Том був роздратованим до кінчиків пальців. Сесілія забрала кольє і мовчки випровадила його геть. Це було не вперше, але вибрики дівчини йому вже добряче набридли. Юнак похмуро вів автомобіль вибоїстою доріжкою, з-під коліс виривалася пилюка, трави мнулися під вагою металу. «Вдалий» ранок, нічого не скажеш. Він ледве встиг помітити як прямо з-за крутого повороту вискочила дочка цього Ґонта. Наступні кілька хвилин він пережив суміш лютого гніву і переляку – якби загинуло це ненормальне дівчисько – нічого страшного, страшніша в’язниця. Але раптом його ніс вловив стійкий прекрасний аромат, котрим, здавалося, пропахла його неблагополучна візаві.
Яблучний пиріг…Такий гарячий і пахучий…Дорогий шоколад, котрий потрібно повільно пробувати, а не кусати похапцем…І ще щось…Металевий присмак? Шкіряні рукавички? Явно щось неїстівне.
– Так ти в своїй халупі дорогими парфумами користуєшся? Що це за аромат? – Том сам не знав, для чого він це запитав – просто вирвалося.
Дівчина на якусь хвилину оторопіла, здавалося, що вона щось роздумує, закашлялася лихоманським кашлем, а тоді широко посміхнулася нерівними зубами.
-Ні, м-містере Реддл. Це нап-пій такий. Я його варю з ліс-сових фрук-ктів та ягід. Допомаг-гає коли болит-ть голова. Я випила сьог-годні трохи, бо мені часто п-погано.
-Міцнющий ж в нього аромат, то виходить, що твої божевільні родичі його п’ють щодня від похмілля, – розсміявся Том, рушаючи до машини.
-М-може спроб-буєте, я бачу, що ви схвильов-вані, аж жил-лки на лоб-бі вид-дно? Це давній рец-цепт.
Том знову повернувся до не надто приємної співрозмовниці.
-Не твоє діло! Не маю часу на ці дурниці, – відрубав він, заводячи мотор.
-Т-так я можу ш-швиденько принес-сти, за три хвил-лини! Біль як рук-кою зніме!
Машина не завелася, Том втомлено поклав руки та голову на кермо. Щось йому справді недобре після цього всього. Мозок не слухав його, а спрага дійсно нагадувала про себе:
-Давай швидко, не маю часу панькатися з всякими дивачками!
За Меропою тільки слід простиг.
Коли вона повернулася, серцебиття Тома вже прийшло в норму і він з деякою пересторогою взяв з її рук кухлика з рожевим напоєм, від котрого линув цей дивний насичений аромат. Посудина була абсолютно чистою, хоч і старою, тому хлопець відразу поборов гидливість та острах щодо отруєння. Зрештою, ця дівчина здавалася простодушною та нездатною на щось лихе.
Хлопець випив до дна і тицьнув Меропі кухлика. На душі відразу стало легше – в голові прояснилося, а горло вдячно відреагувало на поживну вологу. Та і автомобіль послухав його і слухняно відреагував гуркотом мотору. Вже від’їхавши на десяток футів, юнак схаменувся і голосно подякував дівчині.
Том повернувся додому і взявся обідати. Зазвичай у нього був хороший апетит, але сьогодні щось пішло не так. Шматок не ліз в горло. Хлопець відклав посуд та пішов у сад.
В цю пору природа була особливо чарівною – приглушена яскравість ранньої осені. Том бродив стежками, а з його голови не йшов спомин про сьогоднішню зустріч з дочкою Ґонта. Аж дивно, що в родині таких ідіотів та волоцюг народилася ввічлива і явно працьовита дівчина. Шкода, що вона мусить жалюгідно існувати в таких умовах – зів’яне ж. Скоріш за все залишиться старою дівою і все життя тягнутиме на собі батька і брата.
Сонце вже майже заходило, а Том все думав про сьогоднішню зустріч. Щось його непокоїло, а серце силилося вискочити з грудей, час від часу пірнаючи в нездоланні глибини.
-А може я дуже вчасно посварився з Сесілією? – тихо мовив сам до себе хлопець, застрибуючи на вірного коня Каспара.
За якийсь квадранс години він вже був під халупкою Ґонтів. Том постукав в двері, з полегшенням зауваживши, що гадюки на них вже нема, а бур’яни вирвані – вочевидь ця мила дівчина намагалася слідкувати за своїм жалюгідним житлом.
-Добрий вечір, вибач, можливо я невчасно зайшов, але хочу подякувати тобі за сьогоднішній напій – втому та біль як руко зняло, – Том, зустрівшись поглядом з Меропою, аж забув, що в будь-який момент її ненормальний брат може на нього накинутися.
– З-заходь, я насмаж-жила каб-бачків, не хоч-чу вечер-ряти одна.
-А де батько і брат? – встрепенувся Том.
– У в’яз-зниці, – похиливши голову, відповіла дівчина.
