Чи мої ти очі бачиш коли я сумна?
Чи сприймаєш мої слова і пролиті сльози?
Чи ти знаєш, яка іде у мені боротьба?
І, які закипають у серці лютневі морози!
Що ти знаєш про те, яка я насправді є?
Що ти знаєш про сенс мого існування у світі?
І яке ти маєш право нести своє
Побажання «бути одною з домашніх квітів»?
Ти ці квіти зриваєш і викидаєш враз,
Бо життя їх триває максимум кілька днів.
Але я не бажаю мати таке буття
І ставати примарою задля чиїхось снів.
Я бажаю нести у світ свої «струни душі»
І для цього я ладна світ цей перевернути
І, якщо у всесвіту меж нам не знайти,
То чому у мені ці межи мають бути?