*16 років до основних подій*

 

Сол ходив по кімнаті туди-сюди вже хвилин п’ятнадцять. Трохи більше години тому йому довелось вбити свого найкращого друга. А Фара і Бен, які сиділи на дивані, спалили містечко повне людей. Ну, а якщо точніше, жахнули в нього блискавкою. О, а ще, на додачу до всього цього, вони, за допомогою королеви Луни, замкнули у магічну пастку найсильнішу фею Іншосвіту. Що ж, продуктивний вийшов день. Саме так він би сказав, але після всього у ньому щось кардинально змінилося.

Нарешті Фара порушила тишу, яка до цього заповнювалась лише кроками Сола.

– Може ти вже припиниш свої хождіння? І так гидотно, а тут ще й ти перед очима миготиш.

– Ну ти вже вибач, що в мене нерви здають, – від витримки Сола залишився всього 1 відсоток.

– О, так може Бен зробить тобі заспокійливого, щоб твої нерви не здавали! Може ти тоді заспокоїшся?!

– А може ти перестанеш діставати мене!

– Так, стоп! Досить вже. Нам всім треба заспокоїтись, – Бен розумів, що їм зараз ніяк не можна сваритись. – А то й справді налью чогось.

Сол розвернувся і вилетів із замку. Скоріш за все він побіг до лісу. Подалі від усіх і всього. Фара ж встала, похитала головою і пішла до себе у кімнату. Бен пішов у свій кабінет. Йому треба багато чого обміркувати, а потім скласти речі і відправитись додому, до його дружини.

***

  Зайшовши у, тепер уже свій кабінет директорки, Фара впала у крісло й розридалась. Вона тільки зараз повністю усвідомила, що вони накоїли. Який жах маніпуляціями змусила їх учинити Розалінд. Окрім магії, ця фея була вправна і в маніпуляціях та нав’язуванні своїх поглядів, ідей. Але дівчині треба було, потроху заспокоївшись, продумати, що робити далі. Адже тепер вона не професорка фей, а директорка Алфеї – Міс Фара Даулінг.

***

 Сол пробіг уже більше двох кілометрів. Він з розбігу влетів у дерево і почав гатити його кулаками. Хлопець зірвався на крик, жахливий, болючий крик. За ним полилися сльози. Він довго кричав, ридав і бив дерево з усієї сили. Солові кісточки на кулаках були розбиті і кровоточили. Біль розривав його на маленькі шматочки. Він вбив свого друга, найкращого друга. Того на кого рівнявся весь час з початку навчання на Спеціаліста. Того, хто був йому за брата. Андреас був чудовим воїном і Сол досі не розумів, чому він був проти того, щоб спинити Розалінд, врятувати жителів Адер Хола. Мабуть уся причина була як раз у тому, що він чудовий воїн, а точніше солдат. Виконувати накази – ось найголовніше для солдата. Навіть якщо накази суперечать моральним цінностям.

А ще у Андреаса залишився маленький син. Мама хлопчика померла у наступний день після пологів, тому, коли тата не було поруч, за Скаєм, так назвали хлопчика, слідкувала няня. Скай мав ясні блакитні очі, прямий носик і гарну посмішку. Його волосся біля коріння було темно-русявим, як і батька, а далі росло світлим, майже блондинистим. Саме такий колір волосся мала його матінка.

Сол вирішив , що він має повністю взяти опіку над хлопчиком повністю на себе. По-перше, він був хрещеним батьком Ская, а по-друге, чоловік відчував жахливу вину за смерть Андреаса. Сол вирішив, що хлопчик житиме разом з ним у Алфеї і знатиме, що його тато був рятівником і загинув, як герой у бою. Саме так і було. Для всіх і для Сола.

***

  Бен вже трохи заспокоївся і майже зібрав речі. Доріжки від сліз вже підсохли й злегка стягували шкіру під очима і на щоках. Андреас був і його другом, але Сол вчинив правильно коли намагався завадити Розалінд. Андреас ж виконував наказ. Коли вони зійшлися у двобої, в результаті Сол ранив свого найкращого друга. Потім Королева Луна їм повідомила, що Андреас стік кров’ю. У Сола затремтіли руки, а потім й усе тіло. Бенові довелося відвести його у кабінет травології і напоїти відваром аби заспокоїти Солові конвульсії. Таке з ним відбувалось коли Сол дуже сильно нервував і хвилювався. Він звісно не видавав цього ніяк, бо який же солдат-Спеціаліст може труситися від нервів. Звісно жодний. Інакше поваги і сприйняття всерйоз не чекай.

Саме зараз Бен, вже зібравши речі, йшов попрощатися з Фарою і Солом. Фару він знайшов у кабінеті.

– Привіт. Ти як? – дівчина сиділа у великому кріслі за масивним дубовим столом. Піднявши свій погляд Фара оглянула Бена своїми розумними очима, глибо у середині яких заховався сильний біль.

– Нормально… На скільки це можливо, – цей натяк на жарт дався їй важко, – А ти додому?

– Так. Хочу поговорити з Розою, відчути її підтримку. До того ж довго не бачив Сема і трьох місячну Теру. А ще займуся допомогою Розі з малими та по дому. Відволічуся від всього.

– А потім, що робитимеш?

– Повернуся у Алфею. Буду професором, як і раніше. Навчатиму молодих фей.

– Так, тобі це подобається. – Фара злегка посміхнулась. – Добре, не буду затримувати. Їдь.

– До зустрічі. Бережи себе.

Бен хотів попрощатись з Солом, але не знайшов його. Мабуть ще не повернувся з лісу. Тож Бен сів у свою машину і поїхав.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь