Глава 1. Назад шляху немає

Всі події розвиваються під час першого сезону

А що, якщо замість війни вони вибрали втекти? Вони шукали нормального життя, але шлях до нього далеко не нормальний.

– Я не хочу ризикувати життям наших людей! – Закричала Кларк, вже втрачаючи хитке терпіння.

– Ти його втратиш, якщо вирішиш втекти! Ти боїшся, Гріффін, всього лиш й того!  Немає місця безпечніше за наш табір. І якщо треба, мій народ боротиметься за нього. – Беламі наголосив на слові “мій” і подивився на розлючену Кларк поглядом, що не терпить заперечень.
Повисла тиша. Обидва хотіли врятувати сотню від війни із землянами, що назріла через їхню необережність. У них було часу до ранку, а сонце вже зрадливо сховалося за лісом, розрізавши час, що залишився, на половину.

– Беламі, ми не вбивці. Ми не маємо ні плану, ні зброї. Ми лише діти. – Кларк зітхнула і постаралася заспокоїтись. Зараз не час для суперечок. А час обмежував все більше. Вона сіла на крісло, і сперлася на спинку. Белламі навпроти розвернувся і заправив руку у волосся. – Лінкольн говорив про народ моря. Там нас приймуть. Фін та інші вже збирають рюкзаки з їжею. Якщо ми висунемося зараз, будемо там вже за тиждень. – Кларк подалася вперед і нервово стиснула кулаки. Останні три тижні все трималася тільки на них із Беллами. Ось тільки два лідери надто відрізнялися. Якщо перший так рвався зробити з сотні воїнів, щоб стояли свою територію до кінця, друга хотіла зберегти життя і знайти спокій.

– Ця війна забере багато життів. І не скінчиться ще довгий час. – Кларк була серйозно налаштована, але зараз вона хотіла достукатися до його розуму. – Постраждають багато людей, у тому числі й Октавія.
Белламі різко розвернувся і глянув на неї вбивчим поглядом. На шиї здулася вена, а обличчя спітніло.Він уже відкрив рота, щоб сказати, але люк з гучним звуком відчинився і звідти з’явилася голова його сестри.

–  Кларк, Белламі, всі чекають на ваше рішення. – Сказала дівчина з схвильованим виразом обличчя. Кларк помітила, як пом’якшав погляд хлопця, а потім знову посерйознішав і вона зрозуміла. Він ухвалив рішення.
Вони спустилися вниз у тиші, що давила. І в кожному завиванні вітру наче чувся удар у барабан, або свист стріли. Можлива війна лякала до мурашок. Кларк знала, як раніше пісоя неї вже не буде ніхто.
Щойно вони вийшли з корабля  галасливий народ замовк. Кларк оглянула натовп і з хавмиранням серця помічаючи ще малих дітей. І всі вони чекали на їхнє рішення. Їхні долі були в їхніх руках.
<span;>Кларк зробила крок уперед.

– Війни не буде! – Вона не встигла цього сказати, як її випередив Белламі. Він стискав кулаки, а обличчя його було напружене від внутрішньої боротьби. Кларк видихнула, опустивши голову і трохи посміхнулась. – Ми вирушаємо до народу моря прямо зараз!

– Запаси вже готові. Їх ви можете отримати у нашій їдальні. Кожен має взяти рюкзак з їжею та підійти до воріт. Максимально швидко! Вихід за п’ять хвилин!

– Ми що, втікаємо? – запитав хлопець із натовпу.

– Вони цього й хочуть! Чому ми їм потураємо? – підтримав його інший

– Ми не втікачі! Це наша земля!
<span;>Натовп розлютувався. Кларк на секунду розгубилася, дивуючись на бажання цих хлопців принести себе в жертву. Вона подивилася на Белламі. Він виглядав ще серйознішим, ніж під час їхньої розмови, і кинувши на неї погляд,  “я ж говорив”, знову звернувся до народу.

– Тихо! – крикнув він, напружуючи від крику шию.– Ми, не втікаємо! – народ знову мовчав і дивився на розлюченого хлопця. – Ми не залишимо наш дім! – Кларк з питанням на нього подивилася, але рука хлопця боляче і сильно стиснула її зап’ястя, попереджаючи, що в цій тираді головний він. – Наш народ навчатиметься! Ми йдемо у безпечне місце, щоб у майбутньому зробити безпечним наш дім! Ми не щурі! Ми – воїни! Тому прямо зараз закрили свої роти та пішли за речами!

Кларк була вражена його тоном. Його груди здіймалися, але сллва наоежали справжньому лідеру, якого поважає його народ. Ніхто більше жодного слова не сказав. Вони тихо розійшлися за речами, залишаючи Белламі та Кларк одними.
<span;>Вона смикнула свою руку, на якій уже виступили синці.

– Я хотіла не цього. – Підібгавши губи, помітила вона, поглядом помітивши Фіна, що кличе її до себе.

– Не важливо, чого ти хочеш. Зараз важливим є те, що потрібно всім.

–  Нікому не потрібна смерть.

–  Ти надто м’якотіла, принцеса. Усім потрібен дім. Якщо ми боятимемося захищатися – він зробив паузу і виразно подивився їй у очі, наче маленькій дівчинці– нам не вижити.

–  Вона помітила на його щоці поріз і згадала, як усі три тижні вони обидва захищали свій народ. І не хотіла миритися з думкою, що війні бути. Але Белламі мав рацію, вона це розуміла. – Ти лідер не через свої розумові здібності. Лікуй і надихай їх дальше, але залиш все інше на мене.

– Белламі пішов у невідомому напрямку. Кларк дивилася йому в слід, і всередині кипіла злість. Чи вона поганий лідер через те, що не бажає війни? Чи вона винна, що пообіцяла татові після його смерті ставити людське життя понад усе? Вона не порушить обіцянки, що б там не було.

– Гей, Кларк! – Вона повернулася в бік голосу і побачила Фіна. Він біг  в її бік з двома рюкзаками. – Що цей вишкрябок Беламі тобі сказав? На тобі немає обличчя.

– Нічого важливого. – все ж таки постаралася посміхнутися Кларк. Фін їй подобався. Його неймовірна простота та легкість думок. З ним, вона могла відчути себе просто сімнадцятирічною Кларк Гріффін, що ще в космосі любила малювати і піддавалася романтичним думкам. Але зараз вони на Землі. І все змінилося. – Ти склав усі наші Запаси? Скільки вдалося зібрати рюкзаків?

– У тому й проблема. Запасів не вистачить на всіх. З усіх дев’яносто восьми людей адалось зібрати все лише для вісімдесят. — сказав Фін, коли вони вже йшли мокрою землею до воріт. Їх оточували багато метушливих людей, а жовте освітлення від смолоскипів зараз здавалося таким небезпечним.

– Нічого страшного. – Після хвилини роздумів відповіла Кларк. Вона різко змінила маршрут і опинилася біля складу списів. – Ми полюватимемо. Потрібно щоб решта взяли зброю. Коли їжа скінчиться, найсильніші підуть на полювання.

– Тоді шлях до народу моря займе більше ніж тиждень.

Кларк тримала в руці спис. Повіяв холодний вітер із густих лісів, куди вона й подивилася.Що їх там чекає? Чи буде цей клан єдиним у цих лісах? На радіоактивній землі надто багато небезпек і чим більше часу вони проведуть у лісах, тим більша ймовірність, що якась із них їм станеться дорогою. Темне небо вже не здавалося таким чорним, а на сході небо світлішало. Схід.

–  Ми мусимо вже йти. – Кларк попрямувала до воріт, де вже стояв Белламі з сестрою та Рейвен. Народ був готовий, Белламі вже сформував натовп де наймолодші йшли в середині, а сильні на початку і в кінці.

– Все готово. – Сказала вона, порівнявшись з Беллами. У його руці був ніж, а другий, він тримав сестру за руку.

– Настав час висуватися! – Прокричала Кларк, спостерігаючи за всіма. – кожен із нас тепер відповідальний за життя своє та близьких! Нас чекає нове життя, краще життя! Залишилося лише дійти.

– Кларк обернулася до лісу обличчям і оглянула високі стовбури. Там їхній шлях. Так захотілося взяти людину, що близько стоїть, за руку. Щоб хоч трохи заспокоїтися. Але Беламі вже зробив крок. І вона за ним, наостанок прошепотівши:

– Назад шляху немає.