Чи хто є в печері?

FavoriteLoadingДодати до улюблених

  Цього морозного весняного ранку небо заливалося кривавими барвами з усіх сторін оточуючи сонце. Воно вже майже вийшло з-за гір, але досі не повністю ніби не бажаючи прокидатися.

  В лісі панувала тиша, яку лише час від часу порушували своїм щебетом птахи. На долівці вкритій підмерзлим листям сиділа білочка тихо копирсаючись в лісовому покриві.

  Раптом з за дерев долинуло шурхотіння і тріскотіння. Білочка подивилася в глиб лісу. Шум наближався. Тоді швидко зірвавшись з місця вона вибігла стовбуром смереки. З гілки на якій вона спинилась їй було добре видно групу людей які по двоє один за одним тихо простували лісом оминаючи могутні стовбури й сторожко озираючись. Кожен з незнайомців тримав в руках якусь зброю. Більшість з них були в обладунках і зі щитами.

  В самому кінці колони йшли двоє хлопчаків. Один низенький з розпатланим рудим чубом, ясними зеленими очима, дрібним носиком і безліччю веснянок, які вкривали його щоки. Він зупинився дивлячись угору. Прямо на білку, яка розглядала його в відповідь.

  Другий на голову вищий. З такими темними й прищуреними очима що ледь вдавалося розгледіти зіниці. Довгий ніс який здавалося нервово посмикувався. Тонкі губи які скривилися в такій гримасі ніби він проковтнув цілого лимона. Всю цю картину доповнювала невеличка чорна родинка під правим оком. Волосся його приховував шолом. Старий, пом’ятий. Видно багато чого повидав.

–  Ей Бернарде – буркнув він – не відставай.

  Рудий подивився на нього.

– Ага. – підбіг і ставши праворуч вони рушили далі.

  Мовчанка панувала не довго.

– Ей Оллісене.

– Що?

– Думаєш там справді дракон?

– Скоріше за все. Принаймні я сподіваюся – на його обличчі з’явилася зловісна посмішка.

– Але ж розвідники майже не знайшли слідів.

– Але ж хоч щось вони знайшли.

– Тааак. Кілька подряпин і шматочок луски. І ще якусь стару печеру. Дракона там може і не бути. Він міг просто пролітати мимо.

– Коли прийдемо тоді й побачимо.

  Вони знову притихли прислухаючись до лісу. Пройшовши ще трохи земля почала підійматися і зрештою вони опинилися перед скелею. Вона височіла гострими шпичаками неначе чекаючи поки на них хтось наколиться. Серед каменів виднілася чорна дира.

– Стояти. – досить тихо почулося з переду колони. – стати колом.

  Люди заворушилися оточуючи чоловіка що це сказав.

  Коли всі стали на місця рудобородий чолов’яга знову заговорив.

– Щож. Дракон там в печері. Наше завдання знищити його. Й запобігти руйнуванням й вбивствам.

  Всі схвально закивали.

– Всі пам’ятають план?

  Знову кивки.

– Група Б. Ваше завдання?

  Молодий чолов’яга в плащі зробив крок в перед.

– Ми обходимо вздовж стіни й атакуємо після того як група А відволіче монстра на себе. – сказавши це він усміхнувся продемонструвавши криві зуби й встав назад у стрій.

– Група В?

– Те саме що й Б тільки з іншої стіни. – спокійно сказав підстаркуватий вусань.

  Рудий кивнув а тоді продовжив.

– Група Г?

– Ми тримаємося за вами а потім в розсипну атакуємо звіра. – сказав чорноволосий мужик.

– Щож. Чудово. – схвально кивнув Бородань. – Почнімо. Всім зайняти позиції. – сказавши це він став на чолі групи А.

  Оллісен і Бернард стали поруч з Чорноволосим лідером групи Г.

  Коли всі групи вишикувалися рудобородий дав команду випити зілля нічного бачення.

  Оллісен зняв торбу з плеча й поставивши її на камінь відкрив і витягнув дві скляні колбочки.

– Бери свою. – сказав темноокий простягаючи зілля Бернарду однією рукою, а іншою відкорковуючи свою пляшечку.

– Спасибки. – сказав Бернард схопивши колбу. Тоді швидко відкрив і випив усе до дна.

  Оллісен тим часом уже клав порожню колбу назад до торби. Бернард підійшов до нього й також поклав порожню колбочку в лляну торбину.

– Вперед бити звіра. – з азартом наказав рудобородий і його група увійшла в тунель. За нею забігли В і Б потихеньку обганяючи їх. І останньою зайшла група Г.

  Печера була достатньо широкою і високою. Щоб у неї проліз дракон. Навколо панувала тиша. Люди намагалися ступати як умога тихіше а дракона досі не було чути.

  Оллісен оглядався по сторонам. І з кожним кроком він все більше сумнівався що вони знайдуть дракона. Він непомітив ще жодної хочаб найменшої кісточки. Зазвичай в печері дракона можна побачити купи кісток й лусочки що відвалилися. А тут нічого. Та всеж люди продовжували рухатися вглиб.

  Раптом група В, яка йшла вздовж лівої стіни зупинилася їхній командир показав жестами на отвір в стіні. Невже?! Невже в тому відгалуженні дракон. Обличчя Оллісена скривилося в злісній посмішці.

  В і Б потихеньку увійшли до середини отвору. Група А за ними, а Г за ними. Усі оголили зброю готуючись до бою.

  І от очам відкрилася досить простора печера значно ширша за основний тунель, а спереді під стіною височів дракон він був повернутий спиною тому не бачив наближення непроханих гостей. Було чути його гучне дихання.

  Бородань подав сигнал. І група А кинулася просто на дракона швидко скорочуючи дистанцію.

  Двоє лучників, які стояли біля Оллісена натянули тятиви. Стріли засвітилися блакитним світлом.

  Дракон різко обернувся зачувши не ладне. Його великі очі дивилися просто на людей що бігли на нього виставивши щити. Раптом ніс Оллісена смикнувся. Лучники спустили тятиви й стріли зі свистом полетіли у дракона. На мить він відчув якесь дивне коливання, а тоді просто зі стелі заклубочився якийсь дим. Він швидко окутав передні групи й стрімко помчав до групи Г.

– Бернарде! – лише й встигнув крикнути Оллісен, а тоді його в груди боляче вдарив порив збивши з ніг.

Оллісен боляче вдарився об кам’яну долівку. Закашлявшись він швидко підвівся. Із-за диму видимість була кепська та навколо було видно обриси людей, що корчилися на долівці й кашляли. Та дракона ніде не було. Він подивився ліворуч. Там скорчившись лежав Бернард.

– Бернарде! – Оллісен нахилився до друга.

– Кхе, кхе! Я в порядку. Що… кхе кха… це було?

– Незнаю. Але краще не витрачай сили говорячи. – сказавши це він швидко дістав зі своєї торби пляшечку. Розкрив її і влив рідину в свого друга.

– Спробуй вибратися на зовні. – сказавши це Темноокий підвівся.

– Не роби дурниць. Кхе кахи. – сказав Бернард дивлячись на Оллісена.

  Та він уже розвернувся й прямував вглиб тунелю. В його очах розгорався гнів, а губи скривилися в божевільній посмішці.

  ,,Я вб’ю його‘‘

    Коли він проходив попри рудого командира, той подивився на нього й сказав.

– Не… кхе-кхе! Не йди сам. Кахи-кахи. Зупинися! Це наказ.

  Та Оллісен не чув його. Зараз він слухав лише своє бажання. А воно казало йому наздогнати тварюку і вбити! Тому він перейшов на біг. По переду виднілося якесь світло. Та в хлопця не було часу думати що це.

  Світло все наближалося і наближалося. А тоді печера закінчилася і він вибіг на зовні. Сонячне світло засліпило його. Та за мить прокліпавшись він побачив що стоїть на краю скелі. Далі внизу було озеро, трава, дерева. Всю цю галявину з усібіч оточували стрімкі скелі.

  ,, Де ж дракон?‘‘ – він оглядав все навколо, але й так і не побачив нічого схожого на дракона.

– Де тиии?! – злісно крикнув Оллісен – полетів, як боягуз?! Виходь. Я тебе розмажу!

  Позаду почулися кроки. З тунелю на кам’яну терасу вибігло шестеро людей.

– Де дракон? – запитав один схвильовано.

– Я б теж хотів знати. Куди той чорт запропастився! – Оллісен подивився на них.

,, А! Це ж ті новачки‘‘.

  До Оллісена підійшов найстарший з них. В нього були вузькі, блакитні очі й чорне волосся.

– Ми довго шукали тебе. – його голос звучав урочисто й піднесено – і от нарешті ми знайшли.

– Що? – Оллісен дивився на нього нічого не розуміючи.

  Хлопець поклав свою праву руку на плече Оллісена.

– Ас! Норо ехед де меру ці! Дулістон! – виголосивши це він схватив лівою рукою медальйон що висів на шиї в Оллісена, а тоді штовхнув його в плече. На мить хлопця затримала мотузка, на якій амулет висів на шиї.

– Дякую. І прощавай. – сказав на прощання чорнявий міцніше стиснувши амулет в руці.

  Мотузка розірвалася. Оллісон відчув що під ним більше немає землі і він стрімголов летить униз зі скелі. З гори йому посміхався його вбивця. Останнє що він відчув це удар. Після чого в очах потемніло і розум затуманився.

   ,, Прощай Бернарде. Мамо. Тато. Я йду до вас‘‘…

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: