Коли прийдуть погані люди,
І на танках будуть стріляти,
Ти пам’ятай, що я тебе люблю,
І не буду тебе покидати.
Коли виб’ють двері до хати,
І застигне налякана мати,
Я кухонним ножем буду битись,
Мені немає куди утікати..
Коли стіни здригнуться і впадуть,
Від істерики тремтітимуть руки.
Я знаю що мене захищають,
І про тебе не можна забути.
Відтепер не чужі це всі люди,
Не далекі, це дядько, це тато.
Я на двісті відсотків упевнена:
Щоб я жила вони будуть вмирати.
Можливо завтра я не прокинусь,
Або прокинусь від клекоту бою.
Хто б не вибив ті двері залізні,
Моє серце навіки з тобою.