У потязі

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Дазай, Ацуші та Кунікіда їдуть потягом Укрзалізниці до Києва.

– Ацуші, на якій полиці спатимеш – верхній чи нижній? – Дазай радісно посміхався. Причини цієї радості Накаджима не знав, проте не сумнівався: напарник знову щось замислив.
– А хіба є різниця? – спитав хлопець, усівшись в купе навпроти Осаму. Той поглядав у вікно, хоча через бруд на склі здавалося, ніби пейзажі вкриті сірим туманом.
Накаджима ще вранці був у Львові, проте Дазай надумав навідатись у Київ, мовляв, у столиці можна російськомовних полякати. Ацуші довго наполягав, аби Осаму взяв із собою пані Йосано чи пана Рампо, та той схопив хлопчину і поволік до залізничного вокзалу.
– Я читав, що з верхніх полиць падали люди, – Дазай підпер долонями підборіддя, коли нахилився до напарника. – Укрзалізниця своєрідним чином піклується про пасажирів. Цікаво, чи можна розбитися насмерть, упавши звідти? – чоловік вивчав полицю. – Теоретично, можна, якщо моя голова вдариться об кут стола і…
– Навіть не думай вчиняти самогубство, коли знаходишся на завданні, – пан Кунікіда, як завжди, зібраний і суворий, усівся коло Дазая. Ацуші полегшено зітхнув. Хоч хтось приглядатиме за Дазаєм, бо юнаку це погано вдавалося.
– А яке у нас завдання? – вирішив поцікавитися Накаджима. Кунікіда поправив окуляри й відповів:
– Трохи допоможемо київським націоналістам, бо російськомовні геть знахабніли. Треба показати, чия тут земля. Як незгодні – най вертаються у своє болото.
Дазай стиха наспівував: “І москаля нема, немає москаля…”. Він знав безліч подібних пісень, а інколи вигадував власні і міг горланити їх у центрі Львова, лякаючи тих, кому в Україні було не місце.
– Отож, діятимемо наступним чином, – Доппо розкрив свій незмінний блокнот з написом “Універсал” на титульній сторінці, – спершу дізнаємося про загальний стан справи. Познайомимося з київським товариством і вирішимо, як проведемо українізацію. Можливо, доведеться застосувати не лише словесні переконання.
– Ми ж не станемо битися? – стривожено спитав Ацуші.
– Та ні, трохи полякаємо, та й усе, – втрутився Дазай, – щось тут спекотно. Давайте вікно відчинимо.
– Тільки спробуй знову вистрибнути з потяга, – пригрозив Кунікіда, – одразу опинишся на кушетці Йосано.
– Ти стрибав з потяга? – не повірив Накаджима, хоча варто було б не дивуватися. Ледь не щодня Осаму вигадував новий спосіб самогубства, проте все закінчувалося невдало.
– Я зачепився за дерево, коли падав, і не вбився, – Осаму розповідав про цей випадок, як про щось буденне, – а потім мене Кунікіда шукав. Зате ми прогулялися волинськими лісами. Правда, весело було, Кунікідо?
– Ми згаяли тоді купу часу, – буркнув Доппо, – тож цього разу діятимемо так, як написано в Універсалі.
Дазай промовчав. Йому стало нудно, тож він розгорнув свою улюблену книгу – “1000 способів як налякати, прогнати чи прибити москаля” – і продовжив читання.
– А хіба нас не мало бути четверо? – згадав Ацуші. – Дазай ніби казав…
– Що? – Кунікіда дивився на Осаму. – Кого ти взяв із собою?
– От же дідько! – почувши голос Накахари, котрий спинився коло їхнього купе, Ацуші мимоволі перехрестився. Він знав: якщо Дазай і Чуя опиняються десь разом – чекай біди. – Дазаю, ти падло! Не вказав номер купе! Лишив без квитка! Я тебе приб’ю!
– Чує, як я радий…
Накаджима вирішив, що спатиме на верхній полиці. Подалі від цих двох.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: