Це благодушне почуття

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Заливаючись нищівним сміхом, вони незручно переставляли ноги по кімнаті і, намагаючись усім, що мали, втриматися в рівновазі. Міліса здалася першою і, не витримавши натиску реготу, розгублено впала. A потім потягла і Янесу, у чиїх легких досі стрімко кінчалося повітря. Наче гармошкою, що накладається один на одного, їх повалило на ліжко, брязкаючи залізними пружинами. Але вони сміялися і сміялися… Не помічаючи нічого довкола.
 Поки Янеса, опам’ятавшись, не зрозуміла, що лежала вона не просто де, а на самій дівчині. Але та, видно, зовсім не побачила її дивного ступору, як і раніше закочуючись нищівним сміхом. Для Янеси він звучав чистим і задерикуваним. Та таким, що їй самій відчувалося, як грудна клітка дівчини, то опускалася, то назад піднімалася, прагнучи впустити якнайбільше сил… Безсумнівно, та насолоджувалася короткою миттю, дбайливо відданой їм. Так само як і Янеса, чия голова вже давним опустилася вздовж її тіла: вона лежала й мовчки слухала голосне серцебиття Міліси, що поступово знаходило спокій у диханні. І було гаразд. Спокійно і приємно, як на криниці душі. Янеса не помітила, як її власні руки трохи обійняли дівчину. «Чи можливо, що Мілісу могло відвідати схоже почуття?» — Раптом замислилась вона. Адже та вже не сміялася, нараз замокнув… На цій думці в ній одразу осяявся яскравий вогник цікавості, який бажає зрозуміти таємницю, що приховує небачене затишшя. Медові очі Янеси обережно підвелися і, отже, зустрілися з ясним поглядом дівчини. Звичайно Міліса її помітила і, якось м’яко посміхнувшись, притягла до себе. Нечасто її губи відвідувала посмішка — та так, що щоразу заставала зненацька Янесу, не минувши й цього разу… Вона засоромилась, швидше відводячи від гріха подалі прямий погляд. «Мені що, вісім років?!» — палко обурилася Янеса сама собі. «Що за нісенітниця, не можу вже в очі людині нормально дивитися!» Ні, вона прийме цей виклик стійко й без будь-яких дитсадкових переглядів та заглядань. Янеса знову подивилася, але вже впритул і твердо: бірюзові очі, що відсвічують зеленисто-ніжним відтінком, полонили її й по-своєму притягували, волаючи до себе ближче… Ні! Вона була налаштована рішуче, дуже рішуче та серйозно. Настільки рішуче, що побачила мигдалеві локони, що акуратно опустилися на плечі… Ах, а як вони переливалися від світла ясної свічки — мить, що принесла їй пекуче звільнення притиснутися до них, дізнатися їхню м’якість… На полегшення, встигла вона це знову придушити.

Янеса хитнула головою, відганяючи подалі чари, і востаннє зазирнула туди, хоробро вирішивши не здаватися — аби утвердитись у стійкості прийнятого виклику!

— Дивуєшся на мене, ніби спопелить намагаєшся, — обережно подала свій голос Міліса, — усе гаразд?

— Хочу тебе поцілувати, — найчистіше сумно вирвалося у Янеси.

Видно мовчання, що повисло над ними, тривало довгими століттями, нескінченно довгими, раз вона вже задумалася про привабливість дитячих переглядів… Янеса, прозрів, що саме вона випалила, у німому жаху дивилася на однолітку. Її власне обличчя обуріло червоним полум’ям… Зразу, і дитячий садок, що здавався до безглуздя смішним, звернувся в заздрісну пропозицію. Довелося Янесі першої набратися сміливості, викликавшись згладити ту чудову ситуацію. Не властиво в даності їй, вона відвернулася та несміливо, як дитина що нашкодила, пробурмотіла:

