Будильник вирвав Герміону зі сну на світанку. Сон був такий солодкий, що їй захотілося закрити очі і залишитися в ньому. Цілу ніч їй снився Мелфой, такий красивий і такий недосяжний.
“Яка ймовірність побачити його цього року ще раз, напевно відсотків з два”
Вона потягнулася, і зрозуміла, що Рон дійсно не ночував вдома.
Неймовірна легкість наповнила її тіло і розум.
“Сьогодні точно буде особливий день”
Грейнджер взула пухнасті тапочки і накинула зверху шовковий халат в тон до них. Тихенько прочинила двері, і поспішила на кухню готувати сніданок.
Кавомашина гуділа, наливаючи еспресо, на плиті досмажувався скрембл, тостер вистрілюва хліб. Герміона не любила готувати за допомогою магії, їй до душі був маглівський спосіб.
Засервірувавши стіл на веранді, вона піднялася до кімнати Даміана.
—Син, просинайся.— промовила мати, і ніжно погладила щоку сина.
—Даміане, пора вставати.
Хлопець привідкрив очі , і накрив голову подушкою.
—Ма, ще 5 хвилин.
—У тебе немає п’яти хвилин, ти ж не хочетш спізнитися в міністерство?
—Ти дійсно хочеш почути правду?— усміхнувся син кутиком губ.
—Котику, ти ж знаєш, що це в твоїх інтересах.— тільки й мовила Герміона.— чекаю тебе внизу через 5 хвилин, сніданок уже готовий.—закрила двері і покинула кімнату.
*****
Тінкі розбудила Драко о 7 годині ранку.
—Тінкі, підготуй мені чорні штани та білу сорочку.— мовив Мелфой заходячи в душ, згодом додав—і ще чорну краватку.
Драко наніс трохи шампуню на своє світле волосся, мочалкою він розприділи гель для душу по своєму рельєфному тілі.
“Я б прийняв з нею душ, хоча ні, краще ванну”
Тіло одразу відреагувало на образ голої Герміони в його голові. Прутень налився кров’ю і став твердим, неначе камінь.
“Що ж ти зі мною робиш, Грейнджер, тебе навіть поряд немає”
Вмить невербальними чарами, Драко змінив температуру води на холодну, щоб зняти напругу.
Вийшовши з ванної кімнати, його погляд припав до підноса, який лежав на приліжковій тумбі: велике різноманіття нарізок, тости і паштет. В горнятку, ручка якого нагадувала змію, була кава, щоб швидше проснутися. Також там була газета.
Драко з апетитом прийнявся за сніданок, паралельно гортаючи сторінки.
“Світ став тісний!” — кричав заголовок
“Кентаври подають позов на Міністерство Магії. Чому їх змушують покинути землі, які належали їм споконвіку?! Таємна афера, чи як завжди непродуманий хід міністерства? Це та багато іншого читайте на сторінці 17”
Мелфой відкинув газету. Тепер він знав точно, міністерство вляпалося , а Грейнджер їх виручалочка, як завжди.
“Це твій шанс, ти все робиш правильно”
Драко окинув поглядом одяг, який елегантно висів на дверях шафи.
“Ти все робиш правильно”
*****
Поки Герміона колупалася виделкою в тарілці, Даміан з апетитом проковтнув сніданок.
Він завжди любив сніданки, які готувала мати. Хлопець вже хотів піднятися в кімнату, щоб передягнутися з піжами в щось більш пристойне.
Раптом камін запалав зеленим вогнем і звідти вийшов Рон.
—Вітаю сімейство.— весело проговорив Візлі.
—Привіт тато, вибачай, але треба збиратися, — находу випалив хлопець і зник за дверями вітальні
—Герміона— її ім’я прозвучало ледь чутно
—Привіт, ще є трохи скремблу, і ти знаєш, мені теж потрібно збиратися, у Даміана сьогодні важливий день— з небажанням відповіда Грейнджер.
“Як він сміє завалюватися сюди, і робити вигляд ніби нічого не сталося?!”
—Люба, я вчора трішки погарячкував.—промуркав Рон , підходячи до Герміони.
—Погарячкува? Та ти ніби з глузду з’їхав, кричав, а потім звалив, як завжди. До мамці під спідницю. Мамусю, мене Герміона ображає, вишмаркай мені соплі!— писклявим голосом ,майже прокричала Герміона.
—Але ж я повернувся.
— Знаєш, мені здається це було невірне рішення. Краще ти б залишився у Моллі.
—Що ти таке говориш? Тут мій дім. Ну так, я трішки зірвався, але я тебе кохаю.— знову наблизився Рон.
—Знаєш, мені дійсно ніколи. Не можна запізнюватися в міністерство.— тільки й промовила Герміона і теж зникла за дверима вітальні.
“Як можна бути таким недалеким?
Яким був твердолобим,в Гоґвортсі таким і залишився. Ні романтики, ні почуття провини”
Герміона помахом палички пролевітувала з шафи класичну чорну спідницю олівець та білу сорочку.
Густі кучері, що спадали нижче плеч, вона зібрала в акуратний бублик. А декілька локонів залишила ніжно спадали їй на вилиці.
Макіяж був легкий: трішки тіней, та бежевий олівець для губ.
Все ідеально гармоніювало між собою.
Глянувши в дзеркало, вона зрозуміла що досі в пухнастих тапочках.
“Я звичайно за комфорт, але…де мої найвищі підбори?”
Даміан накинув мантію поверх чорних штанів і сорочки в тон, в задню кишеню штанів він запхав паличку.
Неслухняні кучері були, на диво, вкладені бездоганно.
Герміона окинула сина оцінюючим поглядом.
“Який красивий у мене син.
Вже зовсім дорослим став.Як же йому личить чорний колір”
І також накинула мантію з логотипом міністерства.
З вітальні виглянув Рон, вигляд у нього був, як у побитого пса.
—Ви вже виходите? Я думав аппарувати разом з вами.
—Знаєш Рональд, ми вже спізнюємося, а в тебе там, здається, щось підгорає, тому…— на мить затнулася Герміона— одним словом, нам пора бігти.
—Ма, та чого ти? Давай почекаємо тата.—спробував апелювати Даміан.
—Синку, нам дійсно потрібно поспішити, бо..
—Бо як зарекомендуєш про себе спочатку, так до тебе і будуть відноситися, знаю знаю.—перервав її син.
—Ну тоді якщо питання вирішене,—на вихід.— відповіла Герміона, і вийшла за двері .
—Тоді, давай тату, до скорого—пожимаючи руку промовив син, і теж зник за дверима.
А Рон так і залишився стояти, дивлячись як вихор аппарації закрутив їх і поніс далеко від нього.
*****
Драко Мелфой ненавидів Міністерство Магії. Ця дурна бюрократія, купу кабінетів і зовсім непотрібних людей.
Інше діло його фірма. Новітні розробки в закляттях, удосконалені форми зілля. На нього працювали кращі з кращих чарівників. Але навіть це не відгородило його від походів в Міністерство.
Постійні дозволи: на виготовлення, на тестування, на реалізацію на розробку і купу інших, нікому до біса непотрібних папірців. Зазвичай цим займався його помічник, але інколи потрібна була присутність самого Драко.
Ліфтом він піднявся на поверх відділу по роботі з нечарівниками. Його зустріла привітна секретарка і запропонувала кави, поки він очікував.
Через декілька хвилин у двері зайшов містер Боуз.
—Драко Мелфой, ви вмієте інтригувати. Ну скажіть, як ви дотисните міністерських пацюків? Що за геніальна ідея?
“Ні, старому не можна розкривати всі карти”
—Все геніальне просте. Їм це потрібно і вони погодяться, але спершу , я б хотів переговорити з місіс Грейнджер тет-а-тет. Надіюся ви не проти?
—Хлопчику мій, все що стосується моїх грошей варте очікування.— майже проспівав Марлок
— Буду радий вам допомогти.
В цей момент двері розпахнулися.
Впевненою ходою, з високо задертим підборіддям в офіс знайшла Герміона.
За нею слідом хлопець, підліток, років 15
Вони обмінялися здивованими поглядами. Герміона від компанії , що її очікувала, а Драко від того, як апетитно виглядали її ноги в цій спідниці.
“Охриніти— Мелфой, Боуз, що за..?”
—Містер Боуз, містер Мелфой. Яка неочікувана зустріч. Яким вітром вас занесло на наш поверх?— саркастично спитала Герміона.
—Місіс Грейнджер, можна вас на декілька слів.— твердо запитав Драко.
—Даміан, зачекай тут декілька хвилин, не думаю, що містер Мелфой затримається тут на довго— звернулася жінка до сина.
І головою кивнула Драко, щоб той заходиив.
Її кабінет був затишний. Пастельні тони інтер’єру, декілька кольорових акцентів у вигляді насичено-зелених крісел для відвідувачів та темного дубового столу.
На столі стояли рамки для фотографій та цілі стоси паперів.
Герміона зняла мантію, і всілася на одне з крісел для гостей.
“які ноги…ммм, а ця спідниця так облягнула її бедра. Спокійно, ти не на тому зосередився. Угода!” — кричала його підсвідомість.
— Грейнджер, відколи ти полюбила слізеринський зелений?
—Ти дійсно прийшов поговорити про мої кольорові вподобання?Чи може в тебе є дійсно щось важливе?
“Як завжди гостра на язик, цікаво що вона ще вміє ним так добре робити”
— Я прийшов сюди, щоб врятувати твою сраку.— випалив на одному диханні Драко.— я знаю про те, що угода не підписалася, весь “Пророк” просто кричить, що ваше міністерство вляпалося по саме нехочу.
