячів на майбутнє. Але хто такий цей Вацлав Лапчинський? Чому Польща має діло до того, як розвивається Британія? Чи пов’язано це із тими людьми, які напали на них із Редлом у Літтл Хенглтон? Яку роль польська частина сім’ї Вишневецих відіграє у теперішніх подіях? Здається, варто не тільки заглибитись у вивчення історії власного роду, а й власноруч завітати у Краків.
Сандра не наважилась заходити за міністерськими, тому все, що їй залишалось — повертатися назад до центру Алеї Діаґон, звідки вона прийшла та намагатись уникати ту компанію ненадійних людей, які, здається, все ж знайшли із ким затіяти бійку. Життя вело її у ще більш сумнівному напрямку.
***
— І тоді я відповідаю йому: «Scusa, я не воджуся із тими, хто щойно нагрубіянив літньому чоловікові, Señor», — Єлена голосно захихотіла, від чого інші відвідувачі закладу незадоволено оглянулись на столик подруг. За ці два місці Фоулі ще більше розцвіла, перетворюючись на справжню привабливу дівчину. Кудряве руде волосся покоротшало, але на сонці все так само неземно мерехтіло вогнем, світлі очі виблискували щасливими спогадами, а завжди біла шкіра нарешті прийняла здорового, засмаглого вигляду. Вона жваво жестикулювала і вносила у життя яскравого колориту, не заганяючи себе у рамки. Консервативні британці були не в захваті. А Сандра навпаки — весь час посміхалась у всі зуби, не спроможна відвести цупкого погляду від улюбленої дівчинки. Іноді, на її життєрадісному фоні, Вишневецька відчувала себе чорною плямою. Зараз Фоулі розповідала про своїх невдалих кавалерів, котрі самовпевнено намагались привернути увагу відьми вродливим личком.
— Ну й бовдур, — махнула рукою Сандра, — Він справді на щось розраховував?
Кафе-морозиво Флореана Фортеск’ю було заповнено людьми до відвалу, що прийшли охолодитися та розважитись у гарненьке місце. Тут було просторо та світло, здавалось кожен курточок приміщення оформлений солодкою глазур’ю та пухким зефіром, від яких паморочилось в голові в передчутті смачних смаколиків. Приємна прохолода обрамляла гостів лавки, затримуючи їх посидіти довше, аніж того потребує етикет. Бармен за столешницею завжди нагороджував сліпучою посмішкою, а маленькі літучі листи, які віддалено нагадували сов під манітєю-неведимкою, що розносили пошту, доставляли рахунок покупцям, які вже покидали заклад. Не було причин не відвідувати кафе щоразу, як дівчата мали можливість. Тож вони завжди обрали один і той самий столик — біля вікна, але яке виходило не на людну вулицю Алеї Діаґон, а на невеликий Сад-площу із фонтаном, котрий звели зовсім недавно, кілька років тому.
— Так, — іронічно засміялась Єлена, — То як твої заняття? Викладачі нормальні? Дисципліни?
— Загалом, — примружилась Сандра, відставляючи порцію шоколадного десерту, — Добре. Основний акцент я зробила на Захисті від Темних Мистецтв, вчителька досить.. екстравагантна. Мені до вподоби. Зіллєваріння та історію магії ми одразу відсіяли: я їх розумію, але не зацікавлена. Економіка.. справжнє пекло, — зітхнула вона, — Ніколи не погоджуйся вчити бісову інфляцію, ринкову інфраструктуру…
Фоулі скривилась, почувши складні маґлівські терміни. Вона жалісливо вип’ятила нижню губу і розглядала подругу з долею співчуття.
— Викладач іспанської дивний, — продовжувала Сандра, — Кожного разу невдоволений, якщо я неправильно вимовляю закінчення слова. Але ж я намагаюсь! А до польської я ще навіть не дійшла, — незадоволено пробурмотіла. Єлена насупилась.
— Навіщо тобі знати ще дві мови? Ну, принаймні вчити все одночасно — не надто гарна ідея, — вона спохмурінла на кілька секунд.
Вишневецька знизила плечима, перевівши погляд на двір за вікном. Погода різко змінювалась, як це було притаманно Лондону. Небо затягували сіруваті хмари, що створювали передчасну темряву, а зелені листя на деревах коливались від протяжного вітру. Вона байдуже відповіла:
— Батько колись обмовився, що волів розширювати бізнес далі по Європі, як це роблять Олівандери чи «Флоріш і Блотс», співпрацюючи із іноземними підприємцями. Для того й потрібно знати мови, — трохи посміхнулась Сандра.
— І все це за два з половиною місяці? Нісенітниці, — дівчина хитнула головою, — ти всеодно будеш далі вчитись на Заклинача, тож маєш більше часу, аніж як би ти одразу бралась до артефакторики.
— Мабуть. Я вже не знаю, чого хочу.
Сандра поглянула на Єлену, котра постукувала нігтями по столі. Рівна спина та впеневний погляд видавали у ній аристорктаку, хоч як би вона не виділялись з-поміж всіх. Сандра закусила губу. Цікаво, як для інших виглядала вона?
Заклопотана староста Рейвенклову, яка постійно читає зарозумілі книжки і ніколи не сприймає поразки?
Щира дівчинка, котра заплуталась у власному житті, але продовжує добиватись власних цілей?
Вміла дуелянтка, яка не боїться протистояти навіть найважчим суперниками?
Нестерпна нахаба, яка все сприймає, як виклик, тож хочеться надати їй уроку?
Дівчисько, яке пхає свого носа у чужі справи, а потім страждає через проблеми, в які сама й влізла, заважаючи іншим будувати плани. З’являється не в той час не в тому місці, руйнує ідеальні задуми, носить частину чужої душі під серцем і..
Сандра здригнулась, коли усвідомила, що останню репліку прокрутила в голові твердим голосом Тома. Ні, на сьогодні — більше ніяких Редлів, хай забирається геть!
— А ти? Після закінчення Гоґвортсу залишаєшся в Британії, чи обереш Італію? — запитала вона, гнівно стиснувши кулак від власних же думок.
— Ми із батьками прийшли до спільного висновку, що в Британії зараз найбезпечніше. Ґріндельвальд сюди не сунеться, особливо в Гоґвортс, коли там Дамблдор. В маґлівській Італії зараз складна ситуація.. це і на чаклунах відображається, — стурбовано сказала Єлена.
— Ґріндельвальд? — очі Сандри звузились і вона пильним поглядом вдивлялась у дівчину, — Аякже ті пояснення Міністерства про напад на Кравчів?
— Senza senso, — вона піджала рожеві губи, — Дурниці. Їм потрібно було на когось це списати, а на справжнє слідство немає ресурсів і бажання. Ну звичайно, — насмішкувато вела далі, — Їм не вигідно признавати, що Міністерство не контролює ситуацію. Тому й замовчують більшість речей..
Її голос понизився до шепоту, а тулуб злегка нахилився до Сандри. Вишневецька зробила те саме, наче вони будуть зараз обговорювати найпотаємніші секрети людства.
— Чи чула ти щось про зникнення Майка Ґреґоровича?
— Ґреґоровича? — перепитала Сандра, — Це той, у кого Ґріндельвальд викрав якусь там відому паличку, бо той вихвалявся цим на всю Європу?
— Саме так. Він зник зі своєї майстерні приблизно тиждень тому, залишивши всі речі, — підвертила Фоулі, так само пильно вдивляючись у очі подруги. Це виглядало багатозначно.
— І ти думаєш, — Вишневецька міркувала, — що з Ґріндельвальдом це не пов’язано? Адже який йому сенс знову повертатись до Ґреґоровича, якщо паличкою він вже й так володів.
— Дійсно, ben fatto, — коротко посміхнулась вона.
Сандра закусила губу, заглибившись у роздуми. Її очі ненав’язливо блукали приміщенням. Зникнення цього Ґреґоровича — дивна теза. Навіщо комусь знадобився майстер чарівних паличок, якщо цінну реліквію він давно втратив? Чи може хтось хоче довідатись про Ґріндельвальда від самого ж Майка? Але він наврядчи знає більше, аніж будь-хто інший. Чи все ж це зробив Ґелерт з метою залякати Міністерво Болгарії, а разом й Схід Європи?
— Я думаю в найближчий час ще будуть новини на цю тему, — сказала Сандра, — Але дивно це все.
— Війна похитнула цілий світ, — Єлена знизила плечима.
Потім, все потім. Сандра поспішила змінити тему.
— Ще не вирішила, чим хочеш займатись після Гоґвортсу?
— Це все так складно, beneamato, — застогнала Єлена, — Мати проти того, щоб я продовжувала сімейну справу та йшла у Міністерство. Каже, що дід Гектор і так наробив справ будучи Міністром в 1930-х. Та я й сама не горю бажанням.
Вона зробила паузу, а далі мовила більш захопленим тоном.
— Хочу подати заявку у Квідичну команду «Чотири Леви». Вона досить молода й дотепер набирає учасників, — засяяла Фоулі.
Вишневецька розуміюче кивнула, навіть не пригадуючи такої збірної. Не те, щоб вона цікавилась цим, проте заради подруги ходила на кожен матч у Гоґвортсі. Єлена грала у команді Рейвенклову і мала роль загонича. Досить успішного загонича. Взагалі-то, Сандра мала обов’язок перебувати на кожному шкільному заході: втихомирювати буйних вболівальників; спостерігати за першокурсниками, щоб тих не затоптали старші; допомагати по необхідності, але як би її воля — вона б там не з’являлась. Лиш часті перемоги Рейвенклову у матчах, котрими вона таємно гордилась, змушували дівчину й далі вислуховувати балачки Єлени про кохану гру.
