Осаму!15! Чюя!15!
Весна, весіній вечір. Недалеко, від дому Осаму було ромашкове поле. Дадзай, частенько туди ходив. Коли він туди ходив, завжди брав із собою, свій улюблений чорний шопер. В шопер, зазвичай клав блокнот, ручку, телефон, яку – небудь книгу та навушники. Осаму, завжди хотілося написати та видати свою книгу. Тому, кожного вечора він приходив на те поле. В вухах, були навушники в котрих грала то музика, то подкасти. На колінах, він ставив зошит, та писав різні невеликі замальовки. Чюя, в один із таких вечорів, вирішив прийти до Осаму, на те ромашкове поле. Коли Чюя прийшов в те саме місце, та побачив величезне, прекрасне, ромашкове поле, де було дуже багато квітів, а якщо бути точніше – ромашок. Та в далі, було видно одиноку, сидячу фігуру хлопця.
– Гей, Осаму! – покликав того Чюя. Але, Дадзай не чув. Тому, Чюя підбіг до нього за плечі. – Дадзай, ти ще довго будеш ось це писати? Так ще й не показуєш що пишеш.
Дадзай мовчки зняв навушники, та закрив зошит. Та поклав це все в шоппер.
– Ага, довго. Чибі, ти чого прийшов?
– А не можна?
– А чому не можна?
– Так ти ж сам.. Ладно, похуй.
– Чю, а для чого кудись йти? Ти подивись як тут гарно!
– І справді..
Вже темно, але.. Величезне ромашкове поле, сонце сідало. Тому, на білих ромашках, були оранжеві відтінки. Та це придавало їм ще більшої краси.
Додати до улюблених