Сни та кошмари

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Відкривши очі, Дін хвилину не міг зрозуміти, що саме змусило його так раптово прокинутися посеред глибокої ночі.

Вінчестери тільки-но закінчили чергове виснажливе полювання і тепер нарешті могли більш-менш спокійно відпочити. З Левіафанами на хвості, ця можливість випадала все рідше.

Як тільки його голова торкнулася подушки, Дін вирубився. Йому навіть не вистачило сил перевірити чи заснув Сем – що він робив останніми днями надто багато разів, адже кошмари брата ставали все частішими. І що гірше – Діну все важче було повернути його до реальності.

На сусідньому ліжку пролунав хрип і Дін одразу зрозумів причину свого раптового пробудження. У тьмяному світлі місяця, що линуло з вікна, він зміг роздивитися фігуру Сема, що тривожно метався на ліжку. Його руки міцно стикати ковдру, а голова закинулася догори. Він тихо хрипів і через секунду Дін зрозумів, що Сем задихається.

– Семе! – Дін кинувся до нього, схопив за плечі й сильно, але обережно, струсонув, намагаючись привести до тями. Це не подіяло. – Чорт, Семмі, ну давай…

Дін продовжував трусити Сема за плечі та кликати його на ім’я, але схоже знову програвав битву з пеклом. Врешті-решт перебуваючи на грані відчаю, він ляснув Сема по щоці, згадуючи що фізичний біль вже кілька разів повертав брата до реальності.

Сем різко розплющив очі, перелякано озираючись навкруги. Зрозумівши, що хтось його тримає, він почав з усієї сили вириватися.

– Семе, твою ж… – спалах світла засліпив його і Сем рефлекторно прикрив очі, зажмурюючись. Відкривши їх через кілька секунд, він зрозумів, що джерелом дискомфорту була настільна лампа. У її тьмяному холодному світлі, на нього схвильовано поглядав Дін, сидячи на краю власного ліжка.

Сем роззирнувся, очікуючи побачити постать Люцифера в якомусь із кутків кімнати хатини, але його, на щастя, ніде не було.

– Семмі, – заговорив Дін, намагаючись сфокусувати увагу брата на собі. – Це всього лише я, – він потягнувся вперед, щоб торкнутися плеча Сема, але той різко сіпнувся. Серце Діна болісно стиснулося, але він продовжив спокійнішим голосом: – Вибач, вибач… Ей, глянь на мене. Просто дихай. Разом зі мною.

Перед очима все ще мелькали образи зі сну–спогаду. Сем намагався боротися з паралізуючим жахом, що вперто не хотів відпускати. Він змусив себе зосередитися на голосі Діна.

Поступово, роблячи глибокі, повільні вдихи та видихи, Сем повертався до реальності. Спогади нікуди не зникли, але зір трішки прояснився. Сем все ще дивився на Діна, який намагався тримати лице, але ледь помітні зморшки в кутиках очей видавали його хвилювання.

Сем важко зітхнув та провів долонею по волоссю, що стирчало в різні боки, намагаючись навести лад в голові. Почуття провини та сорому прийшло, як завжди, очікувано.

– Вибач, – тихо сказав він, втупившись в ніжку сусіднього ліжка. – Я… Я не хотів тебе розбудити.

– Я не спав, – заперечив Дін, на що Сем невесело пирхнув.

Кілька хвилин вони сиділи в тиші.

– Ти в порядку? – це було риторичне запитання і вони обоє це знали. Але Сем також знав, що Дін хвилюється за нього.

– Не знаю, – чесно відповів він, стискаючи пошрамовану долоню. Це вже стало звичкою, а відлуння болю та голос Діна – його зв’язком з реальністю.

– Ти хочеш… – Дін вагався, очевидно намагаючись зважити всі «за» і «проти» запитання, яке збирався поставити: – …поговорити про це?

– Як ти говориш про Боббі?

Навіть не дивлячись на Діна, Сем одразу відчув, як той напружився. Він зачепив надто свіжу рану.

– Вибач, – м’яко повторив Сем, нервово почісуючи потилицю. – Я не хотів…

– Я знаю, – грубувато сказав Дін, майстерно приховуючи образу в голосі, яку ніхто інший імовірно й не помітив би.

Сем з-під лоба зиркнув на Діна. Брат кожного разу питав, чи в порядку він, коли Сем прокидався з криком посеред ночі або коли втрачав зв’язок з реальністю. І Сем, звичайно, цінив те, що намагався робити для нього Дін. Він знав, що його брат завжди поряд, щоб його вислухати.

Зазвичай Сем був тим, хто наполягав на відвертій розмові. Колись він вважав, що необхідно говорити про свої переживання та ділитися, особливо з тим, хто готовий слухати. Але так було до клітки. Згадуючи, як він сам підштовхував Діна поділитися спогадами з пекла, йому ставало соромно. Було нечесно вимагати цього від нього. Тепер він це розумів краще ніж будь-хто.

– Слухай, Діне… – повільно почав Сем, дивлячись на свої руки. Права долоня все ще стикала ліву. Дін мовчав, терпляче очікуючи. – Я розумію, що ти хочеш допомогти. Я вдячний, правда. І я хотів би поговорити… – горло зсудомило і Сем кашлянув, наймаючись вгамувати сльози, що підступити. – …я просто… не знаю як.

Дін підвівся та сів на ліжко поряд із Семом. Не дуже близько, щоб не порушувати його особистий простір, але достатньо – щоб виразити підтримку.

– Я розумію, – м’яко сказав Дін і одразу продовжив, боячись, що не зовсім правильно висловився: – Я не маю на увазі, що розумію, через що ти пройшов – ні. Але я розумію, що тобі важко про це говорити.

Сем відчув як щокою скотилася зрадлива сльоза і роздратовано хлюпнув носом, витираючи її.

– Мені страшно, Діне, – ледь чутно прошепотів він. – Я не знаю, наскільки мене ще вистачить.

– Ей, – Дін обережно поклав руку йому на плече в заспокійливому жесті. Цього разу Сем не відсторонився. – Ти впораєшся. Семмі, ти – найсильніша людина, яку я знаю. Якщо хтось і може протистояти дияволу… – щиро сказав Дін, легенько постукавши Сема пальцем по голові, – то це ти.

Сем хотів було заперечити, але вирішив не руйнувати настрій моменту. Ледь не вперше зі смерті Боббі, Дін говорив з ним так щиро.

– Дякую, Діне, – Сем теж зжав його плече у відповідь. Дін перебільшено весело пирхнув і міцно його обійняв.

Зі сльозами на очах, Сем усміхнувся йому в плече.

– Діне? – сказав він. – Ти ж знаєш, що я теж завжди готовий тебе вислухати, так?

Дін відсторонився і Сем вже встиг проклясти себе за те, що все-таки зруйнував цей момент, але Дін лише кивнув та знову стиснув його плече:

– Я знаю, Семмі. Ми ще поговоримо.

Кілька секунд вони дивилися один на одного, безмовно перемовляючись. В очах Діна Сем побачив, вдячність за те, що брат не почав тиснути на нього зараз. Він сподівався, що в його власних очах Дін побачив також і вдячність за підтримку.

– Думаєш зможеш заснути? – сказав Дін, повернувшись до свого ліжка.

– Сподіваюсь, – Сем влаштувався зручніше, намагаючись зосередитися на відчутті спокою та полегшення, що з’явилося після розмови та обійм.

Дін потягнувся було вимкнути лампу:

– Не вимикай, – попросив Сем, винувато поглядаючи на брата. – Будь ласка.

– Добре, – Дін затримав схвильований погляд на Семі всього секунду і ліг на подушку. Якомога спокійним голосом він сказав: – Добраніч, Семмі.

– Добраніч, Діне, – тихо відповів Сем, закриваючи очі.

В ту ніч, вперше за довгий час, Сем спав спокійно.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі на “Сни та кошмари

  1. Ваша робота схожа на закінчення якогось епізоду, настільки добре ви прописали характери братів, їхні розмови, які іноді закінчуються, так і не почавшись, бо Дін і Сем люблять удавати сильних людей. Вони прямо канонічні – кожен зі своїми проблемами, намагаються в діалог і одночасно уникають зайвих слів.

     
    1. Дякую велике за відгук, чесно кажучи, я боялася трохи перебільшити з відкритістю Діна, тому дуже рада чути, що вони обоє в мене залишися в характері)