Щоденник дракона

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Опис:
Я дізнався, що дідусь вів щоденник – я не читав його! – і він сказав, що я також можу спробувати. Не зважайте, що я маленький, у мене є про що писати!

 ***

«Я – великий і могутній дракон, Раон Міру! Мені шість років!

Моя сила приголомшує всіх створінь, я красивий і кмітливий, серед драконів я найунікальніший!

Я можу знищити гори однією атакою, можу викликати цунамі, переміститися з одного краю світу в інший, я вивчив багато мов і прочитав багато книг, я набрався досвіду та мудрості в мого дідуся й вражаю всіх своїми вміннями! Розумна Розалін завжди говорила, що я геній, Чой Хан казав, що в світі нема нікого сильнішого за мене, Он і Хонг говорили, що я найкращий боєць, а моя людина завжди казала, що я великий – великий і могутній!

Але я не завжди таким був. Був час, коли я був слабким, пораненим і ні на що не годився. Моє життя було сповнене злості й нерозуміння: «Чому до мене так відносяться, що я зробив, щоб мене так ненавиділи?!» Я багато думав, як вижити в цьому світі, але єдине, що я зрозумів тоді – це те, що я не можу жити без свободи. Чи знав я, що таке свобода? Напевно, інтуїтивно. Я був розлюченим на всіх, що вони лише насміхалися наді мною, завдавали болю й обмежували мене. Я був таким злим на себе, що дозволяв їм всім продовжувати це робити, що не міг нічого зробити, що я знав, як це припинити, але не припиняв! Я боявся… Я хотів померти. Я так хотів зникнути, щоб усі забули про мене, щоб не було болю й холоду, але…! Якби я вмер, я би не зустрів його! Моя дорогоцінна людина сказала, що я сильний і будь-хто давно би здався на моєму місці, але я не можу йому сказати, що одного разу і я здався. Я не хочу бачити його розчароване обличчя.

Ще я не був великим і могутнім, коли дав своїй людині серйозно постраждати. Людина тремтіла і кашляла кров’ю, а обличчя виражало лише біль. А коли він чисто з упертості поклав свою руку на мою голову, ніби кажучи: «Все добре, не хвилюйся», – я знаю, що саме це він хотів сказати (я все ж розумний), але я йому не повірив. Я тоді думав: «Який із мене великий, якщо я не можу захистити навіть одну людину…»

Моя людина, до речі, дуже велика! І дуже добра. Вона допомогла, дала дім і сім’ю, вилікувала, захистила так багато людей – є навіть імперія, яку вона знесла до біса й побудувала заново! Не в прямому сенсі, звісно. Вона є моїм прикладом так само, як і дідусь, але вона про це не знає, моя людина не любить бути для когось прикладом.

У моєї людини велика сім’я – я в ній також є – і я щасливий, що саме ним був врятований».

– Раоне? Що ти там робиш?

Кейл подивився на мене й поклав руки на талію. Сьогодні він був, як завжди, красивим.

– Нічого! Людино, ми ж ідемо до кронпринца?

Він кивнув.

– Час його грабувати.

Моя дорогоцінна людина.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: