Фабула практично канонічна, тільки події перенесені рівно на 40 років вперед
Лілі та Джеймс вперше залишилися в Гогвортсі, щоб відсвяткувати Різдво разом. Наступав Святвечір і ніщо не могло зіпсувати їхній настрій. Дівчина зі сміхом розпаковувала брелок з беліберним хочкудиком – її хлопець купив хлопавку з сюрпризом у «Зонко», тож тепер вона мала дуже незвичайний подарунок. Проміння призахідного сонця золотило вежі замку, навіть не потрібно було запалювати канделябри з свічками.
-Лілс, ти не хочеш прогулятися вздовж озера? А може тихенько чкурнемо в Гогсмід, поки Макгонегел не бачить? Порозважаємося вдосталь, пофотографуємо п’яну молодь в «Трьох Мітлах» – ото компромат будемо мати, Гультяй лусне від заздрощів. А завтра зранку до відвалу наїмося на сніданку і майнемо кататися на ковзанах по озеру.
Лілі не потрібно було вмовляти двічі. Вона миттю одяглася і за кілька хвилин вони вже виходили з дверей замку.
Краєвид був захоплюючим – пологі гори, вкриті легким сніжком, яскраві промені сонця золотили і без того золотисто-мідні локони Лілі, голову котрої прикрашали лише теплі тканинні навушники.
Коли вони добрели до Гогсміду, вже стемніло. Село сяяло у променях гірлянд, котрі надавали пряниковим будиночкам казкового вигляду.
-Ой, професорка Спраут! – Джеймс зі сміхом потягнув Лілі під найближчу ялинку. Густа крона захищала їх від вчительки, котра якраз виходила з «Медових Руць» з величезним пакетом каштанів в меді. Ласощами вона планувала пригостити малочисленних гафелпафців, тому теж була у прекрасному настрої і зовсім не звертала увагу на шарудіння в двадцяти метрах від неї.
-Лілі! – Джеймс смикнув дівчину за рукав. Лілі, котра все ще уважно стежила за професоркою Спраут через густі вітки, обернулася і ледь не зойкнула – хлопець стояв на одному коліні, тримаючи в руках коробочку. В ній виблискував срібний перстень з хризолітом.
-Личить до твого волосся, еге ж? – посміхнувся Джеймс. У Лілі перехопило подих. – Лілс, ти вийдеш за мене?
-На НОЧІ? – дівчина голосно розсміялася.
-Ні, ти станеш моєю дружиною?
Лілі на секунду завагалася, але рішучість швидко повернулася до неї:
-Так! Оригінальне місце ти вибрав для пропозиції, нічого не скажеш.
В «Трьох Мітлах» грала музика, смачно пахли наїдки і ніхто не звертав увагу на новоспечених щасливих заручених, котрі з розчервонілими від вогневіскі лицями планували познайомити влітку один один зі своїми батьками. Магічні дзвіночки співали колядки, а мішура на ялинках міняла кольори.
-Ой, Лілі, у тебе обличчя вже таке червоне як твій светр. Скоро і олені на ньому почервоніють, – хихикаючи мовив Джеймс, гладячи сп’янілу наречену по руці.
-А ти хочеш, щоб воно позеленіло і личило до волосся, – на цих словах Лілі зі сміхом вхопила нареченого за руку і вони рушили до замку.
——————————————–
-Нудно в тебе тут, Гультяю, нічого не скажеш, – тихо протягнув Ремус. Сіріус запросив його на кілька днів погостювати у себе вдома. Вальбурга зовсім не була рада гостю, але Ремус підкупив її ввічливими манерами, недорогим кольє, купленим на кишенькові гроші, та розповіддю про чистокровного батька, котрий змушений лікуватися, тому хлопцю ніде подітися. Про маглівську матір він тактовно промовчав.
-Нудно кажеш? – Cіріус прямо в кедах сидів на ліжку багряного кольору та підбирав акорди на червоній електрогітарі в формі зірки. – Давай розкажемо моїй матусі, що ми з тобою зустрічаємося, а не просто друзі, тоді вона вижене нас і нудно точно не буде.
