Те, що вже не повернути

…

Пройшло 2 роки з половиною, наближалось  31 жовтня 2021 року. Двоє друзів так само жружили, сміялись та жартували,хоча й були проблеми з відстанню. Сьогодні Ваня з Поліною робили костюми для концерту в честь Холоувіну в понеділок ( у однокласниці була роль відьми, а у хлопця – злий дракон).

– Нормально тут буде зеленим зафарбувати?

– Дай подивлюсь… угу, валяй.

Пройшла  ще одна година.

– Діти! Обід!

– ідемо!

Обід був нудним, прям як настрій двох однокласників.

– Що звами сталося? Суп не любите?

– Хто сказав? У нас все нормально. Все ж нормально?

Поліна повернулася до свого друга, який вже дмухав на гарячу рідину з овочами, бажаючи пошвидше закінчити трапезу.

– Ее.. так. Все добре

– Тоді доїдайте і в кімнату. До мене сьогодні тьотя Люда приїжає.

Донька ледьве втрималась, щоб не виплюнути щойнопокладений в рот суп.

– Я надіюсь вона ж не зі своїми спиногризами приїде?

– З ними…

– Кімнату закрити на ключ… вікно закріпити дошками… доїдай швидше, нам треба здриснути до того як вони приїдуть. А то…

– … нам не вижити. Я вже доїв, дякую було дуже смачно.

Зрозумівши ситуацію,  хлопець швидко встав зі столу і  вже разом двоє друзів взяли свої недороблені костюми, і пішли на вуличну лавку біля ” АТБ”.

– Я думав завтра школу прогуляти… там будуть тільки вистави  для першоклашок… І для чого нам дали ролі в постанові? Могли б без них обйтись…

– Та нормально все буде! Я зроблю максималюно цікаво. Потім в мак поїдем.

– Доообре.Всаеодно навіть в дома не буде що робити.

Пройшов час, і вони вже доробили свої костюми.

– А ти свою репліку вивчив?

– Репліку?! Мені нічого висилали.

– А.. вибач. У тебе слів і нема. Ти ж дракон

– Буду себе тепер цим тішити.

31 жовтня: 8:30

Сонце ще не вставало, було відчуття вечора. Всі діти були раді: щоб в 104 ШКОЛІ ІМЕНІ О. ОЛЬЖИЧІ.  В НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ БУЛО СВЯТО ПРО БІСІВ ІЗ ІНТЕРНЕТІВ треб було дуже постаратись. Напевно, тому не дивно що всі вчителі ходили м’яко кажучи незадоволені. По всюду був дим, павутина та хлопавки з павуками. На одній стіні висів плакат: “ПОСТАНОВА НА ЧЕСТЬ ХЕЛЛОУВІНУ 6-б класу: принцеса та лісниця в страхо-країні”

– Вітаю міс відьмо – Ваня був в гримі.

– Вітаю  о  містер дракон

Двоє ледьве стримались щоб не засміятись.

– Нагадай, на скільки в нас “постанова”?

– На…. 10:00.

– Так. На 10:00. Скільки часу тобі грим відьми будуть робити?

– Приблизно хвилин 15.  Мене турбує те,  що ти насолоджуєшся тим, що я буду відьму грати.

– Що? Нічого я не насолоджусь, пані відьмо

– Скзав пан дракон. Ідем, ми і тк до підготовки запізнюємось.

– Там півготовка, що допоможе нам капець як мало. Мене навіть мам нагримила, що швидше цей процес був. А ти “Л”. І якщо нас будуть гримувати по списку, а так і буде, то перших нагримують головних героїв: лісницю та принцесу .

– Аа… а хто їх грає?

– Поля – Принцесу. Тая – лісницю. ВоНа Ще РоЗкАзУвАлА, щО в НеЇ бУдЕ кОшИчОк З гРиБоЧкАмИ. МуХоМоРчИкАмИ.

– Ідем.

– Як скажеш, мадам відьмочко

– зараз *****

– Мовчу.

Друзі зайшли в клас, заповнений по стелю  відповідальністю, хвилюванням  та клопотами. Всі готувались до вистави, причому навіть ті хто в ній не брав участі.

– І от **** ми маємо ***** це робити? Ми ж в ваших ****   ****  участі **** не беремо.

– Женя, розчаровуєш. Матюки не через слово. Я аж в шоці. Невже ти на правильний шлях стаєш?

– заткнись ****.

– Як захочеш. Мені всеодно.

Пройшло 40 хвилин, всі учасники постановки вже були в актовій залі.

– ТаЯ, пОкАж пРеКрАсНиЙ кОшИчОк.

– Прям капець який красавчик. Просто ****. В ньому навіть мухомори є.

– МуХоМоРчИкИ? Ой ЙоЙ, яКиЙ пОгАнИй ПрИкЛаД дІтЯм ДаЮтЬ. жАхххх.

Ніхто вже не встиг нічого відповісти, так як Антоніна Миколаївна вже підійшла.

– Починаймо! Андреєві, готуйтесь. Коли почуєте музику – виходьте. Іншим я подам знак коли виходити.

– Угу.

Почалось. Поілна і Тая вийшли на невелику сцену, запевнену димом та бульбашками, і рушили в мандри по страхо-країні, в якому натрапляють на великого ведмедя ( Матвєй), гобліна ( Ілля), клоуном з червоною кулькою( Поліна Ф.) та дракона з відьмою. Були танці, трішки співів і навіть трішки інпровізації – всі старались придумати якісь жарти, які підходили до істрорії.

Після вистави  усі  були втомлені , і Антоніна Миколаївна навіть відпустила їх з уроків, тому всі пішли в гардероб, де одівали куртки та чалапаали до дому, і Поліна з Ваньою не виключення. Проте, щось було не так. Горькавий був блідний та надиво затуманинеми очима. Поліна з дивом це помітила.

– Вань, все добре?

Спершу, він не відповів. Пройшов деякий час.

– Вань? Вань?! Алло гараж! Ти тут?

– Ти… бачеш його?

– Кого?

– Його… камінь.

– Тут нема ніякого камня. У тебе якісь галюцинації? Ти нормально себе почуваєш?

Хлопець впав, проте  призимлитись на підлогу не встиг- подруга швидко його підхопила.

– Що сталось? Викликати швидку? Ти блідний, як крейда. Я тебе до медсестри віднесу.

Ваня вхопив боляче подругу за плече.

– Ай! Що за…

– Зімною все добре. Давай… підем в ліс..

– Що? Ти здурів? Для чого нам в ліс?

– Просто… ідем.

– Ти  не стоїш, яке ідем? Я кличу дорослих, кажу що тобі…

– ІДЕМ… В ЛІС!!!!

– ТА ТИ ЧУЄШ МЕНЕ ВЗАГАЛІ? Я НЕ ПІДУ НІ ЯКИЙ ЛІС! ТОБІ ПОГАНО, ЗА НАМИ ВИЇХАЛИ БАТЬКИ! ТИ ВЗАГАЛІ ОТУПІВ? Я допоможу тобі іти.

– Ніііі. Піди зі мною. Ліс.. ЛІС, ЯК ТИ НЕ РОЗУМІЄШ?! ЧОМУ ТИ ИЕНЕ ТРИМАЄШ?

– Твоя мама вже за тобою прихала. Вона тобі допоможе.

Поліна відповідала вже спокійно, міцно тримаючи хворого ( не мається на увазі як образа)

– ВОНА ЩЕ НЕ ПИРИЇХАЛЛАА.

-Вона тобі дзвонила. Сказала що під’їзджає. Ти забув?

– МЕНІ ТРЕБА В ЛІС!!! ПУУУСТИИ.

– Ось, бачиш вона? Я пішла.

З ним все буде добре. Не дивитись на нього. Все буде добре. Йому Допоможуть. Не дивись… не дивись…

– ПОЛІНА МАШИНА!

Якось чудотворно. Ніби в казці. Голова воляє, що це не правда. Що це пройде. Я не умру під машиною. Та дівчина не встигла нічого зробити. Вона не встигла зреагувати. А от Ваня – встиг. Він умудрився закрити подругу, та врятувати від удару машини, яка їхала на доволі високій швидкості. А він умре? Картина, яка буде снитись їй ніби кошмар: кожну ніч, кожен раз, коли дівчина в темряві. Ваня стоїть над нею, з його рота тече ніби рвота, кров. Його очі вже не були затумаанені. Його шкіра не була бліда. Це був той, с кім вона зустрілась в 3-ому класі- справжній Ваня. Проте чому, він в крові?

…

Далі буде

 Наступна частина: ” Я вірю, що врятую”