Як добре, що вони відмінили всі свої плани, та й зустрілися у середу. Навчання та робота не давали закоханим зустрітися вже другий тиждень. Щоденні, а то й щогодинні повідомлення ніколи не змогли б замінити обійми, зустрічі чи прогулянки за руку, тому вони по-максимуму відмінили усе, аби провести вечір та ніч разом.
Все та ж станція метро, та звичні, але від цього не менш улюблені ромашки. Дмитро, наче чарівник, у будь-яку погоду та пору року знаходив їх. Ці мізкування, моніторинги квіткарень чи переплати за букет ніяк не могли приносити дискомфорту, якщо викликали посмішку на обличчі його дівчини. Христина (так-так, саме Христина або Христя, але точно не «Крістіна», їй ставало погано від цього русизму) ніколи не сварила хлопця, якщо той затримувався і приходив пізніше домовленого часу. Вона все розуміла і лиш брала його за руку, заводячи розмову про навчання в університеті, про друзів чи успіхи.
Вони пішли до затишної кав‘ярні, про котру знали тільки місцеві. Зайнявши столик у найтихішій частині зали, вони зробили замовлення. Дмитро точно бачив, що дівчина була засмучена, тому, взявши її холодні долоні, запитав:
-Серденько, все добре? Ти ж знаєш, що можеш зі мною усім поділитися
-Я б щиро хотіла відповісти, що все в порядку але… Я наче по-трохи сходжу зі здорового глузду від цих новин… про війну. А що як він насправді дасть наказ йти на нашу країну? А що, якщо… тебе заберуть?
-Христю, – він підніс їх руки до обличчя і поцілував, – Усе буде добре. А якщо таке й відбудеться, то ти зможеш спокійно спати, бо надійний захисник твого сну сидить перед тобою
-Але, милий, це ж так страшно. Не хочу, ні в якому разі не хочу, аби це відбулося, – вона почала сильніше жестикулювати, моргати частіше.
-Кохана, – хлопець сильніше стиснув їх долоні, – Усе буде добре. Зроби глибокий подих, дивлячися мені у вічі, а тепер ще один. Ось так, молодчинка. Давай зараз не про це. Не хочу, аби цей час зі мною ти асоціювала з війною, краще поговоримо або займемося чимось приємним. Може, замовимо піцу до мене на квартиру? Що скажеш?
І Христині справді стало спокійніше. Ось так, тримаючися за міцні руки коханого, вдивляючися у його карі, теплі та усміхнені очі, вона відчувала, що кутається у комфорт. Хто знає, можливо, й Дмитру було страшно, проте він розумів, що не варто показувати цього. При Христі так точно.
-Так, це було б чудово. Давай з ананасами
-Знову ти зі своїми ананасами у піці, – закохані одночасно усміхнулися, – Гастрономічна збоченка. Тоді я візьму собі з сиром
І вони продовжили балакати про все на світі, забуваючи про непередбачувану та підлу сучасність. Вони намагалися зберегти у своїх пам‘ятях кожен жарт і посмішну коханої людини, бо не знали, коли вдасться зустрітися у наступний раз.
Після, як здавалося, нескінченної ночі розмов, перегляду фільмів, поїдання піци, прокидатися було складно. Особливо коли замість будильника – віддалені вибухи, а згодом і стурбовані дзвінки батьків, а потім і друзів.
«Війна все ж почалася».