Роки повільно минали. Се Ліну вже дістала вічна боротьба з хілічурлами, Фатуі.. хотілося пожити спокійним життям, і як усі люди мати дім. Се Ліна- мандрівниця. вона прибула до Монтштату не так давно. Сама вона з віддаленого острову. ходили чутки, що цей острів взагалі початок іншого виміру.
Се Ліна втратила пам’ять, а останній її спогад- кораблетроща і друг який задихається під уламками.. жахливе видовище.
Се Ліна не знає про своє минуле точно, але пригадує в ньому щось незаконне. можливо, вона мала відношення до Фатуі.. точно, згадала.. вона ще пам’ятає свого “братика”. не дуже високий хлопець з сірувато фіолетовим волоссям і очима того ж забарвлення. носив він великий капелюх, і був дуже сильним.
назвати його братом Се Ліни було важко, вони взагалі не схожі. Се Ліна має коротке біле волосся, і рожеві очі.
але ж звідки вона знає про те, що її ”братик” був сильним? справді пахне криміналом.
проте ці всі спогади дуже давні, і , здається, тоді вона жила ще не на острові..
-Що ж,до справи.-сказала Селіна сама до себе прокинувшись. вона хотіла знайти хоча б якусь цивілізацію: село, чи, краще місто. весь цей місяць вона провела на вулиці, полюючи і б’ючись з хілічурлами.
Се Ліна пройшла далі.. ще далі.. вона не повірила своїм очам: це була статуя архонта вітру! недалеко Монтштат. її зламана нога боліла а з ран тела кров, але вона пришвидшилася . от нарешті видніються стіни міста! НАРЕШТІ! нарешті вона зможе почати нове життя і відновити спогади.
от вона вже біля мосту, потрібно лише зробити декілька кроків! ще трохи! ще зовсім трохи!..
в її очах потемніло і вона впала прямо біля воріт…
***
-Се Ліна?..
Далі буде…
Додати до улюблених