фанфік на осінній фікрайтерський з’їзд 2021. ключ “надто багато”
– Якийсь у нас тут потойбічний шабаш.
– Та й не кажи. Як там це свято називалось?
Мрець зачиняє за собою двері вчительського туалету і ставить у кут ліхтарика, так, щоб той світив угору і не травмував і без того багатостраждальні щурячі очі. Рудий вже сидить на своєму зеленому піджакові, підпираючи спиною холодну плитку. Віконце під стелею роззявує маленьку щілину в березневу ніч, але прохолодна на межі неприємних дрижаків додає свого антуражу.
– Белтайн. Тільки там не шабаш. Шабаш у німців.
– Прийняв.
Мрець нишпорить своїми тонкими, наче павучачими(ай, погане порівняння) руками по кишенях, лається і все не знаходить, і знову лається. Вовтузня швидко починає дратувати, тому Рудий тягнеться за ліхтариком і спрямовує його прямісінько на Мерця. Той шипить, чи не сказати шкварчить, прозорий під яскравим світлом. Але сигарети відразу знаходить. Панічне “вируби, блять, вируби” затихає. Ліхтарик вимикається. В темряві спалахує вогник запальнички, залишаючи після себе вуглик з димом. Тепер Рудий ще більше оцінив свою лінь і лінь мерцеву, бо димок швидко вивітрюється на вулицю. Просити Рудий не хоче, а у самого цигарок не залишилось.
– Якщо здохну, теж у це вікно вистрибну.
– Я за тобою зачиню.
Мрець мхекає собі під носа, висмоктуючи з цигарки нікотин і черговий раз випробовуючи свої легені і нерви Рудого на міцність. Хоча останнім часом він вже кинув кожен раз слідкувати за кольором шкіри і за жестами зомбі-співзграйника після того, як він тягає чергову цигарку зі своєї нички і намагається плюнути отрутою в обличчя всім Павукам цього місця. Все ще не хочеться, щоб його виносили звідси прямо у тебе на очах, але за стільки часу вже сумніваєшся, що це насправді станеться. Мерці все ж більш довговічні ніж живі.
– Ти краще на Тому Боці мене потім знайди.
– Домовились.
У словах Мерця неприлюдний секрет Дому виглядає одночасно як повсякдення, про яке можна просто так балакати по всіх рогах і одночасно як дитяча казочка, в яку він сам не вірить. Ця манера завжди робить Рудому легше і простіше, про що б вони не говорили. Такі, як Мрець висловився, шабаші, були своєрідною медитацією. Де б вони не сиділи, присутність і вербальне спілкування як виняток вивітрює зайві думки разом з тим димочком через оту саму хвортку. Зазвичай люди викорситовують для цього пахощі або спеціально засушені трави. У Щурів на це все відповідь лише одна – то табак.
Поки Рудий поволі відкисав після своїх ватажківських буднів, Мрець докінчив цигарку і безуспішно спробував поцілити нею у віконну щілину. Цикнувши, знову почав вовтузитись, на цей раз повільніше і уважніше. Субординація і тактовність, знаєте. Важливі штуки. А ще сила волі. Сила волі, теж, знаєте, не просто так її вигадали. Мрець добирається до нички і дістає останню цигарку. Штовхає Рудого у плече.
– На. Якщо я скурю ще й другу, то точно відкинусь. Мені то вже надто багато.
– Не час нам ще на Той Бік, га?
Мрець киває. Знову спалахує вогник, залишаючи помаранчеву крихітну квітку. Ніч тягнеться. Шабаш триває.
Додати до улюблених