сяйво

FavoriteLoadingДодати до улюблених

/написано для осіннього фікрайтерського з’їзду 2021, ключ 1 — залишся/

 

— містере ділюк, як ваші справи?

 

рука рагнвіндра трохи смикається. перо залишає невелику кляксу на папері.

 

— чим зобов’язаний?

— нічим.

 

дилюк все ще сидити за столом: він не планує полішати роботу. полум’я свічки мерехтить, у кімнаті темно, але писати ще можна. важкі штори зовсім не пропускають місячне сяйво і, ніби, не повинні пропускати гостей теж.

 

— тоді навіщо прийшли, містере альберих?

— подякувати. ви оголосили таку велику ціну за мою голову.

— не міг менше.

 

кейа посміхається, бо у дилюка, виявляється, досі не зникло почуття гумору. ікла блищать у полум’ї свічки.

 

— звісно. чув, останній час граф рагнвіндр дуже зацікавлений у тому, щоб на його володіннях не було жодного… гм… такого як я. що скажеш?

— що ти хочеш почути? людям хочеться бути в спокої за своє життя.

 

дилюк зітхає. нарешті відривається від паперів та обертається на гостя. кейя виглядає… як завжди. як завжди біла сорочка, чорні штани, пов’язка на око, зібране волосся — ділюк бачив його майже кожен день.

 

— цікаво, — кейя порушує тишу і ділюк підіймає очі на нього, — що б сказали наближені до тебе, якби дізналися, що я зараз тут?

— не знаю. розлютилися?

— точно! всі, окрім джинн, я думаю. але не про це. ти не сказав як твої справи.

— так, наче з мене висмоктали всі життєві сили.

 

десь третя ночі, і дилюк трохи не позіхає, але робота досі не закінчена. кейя ходить по кімнаті, водячи за собою погляд дилюка. приємно. альберих зупиняється біля полиці з книгами і невеликим люстерком.

 

— як виглядаю?

— як завжди.

— як?

— красиво.

 

дилюк встає та підходить до вампіра. тримає руки за спиною і дивиться в те саме дзеркало, але бачить тільки себе.

 

— дуже впевнений, що я тобе не вкушу?

— ні. не впевнений.

 

рагнвіндр зазвичай одягає білі сорочки та темні штани, але сьогодні він повністю в чорному. волосся зібране в високий хвіст, паперова робота того вимагає.

 

— тобі личить, — кейя знов посміхається та повертається лицем до хлопця, — дуже… гм… красиво.

— що саме?

— все.

 

дилюк може присягнутися, що саме зараз відчуває подих кейї на обличчі. він посміхається, повторюючи за іншим. кілька свічок ще горять, і в кімнаті приємно темно.

 

— що думаєш про моє останнє розпорядження?

— те, що про мене?

— ні. те, що до цього.

— гарне. виплати сім’ям, які постраждали від вампірів? добре звучить. тим паче, ти знаєш, — кейя проводить руками по плечах дилюка, — що ми нічого такого вже довго не робимо.

— це ви, містере альберих, нічого такого не робите. а хтось, може, й робить.

— чому це ми знов перейшли на «містер» — питає кейя, дивлячись в очі та не прибираючи рук з плечей.

— а ви не з офіційним візитом?

— хочете, щоб я прибув офіційно?

 

дилюк спирається на полиці позаду кейї і трохи – вони майже однакового росту – нависає над ним.

 

— це багато паперової роботи – організувати офіційний візит одному з головних графів.

— і я про це! тому давай на «ти».

 

кейя сміється голосно, і дилюк хвилюється, щоб ніхто з охорони не почув. бо почути з кімнати два голоси, знаючи, що ніхто не заходив — як мінімум дивно.

 

дилюк, попри його вигляд, цілує повільно й акуратно. кейї дуже подобається, інакше ві н би й не приходив так часто.

 

— не випускай ікла сьогодні.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Коментарі на “сяйво

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: