Частина перша

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— Давай, Лілі! — чутно крик десь з глибини кімнати. Навколо зароджується бадьорий гул, який заповнює кімнату сміхом та дразнощами. Вечірка з приводу початку року була у самому розпалі, допомагаючи загубитися між цього шуму тим, кому це було потрібне. 

 

Ніхто не звертає особливої уваги на слизеринця, що стоїть у кутку зі склянкою пуншу, якщо не брати до уваги Крауча в іншій стороні кімнати, який пропалює його поглядом. Реґулус тихо зітхає, знуджено поглядаючи за Джеймсом, що завис неподалік від стола, де всі згуртувалися. Очима він бачить перед собою хлопця, але в його голові темно і моторошно. Навіть у такий світлий вечір ніщо не створювало підстав для усмішки. Геть спустошений та похмурий юнак байдужим поглядом блукає по кімнаті, думаючи про все і ні про що водночас. Він не може сказати навіщо прийшов сюди. Напевне, це було щось дитяче та вперте: просто побути в кімнаті брата разом із старшими хлопцями аби відчути себе крутим. Він хоче, щоб на нього або звернули увагу, або вже взагалі ніколи більше не помічали.

 

— Нудишся?

 

Реґулус не одразу зрозумів, що звернулися, взагалі-то, до нього. Він повільно повертає голову і зіштовхується поглядом з — о, як неочікувано — старшим братом. Оглядає його з голови до ніг і гидливо підтискує губи, неначе перед ним блохаста собака, яка тільки-но вилізла з якого-небудь болота. Наче це не він прийшов сюди по власній волі, а його затягнули на руках.

 

— Ні, — настороженно відповдає він, дивлячись з-під лоба. — Йди геть з очей моїх, Сіріусе.

 

— Спокійно, я ж не сваритися сюди прийшов, — хлопець примирливо піднімає руки. — Я прийшов поговорити.

 

— Про що ж? — ядовито спльовує Реґулус. О, це все один великий дурний жарт. Де твої друзі, брате? Давай, нехай вони подивляться на те, як я влаштовую скандал. — Чи не про те, як зрадив нашу сім’ю і пішов жити до Поттера? Давай, розкажи мені, як важко тобі було з нашими батьками і як сильно ти хотів вирватися. Можливо, я навіть вислухаю, — він стискає склянку з пуншем і спостерігає, як напружуються плечі Сіріуса. Навколо ніби утворився вакуум: він не чув нікого і нічого, окрім себе. Різко зникло бажання бути знайденим. Він знову починає жалкувати про те, що прийшов сюди.

 

— Так, про це, — відповідає той. — Але, послухай, так було потрібно. Ти сам знаєш, Реґ…

 

— До чорта твої виправдовування, — майже шипить молодший, недобре жмурячи очі. — Ти знав про те, що батьки почнуть зриватися на мені після твоєї втечі. Знав і залишив мене одного на розлючену матінку! А зараз шукаєш собі виправдання? Йди геть.

 

— Але я…

 

— Йди! 

 

— Ей, що за шум? Бродяго, що у вас тут? — до слуху доноситься другий голос і Реґулус роздратовано закочує очі. Ще один дружок його брата. Йому і без нього не особливо хотілося розмовляти, а зараз це небажання виросло майже вдвічі. Блек вже відсторонився від стіни і поривається піти як раптом його притискають назад, надавлюючи на плече. Від неочікуваності він влітає потилицею у стіну і злегка прикусує губу від болю, злісно глянувши на Джеймса. Хто він узагалі такий, що дозволяє собі таке?

 

— Послухай сюди, Поттере…

 

— А ти послухай брата — усмішка вмить зникає з губ і її замінює серйозна гримаса на витонченому лиці. Дивно, що Джеймс узагалі так уміє. — Він хоче помиритися з тобою, ти не цього хочеш? — карі очі вдивляються в зелені навпроти, а рука на плечі так і не дає зробити кроку. Реґулус ненадовго замовкає і ковтає клубок образ в горлі, нічого не відповідаючи. Йому було дійсно заздрісно, але він сам не розумів чому. Чи то від того, що брат пішов з дому, чи то від того, що зміг протистояти матері. Поттер лише тихо зітхає.

 

— Серйозно, вислухай його. Мої батьки прийняли його як рідного сина, бо ваші до вас так не відносяться, січеш? Якщо б ти вирішив піти із Сіріусом, тебе б теж прийняли. Подумай над цим, раз на це літо твої мізки стали центром уваги твоєї ж матері, — хлопець легко плескає його по плечу і, зрештою, відпускає. Він підморгує другу і йде геть. Реґулус проводжає його поглядом до столу, де Джеймс з широкою усмішкою, прислужуючи, подає долоню Лілі, допомагаючи їй спуститися на підлогу. Це смішно. Чому в перші десять хвилин тут Джеймс Поттер починає його повчати? Дійсно думає, що його думка має значення?

 

— Я тебе слухаю, — через декілька секунд каже він і робить ковток зі склянки, не дивлячись на брата.

 

— Мені дійсно шкода, що так склалося, Реґ. Я не думав, що вона так роздракониться.

 

— А чого ти ще чекав?

 

— Що ти підеш зі мною.

 

Повисає мовчання. На фоні грає запальна музика і галдять студенти, перекрикуючи думки. Реґулус на кілька секунд закриває очі, тихо зітхає, а після знову дивиться на старшого брата. Інколи йому здавалося, що Сіріусу треба пояснювати зовсім прості речі і старший тут насправді не він.

 

— Я не міг зрадити нашу сім’ю.

 

— Але чому ж тоді сім’я могла зрадити тебе? — він схиляє голову до плеча, але відповіді немає. Сіріус протягує руку. — Я тобі не ворог, Реґ.

 

— Я знаю, — тихо відповідає той і протягує руку у відповідь, потискаючи чужу долонь. Сіріус з легкою посмішкою сіпає його на себе і обіймає. Регулус ніяково обіймає брата у відповідь, подивований такому прояву тактильності з його сторони. В їх сім’ї, за його пам’яті, таке заледве віталося. Неправильно, каже щось у його голові. Не по статусу. — На нас дивляться, Сіріусе…

 

— І що? — він тихо усміхається і куйовдить братове волосся усе ж відпускаючи молодшого.

 

— Ти дурень, — беззлобно каже Регулус. На його вустах усмішка полегшення. Це ще не кінець їхньої ворожнечі, але зараз так легше. Це просто невелика пауза.

 

— Та ти шо? — молодший, чуючи від брата спаскуджене слово, морщиться. Він не раз помічав, що у Сіріуса вилітали слова, зовсім не подібні на ті, якими було прийнято розмовляти у їхньому суспільстві, та за літо у Поттерів це лише посилилося. 

 

Реґулус не міг сказати, що він ненавидить їх сім’ю. Просто так сталося, що вони виявилися для Сіріуса ріднішими, ніж він.

 

Реґулус узагалі не міг сказати, що він ненавидів хоча б когось. Якщо говорити відверто, то це була повна брехня. Його матір так старанно намагалася впихнути у молодшого сина те, чому не змогла навчити старшого, але забула про одне: з них двох вона навчила ненависті лише Сіріуса. Молодшого сина вона ж прив’язала до себе наче собаку, що боялась вкусити господаря за руку, коли він підіймає її над головою.

 

Несвідомо він знаходить поміж людей Джеймса і задумливо дивиться, пропалюючи дірку в його спині. Наскільки справедливим було те, що він став для його власного брата ріднішим, ніж міг бути Реґулус від самого свого народження? Ні краплі.

 

Чи був винен у цьому сам Джеймс?

 

— Ходи.

 

— Що?

 

— Ну, — Сіріус киває в сторону друзів, певне подумавши, що Реґулус так уважно дивився на Поттера через те, що хотів поговорити. Молодший дивиться на нього, наче на божевільного. Лише цього йому не вистачало.

 

— Добре Джеймс, але хіба решта не з’їсть мене заживо? — з сумнівом запитує він, повернувшись до брата. Але відповіді немає: той мовчки йде в сторону диванів, залишаючи молодшого сам-на сам з вибором. 

 

Всередині все на мить обірвалося, Реґулуса обійняло липкими руками страху, але він усе ж таки наважується зробити крок за братом. Неначе крок у прірву розміром в кілька кілометрів.

 

— Народ, всі завалилися, хвилина уваги! — горделиво проголошує Сіріус, опинившись в колі Мародерів та ще декількох знайомих людей. Усі дійсно замовкають та повертаються до нього, а Люпин помічає Реґулуса ще до того, як Сіріус починає говорити. Він кілька секунд дивиться на нього з недовірою, нахмуривши брови, але потім повертає голову назад до друга, слухаючи його. Юнак веде плечима, почуваючи себе так, ніби без запрошення прийшов на чийсь день народження. Звісно, що він тут був зайвим. — Думаю, усі чули про мого брата. Це Реґулус, — він не жартує, нікому нічого не пояснює і Блек дійсно вдячний за це. 

 

Усі погляди тепер були звернені на нього. Звісно, це не була уся та увага, яку могли приділити усі присутні у цьому місці, та сім пар очей йому було більше, ніж досить. Не знаючи, куди подіти погляд, він зачіпається ним за Поттера, що сидів біля Еванс і усміхався йому.

 

— Об’їбатись, — багатозначно видає дівчина, що сиділа у центрі, по праву руку від Марлін. Уся компанія мовчазно з нею погоджується. Порушення тиші спрацьовує як стабілізатор для Блека, і він повертається до реальності, криво посміхаючись.

 

Брат плескає його по спині, кидає щось на кшталт “ну, розважайся” і відходить в сторону, згодом підсідаючи до Люпіна. Уся компанія повертається до своїх розмов, залишаючи Реґулуса без уваги ніяково топтатися на місці до тих пір, доки Поттер, що вже встиг зіскочити з дивану, не підходить до нього першим. Блек дійсно вдячний йому, бо подібний соціум — не його середовище.

 

— Ти зробив правильно, — він не хвалить, просто говорить зрозумілий для себе факт. Реґ киває і вони так і стоять до тих пір, доки Джеймс, знайшовши тему для діалогу, не підкликає до них жестом дівчину, що першою порушила тишу. Вона щось швидко каже Марлін, робить великий ковток зі склянки із чимось, що за кілометр віддає гірким та терпким, та врешті підходить до них. — Алекс, це малий Сіріуса, ми тобі казали. Реґ, ти наче знаєш усіх з наших, окрім неї.

 

— Алекс, — середнього зросту дівчина з каштановими очима та таким же кучерявим волоссям протягує руку хлопцю для рукостискання і Реґулус, хоч і затримується, але відповідає на цей жест. Лише силою волі він не посміхається так, наче кидає виклик. 

 

— Знаю, я бачив тебе на змаганнях. Я Реґулус. Добре граєш, — на слабенький комплімент він отримує широку, щиру усмішку, від чого стає аж незручно. Він очікував звичної ввічливої посмішки, за якою ніколи нічого не було. Емоції інших для нього чужі.

 

— Дякую! Мені казали, що в зміюках ти головний кандидат на ловця. Це правда?

 

— Так, — обережно відповідає він, наче відчувши напругу, якої раніше не було.

 

— Сподіваюсь, ти переможеш! Нам не вистачає сильних суперників, — Алекс кидає короткий погляд на Джеймса. — Ну, удачі, — каже вона на прощання і минає їх, йдучи до столу з їжею неподалік. Блек кидає запитальний погляд на Джеймса, але той лише знизує плечами. Реґулус розуміє: відповіді не буде.

 

— Магглонароджена, — він завмирає, почувши це уточнення. Розуміє, що це — перевірка. Хлопець повертає голову до Поттера і бачить, що той дивиться так уважно, наче одним питанням намагається вирішити усю його долю. Проте він не знав, що такі перевірки Блеки проходять з того часу, як тільки кажуть свої перші слова.

 

Поттер вважав його зневажливим до всіх вбивцею. Як цікаво.

 

— Гаразд, — навмисно байдуже відповідає він. Це суперечить вихованню, але зараз це правильний хід. Як у шахматах — згубити слона, аби впіймати короля.

 

Джеймс з прищуром дивиться, але начебто вірить. У всякому разі він киває і дає зрозуміти, що перевірку Реґулус пройшов. Юнак робить кілька ковтків зі склянки і нескінченно довго дивиться на Поттера. Той стояв і не намагався першим почати розмову, що дратувало як ніщо інше. Першим не витримує Блек.

 

— Чому?

 

— Що?

 

— Чому він став твоїм братом? — випалює зрештою Реґулус. Джим дивиться на нього великими очима, але всередині все ще горить так ясно, неначе тільки вчора Сіріус пішов з дому і зрадив сім’ю.

Украдкою Реґулус нюхає свій пунш, намагаючись зловити там нотки алкоголю, аби потім все звалити на нього. Він Блек, його не беруть емоції.

 

— Реґулусе, він не мій брат, а твій.

 

— Ти помиляєшся. 

 

— Він мені як брат, — виправляє його Поттер, та Блек зовсім не розуміє цього. Ніби була якась різниця.

 

— Це одне й те саме. Просто тобі він надав більшу… Перевагу.

 

— Ти помиляєшся, — заперечує Джеймс, відпиваючи пуншу зі склянки. — Світ не закінчується на сім’ї. Більше тобі скажу: не всі, з ким ми пов’язані кров’ю — сім’я. 

 

— Ти хочеш сказати, що я йому навіть не брат?

 

— Я хочу сказати, що він ненавидить ваших батьків.

 

Реґулус підтискає губи і нічого не говорить, але дивиться на Поттера так, що навіть він відводить погляд. Це не було таємницею ні для кого, але коли про це говорять так прямо… Це ворушить старі рани, змушуючи пригадувати про те, що сім’я — це дійсно всього лише слово. І туди не варто було пробиратися нікому.  

 

— Вибач, — тихо каже Джеймс. 

 

— Нормально, — відмахується хлопець, хоча його лице потемніло, а з губ зійшов будь-який натяк на посмішку. 

 

— Ваших батьків, але не тебе.

 

— Та що ти? — гірко посміхається Реґулус. 

 

— Ти просто ніколи цього не помічав, бо вічно ошиваєшся біля своїх дуркуватих слизеринців, які нас ненавидять. Якщо ти збираєшся з ним помиритися, то відкрий очі ширше. 

 

— Але ж я й без того… — Поттер мовчазно йде, а Реґулус уже говорить йому в спину. Це кінець розмови. 

 

Все ще збентежений він підходить ближче до стіни. Його погляд прикований до Сіріуса. І це був не Блек. Він широко усміхається, дивиться сп’янілими очима та міцно тримається за руку Ремуса (наче той чинив би якийсь супротив). Люпин тільки тихо посміювався та не відходив ні на крок. Вони по-дурному рухались, пританцьовуючи під якусь пісню і це виглядало так природно… Так правильно Сіріус був на своєму місці, що ставало боляче. 

 

Його сім’я була тут. Без матері та батька, лише компанія друзів, але тут. Реґулус так відчайдушно хотів би стати кимось, хто був би частиною справжньої сім’ї. Та йому не місце серед таких людей. Це було неможливо.

 

Реґулус тихо зітхає і, оглянувши кімнату востаннє, йде до виходу. Картина за ним закривається з тихим шумом, а він змучено притуляється до кам’яної стіни і  дивиться на сходи. Іронічно, що його брат живе в вежі, а він сам – у підвалі. 

 

Парубок відходить від стіни і поспіхом застрибує на сходи, побачивши, що вони почали свій рух та ще й змінюють напрямок. Він біжить униз, ледве торкаючи пальцями перила. Пробігає отак кілька поверхів, доки не опиняється перед входом у власну вітальню. Стоїть кілька секунд, наче не наважується зайти всередину, але потім все ж таки заходить. Він майже пролітає увесь спільний простір, вмить добирається до своєї кімнати і ривком відчиняє двері. Взаємодіяти з кимось зовсім не хочеться. 

 

Реґулус на ходу знімає-стягує з себе сорочку, плутаючись у ґудзиках, які він намагається швидше розстібнути. Він такий зосереджений на цьому, що не чує, як відкриваються двері і згодом тихі кроки в кімнаті. Насправді, він зараз взагалі нічого б не почув.

 

— Ось же… — хлопець розвертається і завмирає від неочікуванності, наче газель перед хижаком. Перед ним стоїть Барті і дивиться з легкою усмішкою. Десь глибоко всередині Блек брудно лайнувся, та ззовні виду не подав. Вони живуть разом уже другий рік тож такі замашки сусіда вже стали звичними. — Я просив так не робити.

 

— Вибач, — без долі вини відповідає той, знизуючи плечима. Реґулус важко зітхає і обережно вішає сорочку на спинку стільця, пальцями розправляючи складки на ній.

 

— Не вибачу вже ніколи, — усміхається злегка хлопець, сівши на ліжко. 

 

— Жах, як я це переживу? Особливо команда без ловця.

 

— Ей, — хмуриться, дивлячись на Барті. — Я пам’ятаю про тренування, не треба тут.

 

— Так? А я вже думав, що ти будеш підлизувати цим зрадникам і відмовишся від гри проти них.

 

У відповідь Блек стогне і закриває лице руками, падаючи на ліжко. Ну приїхали.

 

— Ти бачив мене.

 

— Я бачив тебе.

 

— Ти ж розумієш, що це нісенітниця? Я чекав на це місце два роки, а зараз ти сумніваєшся в мені? — приглушенно питає він з-під сховку власних рук, розвівши пальці в сторони, аби хоч одним оком бачити Крауча.

 

— А я подумав інакше.

 

— Зле подумав, — різко відповідає Реґулус, на що Барті підіймає руки вверх. Ця дискусія була позбавлена сенсу без права на існування і те, чому той завів її, загадкою.

 

— Добре-добре. Світло? — ні краплі каяття.

 

— Світло.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.