— У сенсі… Це… Було на увазі… Я… 

Ніби найвищий пристріт, їй, як і раніше, не вдавалося скласти воєдино тікаючи в сторони думки. І нарешті вона не витримала, прокричавши собі в розумі: «Ну й дурниця!! Ось треба їй було ляпнути будь-що й потрапити в настільки кепську ситуацію!!» Від черева, що поглинає гірким соромом, Янеса заплющила очі, не бажаючи знову бачити ті очі… Піти означало загострити ситуацію, а переведення в жартівник і зовсім було дурною та недоречною справою. Хотілося схопитися за голову, мабуть відчайдушний шевець, і заволати на всю горлянку: «Дурниця!»     Раптом усі думки обірвалися дивним відчуттям у ділянці щоки: теплим і ніжним, як махрова ковдра, вона торкалася її шкіри, трохи ту зігріваючи. З побоюванням, Янесині очі злегка розплющилися, і вона обернулася, знову перетинаючись із тим поглядом. Джерело почуттів з’явилося долонею, що легенько стикалася з її багряним обличчям. Янеса побачила її: дихання причаїлося, думки більше не крутилися, а серце завмерло в незрозумілих очікуваннях. Отже, Міліса не пропустила повз вуха слова, що вирвалися. А також не вдала, що їх і зовсім не було. Дихання стало рівним: груди піднімалися, то й зовсім опускалися, але в межах дозволеної норми.
Не було те схоже з літературними рядками про закоханість, почуття піднесення чи несподівано квітку кохання, що раптом розпустилася… Навіть ті хвалені метелики, на подив Янеси, так і не з’явилися на світ. І не принесли букет розхвалених емоцій… Усе було таким, яким і мало бути. Тепер вона зрозуміла, що за чудове почуття відвідувало її весь вечір. «Це не закоханість і навіть не піднесений порив почуттів — тільки спокій і приємність миті» — нараз відкрилось їй.
 А Міліса дивилася на неї — тихенько притягла рукою до себе, і Янеса без роздумів подалася, злившись із її губами в ніжному поцілунку. Потім вона зітхнула: неквапливо відсахнулася, намагаючись розкуштувати той смак якнайкраще і притиснулась якомога ближче до джерела своєї насолоди: тіло дівчині випромінювало аромат свіжої м’яти, мішаної з ромашками, що вимоклися після ранковой роси. «Мабуть, знову збирала трави для чаю» — зробила вона короткий висновок. Посмішка досягла її куточків і повільно зазирнула за шию Міліси, стикаючись із нею, щоби подарувати ще один дотик. Дівчина нічого не відповіла, бо потреби в тому й так не було. Та й легені говорили самі за себе: вона злегка вдихнула, випускаючи сухе повітря з ніздрів, і її обличчя стало розслабленим. Тоді Янеса зрозуміла, що їхнє уявне блукання тільки починалося. У таємному передчутті, вона облизала пересохлі губи й дозволила собі ще раз розглянути Мілісу… А та була прекрасною, неідеальною й живою. Усе в ній: у її тонких руках, у її небесних очах і навіть негустих бровах — було таким живим і, водночас, зачаровуючим. Воістину дивно, як вона зустріла її й навіть не змогла відразу побачити ту пишність. А може так воно було природніше, адже їм допомоглося зрозуміти один одну краще, знайти себе й утвердитися в повноті довіри.
Навпаки судження оточуючих, вони не виглядали протилежностями. Та були набагато більш схожі, ніж здавалося б. Навіть у характерах, що старанно таїла зовнішня оболонка… Дихання Янеси збилося. Не могла більше вона думати про давні спостереження. Зараз її хвилювало лише одне: сприймати те мигдальне волосся, яке манить своєю м’якістю пасм. І в пристрасті, що зародилася, вона поринула за голову в локони дівчини, що привітно прийняла її у свій простір. Міліса підштовхнула своєю рукою, як би кажучи: «я буду тільки рада» І Янеса насолодилася ще більше її натхненням у відповідь. Волосся виглядало недовгим по довжині — не таке, як у неї, але це не завадило їй у них заглибитися, вдихнути знову той запах свіжих трав…
Потім їй захотілося більшого, і лікті інстинктивно сперлися об ліжко, допомагаючи вище піднятися над нею… І зазирнути в її очі, зустрітися з губами, але цього разу надовго. Їх тепло надало Янесі небувале досі збудження, і вона не мала намір щось припиняти, притулившись лише щільніше. А дівочі руки шукали тілесне задоволення в блуканні навколо її талії. що вона відчула, розплившись у більшому захваті. Це дало їй зрозуміння: Міліса впала в таку ж прірву глибокої пристрасті, як і вона сама. Не тільки їй доводилося це відчувати довгий час, перебуваючи поруч із нею… Зараз їм було добре та приємно, бо з’явилася можливість вгамувати їхню спільну спрагу в дотиках. Безсумнівно: рано чи піздно їм довелося усунутись, що цього разу стало важче. Набагато. Однак ласка рук Міліси, як і раніше, відвідувала шкіру. Минаючи всякий одяг і забираючись під нього — вони прагнули знати її тіло. І Янеса притулилася до неї, виразніше чуючи серцебиття в грудях: що її, що Мілісіно, билися в різнобій, а дихання стало плутано досвідченим… Проте це хвилювало зовсім помалу. Зараз же, їй хотілося обійняти міцніше дівчину й уткнутися тій у шию, можливо пройтися по тілу або піднестися вище… Їх важлива година, а думки нерозбірливі, занадто мінливі. Усе дуже раптом відкрилось, а вона й не знала: як поводитись і як треба вчинити. Надмірно довго обох шанував тактильний голод, що далося взнаки, за підсумками, у їх розсіяних діянь… Але буде брехнею заявити, що їй не було воістину втішно й солодко у компанії дівчини. Давно у Янеси не було таке почуття, та й чи приходило воно взагалі колись… Швидше ні, аніж так.

І чим далі вона про те замислювалася, тим сильніше боялася його завершення — коли їм доведеться покинути одну одної, і ще довго не чути свої голоси, не бачити облич і знати дотиків гарячої шкіри… Настільки боялася, що подавилася в бажанні схлипа, але швидко то відкинула, обтрусившись від розуму головою. Ні. МІЛІСА — ось, що мало її хвилювати зараз, а не швидке чи далеке майбутнє.

Немов відчувши насіння занепокоєння, що зароджується в її душі, Міліса несподівано заговорила спокійним голосом:

— Ми завжди зможемо возз’єднатися, якщо на це вимагатимуть наші бажання. Незважаючи ні на що, будемо до кінця любити один одного, нехай на невідомо далеких відстанях, — на мить вона задумалася, чіткіше доповнивши: — Головне, щоб зберігалися душі.

І замовкла так само несподівано, як подала свій голос.

Янесса відчула, як заспокоєння поступово лягло на її серце і, поклавши на Мілісу голову, вона озвалася так само тихо:

— Так, мабуть, ти права… 

Після чого її очі заплющилися, заздалегідь пророкуючи, що цього разу прибудуть у темряві надовго.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

2 Коментарі на “Це благодушне почуття

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: