Тривога

Полум’я в моєму сонці –

все горить, та не згаса.

Чи то сум, чи то тривога?

А воно все дужче гра!

⠀

Грає кольором квітучим,

язики цвітні пуска.

Не пропусте вільні тучі,

і не згасить та ріка.

⠀

Та ріка, в якій молила –

на спасіння. Поможіть!

І кричала як дитина:

“Петлю мо́ю не в’яжіть!”

⠀

Знаю таємницю Божу-

живимо один лиш раз.

І несу з собою ношу,

що веде мене крізь час.

⠀

У дорогу ту, тяжкую,

я взяла з собою сонце.

Щоб на ранішньом ганку

Не зустріти незнайомця

⠀

Сонце моє збереже

від незайманих образ.

Проте серце не збреше:

сонце мо́є згасло враз.

⠀

Згасло швидко, без гримас,

оголивши дикий вогник,

що болюче й без прикрас,

Знищив темний місяць, зорі

⠀

Зорі ті міняли сонце.

А тепер уже кінець.

І нема того віконця,

Що пускало промінець

⠀

І терпіть мені до віку,

цю любов вогню. Страшну.

Хоч скоріше я і звикну,

мати новину тяжку…