— Чудово, ми могли б написати їм листа. Вони ж повинні мати когось типу менеджера. Я думаю, вони відірвуть тебе з ногами і руками, — знизила плечима Сандра.
— Я на це надіюсь, — весело закивала вона у відповідь.
— До речі, — згадала Сандра, — Мене обрали старостою школи.
— O Dio, Справді? — вигукнула Єлена, широко розплющивши очі, — Я тебе вітаю! Роузмниця! Якщо чесно, я теж розраховувала, що мене зроблять капітаном команди цього року, — вона зітхнула, — Але видно не доля.
— Взагалі-то, про таке повідомляють в кінці літа, тож все можливо, — Сандра підморгнула їй, — Буду тримати за тебе кулачки.
— А звідки ти тоді знаєш? — криво посміхнулась Єлена.
— У мене свої джерела, — загадково відповіла їй дівчина. Вона спостерігала, як Фоулі занурилась у власні думки.
Наче передбачаючи майбутні знайомства та ігри, Єлена закрутилася на кріслі й змінила позу. Її світла мантія вдало підкреслювала сяючі життям очі. Вони мали зовісм різні інтереси, але ріднішої людини Сандра не пригадала б.
— Хоча раніше був лише один староста школи…
— Ага, — буркнула Сандра, — Бісовий Редл. Я звичайно дуже в захваті, що окрім старостатів ще прийдеться бачитись з ним на патрулюваннях.
— Як би ти сказала, що рада із ним бачитись, то я б зрозуміла, що це явно не ти, — протягнула дівчина, відставляючи склянку, — Що у тебе із ним?
Сандра так голосно закашлялась, що їй знадобилося цілих кілька хвилин, аби прийти до тями.
— Ти що здуріла?! Нічого звичайно! — хрипло відрізала вона із невеликим болем у горлі.
— Я не це мала на увазі, — спокійно мовила Єлена, — За останній період ти почала ненавидіти його ще більше, хоча здавалось, що більше вже нікуди, — вона почала перелічувати, — Але ж якщо тебе зробили старостою школи, то тепер ви маєте однаковий статус, оцінки у Вас також однакові, — тут Сандра голосно пирхнула, тож подруга поспіхом додала, — Ну, майже. А позакласова діяльність…та ти найбільш активна за всіх, кого я знаю!
— Я.. дещо сталось, — призналась Сандра здавленим голосом. Закусила губу, — Ще в Гоґвортсі і тягнеться дотепер.
Єлена насупилась і її обличчя наче одразу посерйознішало, представляючи світові внутрішній стержень дівчини. Вона кілька секунду мовчала, перш ніж тихо запитати.
— Він…щось зробив тобі? Ти знаєш, що можеш поділитися зі мною.
— Не мені. Але дещо дуже страшне.. Розумієш.. я не можу нічого зробити, аби цьому завадити.. Точніше, — Сандра затинялась, хоч їй це і не було притаманним, — Я намагалась… це призвело до ще більшої катастрофи.
— Я не розумію, — схвильована Єлена схопила подругу за руки, — Що саме сталось? — як раптом вона завмерла, — Чи пов’язано це.. із тим вибухом вдома у Кравчів?
— Так. Тобто ні! — Сандра кинула погляд на оточуючих, помічаючи як чоловік за сусіднім столиком чомусь нашорошив вуха. Він мав на собі чорного капелюха, схожого, як у Дамблдора і тонкі вуса, — Я не можу про це говорити тут. Занадто багато людей. Потім все поясню. Але, — її голос ледь помітно затремтів, — Уникай цього Редла за будь-якої ціни, гаразд? Це дійсно дуже серйозно.
— Все ще нічого не розумію, але добре, — Фоулі ще більше насупилась.
— Поклянись! — наказала Сандра.
— А це ще навіщо? — здивувалась дівчина, піднявши руді брови.
— Єлена, — тиснула Вишневецька на подругу.
— Добре-добре, Я, Фоулі Єлена, клянусь, що буду уникати Тома Редла за будь-якої ціни, — затараторила вона, — Задоволена?
— Майже. Надіюсь ти дотримуєшся своїх обіцянок, — Сандра підняла брову.
— Цілком, — буркнула та, — Чому ти не розказала раніше? Якщо все почалось ще у Гоґвортсі, ми із Касьяном могли б допомогти, ти ж зна.. — вона раптом вигукнула, — Чекай! Тільки не каже що цей Ignorante знає, а я ні!
— Та ні, — заспокоїла її Сандра, — Він знає ще менше. Я не відповіла на жодний його лист.
— О, — зойкнула подруга, — Тобі кришка. Лавґуд же ненавидить, коли його ігнорують. Дивно, в листах до мене він не згадував, що ти не відписуєш.
Сандра знизила плечима, відводячи погляд від Фоулі. Вона трохи повернулась в бік того чоловіка, але той дуже вдало прикидався, що читає газету.
— Як у тебе взагалі проходять канікули? Як тобі Італія?
— Неймовірно! — Єлена пожвавішала, — Там така краса! Клімат значно кращий за Британію, хоча спочатку було важко звикнути. Я вже купила вам із Касьяном подаруночки, але віддам в школі.
— А як там місіс Фоулі? — відказала Сандра, слухаючи її тільки одним вухом. Очі дівчини досі були прикуті до чоловіка, — Містер Фабіо?
— Я думаю вони воліли б, що ти називала їх просто Реджина і Фабіо, — відмітила Єлена, — Все супер. Мама розцвітає. Давно не бачила її такою щасливою.
— Вона дуже сильна жінка. Таку критику витримає не кожен. Наше суспільство давно має зазнати змін, — озвучила свою думку Сандра.
— Так, — підтримала дівчина, — Зрештою, цим Фабіо і займається. До нас недавно завітали італійські аврори, мов, відчиму пред’явили за державну зраду. Він же бороться проти режиму Ґріндельвальда, — пояснила вона, — Він зміг все владнати, але те що вони точать на нього зуб — факт. Хочуть прибрати явного повстанця. Stupidi bastardi, — італійською буркнула вона.
— У світі страшне робиться, — констатувала Сандра, — Мені треба в Польщу, — поспіхом додала вона, наче надіялась, що подруга не розчує.
— Що? — здивовано перепитала вона, — З якого це дива? Нащо?
— Не можу поки що розповісти, — уклонилась від відповіді дівчина, — Але це треба реалізувати в найближчі дні. Я вже не маю часу чекати.
— Вишневецька, у тебе точно всі дома? Навіщо це тобі в Польщу? Та це другий кінець Європи! — вигукнула вона.
Сандра невдоволено смикнула плечем, помічаючи, як деякі відвідувачі оглянулись на них. Вона приклала палець до уст в німому наказі затихнути.
— У мене немає якогось точного плану. Чесно кажучи, — Сандрі раптом стало соромно за себе, — Я навіть не знаю за чим туди вирушаю. Все дуже розмито. Єдине, що мої батьки не повинні про це знати. Ось це вже складніше.
— Отже, — їдко підсумувала Єлена, — Ти маєш поїхати кудись, не знати куди, за чимось не знати чим, якось не знати як. Супер. Неймовірний план. Просто блискучий.
— Ну, не все так погано…але це справді дуже важливо. Я клянусь, — вона подалась вперед до подруги.
— Аякже, — буркнула вона, — І як ти збираєшся туди потрапити, соромлюсь запитати?
Сандра зашарілась.
— Ну.. може явлюсь?
— Ага, десять раз, — їдко відказала Єлена, — По-перше, ми тільки весною цього року пройшли курси і навіть як би ти мала дуже вдалі результати, така відстань — неможлива. Це виснажило б навіть Мерліна. По-друге — кордон. Краків же захоплений. Як ти перетнеш магічний кордон Ґріндельвальда? Вони ж там заточені!
— Взагалі-то, — обірвала її Сандра, — Вони можуть являтись. Я сама бачила. Значить є якісь лазівки, еге ж?
— Бачила? — Єлена насупилась, — Як це розуміти? Кого це ти бачила? Що у тебе там взагалі відбувалось, Сандра?
Сандра голосно зітхнула, зануривши обличчя в руки. Її груди злегка здіймались від важкого дихання, в пальці нервово перебирали темне волосся. Єлена задавала занадто багато питань.
— Згодом все розкажу. Ходімо вже звідси.
— Зайдемо ще в «Арканум». Батько хотів перевірити нового продавця, — згадала Сандра, коли вони покинули кафе-морозиво. Погода була незрозумілою, але й надалі псувалась. Дощу не було, проте неприємний вітер здіймав волосся прямо в обличчя. Фоулі кивнула, підхоплюючи подругу під руку, як мати неслухняну дитину. Вони часто так ходили.
— Гаразд. Я давненько у вас не бувала, — погодилась та. Вже через кілька хвилин відьми увійшли в темну лавку, вивіска якої повідомляла про найкращі артефакти у окрузі від сім’ї Вишневецьких. Єлена відділилась, попрямувавши кудись нагору.
Це було досить просторе, але тьмяне приміщення, більше в висоту, аніж в ширину — крамниця мала цілих три поверхи. Знадвору вітрина була зачаклована на різноманітні вогники, викрутаси та зазивальники, від чого перехожі вічно зазирали всередину крізь величезні вікна. Загалом, лавку можна було поділити на багацько основних секцій: винаходи для навчання; побутові; бойові; маґлівські артефакти; дорогоцінні та рідкісні; артефакти інших істот (русалок, ґоблінів, вампірів, фей..).. Інтер’єр був схожий до решти крамниць Алеї Діаґон. Це старі вітражі та кам’яні стіни, вичурні додаткові прибудови і палаючі лампи уздовж вуличної вітрини. Але «Арканум» виділявся магією. То тут, то там були викладені дивовижні речі, які здатні здивувати навіть найдосвідченішого знавця на магічних предметах: металева чаша Сита Спогадів; зачакловані амулети й перстні; стервоскопи та летиключі; навіть маґлівські ножі й мечі тут можна розшукати. Але зазвичай сюди приходять не за цим. Головний стелаж артефактів був підсвічений синім, виділяючи його з-поміж інших. Особливий відділ найдорожчого — створеного власноруч Радаманом Вишневецьким. Вдивляючись у глибокі полички в Сандри перехопило подих, як і в сотні людей до неї. Це було.. справді магічно.
Кожен із предметів мав власний номер та записку, де повідомлялись властивість, назва й інші відомості. Очі розбігались від кількості кольорів та форм. Краєм ока вона відмітила коштовні сережки, які поліпшували красу того, хто їх одягне. Вони мали в собі якісь червоні камінці та виглядали досить симпатично. Он там майорів золотий набалдашник для чарівної палички у вигляді зухвалого Сфінкса, що виконував функцію прив’язки палички до мага, аби вона не губилась. Далі Сандра запримітила карту Великобританії на пергаменті, який скручено лежав збоку. Вона мала властивість показувати опис історичних подій місцевості, на яку буде натиснуто паличкою, але нічого з цього не привабило дівчину. Натомість її руки несвідомо потяглися до світло-зеленого каменю, грані якого були рвані та нерівні. Він кріпився до срібного ланцюжку і мав в собі білі прожилки. Кулон був не підписаний, тож Сандра не знала, яку властивість він мав, але доторкнувшись до холодної площини, відчула приємний спокій.
— Подобається?
Чийсь милозвучний голос пролунав зовсім поруч і дівчина здригнулась. Різко повернулась до незваного співрозмовника й натрапила на високого юнака у робочій мантії крамниці синього кольору. Він мав сильно розпатлане волосся солом’яного кольору і широка посмішка грала на його устах. Він тримався стримано, але достатньо доброзичливо для того, щоб Сандра завмерла на кілька секунд. Хлопець був хорош собою, навіть дуже. Його сині очі з такою ж зацікавленостю оглядали її у відповідь.
— Я.. просто дивилась, — видихнула Сандра. Оговталась буквально через мить і її риси обличчя стали гострішими, — Він не підписаний.
Вишневецька кивнула на зелений кулон, який вона тут же поставила назад на поличку. Душевна теплота ніби випарувалася. Хлопець розуміюче кивнув.
— Так, його щойно доставили із Франції, тож я ще не встиг як слід оформити, перепрошую, — юнак знову дістав кулон, тримаючи за ланцюг в підвішеному стані, — Він має лікувальні властивості, якщо ти цікавишся. Впливає як на фізичні рани, так і на ментальні. Наприклад, позбавляє лишньої тривожності чи..
— Фізичні також? — перебила його Сандра, навіть цього не помітивши. Її палаючі очі спостерігали за руками хлопця, в яких коливався артефакт.
— Так. Це Преніт, — він усміхнувся, не зважаючи на її легку зухвалість, — Має цілющі властивості. Звичайно, якщо людині відрубати руку, то ніякий камінчик не допоможе, але якщо є якась невелика рана чи забій.. ну, до прикладу поріз або синець, то камінь загоїть його. Потрібно лиш прикласти до місця ушкодження.
Сандра кілька разів кліпнула, піднімаючи на нього уважний погляд. Її очі звично звузились, як у лисички.
— І яким же чином він працює? — нахабно відказала вона, але потім зрозумівши власний тон, поспіхом додала, — За рахунок чого?
— Цей камінь — справа рук Селкі. А вони знаються на тонкій роботі, так…Амулет зачарований їхньою природньою магією, яка привласна всьому народу води. Це їхня особливість, — захоплено вів хлопець, понижуючи оксамитовий голос, майже муркотів, — Дар лікувальної магії. Вона була вкладена сюди при створенні артефакту.
