Доброго всім дня або ночі
Дану роботу я публікувала на відомому багатьом сайті фанфікшену, але іншою мовою. Зараз я взяла його переписувати-редагувати і зрозуміла що хочу бачити його рідною мовою. Тому от. Пейрінг, як на мене, не зовсім стандартний. Помилки звичайно що будуть, бо як казала ще моя вчителька зарубіжної: “Ти не дружиш з комами”. Ну, менше з тим. Надіюсь, всім сподобається .

Жахливого ранку, Конохо.

День не задався з самого ранку: завжди яскраве синє небо затягнулось важкими свинцевими хмарами, з яких лив дрібний дощ, різкі пориви прохолодного вітру розхитували верхівки дерев з сторони в сторону, наповнюючи повітря навкруги неприємним скрипом; дорога під ногами, завжди ретельно утрамбована, перетворилась в липке місиво, яке так і норовило обліпити сандалі сіроволосої дівчини що помалу крокувала до головних воріт Конохи закутавшись у теплий похідний плащ. Вона аніскілечки не поспішала, сховавши долоні в кишені плащу, при цьому мугикаючи собі під ніс якусь відому тільки їй мелодію. Коли до воріт залишалось якихось декілька метрів вона зупинилась і закинула голову, роздивляючись велетенське кандзі «Вогонь» яке висіло над головним входом в селище немов велетенське привітання для всіх стомлених подорожніх. Потоптавшись на місці ще з хвилину сіроволоса важко, немов би йшла на страту, видихнула і пішла до будки охорони.

– Привіт, Уме! – на посту знаходилась незмінна пара друзів Ізумо і Котецу, які як тільки побачили дівчину почали наввипередки привітливо вимахувати руками. В свою чергу сіроволоса ліниво махнула правою долонею, заходячи під дерев’яний дашок який надвисав над постом охорони.

– І вам привітики, – похмуро протягнула Уме, простягаючи руку до пензлика з каламаром щоби як зазвичай залишити свій підпис в книзі реєстрації яку так люб’язно підштовхнув до неї Хагане.

– Ти знаєш, такі правила, – ніби виправдовуючись знизав плечима Ізумо дивлячись на те як з довгих пасем сірого волосся дівчини, що вибились з під капюшона, на кремовий пергамент стікають краплі дощу перетворюючи чорнильні букви в безформні клякси.

– Так, так, правила перш за все, – Уме відклала пензля в сторону і кивнула на чорну пляму на яку перетворився її запис, – здається, я вам тут насвинячала?

– Бува-а-ає, – протягнув Котецу підтягуючи книгу до себе, у більш безпечне для неї місце, – маєш якісь плани на вечір? – запитав він ніяково чешучи потилицю долонею.

– Поки не знаю, – сіроволоса знизала плечима і вийшла з-під дашку знову під дощ, – перш за все планую виспатись і вимокнути в ванні. Або вимокнути в ванні і виспатись, різниці в почерговості дій немає. Ну, гарної вам зміни, – дівчина недбало махнула долонею на прощання і поспішила в сторону свого помешкання.

Сховавши руки в кишені і натягнувши на голову капюшон Ватанабе хотіла чим швидше добритись до свого дому щоби нарешті скинути з себе брудну форму та виспатись у всіх можливих позах. Позаду було трьохтиджневе відрядження у Суну, де дівчина проходила підвищення своєї кваліфікації ірьєніна. Вона була одним з найкращих ніндзя-медиків Конохи, але бути найкращим без постійного навчання було неможливим, так як медицина не стояла на місці та весь час вдосконалювалася. Часом Уме доводилось днями і ночами сидіти в бібліотеці Конохи і тільки суворий погляд Ханни-сан, місцевої бібліотекарші, міг заставити її збирати сувої та топати додому відсипатись. Тяга до нових знань і безкінечне сидіння за книжками робило так що у дівчини практично не було друзів. Вони якось самі по собі відсіювались коли чули одну і ту саму відмазку по типу: «Ні-ні-ні, Суна придумала нову унікальну протиотруту. Мені терміново потрібно прочитати про всі  сто двадцять компонентів, які у неї входять. Так що вибачте, але з вами я нікуди не піду».

Звернувши з широкого центрального проспекту, який вів в сторону Резиденції Хокаге, Уме влилась в галдливий потік людей який снував на вулиці незважаючи на паскудну погоду. Оминаючи купки верескливих дітей, які були вдягнуті в різнокольорові дощовики і з азартом скакали по калюжах так, аж бризки летіли навсібіч, дівчина пройшла ще два квартали і зупинилась перед невеликим трьохповерховим будинком. Піднявшись на другий поверх Ватанабе ще довго стовбичила під дверима в пошуку зв’язки ключів яка загубилась в безкінечних внутрішніх кишенях її плащу. Коли ж завітні ключі було знайде сіроволоса протяжно видихнула і нарешті потрапила до своєї квартири.

Приміщення зустріло її холодом і затхлим повітрям. Провівши вказівним пальцем по полиці, яка висіла в коридорі на стіні, Уме печально зрозуміла що прибирання довго відкладати не вийде. Знявши наскрізь мокрий плащ дівчина недбало кинула його на вішак, на якому він повис мокрою ганчіркою, потім, переступаючи з ноги на ногу, по черзі стягнула обляпані болотом сандалі і закопала їх під табурет, який стояв біля входу на кухню і потягнувшись, немов велика кішка, побрела в сторону спальні. Раптом, краєм ока, Ватанабе помітила дивний відблиск в кутку кімнати. Точним, роками відпрацьованим, рухом дівчина вихопила кунай із підсумка і метнула його в сторону відблиску. Почувся дзвінкий звук удару металу об метал і перед нею з’явився шинобі з АНБУ у масці мавпи.

– Уме Ватанабе, вам наказано з’явитись до Хокаге, – заявив він прокручуючи між пальцями власний кунай.

– Спасибі, я в курсі, – буркнула вона, спершивсь об одвірок, – я пізніше з доповіддю прийду. Так і можеш передати Цунаде, – ліниво махнувши долоню сіроволоса обійшла шинобі, і висмикнувши з стіни свій кунай який зрикошетив від удару, зайшла в спальню акуратно закривши за собою двері.

«Камі-сама, ні секунди спокою» – подумала дівчина, завернувши в ванну і почергово знімаючи з себе брудну форму. Помалу з’являлось тіло з блідою, майже прозорою шкірою, під якою чітко проступала сітка вен та капілярів, від чого здавалось що шкіра частково має синюшний відтінок, руки від кінчиків пальців і до ліктів були змережані  шрамами, отриманими в старих битвах. Ватанабе потягнулась до крану і перевівши його в положення «вогняна лава», ввімкнула воду. Так, дівчина піднашкребла трішки коштів зі своєї зарплати і декілька років тому придбала невелику, але повноцінну, ванну замість ненависного їй стоячого душу. Гаряча ванна після важкого дня була однією із тих небагатьох розкошей, яку могла собі дозволити Уме. Та й крім як на себе, їй більше не було на кого витрачати.

Дівчина була круглою сиротою, яку знайшли на берегу старої переправи Конохи. Навіть її прізвище перекладалось як «біля переправи», тобто буквально означало те місце де її знайшли. А ім’я символізувало дерево, під яким сіроволосу залишили: Уме – японська слива, надзвичайно краси і сили дерево, цвіт якого починав з’являтись ще в середині лютого, і Ватанабе повністю відповідала цьому імені, якщо справа відносилась до сили її духу та тіла. От тільки до краси воно ніяк не стосувалось. Її зовнішність була, як би це сказати, була ніяка від слова зовсім. Сіре волосся, ріст десь метр з кепко, худа і трішки незграбна фігура, губи тонкі і завжди міцно стиснуті, ніс з невеликою горбинкою. І очі… Кольору брудного льоду, як би це дивно не звучало.

Як тільки вода наповнила ванну до потрібного рівня, Уме залізла в середину керамічної чаші і задоволено зажмурилась. Майже відразу шкіру обпалило вогнем, але дівчині подобалось це відчуття. Розвалившись в ванній і закинувши ліву ногу на борт дівчина відкинула голову назад і втупилась поглядом в тусклу люстру, яка звисала зі стелі. В голові тут-же виринули спогади з недавнього відрядження. Суна їй подобалась, як би це дивно не звучало. Їй подобалось гаряче сонце і океани піску, які оточували Селище, а ще маленькі штучні оази, які розташовувались по дорозі до Суни. Також її подобалась місцева бібліотека з великими куполоподібним дахом і одною з найбільших колекцій медичних трактатів, яку вона тільки бачила. А ще їй подобалось що там її ніхто не знав і не бігав за нею з всякими дрібними справами.

Ватанабе так довго відкисала в ванній, що вода встигла добряче охолонути. Відчувши, що починає замерзати, дівчина покинула ванну і обгорнувшись широким рушником, направилась до спальні. Відкривши двері Уме завмерла на порозі, коли побачила на підвіконнику Какаші, який був захоплений читанням своєї книги. Помітивши дівчину, він голосно закрив «Прийди, прийди, рай!» і, підперши підборіддя правою рукою, з запитанням в очах поглянув на неї.

– Чому так довго? – з ноткою претензії в голосі запитав він.

– От чесно, серйозно? Цунаде прямо так припекло? – незадоволено забурмотіла куноічі, підходячи до шафи, – я замучена, як собака, а доповідь не вовк, в ліс не втече, – відчинивши дверці і притримуючи рушник на грудях Уме почала ритись в глибині полиць вишукуючи чисту форму, – тільки не кажи що вона тебе за мною прислала? – дівчина на секунду вигулькнула збоку дверцят, насупивши брови.

– Та ні, – протягнув Какаші боком спираючись на стіну, при цьому ледве не заваливши вазон біля себе, – я Котецу зустрів і він розказав що ти вже в Селищі. Так що я просто в гості зайшов.

– Ясненько, – хмикнула сіроволоса і знову сховалась за дверцятами, – а ти чим займався останні три тижні? – запитала вона.

– Та таке всяке, дрібниці одним словом, – Какаші про себе відмітив що пухнастий рушник вже валяється біля босих ніг дівчини, – слухай, може пришвидшишся? Ти ж знаєш як П’ята не любить чекати. Плюс сьогодні вона в жахливому настрої.

– От скажи, я хоч раз переймалась емоційним станом нашої бабулі? – Ватанабе вийшла до Хатаке на ходу натягуючи через голову чорну водолазку, – я і так спішу. Дай мені хоч взутися, не піду ж я пішки, – куноічі рвонула в коридор за змінною парою взуття.

– Думаю, так буде значно краще, – зголосився Какаші чуючи як сіроволоса голосно товчеться в коридорі, а потім повертається до нього скачучи на одній взутій нозі на ходу натягуючи сандалю на другу.

– Ну все, я готова, – дівчина зав’язала все ще вологе волосся в низький хвіст і відсунувши Хатаке в сторону вилізла на підвіконник, – пішли, поки я не довела одного з Легендарних Санінів до інфаркту.

 

***

– Ну і як там в Суні? – спитав Какаші, коли вони неспішно ступали по коридору Резиденції.

– Та як? Все, як зажди. Тепло, пилючно і піском час від часу засипає, – відповіла Уме, ховаючи руки в кишені, – я цього разу з лабораторії не вилазила, думала дупа квадратною стане від сидінні на кріслі. Умови проживання цього разу були значно кращі, Гаара-сан встиг побудувати декілька нових гуртожитків для джонінів, так що скорпіони вночі не лазили і сонце зранку в голову не пекло. Ідеальні умови. А ще-е-е, – хитро протягнула сіроволоса, зупиняючись, – я привезла їх якусь дико ядрьону настійку, її роблять місцеві ірьєніни. Зуб даю, що настоюють на тих самих скорпіонах, яких наловили в старому гуртожитку.

Какаші заледве встиг відкрити рота, щоб якось прокоментувати такий здобуток Уме, як з другого кінця коридору почулося голосне:

– Какаші-сенсеееей!

Дівчина різко розвернулась і втупилась у власника найненависнішого їй голосу на всій землі своїм найпрезирливішим поглядом. А тим часом до них уже підходила одна із учениць П’ятої, учасник команди номер сім – Сакура Харуно.

– Какаші-сенсей, доброго дня, – солодким голосом проспівала вона, проходячи мимо Ватанабе і звертаючи на неї уваги рівно стільки, скільки би вона звернула на стіл посеред коридору, – як ваші справи?

– Доброго дня, Сакура, – Копіюючий привітно махнув їй долонею, – справи чудово, а в тебе як?

– Та от, іду від Цунаде-сами, мали важливу розмову щодо реорганізації нашого госпіталю, і у мене з’явились чудові ідеї, – Харуно буквально світилась від гордості, що розпирала її зсередини.

– О-о-о так, я і не сумнівалась що чудові ідеї з’являться саме у тебе, – хмикнула Уме, схрещуючи руки на грудях, – вибча, Сакуро, але ми дуже сильно поспішаємо, так що…

– Так от, я пропоную збільшити кількість мобільних бригад і переглянути комплектацію похідних аптечок, мені здається що у нас там замало кровоспинних препаратів, – вдаючи, що не чує сіроволосу, продовжувала щебетати Харуно.

Хатаке відчув, що він застряг між двох вогнів. Лице Ватанабе, яка маячила за спиною його учениці, уже пішло червоними плямами і здавалось що ще трохи і з її ніздрів повалить дим з іскрами, в той час як Сакура все говорила, і говорила, і говорила. Какаші глибоко видихнув і вирішив відбитися малою кров’ю.

– Дуже цікава інформація, я впевнений що ти все робиш вірно, – вимовив він, зробивши крок в сторону Уме, – але ми дійсно поспішаємо, так що до зустрічі, – розвернувши Ватанабе за плечі він піймав її за руку і поволік за собою в глибину коридору, залишаючи Сакуру десь позаду.

– Гарного вам дня! – почулось їм в спину.

– От мале стерво! – виплюнула сіроволоса ледве поспішаючи за Копіюючим, який волік її за собою ніби на буксирі, – треба було їй ще тоді всі патли повидьоргувати!

– Камі-сама, Уме, вже стільки часу пройшло! – гаркнув Какаші, різко зупинившись, від чого дівчина ледь не врізалась в його спину, – я думав ви загладили цей конфлікт між собою.

– Аякже! – рявкнула в відповідь куноічі, – та відпусти ти вже мене, – вона вирвала свою долоню з чіпкої хватки чоловіка, – вона всього на всього виставила мене перед П’ятою брехухою та істеричкою, коли ж насправді привласнила наші, наголошую наші, дослідження, а Цунаде на стала розбиратися хто правий а хто ні і просто надала перевагу своїй безпосередній учениці! І після цього мене відсторонюють від всіх серйозних досліджень і я не вилажу з чергувань в госпіталі! Я маю навести ще якісь аргументи чому я її ненавиджу чи цього достатньо? – Ватанабе буквально пашіла злістю.

– Я розумію, вона також і твоя учениця, але і я твій друг. Чи цього вже недостатньо для того щоб мене розуміти? – Хатаке стояв винувато понуривши голову, – пішли, Какаші, Цунаде вже зачекалась.

 

***

Хатаке і Ватанабе як раз підходили до дверей кабінету Хокаге, коли та з жахливим грюкотом відкрилась і в коридор вилетів до смерті переляканий шинобі з товстою пачкою паперів, які розсипались з його рук. Хлопець швидко позадкував і встиг вчасно пригнутися, коли над його головою просвистіла важка печатка.

– Пішов геть звідси! – почулось с кабінету. Нещасний, все ще пригинаючись немов би очікував що в голову прилетить ще якесь приладдя, швиденько позбирав свої папірці і просто на крейсерській швидкості покинув коридор під погляди здивованих ніндзя.

– Я тут згадав, що мав до Анко зайти, – протягнув Какаші, – невідкладні справи, розумієш. Я вірю в тебе, па-па, – почувся хлопок і Копіюючий зник в димі Шуншина.

– Зрадник! – крикнула йому наздогін сіроволоса і глибоко вдихнула.

«Ну, вперед» – Уме зібралась з духом і підійшла до відкритих дверей.

– Викликали? – запитала вона, з осторогою заглядаючи всередину кабінету.

А там був повний бедлам: документи, які раніше акуратними стосами були розкладені на поверхні столу, тепер в хаосі валялись на підлозі, важкий каламар був перевернутий і темне чорнило натекло калюжею на світлий килим кабінету.

Цунаде Сенджу, Годайме Хокаге Селища, Схованого в Листі, сиділа за своїм робочим столом червона, немов помідор. Її довге світле волосся, що завжди було зібране у два акуратні низькі хвости, зараз перетворилося в незрозуміле  гніздо, а лице було спотворене гримасою злості. Поруч з нею стояла перелякана Шизуне, її учениця і особистий помічник, тримаючи на руках маленьку свинку.

Дві куноічі синхронно повернули голови на голос Ватанабе і дівчині на секунду здалось що П’ята кине в неї стільцем, на якому сидить, такий страшний у неї був погляд. Сіроволоса прокашлялась, чистячи горло, і ще раз запитала:

– Викликали?

– Уме Ватанабе! – раптом рявкнула Цунаде і зірвавшись на рівні ноги різко ударила кулаками по столу. Нещасний предмет інтер’єру не витримав такого натиску і, печально тріснувши, розвалився наполовину. Бідна Шизуне тиженько пискнула і тільки міцніше стиснула свинку в своїх обіймах, від чого та протестуюче хрюкнула.

– Скільки годин тому ти мала прийти? – погляд П’ятої міг спопелити на місці.

– Вибачте, Цунаде-сама, – Уме гордо підняла голову і старалась дивитись прямо в очі розгніваної Хокаге, – я була трохи змучена після важкої дороги, в цю пору року кількість пилових бур поблизу Суни перевищило норму.

«Ну давай, скажи що не будь, стара ти клячо», – подумала дівчина, закладаючи руки за спину. Вона почула як голосно видихнула Шизуне коли до неї дійшли слова сіроволосої.

«І через три, два, один…»

– Ватанабе! – здавалось що блондинка вб’є ірьєніна на місці, – це пряма порушення параграфу сім статуту шинобі! Особливо тепер коли біля Селища отираються всі, кому не лінь, починаючи Акацукі і закінчуючи дрібними угрупуваннями які наші патрулі ганяють декілька раз за день! – ще трохи і Цунаде б перейшла в ультразвук, і крім летючих мишей її б ніхто не почув. Тим часом Уме героїчно вислуховувала всю цю істерію розглядаючи пейзаж у вікні за спиною П’ятої, але виходило так собі.

– Дозволите коротенько доповісти про місію? – якимось чудом дівчині вдалось вклиниться в безкінечний потік голосіння Хокаге. Та, не очікуючи такого, завмерла на місці і кивнувши головою сіла в своє крісло, не зважаючи на обломки столу перед собою.

– За ці три тижні в Суні ми з їх спеціалістами успішно завершили третю з чотирьох фаз лікування пошкоджених каналів чакри за допомогою Техніки Містичної Долоні. А також розробили нову, більш ефективну протиотруту проти найбільш поширеного типу паралізуючої отрути, в основі якої батрахотоксин, – на одному диханні випалила Ватанабе відмічаючи для себе що Цунаде з зацікавленням слухає її розповідь.

– Цікаво-цікаво, – пробурмотіла вона, – мені подобаються такі новини. А як тобі, Шизуне? – спитала вона свою ученицю. Та, все ще перелякана після гнівного припадку П’ятої, підскочила на місці і згідно закивала головою.

– Можеш бути вільна, – Цунаде покрутилась в кріслі на сто вісімдесят градусів даючи зрозуміти Ватанабе що зустріч закінчена, – письмову доповідь очікую завтра до кінця дня.

Уме коротко кивнула в потилицю Сенджу, підбадьорливо усміхнулась до Шизуне і зникла в димі Шуншину.

 

***

Підходив час обіду і Уме вирішила що може себе винагородити за такий важкий початок дня, як зустріч з Харуно, тому зараз вона направлялась в своє улюблене місце до подавали найсмачніші гострі курячі крильця в медово-соєвому соусі. Дівчина встигла спробувати цю страву  в багатьох місцях і дійшла висновку що саме в Селищі вона найсмачніша.

Не встигла вона переступити поріг закладу, як  її буквально збив з ніг зелений вихор, який при більш детальному огляді виявився Зеленим Звіром Конохи, адептом Сили Юності і просто хорошим хлопцем Майто Гаєм.

– Ватанабе! – крикнув він, згрібаючи дівчину в обійми, – таки повернулась!

– Я так само рада тебе бачити, Гай. Заради Камі-сами, постав мене на землю поки ти мені всі кості не переламав, – зашипіла Уме, поки Майто кружляв разом з нею поміж столиків під здивовані погляди решту гостей закладу. Товстобровий нарешті зжалився над нею і акуратно поставив на землю.

– Ну, як там Суна? – радісно запитав він, хлопнувши дівчину по спині, від чого вона ледве не склалась пополам.

– Наразі стоїть на місці, – відкашлялась сіроволоса і почала пробиратись до вільного столику в кутку приміщення, – приєднаєшся? – вона ткнула пальцем на вільне місце біля себе. Майто з готовністю підняв великий палець і зайняв запропоноване місце. Не встигли шинобі зробити замовлення, як двері ресторанчику з грюкотом відкрились і на порозі з’явились Хатаке, Котецу та Ізумо.

– Жива, все-таки, – підсумував Какаші плюхнувшись на стілець біля Гая. Камізукі і Хагане в свою чергу безцеремонно підсунули Ватанабе під самі стіну і сіли на довгу лавку напроти них.

– Ти ж знаєш наскільки я уміла в переговорах, – задоволено протягнула Уме, впираючись ліктями в край столу.

– У мене тут з’явилась чудова ідея, – очі Котецу засвітились хитрим вогнем, – а давайте відсвяткуємо повернення Уме в Селище? Все-таки її тут довго не було. Шинобі переглянулись між собою і втупились в дівчину яка награно закотила очі до стелі.

– Тільки платимо порівну, – Ватанабе підперла підборідок кулаком і перевела погляд на Хагане. Той згідно кивнув головою, і всі, хто сидів за столом, задоволено загуділи.

 

***

 

Як завжди те, що мало бути достатньо спокійними посиденьками, перетворилось у абсолютно неконтрольовану пиятику шинобі. Першим, під загальні улюлюкання та сміхуйочки, пішов Майто, якого під білі рученьки потягнули Ли, Тен-Тен і Неджі, які заледве встигли повернутись з місії. Наступними були Хатаке і Камізукі: Какаші згадав що завтра у нього невелике відрядження в сусіднє з Селищем місто а Ізумо заявив що після сьогоднішнього чергування сильно змучився і хоче спати. Ватанабе і Хагане сиділи до самого кінця поки на них занадто часто став коситися власник закладу. Правильно розшифрувавши важкий погляд, вони поспішно зібрались, не забувши оплатити весь банкет.

– Ну, що плануємо далі робити? – запитав Котецу, поправляючи на собі жилет.

– Чесно, я не знаю, – протягнула Уме потягнувшись так, що аж хруснули кістки, – мене ще доповідь для бабулі чекає, – дівчина перевела погляд на здивованого хлопця і голосно засміялась, – ти знову повівся, Котецу, – вона так сміялась, що аж сльози вийшли на очі.

– Пішли, – Ватанабе підійшла до шинобі і закинула йому руку на плече, – в мене вдома є дике пійло з Суни, ти обов’язково маєш його спробувати.

– Абсолютно згоден, що повинен, – Хагане закинув свою руку на плече сіроволосої і отак в обнімку і хитаючись із сторони в сторону вони побрели до квартири Ватанабе.

Простовбичивши під дверима перші п’ять хвилин Уме згадала що квартира як би закрита з середини, бо виходила вона через вікно, так що довелось їм проникати в приміщення через відкрите вікно в спальні. Заскочивши в середину кімнати дівчина не втрималась на ногах і завалилась на підлогу. Поруч з нею, ткнувшись носом в дерев’яні дошки, приземлився Хагане. Шинобі, розвалившись на підлозі, почали ржати як ненормальні, стараючись піднятись на ноги почергово хапаючись за край ліжка та підштовхуючи один одного.

– Мадару мені в чоловіки, – простогнала куноічі розвалившись на дошках в позі зірки, – Котецу, коти мене на кухню, я не маю сил…

– Не ний, – чорноволосий на четвереньках підповз до Ватанабе і піймав її за руки, – і-і-і-і, – він потягнув її на себе, переводячи у сидяче положення, – ну, пів справи зроблено, –  Хагане, слідкуючи за тим щоб дівчина знову не впала назад, вперся однією рукою в ліжко позаду себе і різко відштовхнувшись, піднявся на ноги.

– Щоби я без тебе робила-а-а, – пробурмотіла куноічі, поки Котецу ставив її на ноги.

– Валялась би на підлозі своєї спальні, – чорноволосий уважно поглянув в сірі очі Уме, – ти як, ок?

–  Та, все в порядку, – дівчина стрепенулась і буквально за секунду перевелась в більш-менш нормальний режим, принаймні її перестало хитати, – ну, на кухню, – скомандувала вона.

Опинившись на кухні Котецу відразу зайняв місце за столом і оперся ліктями об його світлу поліровану поверхню, а Ватанабе почала ритися в холодильнику в пошуках настійки. Через секунду пузата пляшка знайшлась і з переможним криком була встановлена в центр столу, а з найближчої тумби з’явились дві плоскі сакадзукі.

Перший ковток обпалив горло пекельним полум’ям, від чого шинобі голосно розкашлялись і почали загризати смак настійки яблуками, які лежали в тарілці на столі.

– Дійсно, ядрьона штука, – через кашель протягнув Котецу, витираючи губи зовнішньою стороною долоні, – ну, і як там Суна?

– Та ви задовбали «як там Суна, як там Суна»? Стоїть на місці, час від часу піском замітає, – Уме з хрустом відкусила величенький шматок яблука і поглянула на свого друга, – а як твоє навчання? Чи так і будеш в патрулі весь час ходити?

– П’ята обіцяє що якщо я цього року здам екзамени, то вже з наступного зможу піти в Академія викладати, – гордість буквально розпирала Хагане з середини коли він наливав нову порцію алкоголю в плоскі чашечки.

–  Чесно, мені вже страшно за твоїх майбутніх учні, – акуратно підтягнувши до себе фарфорову ємність тоненькими пальцями Ватанабе відсалютувала другу, – вітаю тебе, Котецу Хагане, тобі довірили навчати нове покоління шинобі, будь достойним сенсеєм, – хлопець коротко кивнув головою і відправив всередину рота наповнення чашечки.

Потроху пляшка опустіла і шинобі зрозуміли що пора лягати спати. Сонний Хагане примостився в кутку старого дивана на кухні натягнувши на себе клітчате одіяло, а Уме поплелась до себе в спальню. Відкинувши в сторону жилет і стягнувши з себе сандалі з штанами дівчина завалилась на ліжко під голосний храп свого тимчасового сусіда.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь