1 частина
Ще одна конференція лідерів-партнерів. Це була перша поїздка Макрона до України. Поки він їхав на зустріч бачив неймовірні краєвиди Києва, але для нього вся краса цієї країни була в каріх очах.
Еммануель, поправляючи піджак, вийшов з машини й валяжним темном йшов на зустріч вже чекаючому Володимиру. Хоч він не бачив уст лідера України, француз надіявся, що за чорною маскою прихована усмішка. Не дружелюбна усмішка й не підла ухмилка, а щось більше. Та й взагалі при зустрічах з ним, Еммануель починав ненавидіти масковий режим, адже тільки маска стримує його від довгоочікуваного поцілунку, про який він міркував не одну ніч.
Чоловіки сплели свої долоні в стандартному рукостисканні, але тактильність француза вимагала більше дотиків. Були б вони на самоті, це все точно б не закінчилось легки похлопуванням по руці.
-Радий тебе бачити в нашій столиці, Еммануель.
-А я радий бачити тебе. Дякую за запрошення. Тут справді неймовірні…краєвиди.
Закінчивши цю незручну розмову, чоловіки встали до фото. Володимир, знову, поводився значно стриманіше, ніж його французький партнер. Для Макрона не було нічого дивного в тому, що аж до самого входу він тримав руку на спині Зеленського.
На сходах Володимир активно розповідав в одночас про Україну та їхню політичну співпрацю, та як би його партнер не намагався, викинути непристойні думки в нього не вийшло. Чи помітив це співрозмовник? Звісно ж так, якщо чесно, в нього й самого деколи проскокують думки схожого характеру і в більшості випадків совість починає гризти його зсередини, але буди й такі випадки, коли українець втрачав контроль над своєю фантазією.
Лише дійшовши до зали переговорів, обидва лідери, нарешті, налаштуватись на роботу.
Додати до улюблених