Хлопець нахилився до Сандри, ближче демонструючи гравіювання каменю. Він повернув його так, щоб той опинився на промені сонця і жилки кулону замерехтіли, як водяні хвилі. Тепер вона зрозуміла, що він мав на увазі. Вишневецька закусила губу, оглядаючи блиск.
— Звідки.. звідки ти це все знаєш?
Він знову вирівнявся у весь зріст і тепло усміхнувся.
— Це моя спеціальність. Я досліджую артефакти різних народів та рас. Цього разу зупинився в Лондоні, а от весь минулий рік провів у Таллінні, це Естонія, — брови дівчини підіймались з кожним його словом.
— Ого, — тільки й осилила відповісти вона, — Це певне дуже цікаво. В яких країнах ти ще був? І скільки буде коштувати кулон?
Він раптом хитро усміхнувся і безцеремонно вклав артефакт їй у долоню.
— Вважай це моїм подарунком, — прошепотів він і Сандра здивовано відповіла посмішкою, — А був я у Франції, Угорщині, Китаї.. — розповідь перервав гучний гуркіт із верхнього поверху, і вони синхронно підняли голови. До дівчини вмить дійшло.
— Єлена! — вигукнула вона, піднімаючись темними сходами.
Опинившись на другому поверсі, Сандра застала ошелешену подругу, яка здивовано відступала назад. Її руде волосся ще більше скуйовджилось, а брови спохмурніли. Помітивши спочатку Сандру, а потім продавця, вона незадоволено гримнула.
— Diavolo, Що у вас тут за бардак?! На мене щойно налетів Пугач! Follia! — лише після цих слів Вишневецька помітила велетенського птаха, який так само надуто сіпався на підвіконні. Вікно, через яке він залетів, було досі відчинене. Звідти дув протяг. Сандра невпевнено усміхнулась, а вже через кілька секунд весело загиготіла, вчепившись за плече подрузі, проте співрозмовники явно не зрозуміли причини сміху.
— Це певне батькові прийшов лист, — пояснила вона дзвінким голосом, — Тільки чомусь прибув сюди в кабінет, а не в домашній. А філін круто розвернувся на протязі, от і налетів на тебе.
На губах Фоулі розцвіла легка посмішка і в очах промайнув блиск. Не могла ж вона справді бути злою на звичайну тваринку. А от брови юнака спохмурніли і він обвів Сандра цупким поглядом.
— Батькові? — перепитав він, — Радаман Вишневецький — твій батько?
— Так, — призналась дівчина, — Сандра Вишневецька, рада знайомству, Еван.
Він здивовано підняв брови і навіть глянув на неї якось по-інакшому. Посмішка повернулась на вродливе обличчя, але тепер дещо напружена. Єлена, тим часом, вихопила лист із лап пугача. Промайнула поглядом й озвучила.
—…Це лист для тебе, Сандра.
Дівчина насупилась, забираючи пергамент. Хто б це їй писав? У Лавґуда є лише сова, тож це не він, а Фоулі стояла прямо перед нею. Більше їй не писав ніхто. Вона заховала непередбачуваний дарунок у сумку і повернулась до пташки, віддаючи кілька монет на їжу, адже погодувати чим не було.
— Думаю, нам час іти. Дякую за подарунок, Еван, — дівчина повернулась до хлопця, що височів над ними. Він одразу схилив голову, наче в поклоні і провів їх до виходу. Внизу його швидко залучили в розмову нові клієнти, тож нормально вони й не попрощались.
— Він поклав на тебе око, — підсумувала Єлена через кілька хвилин. Весь цей час вона розхвалювала майже незнайомого юнака з надією, що Сандра зверне на нього увагу. І вона була майже права. Вишневецьку дійсно зацікавив новий продавець, але скоріше не він самий, а знання, які аж кишіли із нього. Та він цікавіший за будь-якого хлопця із Гоґвортсу! Дівчина не відповіла.
— До речі, ми можемо зайти в ще одне місце? — запитала Фоулі зрозумівши, що відповіді не дочекається.
— Звичайно.
— Тільки це маґлівське місце, — уточнила вона, — Треба у Лондон.
— Маґлівське? — здивувалась Сандра, — Що тобі там треба?
— Побачиш. — загадково посміхнулась та.
***
Маґлівський Лондон відлічався від чарівного кардинально, лише погода залишалась незмінною. Людей тут було значно більше, звуки значно гучніші, а життя значно скоріше. Виходячи із Дірявого Казана, Сандра мимоволі скривилась від надокучливих факторів. Не підходящі до нечаклівського дрес-коду мантії, вони залишили у бармена в шинку. Без неї дівчині теж було досить комфортно — довга та тепла сукня підходила до теперішньої погоди, адже вона передбачала приблизні зміни, а от Єлені пощастило менше. Її костюм був значно тоншим.
