Саша нервує, коли помічає в пачці останню цигарку. Він хмурить брови, підпалює запальничку і знову її гасить.
Льоша нервує нервовість Саши. При чому так сильно, що він готовий видерти з рук запальничку і викинути її в вікно. Але зараз у місті та області повітряна тривога, вони сидять в ванній кімнаті вночі. Майже в повній темряві, не рахуючи чортового вогника з запальнички.
– Саша!
Лисовець не витримує перший і все таки невдоволено шипить, дивлячись на хлопця. Той підіймає хмурий погляд, підпалює вогник знову і дивиться уважно на рудоволосого перед ним. Хвилина тиші, п’ять… Вишневецький різко сміється, доки чужа долоня не закриває йому рота. Тільки не не допомагає, він зривається на новий приступ сміху через повністю збентежене лице Льоши. Той взагалі не розуміє, що так веселить Сашу в даний момент.
– Ты такой смешной, а ещё ситуация… – Вишневецький намагається перестати сміятися і боязливо здригається від ще одного гучного звуку сирени. Вона вже не так сильно їх лякає, просто звикнути неможливо до перепадів гучності.
– Какая ситуация? – Лисовець взагалі не розуміє, про що торочить йому хлопець і він схрещує руки.
Ситуація дійсно була кумедною вони сидять в ванній, спираючись спиной частково в стіну. Один злиться, тому що в нього не вистачає нікотину в крові для спокою, а іншого дратують звуки і нервовість від першого. Вони сидять в повній темряві та тиші, дивляться один на одного і це якраз ідеальна ситуація, щоб сказати щось важливе. Тому Саша бовкає
– Ти такий красивий при цьому світлі від… – Вишневецький запинається дивлячись в збентежене обличчя, – Спалахуйки.
Льоша кліпає очима розгублено, поки Саша намагається стримати сміх, вдивляючись в лице. Рудоволосий хмуро зводить брови, а потім взагалі застосовує заборонений прийом. Різко рукой проводить майже не торкаючись по ребрам і Вишневецький весь здригається.
– Думаешь я не знаю, что у вас нет такого слова? – Льоша веде іншою рукою з другої сторони, проговорюючи ці слова.
Саша прикушує губу майже до крові, тільки би не засміятися від лоскоту и пальцями чіпляється за чужі плечі. Він швидко мотає головою, та вперед піддається щоб притиснутися губами до вуст навпроти. Лисовець від такого завмирає на добрі та рятувальні декілька секунд, які допомагають Вишневецькому відтягнути руки від ребер.
– Конечно ты знаешь. Мне просто хотелось тебя немножко побесить, – хлопець розтягує губи в усмішці та замовчує те, що нервує кожного разу від гучного виття сирени. Це й не потрібно говорити, все було видно, а ось такий спосіб допомагає навіть краще, ніж цигарки.
Льоша про це знає, тому звівши очі до стелі сам вперед піддається, тільки аби заткнути Сашу, та самому заспокоїтися. В кінці кінців, цей метод допомагає їм обом одночасно, чому не користуватися? Тим більше, коли поєднуєш приємне з корисним. Вишневецький такої ж думки.