-Та ну тебе! – Ремус зі сміхом штурхнув хлопця. – До речі, я маю різдвяний дарунок – свято ж завтра. Економив кілька місяців. Заплющ очі.
Коли Сіріус отримав дозвіл подивитися, то побачив випиляну з дерева статуетку у формі собаки, котра тримала на носі щось схоже на кулю.
-Муні, це що – купка гною? То я собака чи жук-гнойовик? – очі хлопця насмішливо звузилися.
-Ідіот, це Сіріус, ось дивися, – Ремус вдарив по кулі паличкою і вона засвітилася холодним біло-блакитним зоряним сяйвом.
Поки Сіріус з кривою усмішкою дивився на саморобну штучку, його хлопець сів позаду на ліжко, нахилився біля вуха і просто мовчав, обпалюючи диханням. Але так було недовго.
–Take me to church
I’ll worship like a dog at the shrine of your lies*, – тихо почав наспівувати Ремус за кільканадцять секунд.
-Ой, Муні, ти так фальшивиш, що в мене вуха в’януть, – Сіріус з реготом обернувся до хлопця і впився в його губи коротким поцілунком, – хоч трохи помовчи.
-СІРІУСЕ!!! – голосний крик змусив обидвох хлопців аж підскочити на ліжку.
-Матуся знову щось задумала, треба негайно спускатися. А хоча…Хай йде вона на хуй. Я вже так їй допік, а вона і досі не випалила мене з дерева. Знаєш, що я подумав? – Сіріус розтягнувся на ліжку, зупинивши мрійливий погляд на стелі. – Давай сьогодні вночі втечемо на алею Діагон, а тоді назад до школи? Щось я не хочу більше з нею жити під одним дахом. Як мінімум до нашого випуску. Може поживу в Джеймса, якщо його предки «за».
Ремус тільки ствердно кивнув і посміхнувся, лягаючи поруч. Як добре разом з Сіріусом – здавалося, що він придумує геніальні плани на ходу і завжди залишається зіркою – в усіх значеннях цього слова. Хлопці ще довго говорили ні про що, аж поки вимогливий стукіт Крічера не дав їм знати, що потрібно спускатися до святкової вечері. Після якої на них чекали грандіозні пригоди.
——————————————–
Регулус понуро і самотньо брів Гогсмідом. Святкову вечерю вдома він пропустить, тому що готувався до СОВ, та ще й був змушений взяти участь в квіичних тренуваннях – прямо сьогодні зранку. Батьки обіцяли забрати його різдвяним ранком, щоб провести разом решту канікул – вони ще не знали який сюрпрайз їм готує старший син.
-Рег, зачекай, ти загубив ключик! – дзвінкий оклик зумів його озирнутися. Позаду стояла Пандора Олівандер – приємна рейвенкловка, на рік старша від нього, котра йому подобалася вже не один місяць.
Хлопець густо почервонів і забрав загублений ключ від слизеринської квідичної роздягальні:
-Дякую.
-Може йдемо вечеряти, а то спізнимося? Сьогодні ми, ну тобто рейвенкловці, влаштовуємо вечірку в нашій вежі – будуть солодощі, маслопиво, танці і конкурси. Можеш приходити, я ж знаю, що в вашому гуртожитку лишилося всього троє людей. Бачив би ти як ми прикрасили вітальню, навіть статую Ровени Рейвенклов.
Регулус усміхнувся – ця смішна і щебетлива дівчина була як ковток теплого чаю після холодного блукання засніженим лісом. Може дійсно прийти?
-Добре, я прийду.
-Обожнюю цю пісню, – Пандора торкнулася до його пальта і Регелус нарешті звернув увагу на чарівну, магічно підсилену мелодію, котра наповнила центр села біля головної ялинки. – Під неї всі танцюють зимою, я в маглівському Інтернеті бачила – це така візуальна бібліотека. – Регулус знав, що таке Інтернет, але не подав вигляду. – Давай потанцюємо, ніхто не буде витріщатися. Зігріємося перед вечерею.
Регулус не хотів виставляти себе та її на посміховисько, але невідома сила змусила його підхопити руку Пандори і плавно повести танець під щемливу мелодію.
I want you to know that I’m never leaving‘Cause I’m Mrs. Snow, ’til death we’ll be freezing*, – голос змушував забути про все на світі.
Останній поворот – і Пандора опинилася так близько. Він бачив всі діамантові вкраплення в її зелених очах.
-Дякую за танець, – мовила дівчина, досі тримаючи одну руку на його плечі, а іншу – в його руці. – Так приємно танцювати, коли ніхто не бачить.
Регулус посміхнувся і легко змахнув пальцем сніжинку з її щоки.
А тоді просто поцілував.
Здавалося, що поцілунок тривав цілу вічність, настільки їм не хотілося відпускати один одного. Вони навіть не зрозуміли, що для обох це було вперше.
-Ходімо вечеряти, – Пандора взяла Регулуса за руку, вивівши хлопця з блаженного трансу.
-Попереду ще ціла вічність і довге життя, а ти спішиш їсти, – засміявся той.
-О, наш цинічний і депресивний Рег нарешті повеселів, – Пандора потягнула його в напрямку замку. Вони вбігли в Залу якраз перед тим як зверху спустилися Джеймс і Лілі.
—————————————–
-Доркас, я в шоці! Кажуть, що Темний Лорд вже завербував близько п’яти сотень впливових соратників. – Марлін, минулорічна випускниця Гогвортсу, а зараз адміністраторка кафе-морозива Флоріана-Фортеск’ю, з жахом заглядала в обличчя своєї візаві. Доркас тільки змахнула з обличчя лискучі чорні кучері і усміхнулася. Вона була на два роки старша за Марлін, а здавалося, що на цілих двадцять. Дівчина готувалася скласти іспити на аврора і здавалося, що її ніщо не лякає.
-Це означає тільки одне, Марлін. Що я матиму роботу! – вона гучно засміялася. – І що ми з тобою укладемо шлюб і матимемо на що жити, – на цих словах Доркас стишила голос.
Вони жили на одній квартирі – дешевше орендувати, та й одна одну давно знали з вигляду і по імені – так краще, ніж абсолютно невідомі сусіди. З часом дівчата зрозуміли, що їхнє дружнє спілкування – не просто дружнє. Одна в одній вони бачили те, що кожній з них не вистачало і що кожна з них намагалася знайти. Марлін і Доркас не афішували своїх відносин, тому що як в маглівському, так і в магічному світі було немало противників одностатевої любові, але їхнє мовчання та поведінка співали і були красномовнішими за будь-які гучні слова чи дії.
Зараз вони сиділи за одним столиком в кафе, де працювала Марлін. Після завершення робочого дня вона планувала кілька днів святкувати разом з родиною. Так само і Доркас – прослухавши завершальні лекції, вона поспішила випити кави разом з своєю дівчиною, а тоді рушити до батька.
-Страшно трохи, – Марлін повела плечима і зробила ковток з великої чашки какао, щедро присмаченої цинамоном та збитими вершками.
-Чого ти боїшся? Пафосного ідіота, котрий не здатний навіть створити гідну опозицію? – іронічно посміхнулася Доркас. – Ми, чарівники, завжди досягали балансу через правильний підхід. Я вірю, що обійдеться без війни – і зараз, і в майбутньому. Нас тренують як ніколи, а дух, повір, має навіть більше значення, ніж знання бойових заклять. – Доркас ніжно і заспокійливо погладила гарячу руку Марлін. Від цього простого жесту вона завжди заспокоювалася.
-Я тобі вірю. Кому ж іще я можу так довіряти? – Марлін встала, щоб обняти дівчину з-за спини, але раптом гучно скрикнула – онук власника – малий бешкетник – кинув їй під ноги какобомбу.
-Фабі, обіцяю – колись я відлупцюю тебе! – зі сміхом крикнула Марлін.
-З Різдвом, Дорі і Ліно! – малий зі сміхом підбіг до дівчат і вручив кожній пригорщу цукерок.
Доркас поспішила на вихід, міцно обнявши Марлін і давши «п’ять» Фабі. Вдихнула чисте холодне повітря – світ прекрасний і ніякий Волдеморт не розхитає її віру та майбутнє.
*Hozier – Take me to church
*Sia – Snowman
https://t.me/fanficsdeclaudette – анотації фанфіків та картинки
Додати до улюблених