— Зайдемо в котрийсь із бутіків та купимо тобі піджак, — прошепотіла вона Єлені.
— Спочатку книгарня, — миттєво відповіла та.
— Фоулі, серйозно? Ми прийшли у маґлівський Лондон, щоб зайти в книжковий?! — чи то роздратовано чи то вражено прошипіла Вишневецька.
— Ой, замовкни. Краще зроби менш підозрілий вигляд, а то у мене таке відчуття, наче вони всі здогадуються, — в підтвердження своїх слів Єлена озирнулася і поспішно ввійшла у величезну крамницю, яка мала розташування неподалік.
— У тебе маґлівські гроші то є?
— Аякже, — Фоулі іронічно усміхнулась і поправила руді кучері.
Вони привітались з молодою дівчиною за прилавком і пройшли вглиб книгарні, в захоплені все оглядаючи. Сотні палітурок перемішались в одну велику привабливу, для рейвенкловок, пляму. Людей було, на диво, не багато. Коли Єлена зупинились біля одно із десятка стелажів, на назву якого Вишневецька не звернула увагу, то все ж не витерпіла.
— То що шукаєш? — наполягла вона.
— Книжки з теорії баскетболу, — коротко сказала дівчина. Сандра насупилась.
— Що таке баскетбол?
— Хіба назва сама за себе не говорить? — зухвало відмітила Єлена, — Спортивна маґлівська гра із м’ячем. Принцип, хоч і дуже-дуже віддалено, але нагадує наш Квідич. От мені і стало цікаво поглянути.
— Фоулі, ти мене щоразу дивуєш, — зізналась вона. Але дівчина і бровою не повела, схопивши якийсь тонкий довідник. Проглянула кілька секунд і схвально кивнула сама собі.
— Візьму цю, — підсумувала відьма й не очікуючи подругу, пішла до каси. Руда копна волосся колихнулась при повороті. Сандра, хоч і не так бадьоро, поспішила за нею.
Вибір Єлени, навіть як і здивував дівчину за прилавком, то вона всеодно доброзичливо продала невелику книжку. Це ж її робота.
Вони вийшли надвір задоволені та повільно вдихали прохолодне повітря. Хоч і до глибокого вечора ще було далеко, але через похмуру погоду надворі злегка потемнішало. Сандра сперлась спиною на стіну будівлі і спостерігала за брудними автомобілями, які роз’їжджались на дорогах міста, поки Фоулі ховала пакунок у сумку. Вона була відкрила рота, аби щось запитати, як вулицю раптом накрив настільки сильний звук моторів, що їх оглушило. Сандра панічно стиснула вуха, ховаючи голову в долонях, як потужний вибух колихнув, здається, весь Лондон. Це було настільки неочікувано, що на якийсь час здавалось сюрреалістичним. Вона отямилась лише за мить, коли Єлена налякано закричала. Піднявши голову, вона обдивилась сіре небо. Авіація летіла стрімко, окидаючи людні райони смертельними снарядами. Наступне бомбардування прийшло так різко, що дівчина лише вспіла навпомацки схопити подругу за руку. Вона відчула такий страх, що затрусились коліна. Усвідомлювати щось в такому швидкому темпі було важко, але здавалось наче до кінця життя залишались лічені хвилини. Ще один спалах вибуху послідував одразу після попереднього, окутуючи провулок в туман із пилу й бруду. Крізь цю пелену й метра не було видно, це наводило на паніку. Вона закашлялась, коли чиїсь руки потягли її у бік. Слідом за Сандрою поспішила й Фоулі.
Підвал, куди їх силоміць запхали був повен інших людей. Пронизливо кричали діти, перетворюючись в один єдиний голос страху, а знадвору лунали стогіни болю й чергові звуки літаків. Сандра не розуміла, що робила, коли вихопила паличку із сумки, але Єлена зупинила її. Вона вперше перевела погляд на подругу і її кинуло в жар. По рум’яному обличчі дівчини стікали краплі крові з потилиці, а сама вона мала зеленкуватий відтінок шкіри, що навіть в пітьмі було просто розгледіти. Груди ледве здіймались від важкого дихання. Вишневецька озирнулась в пошуках допомоги, але всі були зайняті власними травмами, та й люди зливались лиш у безликий натовп абсолютно чужих незнайомців. Вихід із підвалу давно завалило. Сандра розпорола рукав власної сукні і намагалась не піддаватись емоціям, а лише виконувати механічні дії: обв’язувати тканину навколо голови покаліченої подруги, посадити ту в краще положення. Її очі міцно заплющились від болю, а губа нервово тремтіла. Сандра зірвала із шиї, не так давно, подарований кулон і приклала до рани, спостерігаючи, як він починає світитись. Аби допомогло.
