«Під захистом»

– Техьон! Кім Техьон, зайди негайно в дім і вибачся перед батьком! – Кричить навздогін розгніваний тато.

Омезі було всеодно на їхні погрози позбавити спадщини і крики. Техьон втомився дотримуватися вказівок батьків, втомився вислуховувати настанови про те, що і як він повинен робити, перед ким кланятися, а кому привітно посміхатись. Втомився вдавати з себе принцесу, замкнену в вежі, котра охороняється десятком жахливих амбалів. Він повинен був чекати лицаря, котрий обов’язково б врятував його, здолавши огидного дракона. Але бути зобов’язаним набридло – хотілося свободи та свіжого повітря, яким у всі легені можна дихати і дихати. Спадкоємцем бути важко та бридко – нести відповідальність за свої рішення та вчинки, тримати лице зосередженим і не реагувати на провокації. Так інколи хочеться віддатися до влади своїм слабкостям і хоч на хвильку розслабитися, знявши маску.

– Татку, залиш спроби мене перевиховати, – вимовив омега, зупинившись біля свого автомобілю, на котрому планує поїхати на край світу, загубитись серед простого люду і почати життя з чистого аркуша. – Я дорослий та самостійний, мені набридло вам двом підкорятися та прикидатися перед дідусями. Передай їм, що я не одружусь по контракту і не збираюсь жертвувати собою заради вашого бізнесу. – Було тяжко зрозуміти, що тебе зачали для того, щоб у майбутньому дорого продати якому-небудь найвигіднішому бізнес-партнеру. Техьон з цим змирився, але зрозуміти так ніколи й не зможе.

– З часом ти зрозумієш, що був не правий і тільки дарма впадав в істерику. Схаменись, інакше батько ніколи не пробачить зраду.

Нехай не пробачає, нехай відмовиться від нього, зненавидить в кінець кінців. Тепер вже наплювати, що про нього думатиме столична еліта. Це вже не його проблеми.

– Я ніколи не був настільки впевнений в своєму рішенні, як зараз, тату. Тому й відмовляюсь від спадщини! – Закричав, щоб і батько, зупинившись біля вхідних дверей його почув, в кінець розчарувавшись в своїй дитині.

Десь в глибині душі було дуже боляче говорити всі ці слова своїм самим рідним людям, проте іншого виходу не було. Потрібно було приймати найсміливіші рішення та відстоювати свої права до кінця. Повнолітній омега збирався рухатись в дорогу, де планував знайти себе і своє покликання, і, нарешті, бути щасливим.

– Тоді не смій ніколи сюди повертатись, і про батьківські гроші назавжди забуть. Всі кредитні картки я сьогодні ж заблокую! – Голос батька був жорстким та грубим. Хлистав, немов ляпас – боляче та безжально, до мурашок по шкірі.

Дивитись в їхні обличчя і щось казати на прощання не знайшлося сил – він і так сказав забагато всього. Слова ніби висмоктали з нього всю енергію, було відчуття, що ось-ось впаде знесилений перед батьківськім будинком, остаточно себе принизивши. Руки не слухались свого господаря, валіза здавалась непідйомною, немов усередині не одяг, а п’ятдесяти кілограмові гантелі. Техьон був готовий розплакатися від безсилля та здатись у владу долі, завантажуючи найнеобхідніші речі в багажник. Рухи були рваними і різкими, він скоріше бажав втекти від пильних поглядів, що вп’ялися в спину. Він їх добре відчував.

Поспішаючи сісти за кермо, омега спіткнувся об камінь, зумівши втримати рівновагу, і не розгубившись сховався за тонованим вікном, тихо грюкнувши дверима. На мить закривши очі пошепки промовив:

– Зараз або ніколи, Техьон, зберися.

Назад дороги більше немає. Тільки вперед в нове життя, де все незвідане і, напевно, прекрасне. Його ніхто більше не зупиняв, що неодмінно тішило. Значить, змирилися.

Завівши двигун і ввімкнувши розслаблюючу музику, омега плавно рушив з місця, заблокував двері і м’яко посміхнувся, полегшено видихаючи. Відтепер він вільний і наданий сам собі, без боргів та обов’язань. Те, чуже життя – позаду, метрів за триста, а його майбутнє чекає в Пусані, в місті, котрий так давно хотів відвідати.

❤️👠💎

Пусан зустрів Техьон вечірньою прохолодою та яскравими неоновими вивісками різноманітних магазинчиків та барів. Тут пахло справжнім життям і веселощами, хоча він так і не знайшов відповідь на те, як визначив це по запаху. Смішно. По часу до міста омега їхав десь шість годин, з урахуванням того, що робив одну зупинку біля заправки, щоб купити легкий перекус та заправити повний бак. Заради це цікавості для оплати запропонував одну з своїх карток і нітрохи не здивувався, коли касир повідомив йому про те, що вона заблокована. Батько пообіцяв – батько виконав, нітрохи не іронізуючи. На щастя, в Кіма були деякі заощадження, на які можна проіснувати десь місяці три – чотири. Однак омега не збирався сидіти без діла, спускаючи гроші в унітаз. Жити на щось потрібно, а робота завжди знайдеться, навіть для того, хто ще жодного разу в своєму житті не працював.

Кидаючи погляд на навігатор, котрий сповіщав його про швидке прибуття до місця призначення, Техьон сподівався, що той веде його в правильному напрямку, інакше буде страшно загубитися в незнайомому для нього місті. Очі вже були втомленими, а поясниця трішки затекла від довгого перебування в одній позі. Хотілося прийняти ванну, випити гарячого чаю і лягти в ліжко. Цей нелегкий день хотілося відпустити, а завтрашній почати з посмішки та пошуку роботи.

Звертаючи в один із спальних районів, омега зупинився біля потрібного будинку і заглушив двигун. Відстібає ремінь, одночасно набираючи знайомий номер. Він недарма приїхав в Пусан, його тут чекали, і Техьон в передчутті зустрічі з цією людиною, який називався його другом, м’яв комір блузки. Дуже хвилювався чекаючи, коли піднімуть слухавку. І друг, не томлячи довгим очікуванням, миттєво відповів.

– Привіт, Те. Пробач, не чекав дзвінка, тому так довго не відповідав. Ти…

– Я біля твого будинку, Чімін! – Перебив монолог друга Техьон, залишаючи салон авто. Нажаль він не знав номер його квартири, так що заходити в під’їзд було безглуздо.

– Що? Як? Тобто, я зараз спущуся! Чекай! – І кинув слухавку.

Без верхнього одягу Кім потихеньку замерзав, посилено розтирав долоні, переминаючись з ноги на ногу. Весна поки що була прохолодною і сирою, хоч вже й настав квітень. Не дивлячись на це, омега радів її наступу, і з нетерпінням чекав теплих та сонячних днів.

Друг через хвилину вибіг на вулицю в теплому пуховику з розпатланим волоссям і розширеними зіницями, ніби божевільний, перепрошуючи сходинки, поспішаючи на зустріч новоприбулому гостю. Дві омеги, що плачуть, обійнялися так, ніби не бачились цілу вічність, неголосно шморгаючи носами і шепочучи про те, як обидва раді довгоочікуваній зустрічі.

Чімін був одноклассником Техьона, з котрим вони швидко знайшли спільну мову і стали нероздільними: багато часу проводили разом, допомагали однин одному з домашнім завданням і місцевих альф відбивали – теж разом. Про такого друга як Пак можна було тільки мріяти, а в Кіма він був в одному екземплярі. Після випускного Чімін вирішив повернутися в рідне місто і там вступити на міжнародні відносини, запрошуючи свого найкращого друга обов’язково приїхати в гості. Техьон довго ображався, що його зібралися кинути в Сеулі одного, але все ж таки підтримав рішення друга і провів на поїзд, пообіцявши коли-небудь навідатися до нього в місто на декілька днів. І ось, цей день настав вже сьогодні.

– Не вірю, Кім, що ти нарешті приїхав! – Очі друга світилися радістю, хоча в них застигли сльози, які той ретельно намагався стерти тремтячими від емоційного перезбудження пальцями, випустивши з мертвої хватки такого ж заплаканого, як він сам, омегу.

– Я до тебе назовсім, – приголомшив неочікуваною заявою Те друга, виблискуючи своєю самою привабливою квадратною посмішкою.

– Як це? А батьки?

– І без мене проживуть!

– Спадщина? Вони ж тебе його позбавлять!

– До біса! Усе до біса, Чімін! Я від нього відмовився. – Посміхнувся Техьон.

– Вони напевно в сказі.

– О! Ти б бачив у якому.

– Я радий, що ти наважився. Справді радий. – Пак знову обійняв друга, тепер на знак підтримки. Щоб не було, вони зі всім впораються. Чімін подбає про те, щоб в його любого друга все було добре. – Ходімо додому, ти напевно голодний.

– Готовий спустошити всі твої запаси в холодильнику! – Погладивши свій живіт, який голосно бурчав, омега попрямував до багажника, з якого з допомогою додаткових рук він дістав величезну валізу і об’ємну сумку. Вечір мав бути довгим, все ж стільки років минуло з їх останньої зустрічі.

❤️👠💎

Настрій був чудовий, як і погода за вікном, якою Техьон так милувався, будуючи плани на сьогоднішній день: першим ділом розібрати і скласти речі в шафу в його кімнаті, яку йому люб’язно виділив Чімін. Омега жив у трьох кімнатній квартирі один, поки батьки Пака більше часу проводили за містом, займаючись домашнім господарством, надавши міському хлопчику квартиру в повне розпорядження, взявши з нього слово, що той буде вести себе пристойно, не влаштовуючу галасливих вечірок. А той слово дав, і до цього часу його дотримується. Що правда взяв квартиранта в своє гніздечко, як би мовити, на все готове.

– Чім, не знаєш, чи є в вас в місті вакансії флориста чи офіціанта? – Задумливо запитав Кім, перебираючи документи, і сортуючи їх по файликам, що в поспіху не зробив в Сеулі.

– Навіщо тобі вакансія флориста та офіціанта? В тебе взагалі-то диплом юридичний є. – Він, безумовно, правий, але ця професія не для нього.

– Ти ж добре знаєш, хто обирав цей напрямок. Чорт, я навіть не міг самостійно обирати на кого хочу вивчитися. Скрізь вони вирішували за мене, постійно нав’язували свою думку, робили з мене якусь елітну підстилки! – Омега вимучено застогнав, падаючи на м’яке ліжко, штовхнувши папірці до її краю. – Мені огидно від уяви того, ким я міг стати, слідуючи їх забаганкам. Безвільна лялька в умілих руках перетворюється в ручне звірятко. Я міг стати домашньою твариною на повідку, Чімін. – В кінці прошепотів, розклеюючись по швах. Навіть на відстані вони його душили.

– Все, досить наганяти вогкість! Флорист так флорист. Зараз пошукаємо тобі роботу, Попелюшка ти моя. – Пак потягнув друга з ліжка за руки, в сотий раз за цю добу міцно обійняв, залишивши на маківці короткий поцілунок, втішаючи, як якусь маленьку дитину.

Техьон в душі і був дитиною, нужденним в любові і ласки, в піклуванні та підтримці. Його потрібно носити на руках і плекати, дарувати найщасливіші моменти і робити заради нього божевільні вчинки. Чімін щиро бажав своєму другові щастя, ті анітрохи не сумнівався, що той зустріне чоловіка: сміливого та романтичного, чарівного і ласкавого. Його маленький Те всього цього заслуговував, і він це отримає.

Спільними зусиллями привівши лице Техьона в порядок та взявши ноутбук Чіміна, вони сіли шукати оголошення, котрих на самому ділі було дуже багато, але все не те. Брюнет був переконаний, що робота легко знайдеться, але через пів години пошуків, втрачав весь ентузіазм. Як неочікувано друг закричав, ткнувши в одне з оголошень.

– Продавець антикварної лавки, серйозно? – Здивувався омега, дивлячись на задоволеного собою Пака.

– А чому б ні? Ти ж тямиш у всіх ціх старовинних штуках, – аргументував той, натискаючи на клавіатуру.

Техьон був готовий його вдарити та покрутити пальцем біля скроні, показуючи наскільки його друг дурник. Він що, скожий на колекціонера старовинного непотребу?

– З чого ти взяв, що я в цьому розбираюся? На кого я, по-твоєму, схожий?

– Ну, я в вашому будинку бачив декілька непоганих речей із минулих століть, ось і вирішив, що тямиш. – Пак розгубився, відчувши себе ніяково перед другом. І справді, з чого той повинен тямити. – Ні так ні. Пошукаю щось інше.

– Добре, вибач. Давай поки зупинимося на цьому варіанті. – Кім здався, все ж друг йому допомагав, а той тільки те й робив, що обурювався і крутив носом, нагадуючи того самого розпещене багате цуценя, з котрим у нього різниця лише в тому, що Техьон не вважав себе розпещеним. А якраз розумів ціну грошам, хоча й ніколи не заробляв їх власною працею.

Записавши адресу того магазину, омега вирішив не гаяти час і сьогодні ж вирушити на співбесіду, попередньо домовившись про зустріч із власником. Згадавши одну цікаву річ, Техьон вийняв з валізи оксамитовий мішечок, в якому зберігалися туфлі. Ці туфлі були не простими, а кришталевими, які дісталися у спадок від дідуся-омеги, який віддав їх йому на повноліття кілька років тому, попросивши берегти як зіницю ока, аргументуючи тим, що вони приносять щастя. Омега у все це не вірить. Немає від них щастя і ніколи не буде, все це лише переконання, передане з минулого. Техьон був щасливий попрощатися з минулим. Все, що він мав – йому не належало. І ці кришталеві туфельки, що передаються у спадок – теж. І він хоче сьогодні ж їх позбутися.

Попрощавшись із Чиміном і чемно відмовившись від його супроводу, омега неквапливо рушив у дорогу. Антикварна лавка знаходилася неподалік будинку друга, тому в душі теплилася надія, що сьогодні йому пощастить влаштуватися на роботу і відразу ж приступити до ознайомлення зі своїм робочим місцем. Руки шалено свербіли спробувати собі щось нове і довести, насамперед самому собі, що здатний прожити без батьківського втручання та їх грошей. Час стрімко рухається, і пора вже почати пристосовуватися до нового середовища, зрештою змінюватися і знаходити спільну мову зі звичайними людьми.

Наближаючись до потрібного місця, Техьон перехоплює мішечок з туфлями і невеликий рюкзачок, в якому зберігаються документи і телефон. Подумки собі бажає удачі і відчиняє двері з міцного пластику, чуючи дзвін дзвіночків над головою. У приміщенні тепло, і пахне свіжозвареною кавою, ялиновими гілками та домашнім затишком. Таке відчуття, ніби приїхав відпочити від міської метушні до невеликого дерев’яного будиночку серед густого лісу; хтось дбайливо розпалив камін і розставив свічки, що горять. Так спокійно, так добре.

– Бажаєте щось купити? – Лунає трохи хриплуватий голос, у раз змітаючи думки Техьона.

Омега від несподіванки злегка здригається, уп’явшись на чоловіка, що з’явився з нізвідки, вже після помічаючи за його спиною зашторений прохід. Чоловік дивиться на Кіма уважно, роздивляється, але карі очі сяють добротою, що неодмінно розслаблює та заспокоює. Техьон не любить, коли його нахабно розглядають, як товар на вітрині: хочеться обійняти себе руками і кудись сховатися від небажаного інтересу. Але цей чоловік не викликає огид або неприязні – йому хочеться беззаперечно довіритися і все про себе викласти, як на духу. Омега навпроти витончений, трохи худорлявий, навіть зморшки не псують його красу, а надають якоїсь особливої ​​привабливості: у вухах видніються позолочені сережки з перлинами, на правій руці, яку чоловік уклав на стійку, виблискує обручка, а тіло обтягує костюм. Видно, що омега доглядає за собою: його сріблясте волосся акуратно покладено назад, а на розтягнутих в усмішці губах сяє малиновий блиск. У своєму далекому майбутньому Кім хотів би виглядати так само.

– То будете щось купувати, або зайшли просто подивитись? – Здається Техьон знову пішов у свої думки, та ще й витріщився на незнайомця, як якийсь дикун. О Господи, що про нього подумають!

– А…? Вибачте, я… Я не спеціально! Вибачте! – І закрив свої палаючі від сорому щіки руками, бажаючи провалитися крізь землю. Та хто так взагалі поводиться.

– Нічого страшного, юначе. – Чоловік лагідно посміхнувся, показуючи до ідеального білі зуби і підморгнув, від чого щоки Теьона знову забарвилися у червоний. Який сором! – Мені не звикати.

Потрібно було швидше брати себе в руки і порозумітися, як зрозумів Кім, перед власником, для чого сюди прийшов. Декілька разів втягнувши носом повітря і видихнувши через рот, він узяв себе в руки і заговорив:

– Насправді я хочу в Вас працювати. – І полилося, як пісня, – Розумію, перше враження про мене не найкраще. Але все ж таки, дайте мені шанс, і я покажу себе з хорошого боку.

– То Ви Техьон, вірно? – Омега в підтвердження кивнув. – Не хвилюйтеся так сильно, це ж не робота в якомусь крутому офісі, а лише невеликий магазинчик. – омезі навіть уявити страшно, як би він почував себе, перебуваючи на співбесіді в якомусь холдингу.

– Поки що я не бачу себе там, але хочу спробувати впоратись тут, у вашій затишній антикварній лавці. – Техьон вирішив бути чесним із першої хвилини. – Я нова людина в цьому місті, ніколи у своєму житті ще не працював. Я маю диплом юриста, але це зовсім не моє. Якщо вам потрібен продавець, то запевняю вас, я швидко навчусь усьому, що потрібно, і зроблю все, щоб не розчарувати! – Дуже хочеться, щоб йому повірили. Якщо не ця робота, тоді омега немає поняття, де ще її шукати. Йти на завод?

Чоловік, почухавши зап’ястя, вийшов з-за стійки і легкою ходою підійшов до Кіма, зупиняючись навпроти. Оглянувши його обличчя і щось у голові обдумавши, схвально кивнув, простягаючи долоню.

– Дякую вам за чесність, юначе. Радий перевірити ваші можливості. Ви прийняті. – Техьон, не вірячи в те, що відбувається, простягнув руку у відповідь. Її легко тиснуть і, пізніше, відпускають, додавши: – Ласкаво просимо.

❤️👠💎

Омега провів у магазині цілий день. Пан Лі Сон – так представився власник, показував йому всі товари, ознайомив із цінами та графіком роботи. Старший омега був дуже балакучий і веселий, часто жартував і розповідав про свої пригоди молодості. Техьон розслабився поруч із цією людиною, уважно його слухав, а також охоче підтримував розмову, коли вони забулися за чашкою гарячого чаю з шоколадним печивом. Незважаючи на велику різницю у віці, з ним було цікаво та комфортно. Відвідувачів сьогодні ніхто не чекав, про що говорила табличка з написом «закрито» стороною до вулиці. Ближче до восьми, роботодавець, пославшись на невідкладні справи, втік, залишивши Кіму ключі, і наостанок побажав приємного вечора.

Омезі потрібно було звикнути до цього місця, освоїтися та добре вивчити сегмент наданого товару. Він почав тинятися по приміщенню, заглядаючи то в невеликий склад, то в маленьку комору з усім приладдям для прибирання. Магазин був освітлений торшером біля стійки та кількома люстрами бра. Було досить просторо, і якщо захотіти, то можна вільно танцювати. Видно, що всередині недавно зробили ремонт: вітрини сучасні, з підсвічуванням; стіни зафарбовані у колір молочного шоколаду із срібними вкрапленнями; підлога обкладена світлим ламінатом, що неодмінно, додає частоту його миття, але Техьона це анітрохи не засмучує. Вітрини заставлені старовинними прикрасами, золотими картинами і монетами, одягом, що добре зберігся, з унікальними вишивками. Для колекціонера та ще знахідка, але омега ним не був, для нього це здавалося марним, хоч і цікавим, як для пізнання. До того ж, тут не вистачало його туфельок, напевно один із поціновувачів мистецтва їх обов’язково придбає, про що все ж таки Техьон не забуде поговорити з Паном Лі.

Вулиці Пусану пустіють, наповнюються тишею. Місто готується до сну, розганяючи по будинках юнаків, що опираються, і втомлених після продуктивного робочого дня дорослих. Техьон, незважаючи на день, що закінчується, відчуває себе бадьоро, неспішно збираючись додому до друга, який напевно вже б’є тривогу. Неподалік чується гучний рев двигуна, заглушеного якраз біля антикварної лавки, що, безперечно, Омегу насторожує. Невже хтось у цю пізню годину вирішив закупитися старовинними брязкальцями. А якщо який-небудь бандит будь-якої миті увірветься, і ніхто його маленького і невинного не захистить. Він навіть битися не вміє.

