Я в тумані, в незнанній місцині,
Де вітер без впину здіймає моря,
Де гори руйнуються й гуде де земля,
Де світло згасає у пізній годині.
Де колоси встали та стримують лихо,
Не знаєш, чи завтра побачиш родину,
Де зорі не сяють, а плачуть годинами,
Де грало життя, та враз стало тихо.
Цікаво, наскільки сил стане, щоб знов
Побачити світ, незаморений, вільний,
Без війн, без смертей, без сліз матерів й діток,
І тих, хто отруює й п’є нашу кров.