— Навіть якщо так, навіщо тобі мені помагати?— сказала Герміона, і закинула ногу на ногу.
” Бо я хочу… хочу тобі допомогти”
— Знаєш, мені не байдужа доля кентаврів, перевертнів, кого там ще…ммм
—Навіть якщо так, Боуз ясно дав зрозуміти, що пропозиція міністерства йому не цікава.
—Я змусив скинути його ціну до 70 галлеонів за квадратний метр.— за цими словами послідувала ледь відчутна посмішка кутиком губ
—Драко, це звісно добре, але всерівно забагато. Вони не зможуть покрити і половини.— закусивши губу промовила Герміона.
—Ти тільки послухай. 10— платять вони, змусь своїх міністрів покрити ще 20, а різницю буде доплачувати моя фірма. Як тобі таке Грейнджер?
Серце Герміони забилося частіше, вона зможе переконати міністрів, ніхто не хоче конфліктувати. Усі будуть у виграші, усі крім…
Мимоволі вона оцінювала Драко.
Все було при ньому. Одяг сидів ідеально, і жодна волосина не вибилася з укладеного волосся.
“Які ж у нього хтиві оченята”
— ідея звісно космічна, але що з цього матимеш ти? Який у тебе мотив, Мелфой?— майже пошепки проговорила Герміона
” Я хочу тебе зробити щасливою”
— акціонери фірми давно хотіли організувати благодійну акцію, вважай я їм допоміг.
Хоч і вони сиділи доволі близько, серце Герміони вискакувало з грудей. Вона і ненадіялася його побачити так швидко.
Тільки вчора вона фантазувала, а сьогодні він тут , перед нею, такий весь ідеальний, прийшов її врятувати.
“Ні , не мене, його хвилює доля магічних створінь” — заспокоїла себе Грейнджер.
— ну то що , згідна?— не встиг Драко договорити, як вони почули шум за дверима. Уривки фраз доносилися до них
— я хочу її бачити
—я її чоловік
—Даміане відійди
Двері відкрилися, вдарившись об стіну.
— Ага, от ти з ким. Розважаєшся з Мелфоєм, з цим тхором, а я то думаю, куда це ти так поспішала..— Герміона перервала його монолог.
— Рон! Вийди звідси, інакше я пошлю в тебе stupefied.
— Що не дав вам закінчити, б’юсь об заклад, що якби я зайшов на декілька хвилин пізніше, ти б вже розставляла ноги перед ним.— випалив Рон і засуджуюче подивився на них.
— Рон, повторюю ще раз.— але на цей раз її перервав Драко.
— Візлі, я знав що тебе не навчили елементарних норм поведінки в суспільстві, але ж трястя, як ти говориш до своєї дружини, ти бісовий шматок лайна.
Герміона не могла вимовити ні слова. Її ніхто ніколи так не принижував,навіть Драко, тоді у школі. На імпровізований концерт зібралося глянути половина її відділу, як вони зможуть її поважати , якщо навіть її власний чоловік цього не робить.
Сварку перервав син.
—Тату, ходімо я тебе проведу,— мовив Даміан, і за плече провів батька до виходу.
Рон пробував ще щось кричати, але син вчасно його заткнув.
Двері зачинилися. Герміона, завжди сильна і незламна— заплакала.
Їй було дуже боляче, не дурно кажуть, що найбільше болю, тобі можуть принести найрідніші, бо знають куди лупити.
Драко такого не очікував. Він не знав, як себе поводити з ридаючими дівчатами. Всі його колишні, обвивалися навколо нього, як змії, завжди веселі, хтиві, та такі пусті. Герміона ж була інакшою. Завжди запальною, різкою на язик, і такою… справжньою.
Він присів біля її крісла.
—Тшш. Ну все , Грейнджер перестань. Він придурок.—тільки й зміг сказати
Коли заплакані очі глянули на нього, прямо в душу, щось всередині клацнуло.
” Я придушу цього ідіота, якщо вона ще хоч раз через нього заплаче”
І тут сам цього не очікуючи, він великим пальцем провів по її щоці, змахуючи сльози.
Герміона не знала як реагувати на такий жест. Ще й від кого, від самого Мелфоя.
Вона відсторонилася і почала витирати сльози, щоб хоч якось привести себе до ладу.
Драко піднявся і сів навпроти.
— Знаєш, я напевно вийду, щоб ти могла привести думки до ладу, а коли будеш готова, ми з Марлоком зайдемо , і обговоримо деталі, що скажеш?
— Так, було б чудово. Дякую Драко.
Мелфой кивнув, та зник за дверима.
“Я попала в паралельну реальність? Чи щойно мій чоловік мене опозорив на весь світ, а мій недруг заспокоював мене? Він виглядав не так як завжди. В його очах читався мій біль. Невже Малфой навчився співпереживати?”
Додати до улюблених