Томові здалося, що його очі аж засвітилися – нарешті! Таких алкоголіків та дебоширів взагалі не варто показувати людям. Він пройшов всередину убогої кімнати. Було видно, що дівчина з усієї сили намагалася надати цьому місцю ілюзію домашнього затишку – сміття та пилюки не було, єдиний стіл з відбитим кутом був покритий якоюсь старезною тканиною – проте чистою на вигляд, а на закіптюженій поличці красувалася ваза з дикими вовчими ліліями.
Меропа не стала вечеряти, а просто стояла і дивилася як він їсть. Том, ретельно прожувавши кожен шматок, зрозумів, що ця скромна страва смачніша за різні пишні біфштекси та шоколадні струделі. Без сумніву, у дівчини був талант.
-Дякую…До речі, я забув як тебе звати – Марґарет? Марта? Марина? – Том згадав, що досі не знає точного імені приємної співбесідниці – він бачив її мимохідь кільканадцять разів за життя і жодного разу не звертався до неї напряму.
-Меропа, – посміхнулася дівчина.
-Серйозно? Таке дивне ім’я. Можна я називатиму тебе Міра?
Вона тільки посміхнулася у відповідь і взялася прибирати зі столу. Том, підперши голову рукою, стежив за її рухами як зачарований. Вона не була схожа ні на кого. Неідеальні різкуваті риси обличчя, злегка косі очі надавали їй розсіяного та зажуреного вигляду, довге темне волосся різко контрастувало з модними короткими світлими стрижками більшості дівчат та жінок, на котрих задивлявся Том. Зворушливо смішна, схожа на дику куріпку, Міра (а саме так її вирішив називати хлопець) ніби випромінювала приреченість та вічність водночас. Її хотілося оберігати та здувати пилинки.
-Міро, я дещо маю, – хлопець провів рукою по темних пасмах і витягнув з кишені жилета якусь коробочку, – це гранатова заколка для волосся, ми з нареченою посварилися, а тобі, думаю, вона значно більше пасуватиме, – він простягнув Меропі подарунок.
– В-ви вже збир-раєтеся йти? – з посмішкою мовила дівчина. Вона начебто хотіла ще щось сказати, але втрутився жахливий кашель
-Будь-ласка, зви мене Томом і без ви, – пухкі губи хлопця розтягнулися в усмішці. – До речі, чому ти так жахливо кашляєш?
-П-простудилася.
-Діво Маріє, уже восьма вечора! Вибач, Міро, але я мушу рушати. Завтра збираюся трохи покататися автомобілем, складеш мені компанію? – дівчина радісно закивала в відповідь.
Весь наступний день Том провів у передчутті майбутньої зустрічі.
-Сину, ти чуєш мене? – різкий голос Томаса-старшого вивів юнака зі стану задумливості. Сім’я якраз обідала і Том пропускав крізь вуха батькові слова про купівлю нового обладнання для млина – Редли володіли великою фермою та млином і були найбагатшою родиною в селі. Зрештою на весь Великий і Малий Генґелтони, окрім Тома, автомобілі були тільки в управи та в приїжджого інженера.
-Так, тату.
-Поїдеш завтра зі мною в Ґлазґо.
-Добре, тату.
-Яка муха тебе вбрикнула? – Томас був здивований – зазвичай єдиний син тріскотів як з кулемета, а тут з нього слова не витягнеш. Може розчарувався тим, що з третьої спроби не вступив в університет?
-Залиште мене в спокої, голова трохи болить, – юнак повільно піднявся з-за столу і рушив до гаража. Батько глянув на дружину, але Мері тільки знизала плечима.
За півгодини перелякана Меропа вже сиділа на шкіряному сидінні величезного дизельного звіра. Вона боялася всіх цих маґлівських штук.
-Ніколи не їздила в автомобілі? – широка усмішка Тома вивела її зі стану заціпеніння. Меропа похитала головою.
-Нічого страшного.
Дійсно нічого страшного. Вони їздили польовими дорогами, а Том принагідно розповідав їй різні веселі історії зі свого шкільного життя.
-Як же хочеться пити…В тебе часом нема того твого чудодійного напою? – звернувся він до дівчини.
-Я взяла його з с-собою, – рука Меропи пірнула в маленьку торбинку.
Знову цей прекрасний аромат яблук, шоколаду і чогось металево-шкіряного. Кілька ковтків – і спрагу як рукою зняло, а з нею і втому. Том навіть не звернув увагу на те, що Меропа не випила ні краплини.
-Вийдемо, розімнено ноги, – запропонував хлопець біля узлісся. Відчинив дверцята і взяв Меропу за руку. Вона стрибнула трохи невдало, якби Том не потягнув її на себе, то б, напевно, підвернула ногу.
Руки хлопця опинилися на її талії. Вона була так близько…Її сумні димчасті очі глянули донизу, а за мить губи Тома торкнулися її губ…
Зразу було зрозуміло, що для Меропи це перший поцілунок. Але вона всім своїм єством давала зрозуміти, що готова на більше.
-Міро, – прошепотів Том, проводячи рукою по її щоці. – Я ще в житті не зустрічав таких дівчат – хоч ми з тобою ледве знайомі, але я зрозумів, що заради тебе варто було терпіти цих всіх Сесілій, Емілі і Джейн. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, обіцяю, що буду найкращим чоловіком на планеті. Якщо ти не готова дати відповідь – я чекатиму тисячоліття.
-Я згодна, – прошепотіла Меропа, притискаючись до Тома міцніше. – Можеш роб-бити, що хочеш.
-Навіть…це? – Том розумів, що ця неймовірна дівчина ще незаймана і що вона не з тих, хто ладен стрибнути на малознайомого чоловіка.
-Т-так, – Меропа мало знала про цей процес – ніхто їй не розповідав, а туманні відомості вона почерпнула з спостережень за тваринами і з трьох книг – єдині книги в їхньому домі (окрім трьох посібників, за якими Морфін і Меропа вчилися читати-писати і основ чарів), котрі були заховані на дні скрині, і до котрих чудом не дотягнулися руки батька і брата – інакше б вони давно були обміняні на вогневіскі (в кращому випадку – на якийсь харч). На замітках цих романчиків було зазначено, що вони належали Канделарії Ґонт, і якби Меропа була більш соціалізована, то зрозуміла б, що прабабуся була дамою з перцем.
В дев’ятій вечора дівчина вже сиділа в своїй халупці. Тіло досі здригалося від згадок про поцілунки, обійми і особливо про те як вони з Томом кохалися на сидінні автомобіля. Меропа не знала, що втрата невинності до весілля є досить небажаною для репутації дівчини, тому не сприймала це як щось не зовсім правильне. Вона знала, що скоро вийде заміж – і ця думка не давала їй спати цілу ніч.
Наступного дня Том з батьком сиділи в першому класі потягу до Ґлазґо. Хлопець мовчав, дивлячись в вікно, поки батько перечитував стосик газет, час від часу погладжуючи вуса та скрушно хитаючи головою. В валізці Тома лежали кілька сотень фунтів – дрібниця, але він планував зняти більше. Приїхавши в місце призначення, батько та син оселилися в готелі – зустріч з продавцями обладнання для млина мала відбутися завтрашнього ранку. Томас, стомлений дорогою, курив люльку у заквітчаному вазонами фойє готелю, попиваючи міцну каву, а Том вирішив прогулятися вулицями міста. Ноги самі несли його до чотириповерхової кам’яниці – страхового фонду. Саме тут при його народженні було укладено договір, а так як хлопцю уже виповнилося 18, він міг зняти частку суми – не всю, бо 21 йому ще не було.
За кілька годин, сповнених бюрократії та паперів, Том уже стояв на вулиці, потираючи спітнілого лоба та натягаючи картуза. В його кишені була сума, на котру можна було жити на широку ногу два роки. Або жити скромно років зо 5. Головне, що це його гроші і ніхто його ні в чому не звинуватить. А решту суми…Що ж – хай батько залишить собі.
Поки Томас-старший дрімав, накритий газетою, його син стояв на пероні вокзалу за кілька кілометрів звідси. Він завбачливо зателефонував зі станції додому, переконавшись, що його матір поїхала на кілька днів до сестри в Великий Генґелтон – не хотіла залишатись сама в домі. Покоївка (котра, власне, і підняла слухавку) та кухарка також отримали вихідні. Все складалося найкращим чином.
Паротяг з’явився, наповнюючи вокзал протяжним гудком та густим димом. Хлопець стиснув в руках свіжопридбаний квиток та заскочив в ошатний вагон.
На вулиці вже був пізній вечір, коли Том приїхав під порожній батьківський дім та став гарячково збирати валізку. Туди полетіли не тільки особисті речі, а і срібна тіара, в котрій виходила заміж його матір. Хлопець відкрив сейф з алкоголем та зробив кілька ковтків міцного коньяку прямо з горла. Вийшов в ніч, сів в автомобіль та рушив вже добре знайомою стежкою.
Заспана Меропа кинулася йому на шию, гарячково зібрала все своє скромне добро та сіла на сусіднє сидіння. Світло від фар пронизало пітьму, і тільки кілька цікавих тіток зуміли побачити крізь вікно, хто промчав у автівці.
В цей самий час розчервонілий від високого тиску Томас Реддл, після пошуків по готелю, марно намагався додзвонитися додому – син завбачливо зняв трубку з важеля апарату. Юнак пропав, а вдома ніхто не відповідає! Він вирішив дочекатися ранку і послати телеграму родичам дружини з питанням про пропажу Тома. Котрий, сп’янілий не тільки від алкоголю, але і від почуттів та свободи, впевнено вів автомобіль у напрямку Лондона. Де планував почати нове, богемне та вільне життя – разом з майбутньою дружиною. І нехай хтось тільки його звинуватить в чомусь – він нарешті почувався щасливим.
Додати до улюблених