Дівчина притулилась до холодної кам’яної стіни поряд з подругою, відчуваючи, як тремтять її руки. В горлі пекло від вдихання брудного повітря, а голова паморочилась через запах крові звідусіль. Темрява страхітливо пожирала усіх, хто так само ледве дихав. Вона почула чиїсь тягнучі кроки й побачила перед собою мутний силует якогось чоловіка-маґла.
— Живі? — подав хриплий голос той.
— Майже. Єлені, здаєть, проломило череп, — вона не впізнала власний голос. Він був здавлений, не сильний і так само хриплий, — Я перев’язала.
— Вона стояла під козирцем крамниці. На неї посипався дах. Я Вас відтягнув — так би обдиві вже мертві лежали, — вона почула, як він сідає неподалік, також опираючись на стіну. Через відсутність освітлення слух загострився.
— Дякую, — прошепотіла Сандра, — Я дуже розгубилась.
— Всі ми люди, — від сплюнув кров, — Ти не переймайся. Нас скоро витягнуть звідси.
— Часто у вас таке буває? — її голос затремтів, коли вона накрила закривавленою рукою долоню Фоулі. Камінь вже не світився, але Сандра відчувала магічний вплив.
— У вас? — перепитав той, — Ви не місцеві, чи як?
Вона замовкла на кілька секунд, шукаючи зручнішу позу. Перевірила, чи паличка досі в сумці.
— Можна й так сказати, — видихнула відьма.
— От лихо. Чого ж ви самі там бродили? В такий то час.. — чоловік закашлявся, — Останнім часом бувало рідко. Думали, може одумались німецькі покидьки. Але ж ні — вони масовий удар готували.
Сандра змовчала, але її аж тіпало від холодної люті. Мати таку силу у вигляді магії і закривати очі на все це божевілля!
Через хвилин десять Єлена тихо застогнала і дівчина аж підскочила, припадаючи до подруги.
— Єна?
У відповідь було лиш сухе мовчання, але Вишневецька змогла розрізнити в напів-темряві, що вона привідкрила очі. Жива. Хоча б так. На звуки відреагував й чоловік-маґл. Здається, він був ще більше слабшим, адже голос майже сів.
— Що, отямилась? — просичів він.
— Начебто. Вам, — Сандра затнулась, — Потрібна якась допомога? Я можу щось зробити?
— Дбай про себе, дівчинко. — він зайшовся кашлем.
Єлена більше не відзивались, хоч те, що вона приходила до тями — було хорошим знаком. Маґл більше не звертався, а дівчина й не починала говорити першою, пригадуючи, як йому це давалось важко останні рази. Час йшов, а по них ніхто не приходив. Люди поступово затихали, навіть діти — і ті, переставали верещати. Вибухи нагорі припинились ще кілька хвилин тому. Сандрі здавалось, наче їх от-от поховають тут живцем. І тоді вона вирішила діяти. Вишневецька не збиралась спостерігати, як помирає її подруга. Звільнивши руку із кровної ідилії, вона припіднялась. Світ спочатку похитнувся, а голова загуділа білим шумом. Та через декілька секунд це минуло, тож дівчина продовжила боротись за життя. Вона дістала паличку із розп’ятої сумки і націлилась на завал, де колись був вихід.
— Редукто! — прошипіла вона. На щось більше не вистачило б сил. Гора каміння вибухнула, звільняючи шлях лиш на половину. Довелось ще раз застосувати закляття, аж поки прохід не став хоч трохи схожим на прохід. Пелена пилу досі стояла на вулиці і ріжучий біль пронизив очі Сандри, викликаючи миттєві сльози. Вона підхопила подругу під пахви, а перед цим взяла їхні речі, які змогла знайти. Коли вони минали того чоловіка маґла, вона нарешті змогла розглядати його і її вже вдруге за день кинуло в жар: права нога була майже повністю пронизина чимось гострим, а чоловік, здається, вже ледве дихав. Вона огляділа це це кілька секунд і приклала до рани кулон, що зривала із себе хвилин тридцять тому в надії на допомогу. Вона щиро надіялась, що така магія діє на нечаклів.
Наступні хвилин були як в тумані: насилу викарабкавшись із підвалу, Сандра ледве стримала нудоту. Колишній Лондон став схожий на руїни, а кровточивші люди тихо стогнали від болю. Вона намагалась не помічати десяти жертв, розвалені будинки та власний біль по всьому тілу. А лише одна тільки мета майоріла в її голові — дійти до Дірявого Казана.
Переступивши поріг старого шинку, який, схоже, навіть не колихнувся жодного разу, вона затягла в середину Єлену, а сама припала до підлоги, не маючи сил навіть дихати. Вона була б рада, як би померла в той момент, настільки було боляче.
Додати до улюблених