Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Твій новий друг

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Шум удару коліс. Моє тіло на мить підстрибнуло, від чого я відразу розплющив очі. Все було немов у тумані, поки я нарешті не зрозумів, що був у автобусі. Руки стискали рюкзак. Я підірвався зі свого місця, і почав озиратися, дивлячись за вікна навколишньої місцевості.

«Чорт забирай, проїхав!»

Натиснув червону кнопку «STOP», щоб повідомити водія про зупинку.

Ноги поколювало від недавнього оніміння. Серце все ще билося швидко, а голова почала поступово обробляти те, що відбувається.

«Що за моторошний сон… Насниться ж».

Я вчепився в поручень, аби не впасти від такої шаленої швидкості транспорту. Але, на щастя, найближча зупинка була недалеко, і я успішно зійшов.

От тільки до університету було ще далеко. Дивлячись на телефон, розумію, що до початку пари залишилось всього декілька хвилин. Цокнув, я почав шукати найближчу зупинку в зворотному напрямку.

***

― Остін!

Обернувся на знайомий жіночій голос. Дівчина миловидної зовнішності підбігла до мене, неабияк захекавшись. Тим часом моє серце пропустило удар.

― Ти чого? – вбирає у легке повітря. ― Де тебе носило?!

Вона розлючена, але це мало мене хвилювало. Хоча ні, брешу. Її червоні щоки, блискучі очі. Світле, неначе пшениця, волосся, нібито промені сонця.

― Я прогледів свою зупинку … ― спокійно відповідаю їй. ― А що?

Чому ти так божеволієш? Із-за мене? Дівчина завила, зображуючи повне обурення.

― А то! Замість тебе викладач вирішив опитати нас обох, підстава якась…

Міла завжди була дуже емоційною, але в той же час щирою. Злитися на неї було неможливо, адже її гнів, образа проходять буквально за хвилину.

Так само, як і зараз, її обличчя миттєво змінилося яскравою посмішкою, як тільки Він підійшов до нас зі своєю каштановою шевелюрою.

― Та полиш його – усіляке трапляється, з ким не буває, ― підбадьорив Томас.

Немов заступаючись за мене. Хоча нащо мені воно таке впало. І вкотре я не міг не помітити, як його очі виблискували, побачивши мій незадоволений погляд.

 

Друзі.

Я ніколи не хотів їх мати, не прагнув цього. Мені було чудово самому по собі, проводячи час у своїй кімнаті, немов у чорній дірі. До одного дня, доки не вступив до університету, де зустрівся з Мілою.

Це більше схоже на сюжет з фільму або серіалу, де до такого невдахи, як ти, звертається красива, найдобріша дівчина. Як не закохатися?

Міла була доброю. Милою. Світлою. Але в своїх фантазіях я спотворюю цей образ. Я думаю, може вона заговорила зі мною тільки тому, що хотіла догодити всім, сподобатись? Щоб на неї заглядалися? Закохалися? Щоб підняти свою самооцінку, свою важливість. Можливо, саме для цього був такий друг, як я, але…

Томас зовсім не пасував до цього опису. Так, він був привабливий зовнішньо, але не занадто. Він просто не був потворним і доглядав за собою. Але при цьому не бігав за кожною спідницею, і робив із себе інтелектуала. Томас розумний, безперечно. Якщо подивитися йому в очі, ти це побачиш. Якийсь план. Приховані за ширмою емоції, наміри.

Міла була закохана в нього. І досі відчуває щодо нього почуття, це помітно. Бо я закоханий у неї. Я бачу, як вона спалахує при Томасі. І як Томасу начхати. Але це не заважає йому підкидувати дрова в багаття.

Вся ця драма…

Не варто було закохуватися. Говорити Мілі «так». Казати «добре», коли з’явився Томас. Потрібно було тікати з цього гормонального пекла. Давнісінько.

***

― Ти мені подобаєшся.

Слова прослизнули по вухах. За свої 21 рік я жодного разу не чув це словосполучення у свою адресу.

Томас стояв переді мною. В його очах було мерехтіння. Однак я не міг збагнути, від чого. Від почуттів? Від… якогось плану, що відомий лише йому?

― Що ти сказав?

Я міг лише прикинутися дурником. Томас розсміявся.

― Ти мені не віриш?

Його усміхнені очі. Немов… благаючі? Він виглядає впевненим, і водночас беззахисним.

Я дійсно … комусь подобаюсь? Йому? Людині, що подобається Мілі?

― Ти це серйозно?

Я спостерігав за Томасом. Я знаю, на що він здатний. Він мені ніколи не подобався, і був дуже підозрілим. Моє обличчя спотворювало нерозуміння та недовіру. Я не міг так легко повірити в це солодке «подобається».

Очі Томаса виглядали здивованими.

― Так, напевно… Це жарт, ― він перевів погляд убік. ― Зустрінемося завтра?

Не чекаючи відповіді, він пройшов повз мене, зобразивши дружелюбність. Я не намагався його затримати. Тяжко зітхнув, я пішов вслід за ним, до друзів. До купи друзів, які не мали для мене жодного значення.

Тільки Міла. Просто тому, що я ідіот, якого влаштовує бігати за дівчиною, яка подивилася в його бік. Думаючи, що, можливо, нехай і з невеличким шансом, він може комусь подобатися.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь