чорний кіт

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Робота написана для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021

за ключом “Все, що не вбиває”

 

— Я голодний.

— Пробач.

Беннет не щасливий хлопчик. Якби він був однією з заношених дитячих іграшок, то лише тією, що з одним оком-ґудзиком і шита-перешита. Беннет більше чорний кіт, ніж людина. З двома зеленими очима, обрубаним хвостом і постійними ранами; скільки його не штовхай, скільки не кричи, все рівно встає та лащиться, лізе до рук і питає: “А тобі не боляче?”

Не боляче. Беннет залазить на підвіконня, дістає пачку бинтів з аптечки, без йоду чи перекису – зайві витрати. Місячне сяйво м’яко падає на його шкіру, холодне скло притягає до себе. Беннет, навідміну від усіх, якимось дивом здоровий: його рани завжди швидко загоюються, шрами з’являються лише зрідка, з якої висоти він не впаде – не зістрибне, – через хвилину вже стоїть на ногах. Беннетт вміє себе рятувати.

— Скажи, що тебе турбує, брате.

Беннет не любить церкви. У нього на душі неспокійно, холодно, звідусіль давлять зображення Бога, кольорові вітражі та некомфортність кам’яної плитки і дерев’яних скамій. У нього пересохло в роті, а всередині хтось вмикнув пральну машину та закинув всередину всі його органи – он вони перемішуються, перев’язуються один між одним і зупинити це ніяк не виходить, тож Беннет стоїть на колінах, вітражне скло розриває йому шкіру і він говорить. Каже, що просив у Архонта смерті, зізнається, з опущеною головою, бо це соромно, Беннет, треба цінувати те, що ти маєш; пральна машина в його тілі працює на прискореному режимі.

— Я приніс тобі яблук.

Рейзор дивиться, нахиляє голову на бік, а потім посміхається так сонячно-тепло, що це світло пробігає через все тіло і зупиняється в животі.

— Дякую! Ти найкращий.

Беннет знає, що Рейзор любить їжу з міста, а ще знає, що коли вони разом, хлопець не полює. Питає чому, а той лише мовчить та й гризе яблуко. У Рейзора довге нерозчісане волосся у котрому легко знайти маленькі гілочки та листя з дерев чи кущів; його не цікавлять зачіски, зате цікавить Беннет, що кожен тиждень заплітає йому волосся у косичку. Так зручніше бігати, зручніше полювати, Рейзор розплітає косу та думає як руки Беннета відчувались швидкими доторками на його шкірі.

— На добраніч.

— Добраніч.

Беннет невидимий. Він маленький, він невисокий, і він корить себе за кожне зайве слово, бо слова є знаком присутності, а його присутність нічого хорошого не значить. Одяг завеликий для тіла, спадає, що здається, до підлоги, розходиться нитками по всій кімнаті та досягає середини холодного вікна. Беннет натягує до підборіддя важку ковдру та сподівається, що тепер його ніхто не побачить. Глибокий сон закриває очі. Десь далеко, над хмарами сяє щаслива зірка.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: