цитрини

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Ми десь поміж смертю й папороттю зустрілись.

Впізнав я тебе серед шуму старих тополь.

І я — не герой, хоч і маю геройські стріли.

А в тебе нема корони, хоч ти — король.

 

У тебе нема нічого, крім злої вдачі.

Ти сам — подорожній. Сам собі злий палач.

Мої безкінечні вірші постійно плачуть,

А я без кінця ховаю їх тихий плач.

 

Над нами занадто мало пустого неба:

Воно розрізняє ноти в моїй журбі.

І днів моїх явно більше, ніж тих, що в тебе —

Було б справедливо дати їх всі тобі.

 

І шлях безсоромно тихий. І вік — безмовний.

Ламає тривожні ребра розлитий світ.

У товщі води — поминальний порожній човник.

У мене — співучий край і безсмертний рід.

 

В очах повсякчас спливають нічні примари.

В очах моїх вже розлито усі світи.

У темряві — страх. І видніється твій ліхтарик.

Чомусь він один у безодні мені світив.

 

Мої сновидіння з’їжджають давно з орбіти.

Я сплю. Я зникаю. Я бачу вві сні траву.

Ти тут. Ти чорнієш. І кажеш, кого убити.

А я не боюсь. Я натягую тятиву.

 

Я сплю й бачу сон, де цитрини блищать в циклонах,

А ми лежимо в сантиметрі у цій траві.

У мене — безсмертя. У тебе — твоя корона.

 

До краю дороги — вічність. До тебе — дві.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: