– Ви можете говорити, міс? – Запитує поліцейський і ставить перед дівчиною склянку з прохолодною водою.
– Так, дякую, – займаючись каже вона.
Детектив сідає навпроти та по діловому складає руки перед собою.
– Не могли б ви, детектив Пак, повторити питання, – роблячи ковток, питає дівчина.
– Звичайно, – хлопець киває, – Розкажіть мені про пані та пані Кім. Про них самих і про їхню діяльність.
– З чого почати… пані Кім виросла в Сіднеї, вона переїхала туди з матір’ю, коли їй було 10 років. Батько залишився у Кореї на заробітках. Не знаю, ким він працював, та й гадаю, що ця інформація не вплине на розслідування.
Детектив кивнув головою.
– Правильно. Прошу,продовжуйте.
– Пізніше, пані повернулася назад, де й пішла до університету. Там вона й познайомилася з паном. З тих пір вони завжди були разом.
– Чим займався пан Кім?
– Він підприємець. У спадок від батька йому дісталася компанія з виробництва м’ясних продуктів.
– Чим тоді займалася пані Кім?
– Вона захоплювалася дизайном та шиттям. Любила читати журнали та книги про моду. Саме тому й вирішила присвятити усю себе цій справі.
– Тож і відкрила магазин одягу?
– Правильно, – служниця кивнула і подивилася на детектива з гіркотою в очах.
– Ви були близькі, чи не так?
– Ох, вони замінили мені сім’ю. Моя покійна мати пішла з життя, коли мені було 7, а батька я і не бачила.
– Пані та Пан Кім були добрі до вас?
– Так. Вони дали притулок і прийняли мене, як рідну дочку. Дозволяли їсти з ними. Пані Кім завжди наполягала на тому, щоб я залишалась у них на ніч.
Детектив запитливо підняв брову.
– Я жила на іншому кінці міста і щодня діставалася роботи по 4 години, – пояснила дівчина.
– Зрозуміло, вони просто хотіли, щоб ви були поруч цілий день і не витрачали час на дорогу. Дівчина ледь помітно посміхнулася.
– Ви сказали, що замінили доньку. Невже вони були самотні?
– Ні,зовсім ні. У пана та пані є донька.
– Розкажіть про неї.
– Кім Соль А. Вчиться та працює в США. Спеціальність – маркетолог. Приїжджала до батьків двічі на рік: на Різдво та Великдень.
– Ви знайомі з нею особисто?
– Так, доводилося бачитися з нею. Це було на Різдво минулого року. Тоді мені вперше вдалося з нею поговорити віч-на-віч.
– Невже шансу поговорити з Соль? А у вас більше не було? Адже, наскільки мені відомо, ви працюєте у сім’ї Кім уже 5 років.
– Правильно, але Соль А дуже потайлива. Вечеряла тільки у себе в кімнаті, рідко виходила до батьків. Аргументуючи це тим, що має багато роботи.
– Що ж, зрозуміло, – детектив зробив пару нотаток у своєму блокноті, – Чи вам відомо, що пан Кім відвідував “Клуб джентльменів Сеула”?
– Так звичайно. Він ходив у цей клуб щоп’ятниці.
– З кого складається клуб?
– З різної еліти Сеула. Починаючи від керівників компаній і закінчуючи людьми, що перебувають у ”Топ 10 найбагатших людей Кореї” у списку Forbes. Але бути багатим недостатньо, щоб потрапити до цього клубу, адже місць там обмежена кількість.
– І що треба зробити, щоб потрапити туди?
– На жаль, це мені невідомо.
– Добре, – детектив перегортнув сторінку блокнота, – Де ви були в районі від 10 до 11 години?
– Ходила в магазин. Пані Кім послала мене в магазин, щоб я купила продукти для торта.
– До сім’ї мали прийти гості?
– Так. Пані та пан Мін. Пан Мін близький друг пана Кіма.
– Угу, – детектив хмикнув, – Хтось може підтвердити це?
– Те, що я ходила до магазину? Хм, гадаю, що Дан Те може.
– Дан Те? Ох, охоронець на виході з дому?
Служниця кивнула.
– Добре. Дякую за сприяння, міс Чон. Постарайтеся не їхати з дому найближчим часом, доки триватиме розслідування.
– Так,звичайно,я розумію.
– Радий, що ви одразу зрозуміли це. А зараз не смію вас затримувати. Всього найкращого.
Дівчина встала і легенько вклонилася.
– Спасибі. Гарного вам дня, пане Пак та… вдалого розслідування.
Детектив усміхнувся і провів дівчину поглядом. Потім глянув на годинник.
– “На сьогодні, мабуть, все”, – подумав він і зібрав речі в рюкзак.
– Алло? Так, Юнгі, чекай мене в барі. Буду через, – глянув на годинник, – 10 хвилин.