Вечірнє сонце пробивалось крізь зачинені жалюзі, перетворюючи кабінет на дуже затишне місце. Промені падали на картини, виділяючи ті моменти, на які рідко звертали увагу. В приміщенні ще відчувався запах нещодавнього ремонту: стіни спокійного сірого кольору, який не викликав ні відрази, ні задоволення. Він просто був, як ці меблі, що здавались надто дорогими для звичайного психолога. Особливий момент, який вирізняв кімнату полягав у тому, що окрім полотен та старовинного годинника стіни нічого не прикрашало. Не було тих численних грамот, які зазвичай вивішують спеціалісти. Складалось враження, що це був звичайний домашній кабінет.
Анна Станіславівна сортувала папери, очікуючи на останнього клієнта. Через дві години ще один тяжкий робочий день закінчиться. Жінка прийде додому і прийме теплу ванну, аби перестати думати про матір, яка втратила чоловіка з дитиною. Про підлітка, який вбив власного батька, захищаючи неньку. Про дідуся, який приходив аби просто з кимось поговорити, адже був надто самотнім. Робота Анни Станіславівни вимагала суворого професіоналізму, проте вона не могла спокійно сприймати усі ці історії, тому що тільки нещодавно закінчила навчання. Звичайно, є свої плюси у тому, щоб бути психологом. Одним із них можна назвати хороший і стабільний дохід. Проте це не було основною мотивацією жінки: гроші ніколи не були проблемою для її сім’ї.
З роздумів сеньйору вивів стук у двері. Без двох хвилин четверта. Нарешті. Останній клієнт.
– Вибачте. Можна?
– Добридень, прошу.
– Добридень. Мене звати Марія Конюшинська і це я телефонувала вам чотири дні тому. Надіюсь я вчасно? Бігла з усіх ніг, коли зрозуміла, що запізнююся. Ви навіть не уявляєте які черги в магазинах. До речі, – жінка потягнулась до сумки і витягнула звідти трішки прим’ятий бісквіт, – це вам.
– Дякую, але не варто.
– Та візьміть, візьміть. Це мій улюблений бісквіт з тієї пекарні, яка відкрилась два місяці тому недалеко від площі. Ви просто мусите попробувати! У них справді чудова випічка! Ви знаєте, я велика фанатка солодкого, тому куштувала різні смаколики, але ці… Вони неперевершені! Моя подруга порадила саме вас, адже ви надзвичайний спеціаліст за її словами. Тому я вирішила зробити невеликий презент.
– Дякую, обов’язково скуштую. Проте зараз я б хотіла трішки поговорити про вашу проблему. На скільки я пам’ятаю, у вас складна ситуація у…
– Саме так! – не дочекавшись поки співрозмовниця завершить речення, перебила Марія. – Саме так! Ви знаєте, ця ситуація з моїм чоловіком дуже мене засмучує. Моя подруга може розповісти, як сильно я плакала через нього. Річ у тім, що мій коханий зовсім перестав говорити до мене, уявляєте? Він просто ігнорує! Навіть не їсть нічого з того, що я готую. Це продовжується більше тижня і я просто у розпачі!
– Мені здається проблема не в тому, що він вас ігнорує. А в тому, що стало причиною цієї реакції. Можу я більше дізнатися про ваші стосунки?
– У нас усе було чудово. Мій Андрійко дуже мене любив, а я його. Ви знаєте, у нас були ідеальні стосунки. Ми ніколи не сварились, наші уподобання співпадали. Він наче чоловіча версія мене – на стільки сильно мене розуміє. Завжди знав як порадувати мене: дарував квіти і мої улюблені смаколики, був терплячим та уважним. Не чоловік, а мрія!
– Тоді що сталось між вами? Невже ваш чоловік змінив свою поведінку без ніякої причини?
– Ви знаєте, був один інцидент. Одного дня я помітила на екрані його телефону повідомлення від якоїсь “Ангелінки”. Про що вона писала не було помітно, але мене обурив той факт, що мій милий спілкується з іншими дівчатами. Спершу я була шокована. Потім дуже засмутилась, адже це означало, що я перестала бути для нього такою цікавою, як раніше. Але трішки подумавши, я сильно розлютилась. Як він міг? Я ж так стараюсь, аби зробити наше життя комфортним а його щасливим. Я щоранку прасую йому сорочку, роблю каву і ситні тости. Кожного дня збираю його на роботу, хвалячи, адже він у мене найрозумніший, найсильніший і найгарніший. Купую милі речі та слідкую за собою, аби залишатись завжди красивою для нього. Підтримую чистоту в квартирі і готую вечерю. Все – заради нього! А він… Отак до мене ставиться. Це несправедливо.
– Ви обговорили це з чоловіком?
– О так, я розказала все, що про це думаю.
– Яка була його реакція?
– Він кричав на мене. Говорив щось про особистий простір і про те, що я дуже погано вчинила. Але це він мене зрадив! Чому я маю бути винною? Він змушує мене почуватись жахливо, ігноруючи цілими днями.
– Його реакція є цілком зрозумілою. Адже нам не подобається, коли порушують межі дозволеного. Варто також розуміти, що ми по різному проявляємо емоції. Він може мовчати, коли відчуває втому чи біль. Або коли йому необхідно подумати. Часто наші почуття та їх прояви можуть бути незрозумілими для чоловіків, адже вони звикли все тримати в собі.
– Тоді як мені вчинити? Я не ж можу жити, коли мене постійно ігнорують.
– Вам слід спокійно пояснити свою точку зору, без крику і попросити пробачення.
– З чого б це мені пробачення просити, якщо винен він?
– Питання не в тому, хто винен, а в тому, як показати ваші почуття. Якщо ви дасте йому зрозуміти, що це сильно вас турбує, він замислиться над своєю поведінкою. Також рекомендую не зациклюватися тільки на цьому. У вас має бути власне життя, у якому буде щось, що ви робитимете лише для себе. Цим може стати якесь хобі.
– І як це мені допоможе?
– Ваш чоловік побачить, що ви не зосереджені тільки на ньому. Можливо йому не подобається, коли йому приділять забагато уваги. Але якщо причина цього ігнорування в тому, що він хоче завдати вам бол…
– Не може цього бути! Мій Андрійко ніколи б…
– Ви ніколи не знаєте, що справді на думці в людини, тому потрібно розглянути ще варіант з маніпуляцією. В такому випадку варто пояснити, що це не спрацює. Тоді він або змінить свою поведінку, або шукатиме іншу “жертву”.
– Я не хочу, аби він шукав когось іншого.
– Тоді постарайтеся пояснити, що своєю поведінкою він робить вам боляче. Попросіть вибачення. Можете також приготувати його улюблену страву, аби висловити свої почуття у інший спосіб.
Після розмови з психологом Марія почувалась ліпше. По дорозі додому вона завітала до крамниці, аби купити продукти на вечерю. Вибираючи овочі та м’ясо, жінка думала як приготує його улюблену страву і їхнє життя налагодиться.
– Я вдома, – промовила Конюшинська, відчиняючи вхідні двері, – Була сьогодні у психолога і зрозуміла кілька важливих речей. Перше що хочу зробити, це попросити в тебе вибачення, любий. Я дуже погано вчинила, звинувативши тебе у зраді. Потрібно було вислухати тебе спершу, спевнена, цьому є цілком логічне пояснення. Я розумію, ти обурений, але твоє мовчання дуже ранить мене, розумієш? Я справді хочу аби між нами все було добре… Коханий, чому ти мовчиш?..
Марія погладила волосся чоловіка. Він сидів непорушно. Шкіра місцями вкрилась плямами. Біла сорочка була повністю залита кров’ю, яка вже давно висохла, пофарбувавши тканину в червоний та коричневий кольори. Одинадцять глибоких ран на животі, які не збирались загоюватись. І нестерпний запах, що наповнював всю квартиру – це запах гниття.
Жінка продовжувала гладити труп по голові:
– Ну не мовчи… Прошу тебе…