– Так, Техьон, спокійно, не піддавайся паніці раніше часу.

Можливо, він трохи дурний, накручує себе, йде на поводу емоцій. Але він не знає це місто зовсім, і цей район не викликає у ньому довіри. Хоча, як би у неблагополучному районі відкрили магазин із недешевими речами. На свій страх та ризик, чи що?

У двері тихо постукали, просячи впустити. Зрештою він не маленький, щоб нескінченно бути боягузом і смикатися від кожного шуму, ховаючись по кутках. Омега рушив до дверей, неквапливо їх відчинивши, зіткнувся з зосередженим поглядом чорних очей, на мить гублячись. На нього дивилися впевнено і серйозно, у зіницях навпроти він бачив своє відображення і молився, щоб не зомліти від потужної енергії альфи, що зносить з ніг, що показує всю свою силу. Хто він такий?

– В-ви щ-щось хотіли? – Омега заїкався і не знав, що робити, як реагувати на несподівану появу незнайомого альфи.

– Пробачте що налякав, але я розшукую одного небезпечного злочинця. Хотів запитати, чи бачили Ви його? – Чоловік простягає зім’яту фотографію невідомого і чекає відповіді.

– В-ви хто? – Все ще не розуміє Кім, моргає, намагаючись взяти себе в руки та вловити сутність питання. Сильна енергія все ще тисне на нього, їй дуже складно встояти і мислити здорово.

– Пробачте, забув представитися. Капітан поліції Чон Чонгук. – Інтонація альфи було рівною, а глибокий голос лишав усякого розуму. – Так Ви його бачили?

– Н-ні? – Невпевнено відповів омега.

– Точно не бачили? З вами все добре? – Альфа підходить ближче, бажаючи доторкнутися, але Техьон відпригує від дверей, спіткнувшись об свою ногу, приготувавшись зустрітися з підлогою.

Яка ж ганьба, ось так розпластатися перед незнайомим чоловіком на підлозі, справляючи не найкраще враження. Чого це він так розхвилювався?

– Обережніше. – Дбайливо прошпоетіли десь біля вуха, підтримуючи за тонку талію, не дозволивши зустрітися з підлогою.

Здавалось, вони простояли так цілу вічність, вчепившись в один одного мертвою хваткою. Весь світ перед очима Техьона розбився, розчинився, і не важливо зараз, що відбувається зовні, поки сильні руки рятують його від падіння. Нехай це безглуздо, нехай виглядає дивно, що він дивиться, не лякаючись загубитись в безодні очей, – йому подобається. Подобається бути врятованим. Чорт забирай, що він собі дозволяє?

– Вибачте! – Тремтячим голосом вибачається, відштовхуючи від себе нічого не розуміючого Капітана. Знову здурив, і знову соромиться. Божевілля! – Я не бачив вашого втікача.

Альфа прочищає горло, напевно збираючись щось сказати, але потім передумав і просто кивнув, мовчки подякувавши. Техьон розгубився, не знаючи як далі бути, може запропонувати чай чи розповісти неймовірно дурний жарт. Напевно, той вже поспішає, помітно, що дивиться на час на настінному годиннику, а потім просто без зайвих слів йде, безшумно прикривши за собою двері. Оце Техьон ідіот!

Простоявши так деякий час, омега вирішує піти, і подумати про все вже вдома, завиваючи в подушку. Вмикає сигналізацію, клацає замком і поспішаючи йде додому, не озираючись, його він всеодно не побачить.

– Ей, лялечко, цигарки не знайдеться? – Хтось позаду голосно кричить, напевно, до когось звертаючись, Техьон сподівається, що не до нього, продовжуючи йти вперед. – Малюк, не втікай, – його хапають за лікоть, штовхаючи до найближчої стіни, до неї ж грубо припечатують, грізно рикаючи. – Гарний такий, миленький, можна побавитися, – омезі огидно від цих мерзенних слів, від мерзенних рук, бажаючих залізти під тканину клітини. Сльози біжать по щокам, гарячі та солоні, йому шалено страшно від того, що незнайомець дозволить собі далі. В руках гріється злощасний мішечок з туфлямияким той замахується більше не роздумуючи, і з усією властивою йому силою б’є того по голові, найгострішим каблуком, завиваючи як поранений вовк. Альфа навпроти хитається, хапаючись за місце удару виявивши кров. Розгнівано носиться на жертву та недобре скалить зуби. Техьон, не гаючи часу штовкає його в грудину і біжить, викинувши ненависні туфлі на землю, молячись тільки врятуватися.

– Стій, тигриця! – Ні, ні! Будь-якою ціною йому потрібно врятуватися, будь-якою ціною втекти.

– Стояти, поліція! Руки за голову! – Лунає гучний голос, неясно Техьону знайомий, але він продовжує бігти, виє і біжить, постійно спотикаючись, проклинаючи все на світі.

❤️👠💎

Техьон неясно пам’ятає вчорашній день, лиш те, як увірвався до Чімінового будинку і довго плакав у його плече. Друг намагався заспокоїти, зробив трав’яний чай та гладив по голові, поки той, намагаючись заснути, хлюпав носом. День був повен хороших емоцій, але той негідник перекрив їх усіх одним своїм низьким вчинком. Омега радів, що зміг вибиратися з-під його лап, що поліція вчасно приспіла і його, все-таки, напевно, піймали. Пак клявся, що їхній район спокійний та тихий, і ніколи такого не було, щоб на когось нападали. Значить, Кім потрапив під одиничний випадок. Ось і зустрів його привітний Пусан.

На роботу він йшов поспіхом, не дивлячись на те, що Чімін просив його взяти відгул. Техьон не збирався здаватися, з ким не буває. Він з усім впорається, з цим також. Але коли біля магазину його очікує вчорашній гість, омега завмирає, приростаючи до землі. Що йому знову потрібно? Все ще думає, що Кім міг бачити того втікача?

– Знову прийшли спитати про те ж саме? – Беручи себе в руки, Техьон підходить до антикварної лавки і відмикає двері, впускаючи за собою Капітана.

– Ні, хочу спитати Вас про інше. – Сьогодні голос альфи відрізнявся, – був м’якше, ніби намагався заспокоїти, що зовсім не підходило до його брутального образу.

– Про що ж? – Повернувшись до нього лицем, поцікавився.

– Це ваше? – І навпроти лиця з’явився поліетиленовий пакет, всередині якого були його ж кришталеві туфельки, котрі врятували вчора життя. Але він не розумів, звідки вони в Капітана Чона…

– Так, але… – його перебили, впритул підійшовши і торкаючись занадто чутливого плеча, котре в секунду спалахнуло під міцною рукою альфи.

– Пробачте, що не зміг спіймати того покидька раніше, і він встиг Вас налякати. – Чоловік говорив пошепки, поклавши туфлі на стійку, біля якої вони зупинились. Техьон знову побачив в його очах своє відображення, знову загубившись. Цей чоловік погано на нього впливав, поряд із ним він втрачав можливість розуміти.

– Не розумію.

– Той утікач, про якого я вчора питав, це він напав на Вас. – Альфа голосно ковтає, поклавши другу руку біля тих злощасних туфель. – Коли ми його спіймали, він зізнався, що хотів розважитися, описав омегу, тож я зрозумів, що то були Ви. – Шепіт став ще глибшим, а рука на плечі стиснула її сильніше. Техьон нічого не відчував, дивлячись тільки на Капітана. – Потім побачив ці туфлі, згадав, що помітив їх у вашій лавці. Пазл склався. – Омега готовий був впасти, закривши очі, опинився в сильних і надійних руках Чона. Знову розплакався.

– Мені було страшно.

– Знаю. – гладить по спині, притискаючи до себе міцніше.

– Думав, що ніхто не врятує.

– Ви сміливий, змогли з ним впоратися. – Посміхається, а Техьон тане від похвали. – Але з цього дня Ви під моїм захистом.

– Під вашим захистом усе місто.

– Під моїм захистом будете лише Ви.

– А як же інші люди? – Підіймає на нього очі, в котрих відображається нерозуміння.

– Окрім мене ще є кому захищати інших. А я хочу захищати саме Вас.

Далі буде…